Ми з вами знову незнайомці,
Обходимо один одного стороною,
Я не знаходжу вас у зимньому сонці,
Ваш привид вже не слідкує за мною.
Я не знаю вашого місця думок,
Не знаю вашого життя,
Я вже не плету для ваших кос вінок,
У вашому сердці, нема для мене укриття.
Я не знаю де ви зараз,
Нарешті я не знаю вас,
В моєму сердці- нема місця для образ,
У моїй душі- немає більше «нас».

@Shazambot | info

Вы были словно ангел из тумана,
Словно ненасытный смерти взгляд,
Как точка первобытного обмана,
Как самый терпкий в мире яд.

Хрустальные ваши изгибы,
Пламенный лед треснувших губ,
Вы мне оставляли в памяти ушибы,
Я с вами был любовно груб.

Однако ваших глаз огни,
Померкли в свете мне чужой зимы,
Вы у костра теперь совсем одни,
А я с другой, встречаю начало весны.

Сяйво вашої цигарки в руках,
Ваші очі ясні і прозорі,
Колючі троянди у ваших думках,
Для нього як ріжучі зорі.

Він кинув палити три роки тому,
Йому вже не цікаві зорі,
І тількі ваші очі нагадують йому,
Про ваші ночі суворі.

Я совсем один, в полумраке тишины,
В призрачном сиянии собственной вины.

Неистовые муки укроет свет луны,
Заберет с собою-остатки мне неведомой войны.

В пелене хрустального сияния,
Я один, на руинах своего мечтания.

Мне уже не жаль,
Я вас уже давно простил,
Все муки заберет моя печаль,
А убийственные грезы я в даль отпустил.

Под звездным светом фонарей,
В листве забытого вокзала,
Я стоял в плену ваших огней,
А вдали наша осень безмолвно мелькала.

Вы в последний раз, не взяли мой букет,
Не утонули вы, в дыме сладких сигарет,
Вы не явились предо мной в последний раз,
В тот день, в конце, я не увидел вас.

Я не увидел ваших глаз,
Я у забытого вокзала, как живой мертвец,
Осень у меня забрала вас,
Она ведь, дописала наш конец…

26.09

Бренный взгляд затуманен печалью,
Дрожащие руки собирают зеркала,
Склоняюсь над утерянной моралью,
Что у меня тебя в забвенье забрала.

Птицы не поют сегодня серенад,
Сегодня луна не украшает дорог,
Я завтра, уже не оглянусь назад,
Но сегодня, я себя сам на гибель обрёк.

Сегодня бархат украшает кожу,
Дребезжат утерянные дни,
Ты прости, я завтра тебя не потревожу,
Ты мне только свою любовь верни.

Сегодня не выйдет встретить наш рассвет,
Сейчас мы не поприветствуем весну,
Однако завтра, у нас не будет слова «нет»,
Я завтра в мечтах к твоим губам прильну.

А у меня в душе поет зима,
Разбивая хрустальные часы,
Голос твоего последнего письма,
В душе моей, нет места для грозы.

Я заурядно в этот миг один,
Трясет меня моя печаль,
Среди бренности людской картин,
Я отыскал взглядом смертности вуаль.

В моей душе уже привычно мне зима поёт,
Любовь эфемерным грузом гниёт,
Мне уже привычно, меня весна гнетёт,
И только зима мне, позволяет двигаться вперёд.

Я знаю, я зараз не там.
Я за твої палкі вуста,
Весь світ тільки тобі віддам.

Я знаю я не там.
Не там, де ліс укриває зоря,
Не там, де митті представлені дощам,
Не там, де справжня любов моя.

Не там, де слово це усе життя,
Не там, де час сонливо плине в небеса,
Де не чутно злого собачого виття,
Не там, де мені потрібна була лиш твоя краса.

Я зараз не з тобою,
Мені вже не оминути біди,
Я одягнуся тепліше зимою,
Ти тільки до мене на мить прийди.

Я вже не біля старих домівок,
Для мене на небі вже безхмарно,
Я не розглядаю вже, твоїх листівок,
Не шукай мене, цієї осені марно.

Співаю про млявість наших поцілунків,
У своїх піснях співаю про пітьму,
Байдужість наших осінніх стосунків,
У смертності грішників питання здійму.
Я спіймав сновидіння палкими руками,
З білим прапором мій останній звіт,
Що я залишусь один,споглядаючи роками,
Як же руйнується грішників світ.

@Shazambot | info