Дорогі колеги, вітаємо з Днем журналіста України! 🇺🇦✍️

Міжнародна волонтерська спільнота InformNapalm щиро дякує кожному з вас за відданість професії, сміливість та силу духу.
Сьогодні, під час важкої війни проти російських загарбників, слово та об'єктивний факт стали справжньою зброєю. Ворог намагається затопити світ брехнею — але ви щодня утримуєте інформаційний фронт, фіксуєте історію та викриваєте воєнні злочини Кремля.

Хочемо окремо подякувати журналістам, які всі ці роки підтримували волонтерів нашої спільноти та допомагали поширювати правду — доносити до читачів докази з наших OSINT та CYBINT-розслідувань, відкривати світові очі на реальність російської агресії. Ваша праця руйнує ворожі міфи й наближає справедливість.

Разом ми робимо одну велику справу.
Бажаємо вам безпечної роботи, надійних джерел, сил та натхнення! Віримо, що зовсім скоро ви опублікуєте свій найголовніший матеріал — новину про нашу спільну Перемогу.

Дякуємо за вашу роботу! Слава Україні! 🇺🇦

💥Дрони ССО уразили військово-морську базу Балтійського флоту рф «Кронштадт»

У ніч проти 6 червня підрозділи Deep Strike Сил спеціальних операцій разом із СБС та СБУ уразили військово-морську базу Балтійського флоту рф «Кронштадт», розташовану поблизу Санкт-Петербурга.
Кілька дронів ССО успішно досягли своїх цілей. На території бази зафіксовано займання.

«Кронштадт» є символом військово-морських сил росії та стратегічним елементом воєнної машини ворога. На базі розміщені військові кораблі, підводні човни, навчальні центри, доки для ремонту та суднобудівні потужності.

Після знищення Україною частини спроможностей росії в Чорному морі значення «Кронштадта» у забезпеченні воєнного потенціалу ворога суттєво зросло. Але тепер дійшла черга горіти і до однієї з найстаріших військово-морських баз рф.

Від кордону України до військово-морської бази «Кронштадт» – близько 1000 кілометрів.

Сили спеціальних операцій продовжують підривати військові спроможності ворога вести війну проти України.

Керівник громадської спілки "Білоруська спільнота України" Аляксей Францкевіч написав сьогодні у Facebook допис, присвячений політвʼязню Денису Івашину:

"6 червня, у День журналіста України, народився Денис Івашин (Дзяніс Івашын) — білоруський журналіст-розслідувач, волонтер, політв’язень режиму Лукашенка та Путіна, українець за походженням і переконаннями.

Денис — громадянин Республіки Білорусь, активний учасник Революції Гідності, який ніколи не приховував і не зрікався свого українського коріння.

У 2016 році він став одним із небагатьох у світі, хто отримав офіційний статус закордонного українця. Цей статус не давав особливих привілеїв чи захисту, а в умовах Білорусі та Росії радше створював додаткові ризики. Проте Денис свідомо обрав залишатися вірним своїй ідентичності.

Він боровся на Майдані. Після початку російської агресії став добровольцем міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm, допомагаючи Україні в інформаційній боротьбі проти окупантів.

Також Денис співпрацював із незалежним білоруським виданням «Новы Час» як журналіст-розслідувач.

12 березня 2021 року його було заарештовано КДБ Білорусі. За свою журналістську діяльність та громадянську позицію Дениса звинуватили у «державній зраді» та засудили до 13 років і 1 місяця позбавлення волі.

Ми офіційно звернулися до Офісу Президента України із закликом включити Дениса Івашина до списків на обмін.

Українська держава має зробити все можливе для його визволення.

Це питання не лише справедливості. Це питання честі.

Журналістика — це насамперед сміливість, відповідальність і громадянська позиція.

Сьогодні багато справжніх журналістів захищають Україну зі зброєю в руках або працюють заради нашої перемоги. Для ворога правда залишається найнебезпечнішою зброєю.

Тому ми маємо берегти, підтримувати та визволяти тих, хто бореться за правду.

Закликаємо Офіс Президента України, Службу безпеки України та Міністерство закордонних справ України докласти всіх можливих зусиль для звільнення Дениса Івашина.

Свободу Денису Івашину!

