Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Посидів ото і подумав, чому б на свій день народження не викласти ще один трек. "Невідомий Автор" - Тривога (lo-fi)
Холодний Полюс «Зона»
+18
"Unknown author / Невідомий автор"
Усі події та персонажі, які є в повісті, вигадані. Зв’язок із реальними подіями або людьми випадковий.
Пролог:
«Зона» продовжувала розширюватися, ховаючи в собі ще більше загадок і таємниць.
«Ілюзіоніст» був знищений, але життя в «Зоні» кращим не стало. «Кристалів» ставало більше, а разом із ними з’являлися і «Дефекти», які ловили в свої пастки наївних і неуважних сталкерів. «Фантоми», що приймали вигляд загиблих сталкерів, заманювали їхніх товаришів у смертельну небезпеку. «Бізнес кристалів» із «Великою землею» процвітав, що приваблювало все більше новачків у «Зону» заради «легкого» заробітку.
Епізод 1: Авантюра
2038 рік
: Десь у «Зоні»:
На тлі лісистої місцевості сидять двоє сталкерів біля вогнища. Один із них дістає телефон і щось проглядає на яскравому кольоровому екрані.
— Все по плану? — запитав сталкер, що сидів навпроти.
— Звісно, «Стріло», у нас все як завжди по плану.
— Ой… — важко зітхнувши, мовив «Стріла». — Непокоїть мене ця авантюра, «Гільзо», ой як непокоїть. Не можу знайти в собі сили піти. Наче чуйка якась дурна.
«Гільза» взяв до рук автомат, який лежав поруч із ним, і відповів:
— Знаєш, який головний секрет у «Зоні»? — сказав він, уважно дивлячись на товариша.
— Який же? — «Стріла» повільно потягнув руку до свого автомата.
«Гільза» звернув увагу на рух руки сталкера в бік зброї та впевнено продовжив:
— Вона відчуває страх. Чим більше ти боїшся, тим менше в тебе шансів вижити.
«Стріла» припинив тягнути руку до зброї й трохи заспокоївся, поправляючи протигаз на обличчі.
— Подивимося, який же нас успіх чекає, — сказав він, підводячись із землі й беручи в руки АК.
Двоє сталкерів зібрали речі й рушили в «Зону». Йдучи лісистою місцевістю, їхні берці ламали дрібні гілки, що хрустіли під вагою, а бруд, який траплявся на шляху, лишався на взутті.
— По грошах усе так, як домовлено? — запитав «Стріла» у свого товариша.
— Ти мені вже не віриш? — неохоче відповів «Гільза».
— Наче хтось говорив, що в «Зоні» довіри немає, — промовив «Стріла», дивлячись на товариша.
— Ми не перший день знайомі, щоб зачіпати такі теми.
— Сам же казав, що «Зона» змінює людей.
— Тоді який сенс мені тобі довіряти, а не очікувати кулю в спину? — «Гільза» кинув серйозний погляд на товариша.
«Гільза» замість протигазу носив протирадіаційний респіратор, тому проблем із запотіванням візорів у нього не було, що давало йому кращий огляд. «Стріла» був новачком, який опинився в «Зоні» за ініціативою «Гільзи» для «легкого» заробітку. Його екіпірування було старіше, ніж у напарника. Сталкери знали одне одного ще з тих часів, коли не існувало «Зони», а «Велика земля» була простим світом для них.
— Погорячкував, не звертай уваги, — сказав «Стріла», охолоджуючи свої емоції. — Мабуть, перевтомився вже.
— А це тільки початок. У нас ще багато роботи попереду, — сказав «Гільза», впевнено йдучи вглиб «Зони».
Синій туман усе так само огортав «Зону» довгими роками її існування, а за верхівками дерев ховалися закинуті будинки, заводи та інша інфраструктура, давно покинутого місця, яке живе завдяки сталкерам.
Рейки й шпали відбивали такт під берцями сталкерів. Навкруги виднілися розбиті будівлі, «Стріла» поправляв автомат, а «Гільза» уважно оглядав місцевість.
— «Мертва земля» повсюди, — підмітив «Стріла», намагаючись щось розгледіти крізь запітнілі візори свого протигаза.
— Оманливе відчуття, — відповів товариш.
«Гільза» сходить із колії та йде стежкою, що веде їх далі.
— Сталкери з досвідом кажуть, якщо прислухатися, іноді можна почути серцебиття «Зони», — впевнено сказав він, зупиняючись.
«Стріла» подивився на напарника з нерозумінням, але, здогадавшись про причину зупинки, теж завмер, намагаючись прислухатися.
— Чуєш? — запитав «Гільза», витримавши загадкову паузу.
— Наче й чую, — невпевнено відповів «Стріла».
— От тому земля тут і не мертва. «Зона» жива…
«Стріла» з підозрою подивився на напарника, але коли той рушив, пішов за ним.
+18
"Unknown author / Невідомий автор"
Усі події та персонажі, які є в повісті, вигадані. Зв’язок із реальними подіями або людьми випадковий.
Пролог:
«Зона» продовжувала розширюватися, ховаючи в собі ще більше загадок і таємниць.
«Ілюзіоніст» був знищений, але життя в «Зоні» кращим не стало. «Кристалів» ставало більше, а разом із ними з’являлися і «Дефекти», які ловили в свої пастки наївних і неуважних сталкерів. «Фантоми», що приймали вигляд загиблих сталкерів, заманювали їхніх товаришів у смертельну небезпеку. «Бізнес кристалів» із «Великою землею» процвітав, що приваблювало все більше новачків у «Зону» заради «легкого» заробітку.
Епізод 1: Авантюра
2038 рік
: Десь у «Зоні»:
На тлі лісистої місцевості сидять двоє сталкерів біля вогнища. Один із них дістає телефон і щось проглядає на яскравому кольоровому екрані.
