👀 Хто що зараз читає?

Я почала How many more women (про те, як правова система не працює для жертв насилля) + Музей забутих секретів (книга Забужко про три покоління українців)

🖇️ Про користь поміток та виділень у книгах + моя мапа анотацій

Я досі пам’ятаю той день, коли я дозволила собі писати у книгах.

До того я була з тих людей, які боялась не те щоб хоч крапку в книзі поставити, але й сторінку зверху загорнути. Книга — то була ледь не сакральна річ, яку не можна було ніяк псувати. Але як раз ось ця «сакральність» не підпускала до себе, не давала з собою працювати, повністю взаємодіяти.

Але все змінилось з того часу, як я відкрила для себе силу анотації: усіх підкреслень, думок на полях та різнокольорових виділень. Згідно з дослідженнями, анотація допомагає не лише краще читати, ліпше освоювати інформацію, але й глибше аналізувати прочитане. Вона дає змогу нарешті взаємодіяти з книгою.

Наразі майже кожна (колекційні книги та книги з твердою обкладинкою залишаються сакральними) книга в моїй бібліотеці має анотацію, мапу якої я використовую щоразу, коли читаю. Ділюсь нею з вами!

П.С. До того, як я запам’ятала мапу, я її частенько зазначала на першій сторінці книги, аби вона завжди була перед очима.

Дивіться що з’явилось сьогодні на Perlego 👀

The Zelensky Effect explores Ukraine's national history to show how its now-iconic president reflects the hopes and frustrations of the country's first 'independence generation'. Interweaving social and political background with compelling episodes from Zelensky's life and career, this is the story of Ukraine told through the journey of one man who has come to symbolise his country.

Завтра почну читати та поділюсь враженнями і тим, яким бачать Зеленського закордоном

🎞️ 1913 рік, японець за робочим столом читає книгу.

Фото взято з моєї особистої колекції.

Раз сьогодні за японців згадала — ось відео про те, як робляться японські книги «вахон» з їх унікальними палітурками

Відео без слів, можна що насолоджуватися процесом, що самому спробувати зробити вахон

https://youtu.be/fLbJKYskUvQ

📖 Дочитала «How many more women», книгу про те, як закони змушують жінок мовчати про свій досвід насилля

Однозначно одна з найкращих книг, яких я читала на цю тему

Моя оцінка — ★★★★★

Ділюсь враженнями та думками нижче

Перед тим, як я почну, хочу сказати, що буду писати (а згодом й говорити) про тему насилля, тому якщо ця тема для вас чутлива, або важка — то можете зупинитися на цьому моменті.

Що ж, про що книга? Книга про те, як закони про насилля не працюють на користь жінкам та про те, як чоловіки зловживають цими законами, як вони використовують їх для того, аби контролювати жертву, змушувати її далі мовчати. Подобається, що книга написана двома юристками, які мають великий досвід роботи у сфері, про яку вони пишуть. Вони зазначають багато відомих (та не дуже) кейсів та апелюють свіжими статистичними даними та навіть дослідженнями проведеними у 2022 році.

Книга змушує задуматися про те, наскільки юридичні системи не працюють на користь жертв насилля. Те як написані закони багатьох країн, практично не дають жінкам шансу навіть не те щоб добитися справедливості, а просто про це насилля говорити. У багатьох країнах закони про насилля мають лімітації, часові діапазони протягом яких жінка має право подати на кривдника в суд. Але що ці закони не враховують, так це ту неймовірно велику психологічну травму, яку жертва отримає і не завжди може про насилля говорити вчасно. І тут я навіть не зазначаю соціальний тиск і ті місконцепції, які існують у багатьох суспільствах світу, типу що жінка «сама напросилася», «не так була вдягнена», «пішла туди, куди не треба було йти» тощо. На щастя, у ВБ лімітації стосовно насилля зняли й у цих правопорушень немає терміну давності.

«Що важливіше: свобода слова жінок говорити про свій досвід, чи ‘пошкоджена репутація’ чоловіків?», — питають авторки. Тут я маю однозначну думку: звісно свобода слова жінок, тому що завжди правильно ставати на сторону жертви, а не (потенційного) насильника. Мені також подобається, що авторки дають відсіч аргументам типу: «Ну жінки ж можуть брехати про насилля». Згідно з зазначеними в книзі даними, лише 0,07% з позовів на чоловіків в суд закінчуються неправомірним ув'язненням. Для порівняння: у чоловіка в 230 разів більше шансів бути зґвалтованим, ніж бути фальшиво звинуваченим у зґвалтуванні.

Але уявімо, що жінка змогла добитися суду, як це було з Гарві Вайнштайн, то що тоді? Думаєте, що закон дуже працює на користь жінок? Ні. Просто констатувати факт насилля замало і навіть тоді, відповідаюча сторона буде робити усе можливе, аби дискредитувати жінку. Найчастіше будуть використовувати тактику DARVO: deny, attack, and reverse victim and offender. Тобто — заперечуй, атакуй та міняй жертву та правопорушника місцями. Тут будуть йти в хід стандарті маніпуляції, типу: «Вона мстить!», «Вона брехуха!», «Вона веде аморальний спосіб життя!» тощо.

Розумію, що всі мої думки не змогли поміститися у цей пост, тому записую аудіо і публікую його для вас нижче.

🎙️Міні-подкаст на тему «How many more women» з моїми доповнювальними думками

Про що говорю:

— як правова система не працює на користь жертв насилля (на прикладі України)

— що відбувається після того, як жінка вирішила розповісти про свій досвід

— чому майже завжди насильники використовують закон як інструмент помсти за «немовчання»

— про відомі (та не дуже) судові випадки та про абсолютно абсурдність вироків та інше