Свободу воїнам Правди!"

6 років тому, до повномасштабного вторгнення, в цей час дискутували про воду. Зараз, напевно, буде актуально казати, що спершу Крим повертається під контроль України, а тоді в Крим повертається пальне ⛽️

На одному з регіональних Кримських каналів побачили нове відео з чергової гри "КВН", яку нещодавно транслювали по федеральному першому каналу. Гумор як завжди для "КВН" плаский, але "на злобу дня" для росіян. Особливо наприкінці, коли жартують про "звʼязки" членів жюрі та "звʼязок", а також, що росіяни "хотят жить и не VPNдриваться" 😁

Ураження мосту в Чонгарі — спільна операція 1 ОШП та 475 ОШП

В ніч проти 7 червня атаковано єдиний шлях доставки російських військовослужбовців, боєкомплекту та пального з тимчасово окупованого Криму. Там це називають Фронтстрайк і Мідлстрайк — виявлення та ураження саме тих сил противника, проти яких саме зараз воюють.

Відомий точний час і маршрути пересування ворога.

Операцію сплановано та реалізовано спільним центром мультидоменних операцій «Фаланга» 1 ОШП імені Дмитра Коцюбайла та 475 ОШП «CODE 9.2». Застосовано засоби Fire Point та БПЛА «Бегемот». Боремося в усіх доменах, щоб забезпечити результат на землі.

Це перше публічне оголошення.

Щодо дронів "Бегемот" якраз вчора читали таку цікавинку в пабліку Core Metal у Facebook:

"Вірні друзі України, польський гурт Behemoth, вони часто говорять про нашу війну зі сцени, збирають донати, Нергал (лідер гурту), благословив наші дрони на знищення московії.

Справа в тому, що нещодавно українські розробники презентували новий далекобійний дрон-камікадзе.

Він має дальність польоту близько 300 кілометрів, несе дві бойові частини, а його офіційна назва — «BEHEMOTH».
Нергал відреагував на реліз. Він закинув скріншот із новиною про наш БПЛА у свої соцмережі та залишив короткий, але максимально конкретний коментар:

«Ця назва накладає відповідальність. Я не бачу іншого варіанту, окрім як ефективно вражати цілі та зрештою підкорити все! Слава Україні!»

Вибори у Вірменії як актуальний тест на ефективність російського підходу впливу на політичний курс сусідніх держав.

Попередні результати парламентських виборів у Вірменії свідчать про впевнене лідерство партії Нікола Пашиняна “Громадянський договір”. Остаточні підрахунки голосів тривають, але вже зараз можна впевнено казати, що Кремль не досяг своєї головної політичної мети — повернення Вірменії до жорсткої залежності від Москви через зміну влади або суттєве посилення проросійського блоку.

Цей кейс важливий не самою перемогою Пашиняна, а структурою російського втручання. За даними Reuters, напередодні виборів російські структури опрацьовували кілька напрямів впливу: інформаційні кампанії, фейкові медійні майданчики, підтримку проросійських політичних сил і сценарій організованого перевезення до Вірменії десятків тисяч виборців із Росії. Вартість такого плану оцінювали до $50 млн.

Паралельно Москва застосовувала економічний тиск. Російські обмеження щодо вірменської продукції мали створити для Єревана додаткові витрати за курс на дистанціювання від РФ. ЄС прямо кваліфікував такі дії як економічний примус і готував пакет підтримки для Вірменії.

Тобто Росія використала стандартний набір інструментів: гроші, медіа, проксі, діаспорний ресурс, економічний шантаж і кампанії страху. Але в 2026 році на тлі швидкої втрати авторитету РФ у регіоні цього виявилося недостатньо.

Причина — у зміні політичного контексту всередині Вірменії. Після втрати Нагірного Карабаху й фактичної бездіяльності Росії як формального союзника значна частина вірменського суспільства переглянула уявлення про Москву як гаранта безпеки і сильного партнера. Російська присутність почала сприйматися не як захист, а як фактор залежності, шантажу й стратегічного обмеження.

Саме тому грубе зовнішнє втручання вже не дало очікуваного результату. Кремль намагався працювати з Вірменією за старою логікою: достатньо натиснути на економіку, активізувати проросійських політиків, підсилити пропаганду й мобілізувати лояльні групи. Але така модель слабшає у реаліях, де суспільство вже має негативний практичний досвід російських “гарантій”.

