Ого-ого. Єднання дискваліфікувало частину заявок, які їм подали на останні кілька конкурсів — за академічну недоброчесність.

«Багато заявок отримали однотипних і, більше того, написаних однаковою мовою. Ми не хочемо думати, що ці заявки були скопійовані, але що ми ще маємо думати?», — каже Наталія Климова, заступниця директора Єднання.

І далі Єднання закликає: колеги, будьте обережними з консультантами, яких ви, вочевидь, запрошуєте, щоб вони допомагали з оформленням ваших грантових ідей.

«Ми бачимо, що не всі з них є доброчесними. І не всі з них виконують свою роботу добре».

Тобто Єднання підозрює, що деякі консультанти просто копіюють з мінімальними змінами окремі блоки заявок, активностей і решти.

Якщо люди так дійсно роблять, то це професійне дно.

Вчорашня дискусія про дискваліфікацію заявок Єднання перетекла в розмову про ШІ та його розумне використання.

Розповім про наші плани щодо ШІ на 2026 рік:

🔺 Наймемо фахівця, який інтегрує ШІ в різні процеси та CMS (людину, яка глибоко в темі, а не лише прослухала кілька курсів).

🔺 Низку інструментів ми розробили самостійно рік-два тому — наприклад, для SEO-оптимізації текстів. Хочемо вийти на рівень вище.

🔺 Поки самостійно тестуємо Claude, Gemini та GPT для роботи з грантовими заявками, звітами, моніторингом і дотичною рутиною. Наприклад, у Claude колега створила проєкти під ключових донорів — поки що там аналітика їхніх глосаріїв і правил уживання термінів. Використовуємо, щоб звірятися, що «говоримо однією мовою».

🔺 У наших політиках та Етичному кодексі вже є перші згадки про ШІ. До кінця року з’явиться окрема політика. Локальні медіа теж спонукаємо додати до редакційних політик розділ про ШІ.

💡 Які у ваших організаціях стосунки з ШІ? Чи використовуєте його вже для чогось на advanced рівні?

Корисний допис від Ірини Малишевої, експертки з МіО, — про те, як підібрати кількісні показники, які б вимірювали якісні результати проєкту. Ага, ось так.

«Чи можна поміряти невимірюване? Можна», — пише Ірина.

І далі на двох кейсах пояснює, як довести:

🔺 Підвищення обізнаності молоді щодо можливостей громадської участі.
🔺 Підвищення фінансової стійкості та прозорості закладів освіти.

До речі, цього тижня наша команда мала зустріч з Іриною. Один із донорів запросив її для зовнішньої незалежної оцінки результатів майже 3-річного проєкту, який ми завершили. Нас вона теж «мучила» питаннями, щоб зрозуміти, як саме посилилася фінансова стійкість медіа-учасників проєкту.

Для нашої команди це МіО-інтерв’ю стало ще й класною рефлексією та своєрідним майстер-класом — напередодні зустрічі я попросила проєктну менеджерку звертати увагу на те, що саме і як будуть запитувати, уточнювати, відстежувати логіку розмови.

Бо все те саме робить і вона, коли напряму працює з редакціями, досліджує історії впливу, аналізує індикатори. Тепер же має нагоду побачити подібну роботу, але зі сторони й від більш досвідчених колег.

Сьогодні на щотижневій зустрічі відділу ще окремо поговоримо про те, що ж вона врешті помітила та відзначила.

Ну і додам: коли якісно впроваджуєш проєкт, то від подібних зовнішніх оцінювань не стресуєш, а кайфуєш і отримуєш користь 🙂.

Той незручний момент, коли мусимо модифікувати грантову угоду, бо за перший мейлстоун виконали показники за увесь 8-місячний проєкт.

Все вийшло масштабніше, ніж ми собі прогнозували 🙈.

Вперше у житті зіштовхуюся з модифікацією саме з таких причин.

Команда The Possible запитала, чи можна на каналі розповісти про звіт щодо перспектив запровадження соціальних бондів в Україні.

Нічого про це не чула раніше. Буду розбиратися. Поки ж перші побіжні нотатки.

«Соціальні або імпакт-бонди (Social Impact Bonds, SIBs) — це механізм фінансування і перевірки соціальних ініціатив. Приватні інвестори надають стартове фінансування, а держава або громада повертає інвестиції лише у разі досягнення результатів», — прочитала я і мало що зрозуміла.

