Друзі, дякую, що провели цей рік зі мною. За наші обговорення тут і кілька неймовірних зустрічей офлайн ❤️‍🔥.

Для мене канал є місцем професійних рефлексій, можливістю познайомитися з фаховими людьми. І я за це вам вдячна!

У цей рік я заходила, як виявилося, з пророчими словами. Їх сказала керівниця одного медіа на закритій зустрічі управлінців наприкінці 2024-го. Вони мені дуже відгукнулися:

«У часи кризи ти маєш чітко розуміти, що відрізати, від чого відмовитися, аби мати можливість продовжувати робити головне для тебе».

А потім стався USAID. Дійсно довелося відмовлятися багато від чого. Проте вдалося зберегти головне — ключові проєкти та людей. І досягнути спільно з ними багато.

Завершую цей рік іншими словами. Почула їх вчора на вебінарі й зрозуміла, що це і є мій підсумок року й те, з чим піду у наступний:

«Сфокусуватися — означає відпустити те, що дуже хочеться, щоб зробити те, що справді важливо».

Криза дозволила сфокусуватися та розставила пріоритети.
Мені сподобалося бути сфокусованою.

До зустрічі у 2026-му! Теплих і світлих свят! 🎄

Люблю січень, бо це місяць, коли чи не найбільше уваги можна присвятити професійній рефлексії та оптимізації.

Почала рік з Performance Review свого грант-відділу:

🔺Дівчата заповнять коротку анкету для самооцінювання.

🔺Паралельно підготую власні підсумки по кожній: головні досягнення та зони зростання на рік.

🔺Проговоримо все на індивідуальних зустрічах. Тут вже буде більш розлогий список питань.

🔺На основі всього цього підготую фінальний документ для кожної: з цілями на рік, прогнозом зростання гонорару, умовами для цього, термінами.

Додатково попросила виписати перелік всіх обовʼязків, які є на кожній з колег. Чому? Звісно, у нас є посадові обовʼязки, проте:

▪️ Протягом року дівчата стрімко зростали, а я делегувала багато чого вперше, тож посадові інструкції точно змінилися.
▪️Хочеться звіритися, що є в прописаних обовʼязках, а що в реальності.
▪️Виявити зайве і прибрати.
▪️Побачити те, що хотіла делегувати, але не змогла.
▪️Зрозуміти, що дівчата взяли на себе самі, бо відчули що можуть чи просто треба.

На основі такої спільної рефлексії оновимо посадові обовʼязки на 2026 рік.

📌 Тут документ із шаблоном для самооцінювання, переліком питань для індивідуальних зустрічей та шаблоном результатів Performance Review, який у фіналі готуватиму я.

Дмитро Тіщенко, засновник сумського медіа Цукр, склав повноваження CEO. Богдан Логвиненко, засновник Ukraїner, після кількох років пошуків таки знайшов нову керівницю організації й мобілізувався. Марія Тодорчук, засновниця Клубу Добродіїв, теж відходить від операційної діяльності, вибудовуючи команду управлінців.

Тож 2025-й став роком початку нових життєвих етапів для засновників кількох організацій, які стартували 7-10 років тому. Вони полишили посади директорів, віддали свої дітища у руки наступників. Вивільнили простір для нового, а у випадку з Богданом — для захисту України, за що велика шана йому.

Мене на цей допис наштовхнула Марія Тодорчук, бо той шлях, про який пише вона, дуже співзвучний мені нині.

«Багато років фонд обирав мене і це авжеж залишиться частиною мого життя, але я вирішила що не хочу, щоб це і було все моє професійне життя. Думки були і психологом стати, і повернутися в комунікації, а може думати про щось взагалі не зі сфер дотичних. Зрозуміла, що знову в стані, що не знаю ким хочу стати, коли виросту», — написала Марія наприкінці 2024-го.

Перший крок на шляху до нового професійного життя — знайти управлінську заміну собі. Тут відразу слід розпрощатися з кількома ілюзіями:

🔺 Що тебе замінить одна людина.
🔺 Що ти швидко передаси справи.

Коли засновник є управлінцем, з роками він стає головним носієм інституційних знань, його список повноважень та кількість процесів, у які він занурений — величезна. Це не можна просто делегувати комусь одному.