— Все по плану? — запитав сталкер, що сидів навпроти.
— Звісно, «Стріло», у нас все як завжди по плану.
— Ой… — важко зітхнувши, мовив «Стріла». — Непокоїть мене ця авантюра, «Гільзо», ой як непокоїть. Не можу знайти в собі сили піти. Наче чуйка якась дурна.
«Гільза» взяв до рук автомат, який лежав поруч із ним, і відповів:
— Знаєш, який головний секрет у «Зоні»? — сказав він, уважно дивлячись на товариша.
— Який же? — «Стріла» повільно потягнув руку до свого автомата.
«Гільза» звернув увагу на рух руки сталкера в бік зброї та впевнено продовжив:
— Вона відчуває страх. Чим більше ти боїшся, тим менше в тебе шансів вижити.
«Стріла» припинив тягнути руку до зброї й трохи заспокоївся, поправляючи протигаз на обличчі.
— Подивимося, який же нас успіх чекає, — сказав він, підводячись із землі й беручи в руки АК.
Двоє сталкерів зібрали речі й рушили в «Зону». Йдучи лісистою місцевістю, їхні берці ламали дрібні гілки, що хрустіли під вагою, а бруд, який траплявся на шляху, лишався на взутті.
— По грошах усе так, як домовлено? — запитав «Стріла» у свого товариша.
— Ти мені вже не віриш? — неохоче відповів «Гільза».
— Наче хтось говорив, що в «Зоні» довіри немає, — промовив «Стріла», дивлячись на товариша.
— Ми не перший день знайомі, щоб зачіпати такі теми.
— Сам же казав, що «Зона» змінює людей.
— Тоді який сенс мені тобі довіряти, а не очікувати кулю в спину? — «Гільза» кинув серйозний погляд на товариша.
«Гільза» замість протигазу носив протирадіаційний респіратор, тому проблем із запотіванням візорів у нього не було, що давало йому кращий огляд. «Стріла» був новачком, який опинився в «Зоні» за ініціативою «Гільзи» для «легкого» заробітку. Його екіпірування було старіше, ніж у напарника. Сталкери знали одне одного ще з тих часів, коли не існувало «Зони», а «Велика земля» була простим світом для них.
— Погорячкував, не звертай уваги, — сказав «Стріла», охолоджуючи свої емоції. — Мабуть, перевтомився вже.
— А це тільки початок. У нас ще багато роботи попереду, — сказав «Гільза», впевнено йдучи вглиб «Зони».
Синій туман усе так само огортав «Зону» довгими роками її існування, а за верхівками дерев ховалися закинуті будинки, заводи та інша інфраструктура, давно покинутого місця, яке живе завдяки сталкерам.
Рейки й шпали відбивали такт під берцями сталкерів. Навкруги виднілися розбиті будівлі, «Стріла» поправляв автомат, а «Гільза» уважно оглядав місцевість.
— «Мертва земля» повсюди, — підмітив «Стріла», намагаючись щось розгледіти крізь запітнілі візори свого протигаза.
— Оманливе відчуття, — відповів товариш.
«Гільза» сходить із колії та йде стежкою, що веде їх далі.
— Сталкери з досвідом кажуть, якщо прислухатися, іноді можна почути серцебиття «Зони», — впевнено сказав він, зупиняючись.
«Стріла» подивився на напарника з нерозумінням, але, здогадавшись про причину зупинки, теж завмер, намагаючись прислухатися.
— Чуєш? — запитав «Гільза», витримавши загадкову паузу.
— Наче й чую, — невпевнено відповів «Стріла».
— От тому земля тут і не мертва. «Зона» жива…
«Стріла» з підозрою подивився на напарника, але коли той рушив, пішов за ним.
Перед сталкерами постала закинута будівля підприємства з вивіскою «Бар». Звідти доносився гомін, який свідчив про присутність інших сталкерів.
— Бар? Неочікувано посеред «Зони» знайти таке, — сказав «Стріла».
— Звичайний «Бар». Його тут «Біс» тримає, ще та особа… — відповів «Гільза».
— Чому ж так?
— За гроші всіх може продати. Іноді здається, що він і сам себе продав би, аби гроші дали, — іронічним, але в той же час серйозним голосом сказав «Гільза».
— Я б і не проти чогось випити або перепочити. Шлях нас очікує нелегкий, я так зрозумів.
— А це ми тільки почали… Добре, пішли.
Після цих слів двоє сталкерів перевісили автомати за спину, зайшли в бар і пішли до імпровізованої стійки. Інші сталкери просто стояли та спілкувалися між собою, а хтось уже тримав у руках алкоголь. Йдучи до стійки, «Гільзу» майже збиває з ніг сталкер напідпитку.
— Ти шо… ммм… не бачиш, куди преш? — із явним сп’янінням говорить сталкер.
«Гільза» не звернув уваги на п’яного сталкера, доки той не штовхнув його. «Стріла» з видимим оціпенінням спостерігав за ситуацією.
— Я… до кого… звертаюся? Сталкерок… чи ти глухий? — продовжував оп’янілий сталкер.
«Гільза» сховав руки за спину та мовчки стояв, пильно дивлячись на сталкера. Це все могло тривати вічність: «Гільза» не вважав за потрібне вступати в конфлікт, аж поки сталкер не витягнув із бокової кишені військових штанів пістолет «Макарова» й незграбним рухом руки націлив його в голову «Гільзі». У цей момент «Гільза» зрозумів, що ситуація переходить у критичну стадію.
— Тепер уже… не такий борзий? — спитав сп’янілий сталкер.
Після цих слів «Гільза» показав пальцем убік коридору з багатьма дверима. Сам того не розуміючи, сталкер повернув голову в напрямку пальця. «Гільза» скористався ситуацією й викрутив руку сп’янілого сталкера, націливши пістолет йому ж у шию.