Якщо глянути на конкретні кейси, то стає зрозуміліше. Наприклад:

У Камбоджі величезні площі сільськогосподарських земель досі заміновані. Пілотна програма SIBs дає кошти на розмінування, інвестиції у фермерські господарства, навчання фермерів.

Як результат — мають зрости доходи фермерів. Держава отримує більше податків, з чого повертає проінвестовані в програму кошти та відсотки. І робить це лише у випадку, якщо все дійсно спрацювало.

А якщо ні, то навряд наступного разу хтось проінвестує у їхню громаду в межах подібних проєктів.

Вперше SIBs запустили у Великобританії у 2010 році. Опісля цей досвід перейняли у Нідерландах, Німеччині, Індії, Австралії, США, Канаді й багатьох інших країнах. У дослідженні описано чимало кейсів.

Нині The Possible за підтримки Фонду Роберта Боша досліджують, чи можливо запустити подібні програми в Україні для підтримки проєктів відбудови. Серед ключових перепон називають:

🔺 Відсутність законодавства про соціальні бонди.

«Але його відсутність не означає, що пілоти неможливі. Разом з українськими юристами ми ідентифікували кілька правових шляхів, які теоретично дозволяють запуск програм у межах чинного законодавства: спільна діяльність, муніципальні програми, механізми відшкодування», — пояснює Настя Слепцова, співзасновниця The Possible.

🔺 Інша культура фінансування. Українські громади десятиліттями працювали в логіці грантів: кошти, активності, звіт.

А SIBs — це вже складніше, бо йдеться не про оплату процесів чи відшкодування витрат, а про досягнення результатів. Це накладає на державу чи то окрему громаду суттєво більше відповідальності.

Саме вони стають тими, хто визначає потреби, дизайнує і планує проєкт, вираховує бажані результати і те, що це принесе громаді. Все це — велика робота, яка потребує фахових кадрів.

Нині Команда The Possible у пошуках проактивних громад, які готові до подібних пілотів. Бажаю, щоб такі знайшлися.

Ми колись тут обговорювали, що в Польщі (і не лише) кожен може обрати громадську організацію, якій дістанеться відсоток зі сплачених ним податків.

Ось підгледіла у Галини Халимоник, редакторки Біляївка.City, допис про це.

«Раптом хтось не знає, в Польщі під час розрахунку податків, можна пожертвувати 1,5% своїх податків на громадські організації. Це з тих податків, які людина і так сплатила. Але вразило мене не це. Вразив маркетинг. Люди не полінувалися створити рекламу українською, таргетувати її на українців в Польщі, обратити правильний заклик. Респект», — пише Галина.

Зайшла на сайт цього медіа. На головній — кнопка, яка веде на лендинг, де читачам пояснюють, як спрямувати свій податок на їхню підтримку, розказують про продукти, команду, річний бюджет медіа, суми і джерела надходжень.

«Ваші 1,5% це аж 24% нашого річного бюджету або 182,000 злотих [49,5 тис. доларів]», — пишуть там.

Окремо є лендинг українською. Головний посил тут інакший, аніж той, який адресують полякам: «Хочеш безкоштовно допомогти протидіяти російській дезінформації?».

І далі — «Питання української спільноти є для нас важливим». Опісля підбірка з десятків матеріалів, які стосуються життя українців у Польщі.

Наприклад, такий: «Що я маю говорити про Польщу в Україні? Як мені пояснити антиукраїнські настрої?». Авторка відстежує, чому змінилося ставлення поляків до українців, які наративи російської пропаганди спрацювали і що з цим всім робити, аби не було соромно за рідну країну.

Якщо скучили за УКФ-розбірками, то вам сюди.

Володимир Воробей, член Наглядової ради УКФ, попросив написати коментарі щодо цьогорічних процедур конкурсу. І тут понеслося.

За Володимиром стежу давно. Розумна, притомна й небайдужа людина, яка намагається щось покращити. Наприклад, ось його колонка на УП «Як зробити УКФ ефективнішим».

А ще колись YouTube мені підкинув трансляцію засідання Наглядової ради УКФ — там розглядали звіт щодо ефективності роботи експертів, які оцінюють заявки. І саме Володимир ставив жорсткі та конструктивні питання. Наприклад:

«Якщо половина експертів частково виконує свої обовʼязки, то для мене це свідчення якоїсь надлишкової бюрократії по відношенню до експертів, аніж про те, що щось відбувається добре. Які вимоги не виконуються найчастіше? Можливо, вони надлишкові і їх треба усунути?», — запитував він.

