А про вигорання і психологічну безпеку вам буде розповідати людина, що у вихідний приїхала в офіс )

Але вигорають не ті, що багато працюють, а ті, що втрачають сенс

Це очевидна частина, ви вже чули про неї, неочевидна частина — а в чому той сенс?

Сенс ховається в пошуку пари: а яку потребу закриваю і яким способом? Якщо потреба ніяк не закривається, у нашому випадку роботою, то привіт згорівша особистість. І проблема може бути як з боку роботи - ну не може ця професія чи компанія закрити потребу, або ж на нашій стороні, ми неправильно ідентифікуємо потребу, думає треба одне, А НАСПРАВДІ щось інше.

Потреби можна розділити на 4 рівні:
* якість життя
* співпричетність
* вплив
* розвиток

І дуже важливо ЧЕСНО самим собі сказати, відповісти, що саме мені зараз потрібно.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ

ворк-лайф-беленс та решта саме сюди. І гроші сюди. І нетоксичний керівник, що дає фідбек без крінжа. І щоб комп нормальний дали, і щоб пояснили як ту роботу робити й не тиснули занадто сильно — це все потреба якості життя.

І вигоріти можна "навіть" тут. Якщо тобі не вистачає якості життя = хронічний стрес = вигорання.

Смішно звісно перебуваючи в Україні говорити про стрес, ми ту всі вже поплавлені знатно, але чи може роботодавець допомогти НЕ втратити сенс в поточних умовах?

Звісно, якщо в людини запит "дайте грошів і більше не чіпайте" — то нічого більше, окрім матеріальної мотивації, і не спрацює. І це прикро, бо потребу якості життя можна задовольнити і іншими способами. І це питання до ОБОХ сторін.

Дати вихідний після обстрілу, задонатити на хорошу справу, проявити активність, щоб покращити якість життя, гнучкий графік, безлімітні відпустки, рекаіері дні (коли тебе не чіпають і ти працюєш як можеш, а не як треба)

Гроші — це гігієнічний рівень. Без нього важко, але ними закриєш тільки якість життя, і тільки частково.

Поставте 🔥, якщо для вас важлива потреба якості життя.

А ми йдемо далі далі 👇

СПІВПРИЧЕТНІСТЬ

Ми все ще мавпочки, нам потрібне племʼя. Відносини в команді, моя репутація, репутація компанії, наскільки ми разом круті, мати спільні цілі, коли є авторитетний керівник, за яким ХОЧЕТЬСЯ йти.

Тут закриваємо потребу — бути частиною більшого. Навіть у інтровертів "посадіть мене в куток за фікусом і не чіпайте" присутня необхідність робити роботу не самостійно.

І якщо навколо "чужі", моя робота ніяк не повʼязана з роботою сусіда, ми "гвинтики в системі", а не особистості, що працюють разом і допомагають одне одному — привіт втрата сенсу.

Ще гірше, коли я роблю роботу, котра мені байдужа. Ну не бачу сенсу, не пояснили мені, чому це треба і для кого чи чого. Бери таски з жири і відвантажуй результат. Тоді намагаємось виправдати "ну мені за квартиру платити" — підміняємо потреби, але нам вже недостатньо! Недостатньо "просто заробляти гроші" і живемо часто у несвідомому розчаруванні = стрес = вигорання.

Так і навпаки, якщо в мене не закрита якість життя, всі ці "маємо спільну мету" звучить для людини як мем "ми тут сімʼя", коли мені ця сімʼя і не потрібна. Мені треба гроші і час без вас відпочити після роботи, відчепіться.

ТОМУ важливо розуміти, яку потребу задовольняєш. Чи достатня у мене якість життя, щоб вже закривати потребу співпричетності?

Фанфакт: в культурі моєї команди є цікавий феномен. Робота може бути не виконана, якщо колега не бачить сенсу. Якщо я чи інший менеджер не "продав" ідею команді — малоймовірно, що щось буде зроблене. Запит на співпричетність високий.

Фанфакт 2: Співпричетність впливає на якість життя! Потреби не ізольовані, все впливає на все.

Ставте 🔥, якщо вам потрібні люди поруч і спільна мета

А ми далі 👇

ВПЛИВ

По-перше, амбітні цілі. Вибачте, мені не цікаво робити задачі, я хочу досягати. Йду в компанію, що стане лідером, мій відділ буде найкращий — десь так звучить ця потреба. Моя кричить як: Будую найсильнішу команду маркетингу у Європі. Не менше!

