Збагнула, що цьогоріч я не веду активний відлік книг, які прочитала — і можу одразу сказати, що це одне з моїх найкращих блогерських рішень

Я про це трішки писала у своїй статті на захист тому, аби читати менше, але як блогерка додам, що з моїх плечей впав просто неабиякий тиск з того моменту, коли я змирилась з тим, що встигнути прочитати все нереально, а мірятися цифрами просто немає сенсу (бо завжди знайдеться людина, яка за рік прочитала 500+ дитячих книг і хоч це жарт, але він досить непогано ілюструє безглуздість цього заняття)

Тому список зник (принаймні до кінця року, тому остаточно цифра буде сюрпризом що для вас, що й для мене), а замість нього зʼявився:
— більш свідомий підхід до того, що я читаю 
— ментальний спокій, можливість розслабитися та насолодитися процесом 
— ліпші рекомендації для вас (бо моя ціль не просто ділитися тим, що я читаю, а й рекомендувати те, що полюбила читати я)
— вільний час, який я можу присвятити створенню лекцій  

А розкажіть як у вас зараз з цим ситуація? Чи маєте ви список прочитаних книг?

🐱 Всім привіт, мої любі! Після недовгої консультації з Семмі я визначилась з книгами, які я маю завершити читати у серпні, тому показую-розказую

Планую прочитати 6 книг, серед яких маємо —

1. The Heart in Winter

Дотепна романтична історія (з ковбоями, шерифами та виясненнями відносин у пабах) про двох молодих закоханих в Монтані 1890-х років

2. Scaffolding 

Новинку про Париж, бажання, кохання, психоаналіз і бурхливі романи двох пар, які перегукуються упродовж десятиліть

3. Strange Bodies

Книга-любовний лист від художника його дружині після декількох викиднів, яка досліджує як сімейні зв'язки, кохання та життя після втрат. 

4. The Garden Against Time (яку я вже почала читати) 

Новинка від Олівії Ланг про справжні та вигадані сади та про те, яку роль вони відігравали/відіграють для людей

5. The Third Love 

Новинка від Кавакамі про Ріко, якій зраджує її чоловік та життя якої змінюється на 180 градусів після зустрічі з паном Такаокою, який пропонує їй свою дружбу, кохання та секрет ескапізму від всього, що відбувається у світі — він вчить її як вона може жити у снах

6. Long Island Compromise

Ця сатирична книга вже вважається сенсацією книжкового світу про викрадення заможного бізнесмена у 1980-х роках та про те,  як ця подія вплинула на його спільноту та сім'ю

А які читацькі плани на серпень маєте ви? Що хочете ще дочитати?

🪶 Про те, чому нам не варто без будь-яких вагань вірити тому, хто «розповідає» нам історію у книзі або ж роздуми про ненадійного наратора та як його розпізнати

Я думаю, що в моїх книжкових клубах учасники вже травмовані моїми постійними закликами ставити під сумніви слова оповідача, що часто в наших чатах можна побачити слова на кшталт «він сказав ось це, але я не знаю наскільки це відповідає дійсності» і, як на мене, це просто прекрасно!

Чи те, про що розповідає нам наратор Бенчінью в «Дон Кажмурру» про свою кохану правда? Чи можемо ми вірити спогадам Дзено в романі Італо Звево? Чи справді головна героїня пише про подорож з мамою в Японію у книзі «Cold Enough for Snow»? Відповіді на ці запитання ми намагались знайти в рамках наших обговорень і, вважаю, що до правди ми таки наблизились (тут буде без наших висновків, бо вірю в те, що кожен читач має знайти свою відповідь на ці та інші запитання)

Читаючи текст, ми маємо активно памʼятати про те, що з нього робить саме історію про щось та про «сили», які впливають на інтерпретацію прочитаного, а саме: про голос автор, про голос наратора та про власний голос, який взаємодіє з усіма цими «силами» не лише через призму прочитаного, але й через призму власного досвіду (наприклад, якщо нас наратор говорить про те, що столиця Іспанії насправді Барселона, а не Мадрид, то опираючись на власний досвід чи знання, ми можемо почати розмірковувати над тим, чи наратор нас свідомо вводить в оману, або ж він просто пропустив урок географії в 4 класі)

Але цікаво те, що голос автора та голос оповідача можуть йти всупереч один одному (як це відбувається у вищезазначених книгах) і що наша роль як читачів в багато чому схожа на роль детективів, які мають проаналізувати факти й дійти до своїх висновків

Коли ми сліпо віримо в слова оповідача, то ми свідомо позбавляємо себе багатьох інтерпретацій прочитаного; і взагалі я тієї думки, що наш наратор має презумпцію винуватості (маю на увазі, що наратор переслідує свої цілі та намагається нас в чомусь переконати), поки його невинуватість не буде доведена завдяки критичному аналізу прочитаного

Але головне запитання в тому, як ми можемо розпізнати такого наратора? Благо у нас є орієнтири, про які я вам розповім вже нижче 🙂