«Складна система не може спиратися на одну людину, навіть дуже сильну. Спроба тільки з операційним директором не спрацювала, бо операційка – це підтримка поточного стану, а не будування нового. Спроба з CEO виявила, що фонд – занадто багатогранна система для повної передачі управління без ґрунтовної підготовки. Тепер ми будуємо через міцність окремих зон, кожна з яких має свого лідера», — написала Марія вже наприкінці 2025-го.

Далі вона обмежила доступ фонду до себе до двох днів на тиждень. Це дає команді самостійність та випробовує загалом побудовану систему.

«Це виявилось дуже ефективним рішенням. Для команди, для фокусу, для руху вперед. Бути в позиції спостерігача — інколи єдиний спосіб реально рухати систему».

Наступна ціль Марії: «звільнити себе від Клубу Добродіїв, а фонд — від мене. У найкращому сенсі цих слів. Щоб ми не були "разом з обов’язку", а зустрічалися по любові».

І це важливо, бо в момент, коли засновник хоче піти далі, але не дозволяє собі це зробити через нерозуміння, що далі, або відповідальність «тут же все на мені, як покинути», то з часом він почне гальмувати свою ж організацію — зникатиме мотивація, зʼявлятиметься фрустрація, контрпродуктивне почуття провини.

«Паралельно я все чіткіше дозволяю собі власні бажання без виправдань — окремо від місійності, але не всупереч їй. Хочу свій бізнес-проєкт із чітким фокусом на економічну модель. Бо гроші — це енергія. Це можливості, які можна інвестувати далі», — пише Марія.

Для мене особисто ось це ж питання «новий шлях vs місійність» — те, що довелося пропрацьовувати з терапевтом місяці три щонайменше. Було капець важко впоратися з відчуттям, ніби зраджуєш себе, свою сутність, організацію, й перезібрати власне світосприйняття.

Сподіваюся, Марії вдасться дійти до поставленої цілі. І я десь теж на шляху до чогось подібного.

Непогана колонка про те, як не треба фандрейзити.

Єдине, з чим там не погоджуюся, — останні речення:

«Якщо ви якісно, чесно й відповідально реалізували проєкт — вам не потрібно буде відчайдушно фандрейзити. Донори самі будуть вас шукати».

Репутація, напрацьована реальними справами і роками, точно приносить користь і посилює. Проте без активного (і здорового) системного фандрейзингу ГО не може продовжувати діяльність.

Бо донори не стають у чергу. Навіть ті, з ким ви спільно реалізували важливий, ефективний, потрібний суспільству проєкт.

Січень виявився багатим на нові конкурси. Тому наш перегляд та оптимізація процесів розпочався, але не завершився — неочікувано багато роботи із заявками.

Головні lessons learned місяця:
🔺 Вперше вирішили прицільно вже зараз шукати фінансування на повний фінансовий аудит організації на початку 2027-го.

🔺 Домовилися з фінансовою командою, що незалежно від вимог нинішніх донорів протягом року готуємо всі документи так, аби безболісно пройти аудит (усі підводні камені вже знаємо, бо не раз проходили їх у межах окремих проєктів).

Це рішення є наслідком того, що не змогли податися на EU4CSOs — фінансування від ЄС для коаліцій «організацій-важковаговиків» на 1,5 млн євро на 3 роки.

Власне, ми зібрали сильну коаліцію, хоч і взялися за це запізно — коли ключові ГО сектора вже переважно визначилися, хто з ким іде у співпрацю.

Організаційно ми мали спроможність лідити проєкт, проте технічно — ні. Не мали річного аудиту, а це обов’язкова вимога. Інші партнери його мали, проте вже були лідами інших заявок (лідити можна лише один проєкт, бути співаплікантом — у кількох).

Звідси ще один вивчений урок: починати шукати партнерів для масштабних проєктів треба дуже заздалегідь. Що ми і зробимо.

Навесні та восени буде ще два подібні конкурси, і ми невдовзі почнемо до них готуватися.

Якщо ви теж шукатимете партнерів для спільних проєктів — пишіть. Тематики:

▪️Меморіалізація, культура пам’яті, документування воєнних злочинів та перехідне правосуддя (ГО «Меморіал»).

▪️Розвиток медійного ринку, соціальна згуртованість, залучення населення до врядування на місцях, моніторинг відбудови (ГО «Або»).

