заклякли від присмутку?
прагнете втіхи?
пророчу злостиві жаринки у ваших зіницях.
готові?
рушаймо у напрямку сповіді
жасної діви.
затаєний ворон блукає у пошуках
скрути.
драбини подряпані,
щезнуть вгорі між примарами амби.
не існує стоп-слова,
благання стихають від позирку
підлої кари.
бу!
бууу!
бувало суттєво страшніше.
ходімо
у іншу
кімнату.
ні, не торкайся!
не маю бажання хапати жахи
у твоїй голові.
волієш сховатись?
ну ні.
химери довічно тиняються світом,
сплітаються десь уві сні.
дружити або потерпати?
схилися поближче,
послухай жахітливий шепіт:
«облудою
стати
потрібно
тобі».

вогнище скону
залякує полиском нечисть.
баталії сущих й покійних розтягують
нитки
життя.
плетиво відьом
полохають хмари
у сяйві нічного світила.
ураз
капелюха впустив у нуртовище смерті
бог Одін,
ридає макітра Міміри
побіля Вальгалли,
а я безнадійно марнію
на постелях амби,
де плачу й дурію,
де ладна померти,
у ирій злетіти
скаліченим птахом.
дорога до мене
не має
бар'єрів.
листа захопив.
я схильна благати
тебе навколінцях,
мій вогник надії,
мій смертний поборник!
елегія скону
проймає послання
до тебе,
не смій залишати
мене
на зеніті загуби.
епілог не чекає спізнілих рабів.
біль проростає
корінням знемоги,
ув'язнює сили.
заглада у спину тручає.
опівніч минула.
чекаю
суцвіття
бузку.
ти
приймеш
від
мене
вмирущий
цілунок?