Подібний сценарій був у Молдові у 2024 році. За оцінкою молдовського уряду, російські агенти могли витратити близько €200 млн на спроби вплинути на президентські вибори й референдум щодо європейського курсу. Молдовська поліція окремо повідомляла про десятки мільйонів доларів переказів через мережі, пов’язані з Іланом Шором.

Результат для Кремля був обмеженим. Російські гроші створили тиск на виборчий процес, звузили розрив на референдумі, посилили поляризацію й мобілізували проросійський електорат. Але стратегічно Москва не досягла мети: Майя Санду зберегла владу, а європейський курс Молдови вистояв.

Це показує важливу закономірність: великі бюджети не гарантують політичного результату. Прямий підкуп, фейкові інформаційні кампанії та ситуативна мобілізація проксі працюють лише тоді, коли всередині країни вже є підготовлена інфраструктура впливу.

Саме тому треба відрізняти Вірменію й Молдову від Гагаузії та Грузії.

У Гагаузії у 2023 році проросійським силам вдалося отримати локальний результат через роботу з конкретним регіональним середовищем, соціальною вразливістю й місцевими мережами. Це була дешевша, але точніше налаштована операція. За оцінками, кількох мільйонів євро вистачило для впливу на десятки тисяч виборців і просування проросійської кандидатки.

Грузія — інший рівень загрози. Там Росії не потрібно щоразу запускати окрему зовнішню операцію перед виборами. Значну частину потрібної Москві роботи виконує внутрішня політична система: олігархічний вплив, контроль над частиною медійного поля, антизахідна риторика, залякування “українським сценарієм”, тиск на громадянське суспільство й дискредитація європейського курсу.

Це ефективніша модель російського впливу. Не зовнішнє втручання напередодні голосування, а довготривале вбудовування у політичну систему країни. Не разовий підкуп, а контроль над елітами, інституціями, медіа й порядком денним.

Висновок для України та партнерів:

Російські операції впливу треба оцінювати не лише за обсягом витрачених коштів, остаточні суми важко вираховувати через приховані потоки. Сама сума не є головним показником загрози. Набагато важливіше — чи має Москва всередині країни сталу інфраструктуру впливу: політичних проксі, олігархічні групи, контрольовані медіа, залежні регіональні еліти, церковні канали, кримінально-бізнесові мережі та псевдоекспертне середовище.

Там, де такої інфраструктури недостатньо, Росія змушена діяти грубо: купувати голоси, розганяти фейки, погрожувати економічними чи навіть військовими заходами, створювати штучні “екзитполи” й мобілізувати лояльні групи. Такі операції небезпечні, але їх легше виявляти, документувати й нейтралізувати.

Там, де інфраструктура вже вбудована в політичну систему, загроза значно вища. У такому випадку країна може формально залишатися суверенною, але її стратегічні рішення поступово починають обслуговувати інтереси Москви.

Вірменія наразі демонструє протилежний процес. Після провалу російських безпекових гарантій Єреван поступово виходить із моделі односторонньої залежності від РФ. Москва намагається зупинити цей процес через тиск, гроші й проксі, але попередні результати виборів показують: старі інструменти вже не дають гарантованого результату. А завдяки Україні, яка стійко стримує та звʼязує основні російські сили на фронті, Росія вже не може впевнено "грати мʼязами" та оперувати військовою потугою для залякування сусідів.

Пострадянський простір більше не є автоматичною “зоною впливу” Росії. Але він залишається полем боротьби між двома моделями: суб’єктністю держав і російською системою контрольованої залежності.

Вірменія зробила крок у бік власної суб’єктності.
На противагу зусиллям Москви та завдяки мужності українського народу, який своєю кровʼю не тільки виборює власну свободу, але і відкриває для сусідніх країн шлях до їх власної впевненості у собі, впевненості, що Москва геополітично програє та більше не має права вказувати іншим народам як жити та як будувати своє майбутнє.