Підсумки нашої грантової команди за 2025 рік і трохи контексту до цифр:

🔺 Кількість конкурсів у 2025-му не зросла порівняно з попередніми роками (за моїми спостереженнями).

🔺 Перезапустила грант-відділ: прийшли люди, які вміють абсолютно самостійно писати якісні заявки. Достатньо мого ТЗ та мінімального фідбеку. Відповідно, це х3 до спроможності подаватися на конкурси.

🔺 На початку 2025-го ми юридично розмежували АБО та Меморіал. Тепер це дві автономні організації різного спрямування. Завдяки цьому змогли подаватися від Меморіалу на конкурси з акцентом на правозахист і дотичні теми.

🔺 22 подані заявки і 11 виграних — це Меморіал. Конверсія 50%. Дві заявки ще на розгляді, тож, можливо, відсоток успішних буде вищим.

🔺 Не втрималися і до списку заявок включили й премію Effie. Бо заповнити їхню аплікаційну форму, підготувати всю аналітику — було одним із моїх найважчих завдань року в контексті подачі чогось кудись 🙈.

🔺 З конкурсами для медіа було сумно. 11 заявок, 6 проєктів за рік, з них — лише 1 умовно великий (але ним дуже пишаємося: тоді ми стали одними з 5 переможців конкурсу від Посольства Британії, на який прийшло аж 600 заявок).

🔺 До статистики не увійшли тендерні конкурси, на які самостійно подавався наш відеопродакшен: 6 заявок, 3 перемоги.

Мала цікаву розмову з Уляною Мовчан із Connection Agency.

Серед іншого, вони допомагають громадським організаціям встановлювати контакти з фондами та донорами, які переважно не оголошують відкритих конкурсів.

Головне завдання тут — потрапити в їхнє поле зору. Щоб коли такий фонд запускатиме новий проєкт або шукатиме грантерів, він згадав і про вашу організацію.

«Часто приходять від безнадії. Ті організації, які мають доволі нішеві цілі. І знайти грант на таке за типовими конкурсами — майже неможливо», — сказала Уляна й цим мене дуже здивувала (тепер картаю себе, що не уточнила, які саме «нішеві цілі» вона мала на увазі).

Я думала, що з таким запитом частіше приходять організації, які мислять стратегічно, масштабними проєктами, на довгострокову перспективу. Ну, я так намагалася робити 🙈.

Зазвичай на початку року шукаю подібні фонди й розсилаю листи. Поки це не давало результату. Але будемо відвертими: така робота теж має бути системною, і самими лише листами вона не обмежується. Досі мене на це не вистачало.

Цьогоріч спробуємо з командою серйозно попрацювати і з цим напрямком.

Це точно гра в довгу. І з дуже непевним результатом, бо не знаєш — чи вистрілить і коли. Через пів року, річ чи й більше. Проте пробувати варто.

❓Чи був у когось позитивний досвід? Коли ви змогли запартнеритися з донором, на сайті якого були ці залізобетонні слова: «we do not accept unsolicited proposals».

Помітила, що в каналі відображаються не всі коментарі. Під останнім постом про unsolicited proposals є ніби 4 коментарі, а насправді їх уже під 20.

Так сталося, бо влітку я створила Impact Chat — закриту групу, прив’язану до каналу. Вона мала би полегшити читачам відстежувати коментарі та дискусії. Але ніт.

У механіці тоді не до кінця розібралася, тож тепер маю проблему: те, що пишуть 70+ учасників групи, здається, не потрапляє в коментарі під основним дописом.

Що з цим робити, поки не вирішила. Тож кому цікаві дискусії — долучайтеся до групи. А для всіх інших я виноситиму окремими дописами найкорисніше звідти.

Наприклад, учорашній коментар Дар’ї Рибальченко, керівниці Національної мережі розвитку локальної філантропії.

Як зрозуміти, що організація готова до інституційних грантів і що їй вже є сенс комунікувати з фондами, які не проводять відкритих конкурсів?

«Перевірочним має стати те, наскільки легко вам буде дати донору пропозицію на інституційну підтримку організації. Якщо вам прийде лист, у якому скажуть, що готові дати unrestricted funding на два роки, і вам треба тільки написати необхідний бюджет і що зміниться завдяки вашій діяльності, — що ви напишете? Якщо ви маєте відповідь на це, то ви готові йти фандрейзити до таких донорів».

