Історія без міфів

80 років тому, в листопаді 1945-го, в Нюрнберзі – місті, де раніше відбувалися з'їзди гітлерівської партії – розпочався міжнародний судовий процес над головними нацистськими злочинцями. Його здійснював Міжнародний військовий трибунал, створений переможцями в Другій світовій війні – Великою Британією, СССР, Францією та США.

Юрисдикції трибуналу підлягали злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності. До нього увійшли 8 осіб, по двоє від кожної держави-засновниці – судді та їхні заступники. Рішення ухвалювалися більшістю голосів.

Обвинуваченими на Нюрнберзькому процесі стали 24 вищих нацистських керівники. Із них 12-х засудили до смертної кари, але стратили 10-х – Ріббентропа, Кальтенбруннера, Розенберга, Кайтеля, Франка, Заукеля, Йодля, Штрайхера, Фріка та Зайсс-Інкварта. Райхсмаршал Герман Герінг отруївся напередодні страти, а райхсляйтера Мартіна Бормана засудили заочно, оскільки його доля на той час не була відома. Пізніше в Берліні знайдуть його рештки та встановлять, що Борман загинув 2 травня 1945 року під час спроби вирватися з оточення.

Головний обвинувач від СССР – українець Роман Руденко, один із організаторів сталінського масового терору – за вказівкою з москви вимагав смертної кари для всіх підсудних. Однак позиція суддів США, Британії та Франції виявилася іншою. Тому до різних термінів ув'язнення засудили Гесса, Нойрата, Функа, Шираха, Шпеера, Редера, Дьоніца. Трьох підсудних – Шахта, Папена і Фріче – визнали невинними та звільнили в залі суду, однак потім засудили до ув'язнення в межах подальших процесів денацифікації. Густава Круппа звільнили від відповідальності за станом здоров'я (він переніс інсульт і втратив дієздатність), а Роберт Лей повісився в камері ще на самому початку процесу.

Основний Нюрнберзький процес і подальші 12 Нюрнберзьких процесів, які проводилися над нацистськими злочинцями меншого рангу з 1946 до 1949 року, підвели риску під існуванням одного з найжорстокіших політичних режимів в історії. Однак вони стали яскравим прикладом "правосуддя переможців", унаслідок чого, наприклад, не отримали засудження численні злочини СССР під час Другої світової війни. Ба більше: совєтська сторона намагалася перекласти вину за один із них – Катинський розстріл полонених поляків – на німців, зокрема, на Германа Герінга. Довести це не вдалося, а переконливі докази на користь того, що цей злочин вчинили сталінські спецслужби, трибунал до уваги не прийняв – адже він був створений для засудження нацистів, а не переможців-сталіністів.

Історія без міфів | YouTube | Instagram | Facebook | Threads

👍174❤28🔥11👀9⚡1

6.4K views17:30