А тепер до вчорашнього допису. 70+ коментарів, багато від тих, хто не пройшов технічний відбір цьогоріч. І це боляче читати.

🔺 Багато заявок відхилили, бо вони подали витяг ЄДР з Дії, а не з сайту Мін'юсту.

Це дно. Дія є державним застосунком. Організації зареєстровані, реальні, вони існують. Коли твоя команда витратила тиждень+ на підготовку заявки, а її не допускають через таке, — це просто знущання і знецінення роботи людей.

Єдиний раз, коли ми подавалися років 5 тому, — причина була подібна (хоча у нас був свіжий витяг з Мінʼюсту, але щось не підійшло все одно). Після цього ми принципово не подаємося до УКФ. І судячи з коментарів, чимало інших ГО — теж.

🔺 Безліч відмов через технічні дрібниці чи міні-помилки, виправити які — кілька хвилин роботи та швидка комунікація із заявником. Що й робить абсолютна більшість донорів.

«Отримали відмову на етапі технічного відбору, бо оплата праці для членів команди становила 50,72% від загального бюджету проєкту [дозволено — до 50%]. Написали апеляцію, що готові зменшити гонорар команді. Вказали в листі суму і приклад бюджету зі змінами в форматі PDF. Отримали відмову».

А ще пропонують створювати проєкти без проєктних менеджерів.

«Заявка не пройшла технічний вибір, тому що в бюджеті був присутній менеджер. УКФ обґрунтували, що наявність менеджера дорівнює тому, що проєкт не є індивідуальним. Цього наче не було прописано в гайді. Натомість було прописано, що можна створити музичний альбом, що і подавалось. Саме цей альбом композиторки потребував залучення значної кількості музикантів та логістики, тому було прийнято рішення долучити менеджера».

Ясно, що робота над альбомом — це координація багатьох людей, процесів, їх планування, контроль. Хто усім цим має займатися, якщо проєктного менеджера мати не можна?

Або таке:

«Також раніше не пройшла технічний відбір на Стипендії, бо вказала собі гонорар за роботу. Може, таке і було десь в інструкціях, але звучить дивно. Людина має пів року працювати над власним проєктом... безоплачувано».

Ось це теж вразило:

«Проєкт завернули на підставі "неприпустимих витрат", якими виявилося... купівля хмарного сховища. Перелопатила всі інструкції. Всюди написано, що до кошторису можна вносити "прямі виробничі витрати" і не можна "непрямі". Як у 2026 році в Україні робити великий аудіовізуальний проєкт в стислі строки не використовуючи хмарне сховище — не уявляю».

Ми живемо у 2026-му році. Хмарні сервери, онлайн-сервіси, цифрове середовище — це те, без оплати чого робота майже неможлива. Це база.

Цитувати можна ще довго. Багато дійсно абсурдних і несправедливих причин. Проєктам не дозволяють змагатися на рівні ідей, натомість ось все це. Як наслідок — втрачає українська культура. Прикро.

«Виглядає так, наче Фонд остаточно прийшов до того, що проєкт має бути “згідно-відповідно” папірцям (в самому недолугому розумінні цього твердження), а на мистецьку якість та доцільність ми забиваємо».

Щось мене стало багато на каналі. Останнє на цей тиждень викладу, бо не могла пройти повз.

Ґрунтовний допис Любові Раїнчук, співзасновниці PhilinUA, про багатостраждальну локалізацію та її важливість.

Ось уривок, а за лінком ще більше фактажу та висновків:

«На днях натрапила на оцінку програм від startnetwork про те, чи працює локалізація. Ось лише кілька фактів, як локальні організації мають перевагу над великими гуманітарними організаціями:

🔺 95% опитаних представників громад у проєктах, очолюваних місцевими та національними організаціями, зазначили, що допомога надійшла вчасно, порівняно з 53% у проєктах, які реалізовували міжнародні організації.

🔺 97,6% членів громад описали допомогу від місцевих організацій як «дуже справедливу», тоді як у проєктах міжнародних організацій цей показник становив 45,6%.