І з цим не посперечаєшся 🙂.

Меморіал започаткував щорічну премію Memorial Action Award — відзнаку за внесок у нову культуру пам’яті в Україні та дієві практики меморіалізації. На неї ще сьогодні можна номінувати людей, організації й ініціативи.

Вам розповім про премію, так би мовити, з операційної точки зору.

Ми думали про неї 1,5-2 роки. Тричі подавали її як одну з активностей у межах грантів, проте донори не підтримували. І це ок: вони мають право вирішувати, на що раціональніше витрачати свої кошти.

Водночас ми як організація чітко розуміли, навіщо ця премія нам і сектору. Не для галочки, чергової пафосної щорічної події (подія камерна, бюджет — мінімальний), а для того, щоб:

🔺 Самим знайти й підсвітити для інших ініціативи памʼяті (зокрема, нішеві, локальні), які мають значення й вплив, але випали з поля зору або не мали належного медійного висвітлення.

🔺 Налагоджувати горизонтальні звʼязки. Співпраці важать багато. Так масштабувалася акція «Стіл памʼяті», започаткована Фондом імені Іллі Грабара. Завдяки цьому ми спільно з ГО «Вшануй» проводимо вебінари для бізнесу й допомагаємо з корпоративними політиками памʼяті. І є ще десятки наших і чужих прикладів.

🔺 Адвокатувати принцип «памʼять — це дія», а не статичний меморіал, памʼятник, дошка. І підвищувати надивленість суспільства: що це означає на практиці.

🔺 Щорічно осмислювати той шлях, який ми як суспільство пройшли, шукаючи нашу мову памʼяті.

Тому ми знали: заснуємо премію в будь-якому разі, з підтримкою донорів чи без неї. Вийшло без.

Торік не вдалося цього зробити, бо ми завершували 2024-й з дефіцитом бюджету й лише щойно запустили кампанію «Донат на памʼять». Зникнення USAID у січні лишило організацію без коштів узагалі. Усе, що ми мали, — винятково благодійні внески на невизначений термін, тож економили на всьому. Премія не відбулася.

Ще за рік до того все застопила я сама, бо почала ускладнювати: зовнішнє журі, методологія, інші атрибути вже сталих, великих премій. У результаті ми нічого не зробили.

Це теж важливий вивчений урок: просто починайте робити й нарощуйте мʼязи з кожним роком.

Прагнення чогось ідеального і великого тут і зараз — веде в нікуди.

Цього року премія є. Поки без окремого лендингу. Без зовнішнього журі. Зі спрощеною, але все ж чіткою методологією. А далі — буде більше.

Лауреатів ми нагородимо 17 лютого.

Церемонія стане частиною іншої важливої для нашої команди події — дня, коли ми збираємо амбасадорів, партнерів і друзів Меморіалу, щоб публічно відзвітувати за все, що зробили за 2025 рік.

📍Сама подія відкрита. Якщо комусь цікаво прийти й познайомитися або побачитися наживо — реєструйтеся.

Ого-ого. Єднання дискваліфікувало частину заявок, які їм подали на останні кілька конкурсів — за академічну недоброчесність.

«Багато заявок отримали однотипних і, більше того, написаних однаковою мовою. Ми не хочемо думати, що ці заявки були скопійовані, але що ми ще маємо думати?», — каже Наталія Климова, заступниця директора Єднання.

І далі Єднання закликає: колеги, будьте обережними з консультантами, яких ви, вочевидь, запрошуєте, щоб вони допомагали з оформленням ваших грантових ідей.

«Ми бачимо, що не всі з них є доброчесними. І не всі з них виконують свою роботу добре».

Тобто Єднання підозрює, що деякі консультанти просто копіюють з мінімальними змінами окремі блоки заявок, активностей і решти.

Якщо люди так дійсно роблять, то це професійне дно.

Вчорашня дискусія про дискваліфікацію заявок Єднання перетекла в розмову про ШІ та його розумне використання.

Розповім про наші плани щодо ШІ на 2026 рік:

🔺 Наймемо фахівця, який інтегрує ШІ в різні процеси та CMS (людину, яка глибоко в темі, а не лише прослухала кілька курсів).