Поступово Крим перетворюють для Росії на "острів" та валізу без ручки, куди не будуть їздити ні бензовози, ні фури, ні потяги. Це закономірний процес відповіді на багаторічний російський терор, коли тимчасово окупований з 2014 року Крим був перетворений російськими окупантами на плацдарм для подальшого вторгнення. За 12 років Росія завезла в Крим значну кількість власного населення, натомість більшість українців покинули свої домівки та виїхали з окупації. Хоча там все ще залишаються українські громадяни, які з побутових та інших причин вирішили залишитись і пристосуватись до життя в окупації, водночас серед них є і такі, які намагаються сприяти перемозі України в довгостроковій перспективі. Не завжди виключно з ідейних міркувань, іноді й з суто прагматичних - вбачаючи за потрібне "зарезервувати" свій внесок у наближення перемоги через співробітництво з українськими спецслужбами, військовими, волонтерами. Прагматична модель співпраці в останні роки стає все активнішою і є свого роду лакмусовою позначкою тенденції переосмислення, що врешті Росія програє цю війну та Україна поверне свою територію.

Саме тому успішні удари по логістиці в Криму, перерізання логістичних шляхів, удари по російських військових обʼєктах в Криму відіграють також і важливу психологічну роль: для українських патріотів вони є стимулом і джерелом підтримки й натхнення, віри у перемогу справедливості. А для категорії людей, що звикли жити за принципом мімікрії й пристосуванства - це є індикатором, що влада може змінитись і треба заздалегідь готуватись, шукати як стати корисним для України, щоб коли триколори впадуть з будівель в Сімферополі, Севастополі та інших містах Криму - ця реальність не стала шокуючою, а органічно вплелась у буденне життя.

Можливо, пройде ще 3-5-10-15 років, але Крим всеодно повернеться під контроль України. Це неминучий процес, навіть якщо Росія буде дуже довго опиратись перш ніж покинути цю валізу, яка замість скарбу стає для неї непідʼйомним тягарем.

Щодо попереднього аналітичного матеріалу InformNapalm про напрямок, який обирають США 🇺🇸 у розбудові власних Кіберсил та які висновки для себе може зробити Україна 🇺🇦, ми отримали багато схвальних відгуків від знайомих фахівців, які опікуються розбудовою українських кіберспроможностей та операцій у кібер домені.

Нам запропонували продовжити цю серію аналітичних матеріалів та проаналізувати досвід ще однієї країни, яка входить в ТОП кращих світу в плані кібероперацій.

Єдина проблема, що такі матеріали завжди більш нішеві й вузькопрофільні. Їх не так активно читає і поширює широка аудиторія читачів. Тому доводиться балансувати між глибоким лонгрідом і компактними тезовими історіями. Ми поки шукаємо оптимальний варіант.

Тому якщо ви прочитали цю статтю і вам сподобався формат - поставте вогник 🔥, а якщо ви не читали, бо "багато тексту" - поставте ✍️.

Прочитати матеріал можна тут (українською, шведською або німецькою) і написати ширший фідбек нам у приватні.
https://informnapalm.org/ua/cyber-force-analiz/

Ну і з багажем досвіду останніх 12 років, ми не тільки пишемо якісь аналітичні оцінки чи новинні матеріали - така активність для нас це радше хоббі та спосіб взаємодії з читачами.

InformNapalm продовжує прямо зараз брати активну участь в низці спільних з Силами оборони розвідувальних та кібер операцій високого рівня, результати яких стануть відомі широкому загалу згодом, коли буде вичерпаний весь розвідувальний потенціал кожного окремого контуру впливу на системи противника.

І спроможності України у здатності перемагати в кібер домені війни зможуть швидко зростати, якщо українські парламентарі будуть не заважати, а навпаки - сприяти розбудові українських Кібер Сил.

Минулого тижня вийшло доволі відверте та цікаве інтерв'ю, в якому засновник хакерської спільноти HackYourMom Микита Книш зачепив багато тем, пов'язаних з кібербезпекою і хактивізмом.

В темі про протистояння українських і російських хакерів Микита згадав епічну історію про злам офіцера ГРУ РФ, куратора російського хакерського угруповання APT 28 - Сєргєя Моргачева - про якого виходило CYBINT-дослідження 13 мовами на сайті InformNapalm.

Загалом радимо підписатись на канал HackYourMom - мамкіни хакери України 🇺🇦, якщо ви цікавитесь кібербезпекою та кібернападом.