Маю зізнатися — я не можу читати. 

Геть не можу. Настільки, що це вже не просто нечитун, а потужний внутрішній протест емоційно вигорілої людини. Я купую книгу, сідаю за неї та перечитую першу сторінку раз 10 допоки розумію, що таки ні, читати не виходить. Точніше, читати слова виходить, а ось читати ЧИТАТИ (бо це ж різне, ну) ні. Протест і все. Виходить цікава ситуація — книжкова блогерка не може читати.  

В мене є маленький телеграм-канал в якому я ділюсь особистими думками та в якому, напевно, було б доцільніше поділитися тим, що я відчуваю зараз, але щось мені підказує, що мої слова зможуть допомогти іншим, тому ділюсь — 

Вчора я говорила зі своїм терапевтом та збагнула, що улюблена справа, яка допомагала мені хоча б на декілька годин переміщатися в інші (часто кращі) світи без проблем, війн та болю, перетворилась на ще одну справу, яку я маю робити, аби підтримувати свій добробут. Читання втратило свою магію та перетворилось на роботу. На ще одне "треба", на вимушену рутину, на фоновий тиск. Хотілось би сказати, що проблема лише в читанні, але наразі мій стан поширився на всі інші сфери свого життя — я не можу повноцінно працювати. 

Ви в мене найкращі. Ви це знаєте, я це знаю, але думки про те, що понад 15,000 людей довіряють мені та читають мої думки й чекають на мої рекомендації це просто ого-го, яка відповідальність! Мені не хочеться нікого підводити, але останнім часом відчуваю, ніби я це все одно якось роблю? 

Що я намагаюсь вам сказати — перш за все, дякую за терпіння. Далі хочу сказати, що я не знаю наскільки довго цей етап в мене продовжиться, але я планую докласти максимум зусиль для того, аби вже скоро дозволити собі відпочити від будь-якої роботи (уявляєте, востаннє я повноцінно не працювала аж у 2018 році, а після того не було жодного дня, коли я б нічого не робила) й набратися сил. Розумію, що від цього страждатимуть розклади, будуть перенесення та буде вплив на мою репутацію, але зараз я мушу спертися на ваше розуміння (а отже, на вашу допомогу мені). 

Планую ще поки трішки побути у вашій орбіті (бо писати та фотографувати можу, як цікаво працює психіка!), але не могла з вами не поділитися тим, про що думала останнім часом. 

З найтеплішими обіймами, 
Ваша (тимчасово) нечитаюча книжкова блогерка.

📰 Геть нещодавно вийшло дуже цікаве наукове дослідження про репрезентацію жінок у фікшні впродовж 1850-2010-х років, і що ми маємо? 

Шок (насправді ні) — вчені проаналізували 87,531 творів та виявили, що впродовж століть жінки регулярно зображались (особливо чоловіками-письменниками) як пасивні/недієздатні/аморфні, що своєю чергою, впливало на соціальні уявлення про те, якими справжні жінки мали/мають бути

Деякі ключові поінти зі статті:

— впродовж 19-20 століття, чоловічі персонажі суттєво перевищували за кількістю жіночі

— чоловіки в літературі набагато частіше взаємодіяли один з одним, ніж з жінками (цей тренд найяскравіше прослідковується в літературі 21 століття, але особливо у дитячій літературі)

— чоловіки-письменники найчастіше пишуть про чоловічих персонажів

— починаючи з 20 століття, в англомовній літературі прослідковується тренд, коли чоловіки-автори описують взаємодії між персонажами опираючись на гендерні стереотипи (особливо це стосується персонажів-підлітків)

— в 19 столітті, описи жіночих персонажів зводились найчастіше до їх тіл

— жіночі персонажі мають ширший емоційний спектр (ну, прекрасно все вписується в те, що жінки більш емоційні, ну) і лише в 1940-х роках почала рости репрезентація емоцій для чоловічих персонажів (в статті не говориться чому, але можемо припустити, що через війну і її вплив на життя людей) 

— репрезентація жінок в літературі абсолютно, абсолютно, абсолютно впливає на те, як сприймають жінок в житті