🔺 87% респондентів оцінили реагування місцевих організацій як «відмінне», порівняно з 49% у міжнародних проєктах».

Цікава дискусія у спільноті Уляни Мовчан — Громадська гарячка.

І ні, я не вірю у змови експертів та пули обраних.

Сильна конкуренція (особливо в конкурсах медійних грантів), багато критеріїв та вимог, мінімальний розрив між переможцями і тими, кого відсіяли, фактор довіри до грантера та його репутації — це все так.

Але змови, ну камон 🤷.

Ну що вам сказати. Це знову сталося 🙈.

Наша вчорашня бурхлива дискусія наштовхнула на ідею чергового офлайн-заходу. І вже навіть знайшла партнерів-співорганізаторів.

Хочу поговорити з донорами про те, як вони обирають стратегічних партнерів і чи є можливість робити цей процес більш прозорим.

▪️ Чи мають вони певні політики, внутрішні критерії, інструкції щодо цього?
▪️ А квоту чи співвідношення між стратегічними грантами та конкурсними?
▪️ Чи одразу бюджетують подібні партнерства, коли самі залучають фінансування? (вочевидь, так).
▪️ Чи можуть організації отримати від донорів певну дорожню мапу: чого мають досягти, як посилитися, аби потрапити в пул потенційних стратегічних партнерів?

Це поки питання нашвидкуруч. Подосліджую тему глибше.

Якщо маєте власні питання, пишіть у коментарях. Врахую.

І ще цього разу хочу зробити онлайн-трансляцію заходу. Бо на дуже детальне пост-висвітлення з моєю несистемністю блогінгу — надії мало.

Тож спробую домовитися з «Єднанням», яке по четвергах надає своє приміщення та, сподіваюся, й апаратуру для заходів ГО та їхніх трансляцій.

п.с. І поставте ❤️ під дописом, якщо тема заходу вам цікава. А то раптом лише мені і сенсу організовувати немає.

О, Анна Нішніанідзе, співзасновниця Philanthropy in Ukraine, продовжила дискусію, яку вчора запустила Уляна Мовчан і підхопила я, — щодо критеріїв відбору переможців конкурсів, вигорання від безкінечної кількості відмов і браку комунікації щодо причин.

Анна написала для англомовної аудиторії в LinkedIn 🔥. Публікую переклад окремих уривків, а повний допис тут.

(чесно скажу: скорочувати й обирати лише невеликі цитати було дуже важко, бо там що не абзац — то цілісний і влучний посил).

«Давайте поговоримо про донорську непрозорість. Ми зараз оновлюємо донорську мапу для Philanthropy in Ukraine, і одна закономірність постійно повторюється: до приблизно 80% стейкхолдерів, яких ми аналізуємо, щиро незрозуміло, як податися — немає прозорих критеріїв, немає чіткого процесу, інколи навіть базової інформації про відповідність вимогам. І водночас багато з цих донорів описують своє фінансування як “конкурсний процес”», — пише Анна.

І продовжує: «Якщо це справді конкурс, то надто часто конкуренція відбувається не за заслугами, а за тим, чи може ваша організація дозволити собі їздити на події, вкладати час і гроші в нетворкінг, постійно підтримувати видимість і мати спроможність “випити кави” з потрібними людьми. Організації, які не можуть цього робити, фактично вибувають ще до того, як конкурс починається».

Завершує Аня допис дуже слушним висновком:

«Донори справедливо очікують прозорості від громадянського суспільства — фінансових політик, управління, safeguarding, звітності. Але якщо ми серйозно ставимося до партнерства, це має працювати в обидва боки. Багато грантодавців досі не готові запропонувати такий самий рівень прозорості у власному ухваленні рішень, у шляхах подачі заявок або навіть у базовому фідбеку щодо відмов».

Ще вам на вечір таке закину: Prometheus шукає фандрейзера. Дуже раджу звернути увагу, якщо ви в пошуку роботи.

▪️ Зарплата — 60 000 гривень + бонуси.
▪️ Безкоштовний доступ до платних курсів Prometheus PLUS (і це просто вау).
▪️ Обіцяють менторинг, адекватного керівника та мінімум бюрократії в межах команди.

Решта плюшок, вимог та обов’язків — за посиланням.

Власне, одним із менторів буде засновник Prometheus Іван Примаченко — а він у фандрейзингу дуже сильний (принаймні з того, що знаю і чула я).