По-друге, справедливі правила гри. Я хочу перемагати, але вимоги до мене мають бути справедливими і здійсненними. Нагорода визначена, всі розуміють як її досягнути і досягнуть дійсно найкращі, а не любимчик директора

Тут приємно чути, коли тебе і твій вклад хвалять. Тут зрозуміла карʼєрна драбина. Тут однозначно більше працюєш - більше досягаєш.

Це важко, це не про ворк-лайф, це про "мені треба більше за інших".

І вигорання приходить не через перевтому (бо втома і вигорання — це різні проблеми). Вигорання приходить, коли не можеш АБО коли неможливо досягнути результату. Створюють умови, щоб вичавити по максимум і замінити, а не дати справедливе визнання і винагороду. Не тільки матеріальну, а чи є розуміння моїх досягнень керівництвом і колегами? Чи відкривають мої "жертви" карʼєрні перспективи?

Люди на цьому рівні вже можуть досягати, але чи може компанія забезпечити умови, де цей досвід буде релевантним?

Чи дійсно компанія може пробудувати ланцюжок між моїми діями і загальними результатами? Чи дійсно можна поміряти мій вплив? Це ніфіга собі вимога.

Немає нічого сумнішого за амбітну людину, котру загнали в світ "ні, це неможливо". Коли (умовно) юристи чи служба безпеки не дають реалізувати власну енергію, ну бо правила такі. Не час для ініціатив.

Коли вже є достатня якість життя, одночасно є класні люди поруч, може зʼявитись потреба ЗДІЙСНЮВАТИ ВПЛИВ, досягати і перемагати.

Маєте таке? Ставте 🔥

А ми про останній рівень 👇

РОЗВИТОК

Тут вже пофіг на якість життя, вона не залежить від роботодавця, я сам можу її забезпечити.

Мені не потрібні амбітні задачі, в мене є свої виклики, вони народились всередині.

Мене не цікавлять конкуренти і дошки лідерів, я прийшов змінити світ під себе.

Робота (і компанія в цілому) для мене — спосіб досягнути моєї особистої мети. І саме завдяки цьому я не втрачу сенс в роботі, допоки вона працює на мою власну мету.

Тут вигорають від обмежень, від неможливості зробити бажане, від втрати автономії. Це плата за право змінити світ.

З цієї причини багато людей після цього рівня йдуть вирощувати морквочку і пасти курей. Вигорають часто не досягнувши мети, але просунувши прогрес в тому напрямку.

Ця потреба народжується зі спраги, котру неможливо задовольнити. Це не_природній стан для нормальної людини, ну все, у тебе вже є слава і гроші, є команда і нагороди. Чого ще тобі треба? Чого вигораєш? Чого не заспокоїшся?

Відчували прагнення змінити світ? Ставте вогник 🔥

А ми до підсумків 👇

Щоб не вигоріти на роботі: розумій власну потребу, шукай різні конструктивні і здорові способи її закрити. Це завжди відповідальність двох сторін, ваша і роботодавця, працюйте разом.

Потреби якості життя, особливо в умовах війни, — база і ґрунт. Без цього далі не піти. Піклуйтесь про себе, вам з вами все життя жити.

Щоб піти далі — треба мати стосунки з іншими людьми. Причина, чому в понеділок ви підете на роботу не може обмежуватись тим, що у вівторок треба заплатити за комуналку. Знайдіть людей, з котрими вам ок працювати над спільним. Заряджайте їх і заряджайтеся від них. І майте сили піти від "не тих" людей.

Бажати більше і жертвувати для результатів — це не популярно. Бути кращим, отримувати більше, робити більше, досягати більше. Це амбіція, коли ОБИРАЄШ бути кращим за інших. Знайдіть умови, де це винагороджується. Таких людей близько 10-15%.

Змінити світ — це не природньо, так робить менше 2% людей. Статистично, в таких зламаний ген толерантності до ризику. Ці люди не так як інші оцінюють наслідки, їм вони здаються менш катастрофічними, тому по життю готові ризикувати більше АЛЕ і нести відповідальності більше. Ці гарантовано вигорять декілька разів, питання лише чи зможуть зробити висновки і розвинути себе і свої здібності далі. Чи стануть кращими відносно самих себе? Це лідери і в них свій шлях героя.

😜 Якщо пост набере більше 30 лайків: дам практичну вправу від моєї психологині, як знаходити власні потреби 🤌

Як знаходити свої потреби, практична вправа:

Я ВІДЧУВАЮ 👉 Я ХОЧУ

1️⃣Вводимо в життя практику, періодично і регулярно записувати свою емоцію, що зараз відчуваєте, і навпроти записувати своє бажання, що ви зараз хочете зробити.

