​​Західні прогресисти: - В уряді талібану самі чоловіки!

Талібан:

​​Мулла Якуб, син Мулли Омара, вперше з’явився на публіці.

Раніше він спілкувався тільки через аудіозвернення.

Він лідер однієї із впливових фракцій Талібану (я їх називаю «гельмендці) і тепер «міністр оборони».

Колишній прем'єр Японії Сіндзо Абе, котрий досі володіє значним впливом в правлячій партії, вирішив втрутитись у вибори лідера партії і безхмарні перспективи популярного серед населення Таро Коно, якого багато ЗМІ встигли заздалегідь оголосили переможцем, тепер трохи згасають.

Абе має вплив на найбільшу фракцію ЛДП, так звана Сейва, та особливо впливає на двох "патріархів" партії Хіроюкі Хосоду та Ватару Такешиту. Абе зараз намагається протягнути свою протеже Санае Такаічі, яка працювала міністром внутрішніх справ в кабінеті Абе.

Абе та Коно знаходяться в давньому конфлікті і Таро занадто незалежний кандидат, тому Абе спробує торпедувати його призначення, щоб Абе лишив свій вплив на владу і партію.

Але інший гравець - голова другої найбільшої фракції ЛДП, так звана Шікокай, Таро Асо. Асо звісно не хоче допустити призначення Такаічі, але й боїться підтримати Коно, бо вбачає в ньому свого основного конкурента на лідерство в своїй фракції Шікокай.

Тут знову випливає непопулярний і сірий Фуміо Кісіда, який може стати компромісною фігурою між Абе та Асо, оскільки слабкий і безперспективний.

В свій час Суга був такою фігурою, адже всі розуміли, що в нього перспектив ніяких немає. Але призначення Суги вдарило по рейтингам партії в Японії і призвело до значних втрат на місцевих виборах. Таро Коно, тим паче, що ходять чутки, що другий за популярністю кандидат Сігеру Ісіба збирається підтримати його кандидатуру, єдиний здатен підняти популярність ЛДП серед населення. Але схоже внутріпартійна боротьба може стати на заваді цьому, оскільки Такаічі та Кісіда, не надто популярні серед населення.

Звісно, розв'язує руки політичному істеблішменту те, що головна опозиційна партія лишається не дуже популярною в країні, не досягаючи і 10% підтримки, що може давати Абе (який до речі лишається одним з найбільш популярних політиків в історії) можливість ігнорувати настрої японців і просувати керованих і непопулярних ляльок в крісло прем'єра, але ця гра може бути небезпечною, оскільки в країні 44,6% населення, яке не підтримує жодну партію і невідомо, як вони будуть вести себе на виборах. Антирейтинг конституційних демократів, які вони тільки посилили тактичним союзом з комуністами, може здатися меншим злом, ніж такий ігнор виборця з боку партійного істеблішменту.

В рамках візиту міністра закордонних справ Австралії Маріс Пейн та міністра оборони Австралії Пітера Даттона в Джакарту, між Індонезією та Австралією було досягнуто угоди про поглиблення співробітництва між країнами в сфері безпеки. Ведуться перемови про спільні військові навчання та тренінги індонезійських військових в Австралії.

Також міністри Австралії планують продовжити свою поїздку індо-тихоокеанським регіоном, наступні візити в Індію, Південну Корею та США.

Трикутник Індія - Індонезія - Південна Корея вже давно формується і є стратегічним для цих трьох країн. Австралія, судячи з усього, вирішила приєднатись до цієї ініціативи.

Цікаво тепер, чи буде цей формат наближуватись та об'єднуватись з Quad чи буде декотрою альтернативою йому?

Важливу роль тут зіграють вибори в Японії, адже кандидат в лідери ЛДП і на посаду прем'єра Таро Коно є прихильником зближення з країнами Азії і міг би дати поштовх до інтеграції цих форматів між собою.

Медовий місяць між Іраном та Талібаном схоже скінчився. Від влади по-суті були усунуті усі симпатики Ірану, в уряді немає жодного хозарейця та шиїта, а іранська преса займає все більш жорстку позицію до талібів. Це до речі веде до погіршення пакистансько-іранських відносин, бо іранці добре розуміють, хто дерегував останніми призначеннями.