Сам напрям фандрейзингу для організації стратегічний — цьогоріч вони вийшли в Німеччину та Польщу, уже мають там перші контакти й планують масштабуватися далі. Тож підозрюю, що завдань буде багато, і вони амбітні та непересічні.

У мене дуже ніжне ставлення до Prometheus після того, як влітку прослухала курс про системне управління командою від їхньої ж операційної директорки Юлії Ходаківської (тут трохи писала про нього). Вона поділилася найкращими підходами самого Prometheus.

Для мене цей курс став курсом року. Він багато чого фундаментально перевернув у голові та в підходах до роботи. Ці ж знання я передала керівниці одного з найбільших наших напрямків. Вона так прониклася, що інтегрувала в роботу (і досі продовжує то робити), напевне, відсотків 70% із почутого. І це мало величезний позитивний вплив на організацію.

Це я до чого все пишу: у паралельному житті я б і сама із задоволенням попрацювала в команді Prometheus. Але ніт. А комусь може пощастити.

Поки не знаю, що з цим робити, але мушу поділитися 😅.

Дала Notebook LM назву книги і автора — The Fundraiser's Guide to Irresistible Communications Джеффа Брукса. Попросила зробити подкаст, де двоє людей обговорюють книгу, головні висновки та ідеї кожного розділу.

Він за 10 хвилин все зробив. Українською. І на перший погляд — непогано. Це при тому, що я просто тестувала сервіс і мінімально заморочувалася з промтами для сценарію.

Єдиний нюанс: книгу я ще не читала, лише огляди на неї та статті самого Брукса. Тому оцінити, наскільки достовірним є переказ книги від ШІ, можу лише побіжно.

Треба буде повторити експеримент, щойно дочитаю The Essential Fundraiser's Handbook Лізи Грір (осилила вже половину).

Подкаст викладаю тут 🎧.

Мушу констатувати: чи не вперше за енну кількість років роботи тендер, який був вимогою донора, мав для нас реальний сенс та користь.

Отримали інституційний грант від «Єднання», за що їм безмежно вдячні. Ну і якщо «Єднання», то автоматично всі послуги з оргрозвитку — через їхній маркетплейс.

Шукали людину, яка допоможе нам доопрацювати політики, бо нині глибоко зайшли у все це.

До фіналу відбору увійшли три фахівці:

▪️Станіслав Андрійчук
▪️Христина Іванчук
▪️Уляна Мовчан

З Уляною ми знайомі, відгуки про послуги її команди — лише позитивні. Двох інших експертів я не знала. З кожним провели інтерв’ю-співбесіду. В обох випадках розмови вийшли за межі обумовленої години — обговорювали кейси, нюанси, підходи і захопилися розмовою. Отримала інтелектуальну насолоду.

Проблема в тому, що кожен із трьох — дуже фаховий. Обрати було тяжко. Хоч монетку підкидай — і все одно не програєш. Попрацювати хотілося з кожним, і певна, нагоди ще будуть у майбутньому.

Врешті обрали Станіслава. Основним аргументом стало те, що має спеціалізацію якраз на тих політиках, де у нас самих найменша експертиза.

Це я до чого: якщо теж працюєте над політиками і шукатимете зовнішніх експертів, то зверніть увагу на цих трьох людей. Нашу верифікацію вони пройшли (а ми прискіпливі у виборі підрядників).

Почала навчання в Lean Institute Ukraine, щоб опанувати lean-підходи в менеджменті (ну логічно, так).

Все прекрасно, все подобається. І трохи нагадує сеанс мазохізму 😅.

Бо Lean — це філософія спрощення процесів. Усунути все зайве, непотрібне, те, що сповільнює й не несе реальної цінності.

Але ж працюєш у громадському секторі. Максимум, що можеш покращити — роботу власної команди.

Проте ця команда все одно є заручницею донорів, у яких найчастіше один зайвий процес на іншому (за всієї поваги до партнерів і процедур). І вплинути на їхні процеси ти можеш десь на 0,001%.

#lean

Є людина, якою я щиро й безмежно захоплююся — це Нія Нікель. Вона мама 7-річної Єви, засновниця ГО «Епіпросвіта» та підприємиця.

Нія написала книгу «Як бути щасливою, навіть коли на голову падає небо?». Вона насамперед для мам дітей з інвалідністю.