Раптом усі сталкери, що перебували в барі, дістали зброю й націлилися на обох конфліктних. «Стріла» не вагаючись обернувся, дістав автомат і націлив його в бік натовпу.
Хвилинну паузу перервав бармен «Біс», який підійшов до барної стійки.
— Нагадую… Якщо хтось забув: територія бару — це безпечне місце відпочинку. Без зброї та конфліктів. Якщо хочете розібратися по-чоловічому — виходьте на вулицю. Там можете й горлянки одне одному перегризти, — промовив «Біс», після чого дістав гранату. — А якщо ще комусь не дійшло, кидайте всі свої пукалки і перестаньте поводитися, як баби. А то підірву вас — тут і живого місця не залишиться!
Аргументи бармена виглядали переконливо. «Гільза» кинув на землю пістолет сп’янілого сталкера. Тимчасовий мир відновився, і сталкери опустили зброю, перевісивши її за спину.
— «Гриф», бляха… Забери цього дебіла звідси, бо я його сам застрелю, — сказав бармен одному зі сталкерів.
Із натовпу вийшов один за покликом бармена, забрав пістолет і повів сп’янілого сталкера в коридор із дверима.
На задньому фоні бару двері завжди залишалися відчиненими. На вулиці підійшов невідомий сталкер, подивився в бік бармена, розвернувся спиною до входу, сів на землю й задивився кудись удалечінь.
«Гільза», повернувши голову, помітив його й повільно пішов до барної стійки, знімаючи свій респіратор. «Стріла» пішов за ним.
— Що це за тіло підійшло й не заходить у бар? — спитав «Гільза» в бармена.
— І тобі привіт, «Гільза». Яка доля знову завела тебе в «Зону»? — відповів бармен.
— Ну ти ж і сам прекрасно знаєш… Далеко не для того, щоб роздивлятися її краєвиди.
— Ну да… Щоб ти щось просто так робив — це нонсенс. Бачу, й компанію привів, — бармен кинув погляд на товариша сталкера.
«Гільза» уважно дивився на бармена.
— А щодо твого питання, це Сергій. Якщо, звісно, знаєш такого.
— Той самий, що «Ілюзіоніста» вбив?
— Саме той. Але після того, як Сергій приніс сюди свого померлого друга, він більше сюди не заходить. Смуток його охопив. Кажуть, став сліпим і дивним. Нібито стверджує, що в ньому поселилася частина «Зони».
— Героями не народжуються, — прокоментував «Гільза».
— І як бачиш, не стають. Цікаво, що ж тебе привело сюди? Просто так ти не приходиш. Я це знаю. Що вже цього разу?
— Бар? Неочікувано посеред «Зони» знайти таке, — сказав «Стріла».
— Звичайний «Бар». Його тут «Біс» тримає, ще та особа… — відповів «Гільза».
— Чому ж так?
— За гроші всіх може продати. Іноді здається, що він і сам себе продав би, аби гроші дали, — іронічним, але в той же час серйозним голосом сказав «Гільза».
— Я б і не проти чогось випити або перепочити. Шлях нас очікує нелегкий, я так зрозумів.
— А це ми тільки почали… Добре, пішли.
Після цих слів двоє сталкерів перевісили автомати за спину, зайшли в бар і пішли до імпровізованої стійки. Інші сталкери просто стояли та спілкувалися між собою, а хтось уже тримав у руках алкоголь. Йдучи до стійки, «Гільзу» майже збиває з ніг сталкер напідпитку.
— Ти шо… ммм… не бачиш, куди преш? — із явним сп’янінням говорить сталкер.
«Гільза» не звернув уваги на п’яного сталкера, доки той не штовхнув його. «Стріла» з видимим оціпенінням спостерігав за ситуацією.
— Я… до кого… звертаюся? Сталкерок… чи ти глухий? — продовжував оп’янілий сталкер.
«Гільза» сховав руки за спину та мовчки стояв, пильно дивлячись на сталкера. Це все могло тривати вічність: «Гільза» не вважав за потрібне вступати в конфлікт, аж поки сталкер не витягнув із бокової кишені військових штанів пістолет «Макарова» й незграбним рухом руки націлив його в голову «Гільзі». У цей момент «Гільза» зрозумів, що ситуація переходить у критичну стадію.
— Тепер уже… не такий борзий? — спитав сп’янілий сталкер.
Після цих слів «Гільза» показав пальцем убік коридору з багатьма дверима. Сам того не розуміючи, сталкер повернув голову в напрямку пальця. «Гільза» скористався ситуацією й викрутив руку сп’янілого сталкера, націливши пістолет йому ж у шию.
Раптом усі сталкери, що перебували в барі, дістали зброю й націлилися на обох конфліктних. «Стріла» не вагаючись обернувся, дістав автомат і націлив його в бік натовпу.
Хвилинну паузу перервав бармен «Біс», який підійшов до барної стійки.
— Нагадую… Якщо хтось забув: територія бару — це безпечне місце відпочинку. Без зброї та конфліктів. Якщо хочете розібратися по-чоловічому — виходьте на вулицю. Там можете й горлянки одне одному перегризти, — промовив «Біс», після чого дістав гранату. — А якщо ще комусь не дійшло, кидайте всі свої пукалки і перестаньте поводитися, як баби. А то підірву вас — тут і живого місця не залишиться!
Аргументи бармена виглядали переконливо. «Гільза» кинув на землю пістолет сп’янілого сталкера. Тимчасовий мир відновився, і сталкери опустили зброю, перевісивши її за спину.
— «Гриф», бляха… Забери цього дебіла звідси, бо я його сам застрелю, — сказав бармен одному зі сталкерів.
Із натовпу вийшов один за покликом бармена, забрав пістолет і повів сп’янілого сталкера в коридор із дверима.
На задньому фоні бару двері завжди залишалися відчиненими. На вулиці підійшов невідомий сталкер, подивився в бік бармена, розвернувся спиною до входу, сів на землю й задивився кудись удалечінь.