🔺 Низку інструментів ми розробили самостійно рік-два тому — наприклад, для SEO-оптимізації текстів. Хочемо вийти на рівень вище.

🔺 Поки самостійно тестуємо Claude, Gemini та GPT для роботи з грантовими заявками, звітами, моніторингом і дотичною рутиною. Наприклад, у Claude колега створила проєкти під ключових донорів — поки що там аналітика їхніх глосаріїв і правил уживання термінів. Використовуємо, щоб звірятися, що «говоримо однією мовою».

🔺 У наших політиках та Етичному кодексі вже є перші згадки про ШІ. До кінця року з’явиться окрема політика. Локальні медіа теж спонукаємо додати до редакційних політик розділ про ШІ.

💡 Які у ваших організаціях стосунки з ШІ? Чи використовуєте його вже для чогось на advanced рівні?

Корисний допис від Ірини Малишевої, експертки з МіО, — про те, як підібрати кількісні показники, які б вимірювали якісні результати проєкту. Ага, ось так.

«Чи можна поміряти невимірюване? Можна», — пише Ірина.

І далі на двох кейсах пояснює, як довести:

🔺 Підвищення обізнаності молоді щодо можливостей громадської участі.
🔺 Підвищення фінансової стійкості та прозорості закладів освіти.

До речі, цього тижня наша команда мала зустріч з Іриною. Один із донорів запросив її для зовнішньої незалежної оцінки результатів майже 3-річного проєкту, який ми завершили. Нас вона теж «мучила» питаннями, щоб зрозуміти, як саме посилилася фінансова стійкість медіа-учасників проєкту.

Для нашої команди це МіО-інтерв’ю стало ще й класною рефлексією та своєрідним майстер-класом — напередодні зустрічі я попросила проєктну менеджерку звертати увагу на те, що саме і як будуть запитувати, уточнювати, відстежувати логіку розмови.

Бо все те саме робить і вона, коли напряму працює з редакціями, досліджує історії впливу, аналізує індикатори. Тепер же має нагоду побачити подібну роботу, але зі сторони й від більш досвідчених колег.

Сьогодні на щотижневій зустрічі відділу ще окремо поговоримо про те, що ж вона врешті помітила та відзначила.

Ну і додам: коли якісно впроваджуєш проєкт, то від подібних зовнішніх оцінювань не стресуєш, а кайфуєш і отримуєш користь 🙂.

Той незручний момент, коли мусимо модифікувати грантову угоду, бо за перший мейлстоун виконали показники за увесь 8-місячний проєкт.

Все вийшло масштабніше, ніж ми собі прогнозували 🙈.

Вперше у житті зіштовхуюся з модифікацією саме з таких причин.

Команда The Possible запитала, чи можна на каналі розповісти про звіт щодо перспектив запровадження соціальних бондів в Україні.

Нічого про це не чула раніше. Буду розбиратися. Поки ж перші побіжні нотатки.

«Соціальні або імпакт-бонди (Social Impact Bonds, SIBs) — це механізм фінансування і перевірки соціальних ініціатив. Приватні інвестори надають стартове фінансування, а держава або громада повертає інвестиції лише у разі досягнення результатів», — прочитала я і мало що зрозуміла.

Якщо глянути на конкретні кейси, то стає зрозуміліше. Наприклад:

У Камбоджі величезні площі сільськогосподарських земель досі заміновані. Пілотна програма SIBs дає кошти на розмінування, інвестиції у фермерські господарства, навчання фермерів.

Як результат — мають зрости доходи фермерів. Держава отримує більше податків, з чого повертає проінвестовані в програму кошти та відсотки. І робить це лише у випадку, якщо все дійсно спрацювало.

А якщо ні, то навряд наступного разу хтось проінвестує у їхню громаду в межах подібних проєктів.

Вперше SIBs запустили у Великобританії у 2010 році. Опісля цей досвід перейняли у Нідерландах, Німеччині, Індії, Австралії, США, Канаді й багатьох інших країнах. У дослідженні описано чимало кейсів.

Нині The Possible за підтримки Фонду Роберта Боша досліджують, чи можливо запустити подібні програми в Україні для підтримки проєктів відбудови. Серед ключових перепон називають:

🔺 Відсутність законодавства про соціальні бонди.