У книзі особистий досвід Нії: як не зламатися, жити, працювати і бути щасливою тоді, коли це видається неможливим.

«Сім років тому я сиділа в лікарні з забитими цвяхами вікнами і не бачила жодного сценарію далі. Моя донька Єва народилася з рідкісним захворюванням — у світі таких випадків лише кілька десятків. Вона не зможе ходити й говорити і живе з важкою формою епілепсії. У той момент стало очевидно: або я поступово руйнуюсь разом із цим досвідом, або вчуся жити всередині нього — і знаходити опору там, де її наче не передбачено», — пише Нія.

За ці роки Нія доклала космічних зусиль, аби шукати лікування й забезпечити доньці все найкраще.

Паралельно заснувала «Епіпросвіту», яка допомагає родинам дітей з інвалідністю. І долучилася ще до, напевне, десятків вкрай важливих ініціатив, які трансформують підходи нашої держави до медичного забезпечення, підтримки, реабілітації, освіти.

А тепер про головне: давайте допоможемо Нії видати книгу. Ось, що можна для цього зробити:

✨ Оформити передзамовлення для себе.
✨ «Підвісити» примірник для жінки, яка проходить складний період

Останнє — вкрай важливо, і я вже теж долучилася. Часто фінансовий стан мам дітей з інвалідністю тяжкий. Зайвих коштів на книгу може не бути. А так хочеться, щоб її отримати ті, хто дійсно потребують.

📌 Підтримати вихід книги можна тут.

Команда і я разом з нею, здається, пережили 2,5 грантові заявки та гігантський звіт за останні чотири дні. І тепер можна знову повертатися сюди.

Сталося купа всього за останній час. Сподіваюся бог тайм-менеджменту змилостивиться і дозволить мені тим невдовзі поділитися.

Поки ж анонс від ГО Філантропи, яку я ніжно люблю. Вони зняли документальний фільм про локальну філантропію. Запрошують на перегляд та дискусію опісля.

📌 Коли: 2 квітня о 17:00
📌 Де: Київ (локацію надішлють після реєстрації)

Реєстрація тут.

«У фільмі лідери та практики з різних країн світу розповідають про те, як працює community philanthropy — не лише як джерело фінансування, а як культура, підхід до розвитку та спосіб об’єднання людей навколо спільних змін».

А розмова опісля показу буде ось про що:

▪️Як виглядає локальна філантропія у світі.
▪️Чи є подібні практики в Україні.
▪️Чому важливо підтримувати культуру взаємодопомоги в громадах.
▪️Яку роль у цьому можуть відігравати організації, активісти та самі жителі.

Планую теж бути. Тож буде нагода побачитися або познайомитися.

Вирішила, що моєю дипломною роботою в Lean Institute буде опис, аналіз ефективності, всіх багів процесу підготовки одного з найскладніших звітів серед тих, які готуємо донорам.

Це такий док, який дасть повну візуалізацію процесу. Формули рахують сумарну кількість годин на підготовку звіту всіма залученими. Далі аналітика всіх вузьких місць: де лажаємо ми (зайві перевірки, дублювання роботи і т.д.), а де — донор. І презентація оптимізованого процесу, де ми всі свої помилки усунули.

Взагалі для дипломної просили брати суттєво менший процес, ніж наш звіт. Але я переконала ментора, що мені вистачить сил описати та проаналізувати всю цю махіну. Ну, а в ментора не лишалося виходу, окрім як підтримати студента-фанатика і теж вписатися у більші обсяги роботи, аніж передбачалося. Співчуваю 😅.

Вже провела інтервʼю з першими двома людьми, задіяними у роботі над звітом. Попереду ще пʼятеро.

Це виявилося дуже корисно:

🔺 Бачу вже десяток зайвих рухів з нашого боку, які ми усунемо.
🔺 Дізналася, як багато механічної роботи колеги вже автоматизують через ШІ і як багато хочуть автоматизувати до наступного звіту (і що ми маємо активніше ділитися всім цим в межах команди!).

Поки опрацьовуємо з ментором лише один мікропроцес, який є частинкою підготовки звіту.

«Ваш кейс із підготовкою звітності у проєкті — це класичний приклад "бюрократичного тромбу”», — написав він у коментарях.

Все так. Результатами дипломної поділюся з вами та донором десь наприкінці травня.

#lean