«Гільза», повернувши голову, помітив його й повільно пішов до барної стійки, знімаючи свій респіратор. «Стріла» пішов за ним.
— Що це за тіло підійшло й не заходить у бар? — спитав «Гільза» в бармена.
— І тобі привіт, «Гільза». Яка доля знову завела тебе в «Зону»? — відповів бармен.
— Ну ти ж і сам прекрасно знаєш… Далеко не для того, щоб роздивлятися її краєвиди.
— Ну да… Щоб ти щось просто так робив — це нонсенс. Бачу, й компанію привів, — бармен кинув погляд на товариша сталкера.
«Гільза» уважно дивився на бармена.
— А щодо твого питання, це Сергій. Якщо, звісно, знаєш такого.
— Той самий, що «Ілюзіоніста» вбив?
— Саме той. Але після того, як Сергій приніс сюди свого померлого друга, він більше сюди не заходить. Смуток його охопив. Кажуть, став сліпим і дивним. Нібито стверджує, що в ньому поселилася частина «Зони».
— Героями не народжуються, — прокоментував «Гільза».
— І як бачиш, не стають. Цікаво, що ж тебе привело сюди? Просто так ти не приходиш. Я це знаю. Що вже цього разу?
— Правильно думаєш. Є одна справа, яка потребує твого слівця.
— Я слухаю.
— Ми тут із товаришем шукаємо два кристали: червоний і синій. Не знаєш, де їх можна швидко знайти? А може, вони й у когось є? — зацікавлено подивився «Гільза» на бармена.
— 25… Червоний. Більше не маю кристалів.
— А розцінки в тебе прямо як гриби ростуть. Але хто тобі сказав, що я збираюся його купити?
— Що ж ти пропонуєш?
«Гільза» пильно дивився на бармена, похрускуючи пальцями.
— Є одна інформація…
— Я слухаю. Ти ж знаєш, я добре оплачую корисну інформацію.
«Біс» злісно подивився на сталкера, але під напором погляду здався.
— Добре, знаю я тебе. От, бачив того сталкера, що знатно накидався?
— Ну?
— Так ось. Щодня він приносить не по одному кристалу, ще й різні: червоні, зелені, сині. А після цього відразу напивається до стану овоча. Кличуть його «Щасливчик». Може, у нього щось знайдеш.
— Чим же він тобі так насолив, що ти його здаєш?
— Та дістав уже. Щоразу просить усе більше грошей. А якщо я не погоджуюся, то сам їх продає на «Велику землю». Говорить, що має зв’язки. А це, сам розумієш, шкодить «бізнесу».Тому якщо він зникне, мені це на руку.
— П’ять.
— Що п’ять? — задумливо спитав бармен.
— За інформацію... іде?
— Ну, як другу, то іде, — сказав, усміхаючись, бармен.
— І два келихи пива. — «Гільза» протягує руку бармену.
— По руках, — відповідає «Біс» і тисне руку сталкера.
«Гільза» стискає руку бармена з усієї сили, що видно по обличчю «Біса».
— Але дивись, жучара, якщо ти мене обманув, тобі й твоя граната не допоможе, — з явною агресією промовив «Гільза».
— Добре, добре, не треба цих крайнощів, — з дискомфортом видавив «Біс».
«Гільза» відпустив руку бармена і покірно чекав на замовлення. Увесь цей час «Стріла» мовчки спостерігав і був готовий втрутитися, якщо буде потрібно.
— Як там на «Великій», до речі? — спитав бармен, наповнюючи келихи.
— Корупція, бандитизм, голод, олігархія, — коротко відповів «Гільза».
— Все як завжди... Нічого не змінюється.
Бармен поставив на стійку два келихи пива.
На вулиці вечоріло. Стомлені сталкери, повертаючись із вилазок, збиралися в «Барі». Дехто, хто вранці вирушав у «Зону», до вечора міг не повернутися. Жорстока, але справедлива «Зона» назавжди ховала легковажних і неуважних. Так закінчувався черговий день.
Раптом сцена змінюється, неначе у фільмі: десятиліття назад, лісосмуга, окопи, вибухи снарядів на задньому плані. Один із солдатів трясе «Гільзу» за плече й жестом наказує йти за ним. «Гільза» підводиться, бере автомат і йде слідом. Вибухи снарядів і кулеметні черги — нічого більше. Ні слів, ні криків.
Раптом земля навколо «Гільзи» здіймається — по окопу відкрили вогонь. Не підводячи голови, він відстрілюється у бік противника, а солдат попереду голосно кричить:
— Тримати позиції!
Після цього викрику «Гільзу» накриває хвиля піску та землі. І тільки тоді, немов грім серед ясного неба, пролунав потужний вибух. У вухах дзвеніло, ніби хтось відключив весь інший звук. Ні кулеметів, ні вибухів — лише дзвін.
— Гільза! — пролунав голос. Хоча дзвін у вухах не вщухав, це вдалося почути.
Перед собою він бачив пошматоване тіло побратима.
— Гільза!!! — другий крик вивів його зі стану трансу, повертаючи у реальність «Зони».
Перед ним сидів «Біс».
— Бляха, ти б ще довше спав, — невдоволено промовив бармен. — Там твої клієнти на північ пішли. Якщо швидко зберетеся, то наздоженете. Вони щойно пішли.
«Гільза» лише встиг протерти очі й коротко пробурмотів «Мг», одночасно потягнувшись рукою, щоб розбудити товариша.
Дія знову переноситься в лісисту місцевість. Двоє товаришів ступали берцями по багнюці. «Гільза» був у респіраторі, а «Стріла» — у протигазі. Їхні автомати ритмічно цокотіли об екіпіровку в такт ходьби.
— Я слухаю.
