А ви вже бачили, що Літосвіта випустила курс для тих, хто хоче писати коротку прозу? 👀

(Ділюсь з вами цим курсом в рамках #лагідноїреклами на каналі)

Отже, курс називається «Коротка проза: новела, оповідання, есей» та стартує геть незабаром — 17 вересня!

У програмі — 7 лекцій і 3 практичних заняття й учасники навчаться конструювати яскравих персонажів, вибудовувати конфлікт, знаходити парадокси, працювати із живою мовою та деталями + дізнаються, як редагувати свій текст і ефективно співдіяти з редактором (що просто супер важливо для будь-якого письменника)

Як на мене, то цей курс буде корисний для тих, хто хоче писати, але поки не розуміє як саме, або ж кому потрібен додатковий стимул у вигляді підтримки від лекторів й інших учасників курсу (контакт з однодумцями просто надважливий і Літосвіта прям заохочує не нехтувати цією можливістю) 🤞🏻

Раптом ви захотіли записатися, або ж прочитати про курс більше, то ви можете це зробити ось тут!

Сьогоднішній настрій: квіткова фея 🧚🏻‍♀️

Як у вас сьогодні справи, любі? Як себе почуваєте?

Бо в мене є новини — я майже дочитала нову книгу Харарі «Nexus»! В мене зʼявляються ментальні сили! Я знов можу читати 🥹

Просто хочу подякувати вам усім за терпіння зі мною та хочу сказати, що дуже ціную кожного з вас!

Декілька днів тому я долучилась до клубу тихого читання і хочу сказати, що це... був дуже цікавий досвід 😅

Концепція така: ти приходиш в зазначене місце у зазначений час зі своєю книгою, зручненько розміщуєшся біля інших та впродовж години-півтори читаєш з іншими. Модератор (найчастіше працівник закладу) дає знати коли закінчився час та запрошує людей поділитися враженнями від того, що вони прочитали.

Не можу сказати, що досвід мені геть не сподобався (наприклад, сидіти поруч та читати з іншими досить непогано впливає на якість нашого читання + на концентрацію і це науково доведено), але момент коли варто було ділитися враженнями був відверто дивний. Можливо я просто дуже сильно звикла до української читацької культури (я справді вважаю, що українці надзвичайно глибоко читають та вміють чітко формувати свої думки переплітаючи їх не лише з якимись історичними фактами, але й зі своїм власним досвідом), але я була відверто шокована чути те, що деякі учасники говорили.

Наприклад, один чоловік прийшов з «Демонами» Достоєвського та почав говорити за те, що йому не терпиться прочитати літературу сучасних росіян «у вигнані», що це буде (і я дослівно цитую) «нова золота ера не лише російської, але й світової літератури», що «занадто багато голосів зараз приглушено» і що «росіяни бояться писати, хоча їм є про що зараз розповісти». Коли пан закінчив, я спробувала уточнити деякі його тези, почала говорити за вбитих українських авторів, за книгу, яку я дочитувала (нову книгу Харарі про роль інформації), імперіалізм та за книгу Томпсон, модераторка попросила мене (і тут також все дослівно) «не робити розмову політичною».

Це дуже цікаво, тому що невдовзі модераторка брала активну участь в розмові (обговорювали книгу «The Hundred Years' War on Palestine: A History of Settler-Colonial Conquest and Resistance») про Ізраїль та Палестину. Ця геть не політична дискусія тривала хвилин 20. Але мене вразило навіть не це, а те, що деякі люди цитували слова fashion та beauty інфлюенсерів (!) для того, аби підкріпити свою абсолютно не політичну думку, на що багато інших учасників активно кивали та йес-али. Ой вей.

Знов же таки, можливо моє враження негативне, тому що я звикла, що знаходжусь в оточенні людей, які вміють критично мислити та які розуміють, що будь-які думки досить складно відділяти від реальності та процесів, які на цю реальність впливають, або ж можливо я трішки забулась, що в країнах «західного світу» індивідуалізм цінується вище колективізму. Я дуже сильно сподіваюсь на те, що мені просто не дуже пощастило і що ця група не є репрезентацією прошарку австралійців-інтелектуалів, проте навіть бажання повернутися в цей локальний книжковий магазин, який організував цю подію та в якому працює пані модераторка, в мене немає. 

Спробую через тиждень відвідати схожі події в інших закладах, а поки настрій від цього всього «фє» 😑

Але з приємних новин про книги та обговорення — трішки пізніше сьогодні я відкрию запис у свої книжкові клуби, тому раптом ви хочете долучитися, то ви це можете зробити! І якщо ж вам подобається робити розмови політичними, то вам до нас 😄

А хто це сьогодні купив 8 англомовних новинок?

Тому давайте так — з вас 200+ реакцій, а з мене фото того, що я сьогодні придбала 🙂‍↕️

А ще я в магазині сьогодні побачила нову книгу Сергія Плохія про те, як й чому росіяни 35 днів утримували в заручниках працівників ЧАЕС

Дуже сильно хотіла її взяти, але вже й так вичерпала свій бюджет на книги суттєво (бо взяла 8 книг, витратила 250$…), тому пообіцяла собі, що візьму як тільки закінчу читати ті, які придбала сьогодні, тому додаткова мотивація у мене є 😎

І ще — раптом ви хочете глянути відео з паном Плохієм в якому він розповідає більше про книгу, то ви можете це зробити ось тут

А ще хотіла з вами поділитися, що 8 жовтня я йду на лекцію про важливість незалежності від Жозе Рамуш-Орта — Нобелівського лауреата та президента острова Східний Тимор

Для тих, хто вперше чує про Східний Тимор, то це маленька острівна держава недалеко від Австралії, населення якої пережило геноцид, спробу лінгвоциду, окупацію португальців, голландців, японців, австралійців та індонезійців, але попри це змогла вибороти незалежність у 2002 році (більше про цю надзвичайну країну ви можете прочитати у статті від аналітичного центру Adastra)

Власне за те, що пан Рамуш-Орта присвятив своє життя вибудовуванню шляху до незалежності Східного Тимору й за зусилля залагодити конфлікт всередині держави, його було нагороджено Нобелівською премією миру у 1996 році

Для мене це супер важливий досвід, тому що:
— я ніколи ще не була в Сіднейському оперному театрі
— я ніколи ще не слухала лекцію від Нобелівського лауреата
— для того, аби краще розуміти механіку російського колоніалізму в Україні, варто вивчати колоніалізм в глобальному контексті і, на жаль, таких прикладів дуже багато