«Але його відсутність не означає, що пілоти неможливі. Разом з українськими юристами ми ідентифікували кілька правових шляхів, які теоретично дозволяють запуск програм у межах чинного законодавства: спільна діяльність, муніципальні програми, механізми відшкодування», — пояснює Настя Слепцова, співзасновниця The Possible.

🔺 Інша культура фінансування. Українські громади десятиліттями працювали в логіці грантів: кошти, активності, звіт.

А SIBs — це вже складніше, бо йдеться не про оплату процесів чи відшкодування витрат, а про досягнення результатів. Це накладає на державу чи то окрему громаду суттєво більше відповідальності.

Саме вони стають тими, хто визначає потреби, дизайнує і планує проєкт, вираховує бажані результати і те, що це принесе громаді. Все це — велика робота, яка потребує фахових кадрів.

Нині Команда The Possible у пошуках проактивних громад, які готові до подібних пілотів. Бажаю, щоб такі знайшлися.

Ми колись тут обговорювали, що в Польщі (і не лише) кожен може обрати громадську організацію, якій дістанеться відсоток зі сплачених ним податків.

Ось підгледіла у Галини Халимоник, редакторки Біляївка.City, допис про це.

«Раптом хтось не знає, в Польщі під час розрахунку податків, можна пожертвувати 1,5% своїх податків на громадські організації. Це з тих податків, які людина і так сплатила. Але вразило мене не це. Вразив маркетинг. Люди не полінувалися створити рекламу українською, таргетувати її на українців в Польщі, обратити правильний заклик. Респект», — пише Галина.

Зайшла на сайт цього медіа. На головній — кнопка, яка веде на лендинг, де читачам пояснюють, як спрямувати свій податок на їхню підтримку, розказують про продукти, команду, річний бюджет медіа, суми і джерела надходжень.

«Ваші 1,5% це аж 24% нашого річного бюджету або 182,000 злотих [49,5 тис. доларів]», — пишуть там.

Окремо є лендинг українською. Головний посил тут інакший, аніж той, який адресують полякам: «Хочеш безкоштовно допомогти протидіяти російській дезінформації?».

І далі — «Питання української спільноти є для нас важливим». Опісля підбірка з десятків матеріалів, які стосуються життя українців у Польщі.

Наприклад, такий: «Що я маю говорити про Польщу в Україні? Як мені пояснити антиукраїнські настрої?». Авторка відстежує, чому змінилося ставлення поляків до українців, які наративи російської пропаганди спрацювали і що з цим всім робити, аби не було соромно за рідну країну.

Якщо скучили за УКФ-розбірками, то вам сюди.

Володимир Воробей, член Наглядової ради УКФ, попросив написати коментарі щодо цьогорічних процедур конкурсу. І тут понеслося.

За Володимиром стежу давно. Розумна, притомна й небайдужа людина, яка намагається щось покращити. Наприклад, ось його колонка на УП «Як зробити УКФ ефективнішим».

А ще колись YouTube мені підкинув трансляцію засідання Наглядової ради УКФ — там розглядали звіт щодо ефективності роботи експертів, які оцінюють заявки. І саме Володимир ставив жорсткі та конструктивні питання. Наприклад:

«Якщо половина експертів частково виконує свої обовʼязки, то для мене це свідчення якоїсь надлишкової бюрократії по відношенню до експертів, аніж про те, що щось відбувається добре. Які вимоги не виконуються найчастіше? Можливо, вони надлишкові і їх треба усунути?», — запитував він.

А тепер до вчорашнього допису. 70+ коментарів, багато від тих, хто не пройшов технічний відбір цьогоріч. І це боляче читати.

🔺 Багато заявок відхилили, бо вони подали витяг ЄДР з Дії, а не з сайту Мін'юсту.

Це дно. Дія є державним застосунком. Організації зареєстровані, реальні, вони існують. Коли твоя команда витратила тиждень+ на підготовку заявки, а її не допускають через таке, — це просто знущання і знецінення роботи людей.

Єдиний раз, коли ми подавалися років 5 тому, — причина була подібна (хоча у нас був свіжий витяг з Мінʼюсту, але щось не підійшло все одно). Після цього ми принципово не подаємося до УКФ. І судячи з коментарів, чимало інших ГО — теж.