— Ми тут із товаришем шукаємо два кристали: червоний і синій. Не знаєш, де їх можна швидко знайти? А може, вони й у когось є? — зацікавлено подивився «Гільза» на бармена.
— 25… Червоний. Більше не маю кристалів.
— А розцінки в тебе прямо як гриби ростуть. Але хто тобі сказав, що я збираюся його купити?
— Що ж ти пропонуєш?
«Гільза» пильно дивився на бармена, похрускуючи пальцями.
— Є одна інформація…
— Я слухаю. Ти ж знаєш, я добре оплачую корисну інформацію.
«Біс» злісно подивився на сталкера, але під напором погляду здався.
— Добре, знаю я тебе. От, бачив того сталкера, що знатно накидався?
— Ну?
— Так ось. Щодня він приносить не по одному кристалу, ще й різні: червоні, зелені, сині. А після цього відразу напивається до стану овоча. Кличуть його «Щасливчик». Може, у нього щось знайдеш.
— Чим же він тобі так насолив, що ти його здаєш?
— Та дістав уже. Щоразу просить усе більше грошей. А якщо я не погоджуюся, то сам їх продає на «Велику землю». Говорить, що має зв’язки. А це, сам розумієш, шкодить «бізнесу».Тому якщо він зникне, мені це на руку.
— П’ять.
— Що п’ять? — задумливо спитав бармен.
— За інформацію... іде?
— Ну, як другу, то іде, — сказав, усміхаючись, бармен.
— І два келихи пива. — «Гільза» протягує руку бармену.
— По руках, — відповідає «Біс» і тисне руку сталкера.
«Гільза» стискає руку бармена з усієї сили, що видно по обличчю «Біса».
— Але дивись, жучара, якщо ти мене обманув, тобі й твоя граната не допоможе, — з явною агресією промовив «Гільза».
— Добре, добре, не треба цих крайнощів, — з дискомфортом видавив «Біс».
«Гільза» відпустив руку бармена і покірно чекав на замовлення. Увесь цей час «Стріла» мовчки спостерігав і був готовий втрутитися, якщо буде потрібно.
— Як там на «Великій», до речі? — спитав бармен, наповнюючи келихи.
— Корупція, бандитизм, голод, олігархія, — коротко відповів «Гільза».
— Все як завжди... Нічого не змінюється.
Бармен поставив на стійку два келихи пива.
На вулиці вечоріло. Стомлені сталкери, повертаючись із вилазок, збиралися в «Барі». Дехто, хто вранці вирушав у «Зону», до вечора міг не повернутися. Жорстока, але справедлива «Зона» назавжди ховала легковажних і неуважних. Так закінчувався черговий день.
Раптом сцена змінюється, неначе у фільмі: десятиліття назад, лісосмуга, окопи, вибухи снарядів на задньому плані. Один із солдатів трясе «Гільзу» за плече й жестом наказує йти за ним. «Гільза» підводиться, бере автомат і йде слідом. Вибухи снарядів і кулеметні черги — нічого більше. Ні слів, ні криків.
Раптом земля навколо «Гільзи» здіймається — по окопу відкрили вогонь. Не підводячи голови, він відстрілюється у бік противника, а солдат попереду голосно кричить:
— Тримати позиції!
Після цього викрику «Гільзу» накриває хвиля піску та землі. І тільки тоді, немов грім серед ясного неба, пролунав потужний вибух. У вухах дзвеніло, ніби хтось відключив весь інший звук. Ні кулеметів, ні вибухів — лише дзвін.
— Гільза! — пролунав голос. Хоча дзвін у вухах не вщухав, це вдалося почути.
Перед собою він бачив пошматоване тіло побратима.
— Гільза!!! — другий крик вивів його зі стану трансу, повертаючи у реальність «Зони».
Перед ним сидів «Біс».
— Бляха, ти б ще довше спав, — невдоволено промовив бармен. — Там твої клієнти на північ пішли. Якщо швидко зберетеся, то наздоженете. Вони щойно пішли.
«Гільза» лише встиг протерти очі й коротко пробурмотів «Мг», одночасно потягнувшись рукою, щоб розбудити товариша.
Дія знову переноситься в лісисту місцевість. Двоє товаришів ступали берцями по багнюці. «Гільза» був у респіраторі, а «Стріла» — у протигазі. Їхні автомати ритмічно цокотіли об екіпіровку в такт ходьби.
— Думаєш, варто? — запитав «Стріла» у товариша.
— Що ти маєш на увазі? — «Гільза» швидко перевів погляд на співрозмовника.
— Ну, вбивати сталкерів за кристали?
— А хто тобі сказав, що ми їх будемо вбивати? — цього разу погляд «Гільзи» став менш серйозним.
— Ти думаєш, вони самі віддадуть? — запитав «Стріла», дивлячись порожнім поглядом прямо перед собою.
— По ходу подій подивимося... будемо імпровізувати.
На деякий час між ними запанувала тиша.
— До речі, чомусь мені місцевий бармен на єврея схожий, — несподівано промовив «Стріла», перериваючи мовчання.
«Гільза» розсміявся, похитав головою і відповів:
— Ти не повіриш...
— Та ну... — з недовірою протягнув «Стріла».
— Колись сп’яну казав, що в нього єврейське коріння, — серйозним, але веселим тоном сказав «Гільза».
— Тут і візуально видно, якщо чесно.
— Попри все, бізнес у нього працює і процвітає. Якщо добре заплатити, то й екіпіровку нову замовить, — зауважив «Гільза».
— Треба буде замовити.
— Простіше самому знайти... повір, якість у нього залишає бажати кращого. І це за такі гроші, — уже серйозним тоном наголосив «Гільза».
— Тоді краще почекати, — погодився «Стріла».
— Хороший вибір.