Приклад: відчуваю за#бався — це не емоція ⚠️

За відчуття, але варто ідентифікувати саме емоцію. Може бути втома, злість, розчарування... спитайте вашого ШІ про колесо емоцій Роберта Плютчика.

2️⃣Другий крок: що ви хочете зробити з цим, яка реальна дія.

Приклад: хочу звільнитись, це (майже завжди) не дія ⚠️

Хочу зробити: відмовитися від нової задачі, не робити правки зараз, поїхати на море.

3️⃣Третій крок: навчити себе знаходити варіанти, що можна зробити саме зараз, саме в цю секунду. Це прибере стан "я нічого не можу вдіяти" (бо якби могли - вже б діяли)

4️⃣Четвертий: з кількістю накопичених записів можна побачити ПОТРЕБИ, що живуть між відчуваю та хочу. Це відповідь на питання, чого мені НЕ ВИСТАЧАЄ.

Від я втомився і хочу на море може бути як дійсно втома, але і потреба у визнанні. Втома через те, що робиш багато АЛЕ без сенсу, потреба на море як винагорода БО ІНШІ НЕ ВИНАГОРОДЖУЮТЬ.

І щоб це побачити, потрібно назбирати достатньо таких пар відчуваю-хочу, щоб почали проявлятись патерни.

***
З цим підходом є три проблеми 👇

Перша: це треба робити, але для нашої голови все очевидно! Втомився-море, нахіба це записувати? НЕ_очевидні речі ми можемо побачити лише якщо подивимось на них зі сторони. Тому записуємо!

Друга: це треба робити в моменті виникнення емоції. Ретроспективно ми все собі пояснимо та раціоналізуємо. Та саме в моменті емоції треба проводити пару з бажанням дії, але в цей час точно немає під рукою того нотатника. Пишіть хоч кудись, потім зведете.

Третя: маркетологи і консюмеризм псують наше життя більше ніж здається. Сучасний світ останні 100 років будується з однією метою — щоб ми витрачали гроші на закриття власних потреб. І це настільки вдало відбувається, що ми втрачаємо навичку чути себе. Що ту робити, окрім хатинки в селі — я не знаю.

*** вірогідність того, що ви спробуєте цю вправу 1/10, те, що вона у вас приживеться 1/100. Бо весь життєвий досвід забиває нас до сталих патернів поведінки. Вихід — рефлексія та самоаналіз.

Доброго і боляче 🥲

От і закінчився мій АІ-шний тиждень з вами та закину пару думок про FOMO

Так, технології розвиваються настільки швидко, що вперше в історії людства ми не встигаємо під них адаптуватись.

Так, навіть ті, хто професійно займаються АІ – вони теж не встигають за всіма змінами (мене це трохи заспокоює).

Так, істерія в заголовках “ЗНОВУ ВСЕ ЗМІНИЛОСЬ” не додає відчуття безпеки

Що я роблю?

В мене є десяток кейсів, на котрих ШВИКДО тестую все нове, що вийшло. Це кейси традиційно важкі для АІ. Тому бачу новину 👉 проганяю нову тулзу по тестам 👉маю реальне розуміння, що воно таке. 90% з рекламних роликів – не працює, або працює погано. 8% можна розглядати для подальших експериментів. 2% – це те, що дійсно хоч щось змінює і можна ПОДУМАТИ про зміну інструменту

Приклади кейсів:
Генеративна графіка: консистентність при різному освітленні, реалістичність шкіри, волосся з кучерями.
Генеративне відео: прогуляна по інтерʼєру і виглянути у вікно.
Генеративний UI: інтерфейси з мапами (аішки сипляться на мапах)

Ну а новини про АІ дізнаюсь з тікток. Натренував алгоритмічну стрічку показувати рецепти і новини АІ. Робите пошук на тему АІ, додаєте гарні результати в збережені, погані в нот-інтерестед і за 2-3 дні стрічка стає майже ідеальним потоком чогось корисного.

Денисе, дуже тобі дякуємо за насичений тиждень. Сподіваємося, ти хоч трохи відпочив і не весь час на вихідних провів в офісі 🙂

Дякуємо, що показав баланс, про який зараз усі турбуються, коли мова заходить про AI.

Усі твої відео — занотувати, зберегли і передивляємося 🤝

Будемо чекати тебе знову на каналі.
А хто чекати не хоче — нагадуємо, що Дениса можна почути у нас на цих курсах:

AI for Product Creation 🔹 Digital Marketing