🔺 Безліч відмов через технічні дрібниці чи міні-помилки, виправити які — кілька хвилин роботи та швидка комунікація із заявником. Що й робить абсолютна більшість донорів.

«Отримали відмову на етапі технічного відбору, бо оплата праці для членів команди становила 50,72% від загального бюджету проєкту [дозволено — до 50%]. Написали апеляцію, що готові зменшити гонорар команді. Вказали в листі суму і приклад бюджету зі змінами в форматі PDF. Отримали відмову».

А ще пропонують створювати проєкти без проєктних менеджерів.

«Заявка не пройшла технічний вибір, тому що в бюджеті був присутній менеджер. УКФ обґрунтували, що наявність менеджера дорівнює тому, що проєкт не є індивідуальним. Цього наче не було прописано в гайді. Натомість було прописано, що можна створити музичний альбом, що і подавалось. Саме цей альбом композиторки потребував залучення значної кількості музикантів та логістики, тому було прийнято рішення долучити менеджера».

Ясно, що робота над альбомом — це координація багатьох людей, процесів, їх планування, контроль. Хто усім цим має займатися, якщо проєктного менеджера мати не можна?

Або таке:

«Також раніше не пройшла технічний відбір на Стипендії, бо вказала собі гонорар за роботу. Може, таке і було десь в інструкціях, але звучить дивно. Людина має пів року працювати над власним проєктом... безоплачувано».

Ось це теж вразило:

«Проєкт завернули на підставі "неприпустимих витрат", якими виявилося... купівля хмарного сховища. Перелопатила всі інструкції. Всюди написано, що до кошторису можна вносити "прямі виробничі витрати" і не можна "непрямі". Як у 2026 році в Україні робити великий аудіовізуальний проєкт в стислі строки не використовуючи хмарне сховище — не уявляю».

Ми живемо у 2026-му році. Хмарні сервери, онлайн-сервіси, цифрове середовище — це те, без оплати чого робота майже неможлива. Це база.

Цитувати можна ще довго. Багато дійсно абсурдних і несправедливих причин. Проєктам не дозволяють змагатися на рівні ідей, натомість ось все це. Як наслідок — втрачає українська культура. Прикро.

«Виглядає так, наче Фонд остаточно прийшов до того, що проєкт має бути “згідно-відповідно” папірцям (в самому недолугому розумінні цього твердження), а на мистецьку якість та доцільність ми забиваємо».

Щось мене стало багато на каналі. Останнє на цей тиждень викладу, бо не могла пройти повз.

Ґрунтовний допис Любові Раїнчук, співзасновниці PhilinUA, про багатостраждальну локалізацію та її важливість.

Ось уривок, а за лінком ще більше фактажу та висновків:

«На днях натрапила на оцінку програм від startnetwork про те, чи працює локалізація. Ось лише кілька фактів, як локальні організації мають перевагу над великими гуманітарними організаціями:

🔺 95% опитаних представників громад у проєктах, очолюваних місцевими та національними організаціями, зазначили, що допомога надійшла вчасно, порівняно з 53% у проєктах, які реалізовували міжнародні організації.

🔺 97,6% членів громад описали допомогу від місцевих організацій як «дуже справедливу», тоді як у проєктах міжнародних організацій цей показник становив 45,6%.

🔺 87% респондентів оцінили реагування місцевих організацій як «відмінне», порівняно з 49% у міжнародних проєктах».

Цікава дискусія у спільноті Уляни Мовчан — Громадська гарячка.

І ні, я не вірю у змови експертів та пули обраних.

Сильна конкуренція (особливо в конкурсах медійних грантів), багато критеріїв та вимог, мінімальний розрив між переможцями і тими, кого відсіяли, фактор довіри до грантера та його репутації — це все так.

Але змови, ну камон 🤷.

Ну що вам сказати. Це знову сталося 🙈.

Наша вчорашня бурхлива дискусія наштовхнула на ідею чергового офлайн-заходу. І вже навіть знайшла партнерів-співорганізаторів.

Хочу поговорити з донорами про те, як вони обирають стратегічних партнерів і чи є можливість робити цей процес більш прозорим.

▪️ Чи мають вони певні політики, внутрішні критерії, інструкції щодо цього?
▪️ А квоту чи співвідношення між стратегічними грантами та конкурсними?
▪️ Чи одразу бюджетують подібні партнерства, коли самі залучають фінансування? (вочевидь, так).
▪️ Чи можуть організації отримати від донорів певну дорожню мапу: чого мають досягти, як посилитися, аби потрапити в пул потенційних стратегічних партнерів?