Вдалечині, дорогою, якою йшли сталкери, з’явилися два силуети — це були «Гриф» і «Щасливчик». Вони навіть не підозрювали, що за ними стежать. Однак «Гриф» відчував щось недобре, тому періодично озирався то вправо, то вліво. Дійшовши до річки, вони зупинилися на болотистій місцевості. У цей час «Стріла» і «Гільза» сховалися за деревами, уважно спостерігаючи за сталкерами.
«Щасливчик» передав рюкзак товаришу, попередньо діставши детектор.
— Так і будемо чекати? — запитав «Стріла».
— Головна здатність рибалки — терпіння, — відповів «Гільза», дивлячись через монокуляр.
«Стріла» мовчки лежав на вологій землі, очікуючи.
Тим часом «Щасливчик» продовжував «чаклувати» з детектором, поки не знайшов кристал. Потім він передав детектор «Грифу» і дістав зі свого рюкзака невеликий металевий тубус із рукавицею. Обережно взявши синій кристал, він поклав його в тубус.
— Рибка в сітці, залишилося дочекатися моменту, — сказав «Гільза» з легкою ейфорією, не відводячи погляду від монокуляра.
«Щасливчик» сховав тубус із рукавицею в рюкзак, але, перш ніж забрати свої речі, отримав кулю в голову від «Грифа».
— От же ж сука… — з агресією прошипів «Гільза» і кинув монокуляр.
— Мені здалося, чи це насправді відбулося? — тремтячим голосом запитав «Стріла».
— Не здалося, — холодно відповів «Гільза», знову взявши монокуляр.
«Гриф» обшукав тіло вбитого товариша, забрав тубус і рушив у напрямку засідки, не знаючи, що за ним уже стежать.
— Не ворушись. Стріляй по ногах, коли підійде ближче, — наказав «Гільза», заховавши монокуляр.
«Стріла» ліг на спину, тримаючи автомат на грудях. Його руки тремтіли, але він залишався на позиції. Коли «Гриф» підійшов достатньо близько, «Стріла» натиснув на спусковий гачок. Куля прострелила коліна «Грифу», і той упав на землю.
«Гільза» підвівся з вологої землі, тримаючи автомат на рівні очей.
— Не дуже красиво виходить — привласнювати заслуги свого товариша, — злобно промовив він.
— Наче ви тут із добрими намірами, — простогнав «Гриф», корчачись від болю.
— По крайній мірі, я не вбиваю своїх товаришів. Це нас і відрізняє.
«Гриф» мовчав, мучачись від болю.
— Ти, мабуть, забув, що роблять у барі зі зрадниками, — сказав «Гільза», не опускаючи автомат.
— Не забув… — похмуро відповів «Гриф».
Кров із його ран зафарбовувала траву в червоний колір.
— Кристал, — холодно вимовив «Гільза».
У відповідь була тільки тиша. «Гільза» повторив:
— Кристал. Повторювати більше не буду.
«Гриф» повільно зняв рюкзак, витягнув тубус і кинув його сталкеру до ніг.
— «Стріла», розряди його пістолет і забери магазин, — наказав «Гільза».
«Стріла» виконав наказ, показуючи магазин товаришу як підтвердження.
— Що далі? — запитав він.
— А далі… — «Гільза» зробив паузу.
Напруга зросла. «Гриф» заплющив очі, готовий до найгіршого. Однак «Гільза» перевісив автомат за спину й промовив:
— А далі «Зона» з тобою розбереться.
Взявши тубус, він розвернувся і пішов назад.
— Що ти маєш на увазі? — «Гільза» швидко перевів погляд на співрозмовника.
— Ну, вбивати сталкерів за кристали?
— А хто тобі сказав, що ми їх будемо вбивати? — цього разу погляд «Гільзи» став менш серйозним.
— Ти думаєш, вони самі віддадуть? — запитав «Стріла», дивлячись порожнім поглядом прямо перед собою.
— По ходу подій подивимося... будемо імпровізувати.
На деякий час між ними запанувала тиша.
— До речі, чомусь мені місцевий бармен на єврея схожий, — несподівано промовив «Стріла», перериваючи мовчання.
«Гільза» розсміявся, похитав головою і відповів:
— Ти не повіриш...
— Та ну... — з недовірою протягнув «Стріла».
— Колись сп’яну казав, що в нього єврейське коріння, — серйозним, але веселим тоном сказав «Гільза».
— Тут і візуально видно, якщо чесно.
— Попри все, бізнес у нього працює і процвітає. Якщо добре заплатити, то й екіпіровку нову замовить, — зауважив «Гільза».
— Треба буде замовити.
— Простіше самому знайти... повір, якість у нього залишає бажати кращого. І це за такі гроші, — уже серйозним тоном наголосив «Гільза».
— Тоді краще почекати, — погодився «Стріла».
— Хороший вибір.
Вдалечині, дорогою, якою йшли сталкери, з’явилися два силуети — це були «Гриф» і «Щасливчик». Вони навіть не підозрювали, що за ними стежать. Однак «Гриф» відчував щось недобре, тому періодично озирався то вправо, то вліво. Дійшовши до річки, вони зупинилися на болотистій місцевості. У цей час «Стріла» і «Гільза» сховалися за деревами, уважно спостерігаючи за сталкерами.
«Щасливчик» передав рюкзак товаришу, попередньо діставши детектор.
— Так і будемо чекати? — запитав «Стріла».
— Головна здатність рибалки — терпіння, — відповів «Гільза», дивлячись через монокуляр.
«Стріла» мовчки лежав на вологій землі, очікуючи.
Тим часом «Щасливчик» продовжував «чаклувати» з детектором, поки не знайшов кристал. Потім він передав детектор «Грифу» і дістав зі свого рюкзака невеликий металевий тубус із рукавицею. Обережно взявши синій кристал, він поклав його в тубус.
— Рибка в сітці, залишилося дочекатися моменту, — сказав «Гільза» з легкою ейфорією, не відводячи погляду від монокуляра.