Це поки питання нашвидкуруч. Подосліджую тему глибше.

Якщо маєте власні питання, пишіть у коментарях. Врахую.

І ще цього разу хочу зробити онлайн-трансляцію заходу. Бо на дуже детальне пост-висвітлення з моєю несистемністю блогінгу — надії мало.

Тож спробую домовитися з «Єднанням», яке по четвергах надає своє приміщення та, сподіваюся, й апаратуру для заходів ГО та їхніх трансляцій.

п.с. І поставте ❤️ під дописом, якщо тема заходу вам цікава. А то раптом лише мені і сенсу організовувати немає.

О, Анна Нішніанідзе, співзасновниця Philanthropy in Ukraine, продовжила дискусію, яку вчора запустила Уляна Мовчан і підхопила я, — щодо критеріїв відбору переможців конкурсів, вигорання від безкінечної кількості відмов і браку комунікації щодо причин.

Анна написала для англомовної аудиторії в LinkedIn 🔥. Публікую переклад окремих уривків, а повний допис тут.

(чесно скажу: скорочувати й обирати лише невеликі цитати було дуже важко, бо там що не абзац — то цілісний і влучний посил).

«Давайте поговоримо про донорську непрозорість. Ми зараз оновлюємо донорську мапу для Philanthropy in Ukraine, і одна закономірність постійно повторюється: до приблизно 80% стейкхолдерів, яких ми аналізуємо, щиро незрозуміло, як податися — немає прозорих критеріїв, немає чіткого процесу, інколи навіть базової інформації про відповідність вимогам. І водночас багато з цих донорів описують своє фінансування як “конкурсний процес”», — пише Анна.

І продовжує: «Якщо це справді конкурс, то надто часто конкуренція відбувається не за заслугами, а за тим, чи може ваша організація дозволити собі їздити на події, вкладати час і гроші в нетворкінг, постійно підтримувати видимість і мати спроможність “випити кави” з потрібними людьми. Організації, які не можуть цього робити, фактично вибувають ще до того, як конкурс починається».

Завершує Аня допис дуже слушним висновком:

«Донори справедливо очікують прозорості від громадянського суспільства — фінансових політик, управління, safeguarding, звітності. Але якщо ми серйозно ставимося до партнерства, це має працювати в обидва боки. Багато грантодавців досі не готові запропонувати такий самий рівень прозорості у власному ухваленні рішень, у шляхах подачі заявок або навіть у базовому фідбеку щодо відмов».

Ще вам на вечір таке закину: Prometheus шукає фандрейзера. Дуже раджу звернути увагу, якщо ви в пошуку роботи.

▪️ Зарплата — 60 000 гривень + бонуси.
▪️ Безкоштовний доступ до платних курсів Prometheus PLUS (і це просто вау).
▪️ Обіцяють менторинг, адекватного керівника та мінімум бюрократії в межах команди.

Решта плюшок, вимог та обов’язків — за посиланням.

Власне, одним із менторів буде засновник Prometheus Іван Примаченко — а він у фандрейзингу дуже сильний (принаймні з того, що знаю і чула я).

Сам напрям фандрейзингу для організації стратегічний — цьогоріч вони вийшли в Німеччину та Польщу, уже мають там перші контакти й планують масштабуватися далі. Тож підозрюю, що завдань буде багато, і вони амбітні та непересічні.

У мене дуже ніжне ставлення до Prometheus після того, як влітку прослухала курс про системне управління командою від їхньої ж операційної директорки Юлії Ходаківської (тут трохи писала про нього). Вона поділилася найкращими підходами самого Prometheus.

Для мене цей курс став курсом року. Він багато чого фундаментально перевернув у голові та в підходах до роботи. Ці ж знання я передала керівниці одного з найбільших наших напрямків. Вона так прониклася, що інтегрувала в роботу (і досі продовжує то робити), напевне, відсотків 70% із почутого. І це мало величезний позитивний вплив на організацію.

Це я до чого все пишу: у паралельному житті я б і сама із задоволенням попрацювала в команді Prometheus. Але ніт. А комусь може пощастити.