«Щасливчик» сховав тубус із рукавицею в рюкзак, але, перш ніж забрати свої речі, отримав кулю в голову від «Грифа».
— От же ж сука… — з агресією прошипів «Гільза» і кинув монокуляр.
— Мені здалося, чи це насправді відбулося? — тремтячим голосом запитав «Стріла».
— Не здалося, — холодно відповів «Гільза», знову взявши монокуляр.
«Гриф» обшукав тіло вбитого товариша, забрав тубус і рушив у напрямку засідки, не знаючи, що за ним уже стежать.
— Не ворушись. Стріляй по ногах, коли підійде ближче, — наказав «Гільза», заховавши монокуляр.
«Стріла» ліг на спину, тримаючи автомат на грудях. Його руки тремтіли, але він залишався на позиції. Коли «Гриф» підійшов достатньо близько, «Стріла» натиснув на спусковий гачок. Куля прострелила коліна «Грифу», і той упав на землю.
«Гільза» підвівся з вологої землі, тримаючи автомат на рівні очей.
— Не дуже красиво виходить — привласнювати заслуги свого товариша, — злобно промовив він.
— Наче ви тут із добрими намірами, — простогнав «Гриф», корчачись від болю.
— По крайній мірі, я не вбиваю своїх товаришів. Це нас і відрізняє.
«Гриф» мовчав, мучачись від болю.
— Ти, мабуть, забув, що роблять у барі зі зрадниками, — сказав «Гільза», не опускаючи автомат.
— Не забув… — похмуро відповів «Гриф».
Кров із його ран зафарбовувала траву в червоний колір.
— Кристал, — холодно вимовив «Гільза».
У відповідь була тільки тиша. «Гільза» повторив:
— Кристал. Повторювати більше не буду.
«Гриф» повільно зняв рюкзак, витягнув тубус і кинув його сталкеру до ніг.
— «Стріла», розряди його пістолет і забери магазин, — наказав «Гільза».
«Стріла» виконав наказ, показуючи магазин товаришу як підтвердження.
— Що далі? — запитав він.
— А далі… — «Гільза» зробив паузу.
Напруга зросла. «Гриф» заплющив очі, готовий до найгіршого. Однак «Гільза» перевісив автомат за спину й промовив:
— А далі «Зона» з тобою розбереться.
Взявши тубус, він розвернувся і пішов назад.
— А я б його застрелив, — з огидою сказав «Стріла», йдучи слідом за товаришем.
«Гриф» залишився лежати на вологій землі, стікаючи кров’ю.
— Це було благородно, — підмітив «Стріла».
— Така тварина не заслуговує легкої смерті, — відповів «Гільза».
— Думаєш, «Зона» його покарає?
— Це вже залежить від його везіння.
Раптом попереду щось зашаруділо. «Гільза» підняв руку, сигналізуючи «Стрілі» зупинитися.
Рух у кущах. Постріл. «Стріла» впав замертво. Через секунду пролунав звук гвинтівки з глушником. «Гільза» лежав на землі, тремтів у конвульсіях, випльовуючи кров.
Двоє снайперів у маскувальних халатах пройшли повз. Один із них промовив у рацію:
— Контроль - головний, зачистка розпочалась.
«Гриф» залишився лежати на вологій землі, стікаючи кров’ю.
— Це було благородно, — підмітив «Стріла».
— Така тварина не заслуговує легкої смерті, — відповів «Гільза».
— Думаєш, «Зона» його покарає?
— Це вже залежить від його везіння.
Раптом попереду щось зашаруділо. «Гільза» підняв руку, сигналізуючи «Стрілі» зупинитися.
Рух у кущах. Постріл. «Стріла» впав замертво. Через секунду пролунав звук гвинтівки з глушником. «Гільза» лежав на землі, тремтів у конвульсіях, випльовуючи кров.
Двоє снайперів у маскувальних халатах пройшли повз. Один із них промовив у рацію:
— Контроль - головний, зачистка розпочалась.
"Невідомий Автор"/ hp_mp pinned «Холодний Полюс «Зона» +18 "Unknown author / Невідомий автор" Усі події та персонажі, які є в повісті, вигадані. Зв’язок із реальними подіями або людьми випадковий. Пролог: «Зона» продовжувала розширюватися, ховаючи в собі ще більше загадок і таємниць. «Ілюзіоніст»…»
«ТЦК» та його безкарність.
Давно вже нічого не писав з приводу подій які відбуваються, але тут думаю варто вже щось сказати.
Звісно випадки які почали відбуватись після вбивства працівника ТЦК на АЗС, є резонансними.
Люди знову поділились на 2 фронти, але сьогодні ми не про це … Якщо оглянути ситуацію з нейтрального боку, не приймачи ні одну із сторін, то можна сказати, що ситуація закономірна і це мало статись рано чи пізно, але по порядку.
Працівників ТЦК нагородили такою собі безкарністю, даючи їм повний «Карт-Бланш».
Що за собою привело до «бусифікації» і неофіційного статусу «людолови», чи заслужили вони такий неофіційний статус … безумовно, натикаючись на відео в інтернеті можна спостерігати як працівники ТЦК, не гидують будь-якими способами вкинути чоловіків в свою «карету».
Доходить навіть до такого, що новоприбулих мобілізованих просто забивають до смерті на самих ділянках Центру Комплектування. Із цього можна зробити висновок, що останні події є закономірними, так як замість Присяги, військовослужбовці ТЦК, вирішили просто заробляти собі «медальки» та гроші.
Смішно спостерігати за владою, яка на повній серйозності заявляє про те, що це теракти зроблені росією. Тобто замість того, щоб змінити систему, та внести корегування в питаннях мобілізації, владі простіше зробити заяву «у всьому винна росія» та і все …
Поки не буде змін, в нас будуть продовжуватись такі резонансні випадки, СЗЧ, та випадки які охоче замовчуюються.
В мене все …
Давно вже нічого не писав з приводу подій які відбуваються, але тут думаю варто вже щось сказати.
Звісно випадки які почали відбуватись після вбивства працівника ТЦК на АЗС, є резонансними.
Люди знову поділились на 2 фронти, але сьогодні ми не про це … Якщо оглянути ситуацію з нейтрального боку, не приймачи ні одну із сторін, то можна сказати, що ситуація закономірна і це мало статись рано чи пізно, але по порядку.
Працівників ТЦК нагородили такою собі безкарністю, даючи їм повний «Карт-Бланш».
Що за собою привело до «бусифікації» і неофіційного статусу «людолови», чи заслужили вони такий неофіційний статус … безумовно, натикаючись на відео в інтернеті можна спостерігати як працівники ТЦК, не гидують будь-якими способами вкинути чоловіків в свою «карету».
Доходить навіть до такого, що новоприбулих мобілізованих просто забивають до смерті на самих ділянках Центру Комплектування. Із цього можна зробити висновок, що останні події є закономірними, так як замість Присяги, військовослужбовці ТЦК, вирішили просто заробляти собі «медальки» та гроші.
Смішно спостерігати за владою, яка на повній серйозності заявляє про те, що це теракти зроблені росією. Тобто замість того, щоб змінити систему, та внести корегування в питаннях мобілізації, владі простіше зробити заяву «у всьому винна росія» та і все …
Поки не буде змін, в нас будуть продовжуватись такі резонансні випадки, СЗЧ, та випадки які охоче замовчуюються.
В мене все …
" Вечір депресії "
Цигарка ... коридор ... пакет вина.
Я не маю тієї душі, щоб відчути якогось тепла.
День за днем, мій фільм "Нуар"
День за днем втрачаю сон.
Якщо я сліпий навіки, то навіщо мені сон?
Мій скелет у старій шафі
проростає аби як.
Аби я був розумніше, то морально не вмирав.
Вічна осінь за вікном: дощ,калюжі,вічний сон
Міг відразу все зробити, але хочу лиш покой.
Безкінечна депресія, окутує мене.
Як м'ясо у тій шафі, що окутує скелет.
Лиш папір мій мовчки терпить, прорізаний пером.
Може я колись відчую, може я колись побачу.
Може дійде все відразу, перед моментом "вічний сон"
Ситуація навколо, змушує лиш страждать.
Рутина-павутина, ось і все життя.
А я буду лиш чекати, поки пустіє пакет вина.
Цигарка ... коридор ... пакет вина.
Я не маю тієї душі, щоб відчути якогось тепла.
День за днем, мій фільм "Нуар"
День за днем втрачаю сон.
Якщо я сліпий навіки, то навіщо мені сон?
Мій скелет у старій шафі
проростає аби як.
Аби я був розумніше, то морально не вмирав.
Вічна осінь за вікном: дощ,калюжі,вічний сон
Міг відразу все зробити, але хочу лиш покой.
Безкінечна депресія, окутує мене.
Як м'ясо у тій шафі, що окутує скелет.
Лиш папір мій мовчки терпить, прорізаний пером.
Може я колись відчую, може я колись побачу.
Може дійде все відразу, перед моментом "вічний сон"
Ситуація навколо, змушує лиш страждать.
Рутина-павутина, ось і все життя.
А я буду лиш чекати, поки пустіє пакет вина.
Панельний будинок – тріснуте буття.
Розбиті надії, радянська сировина.
Більшість людей, які народилися в "панельках",
Помруть у цих самих "панельках".
Антуражна штора, гарний карниз.
На ньому минулий власник повісився.
Але дешевше, ніж по всьому місту
Заїхати в таку "привабливу" квартиру.
Цілі райони панельного "щастя".
Цілі райони панельного епосу.
З цигаркою на балконі тихо плачеш,
Бо в квартирі немає шумоізоляції.
Батьківське безсоння – чистий страх.
Кредити, іпотека – старий кришталь.
По п’янці він дуже легко б’ється,
Поки всі не підуть спати нарешті.
Ти хотів стати кращим за облич у телевізорі.
І хотів гарного фіналу в житті.
Тепер бухаєш перед зміною
В квартирі, що перейшла у спадок.
Синці під очима – день зарплати.
Недоспані ночі заради нової посади.
Твоє місце зайняв начальника "знайомий".
На балконі знову капають сльози.
Алкогольна манія тепер як звичка.
Закинутий соціумом, як синичка.
Знайдуть у квартирі згодом лиш тіло,
Що висіло на тому самому карнизі.
Розбиті надії, радянська сировина.
Більшість людей, які народилися в "панельках",
Помруть у цих самих "панельках".
Антуражна штора, гарний карниз.
На ньому минулий власник повісився.
Але дешевше, ніж по всьому місту
Заїхати в таку "привабливу" квартиру.
Цілі райони панельного "щастя".
Цілі райони панельного епосу.
З цигаркою на балконі тихо плачеш,
Бо в квартирі немає шумоізоляції.
Батьківське безсоння – чистий страх.
Кредити, іпотека – старий кришталь.
По п’янці він дуже легко б’ється,
Поки всі не підуть спати нарешті.
Ти хотів стати кращим за облич у телевізорі.
І хотів гарного фіналу в житті.
Тепер бухаєш перед зміною
В квартирі, що перейшла у спадок.
Синці під очима – день зарплати.
Недоспані ночі заради нової посади.
Твоє місце зайняв начальника "знайомий".
На балконі знову капають сльози.
Алкогольна манія тепер як звичка.
Закинутий соціумом, як синичка.
Знайдуть у квартирі згодом лиш тіло,
Що висіло на тому самому карнизі.
Пора припиняти тимчасове мовчання, скоро увійду в колію ... Дякую всім хто залишається ❤️