Але Іран досі не знає, яку позицію зайняти. Є як сторонники "жорсткого курсу", так і "голуби". На фоні міжетнічних сутичок, які посилюються в Ірані (останні з курдами, але нещодавно були і з арабами, і з азербайджанцями не все так просто) Іран дійсно нервує, коли на кордонах може виникнути серйозна нестабільність.

Юніоністи в Північній Ірландії вирішили трохи струхнути Бориса Джонсона. Головна юніоністська партія Демократична юніоністська партія заявила, що в разі якщо ірландський протокол між ЄС та Великобританією не буде скасовано протягом декількох тижнів, вони покинуть усі органи влади і місцеву ассамблею, що призведе до нових виборів.

Я повністю вітаю позицію юніоністів - ніяких компромісів з ЄС та Ірландією. Кінець кінцем Борис обіцяв скасування протоколу, але схоже вирішив тихенько сховати питання під сукно.

"Ulster will fight, and Ulster will be right", як казав Рендольф Генрі Черчилль

​​Іран перейменував одну з вулиць Тегерану на «Панджшерську аллею».

Привіт муллам від аятолл 😀

Монголія та Південна Корея оголосили, що їхні відносини вийшли на рівень "стратегічного партнерства".

Цікаво, що Монголія є стратегічним геополітичним питанням одразу двох держав Китаю та Росії. Монголія з метою уникнути повторення того, що в них називають "сендвіч Холодної війни" (Монголія була затиснута між СРСР та Китаєм, і обидві країни намагались використовували її в своїх інтересах), прийняла стратегію "Третього сусіда" - спробу зблизитись з іншими країнами світу та регіону, зокрема з Японією, Індією, Південною Кореєю.

Проте Пекін дуже ревностно дивиться на будь-які рухи Монголії, адже "загроза з Монголії" історична травма китайців.

Зі свого боку, Сеул проводить політику "обличчям до Азії", який направлений збільшити геополітичний вплив Південної Кореї шляхом переорієнтації із Заходу на країни Азії і створення регіональних альянсів.

Таро Коно намагається домовитись з Сіндзо Абе, щоб стати наступним прем'єром, відмовившись від "прогресивних" поглядів.

Японське видання Mainichi Shimbun повідомляє, що Таро Коно провів зустріч з Абе і пообіцяв йому відмовитись від своїх "прогресивних" поглядів на ядерну енергетику та на реформу імператорського престолонаслідування. Саме ці два питання бентежать консервативне крило ЛДП і особисто Сіндзо Абе.

Так Таро Коно, всупереч позиції більшості партії, виступає проти ядерної енергетики, а також робив коментарі про реформу імператорського престолонаслідування, допустивши інтронізацію осіб, що мають права по материнській лінії (зараз тільки по батьківський), а також наслідування престолу жінками, що обурило Сіндзо Абе та консервативно крило партії.

Але схоже, заради того, щоб стати прем'єром, Коно готовий відмовитись від своїх "прогресивних" ідей. Але чи повірить йому Абе подивимось.

​​Лол

Вже можна слати депешу у Вашингтон зі звітом як ми потратили 400 лямів на «права людини» чи треба ще пару гей-парадів провести? 😂

Мозамбік оголосив про повний контроль над містом Кабо Дельгадо на півночі країни.

Місто було захоплено африканським відділенням Ісламської держави (або точніше угрупованням Аль-Шабааб, яке присягнуло на вірність ІД) і утримувалось декілька місяців. Цікаво те, що ІД спочатку розтрощило тут армію Мозамбіка, тому Мозамбік найняв російську ЧВК Вагнера і вони намагались вибити ісламістів з міста, але добряче отримали по шиї і президент Мозамбіка вигнав їх з країни.

Друга спроба звільнення Кабо Дельгадо вже проводила армія сусідньої Руанди та ЧВК із ПАРу SADC. І вже цим двом вдалося вибити бойовиків з міста і тепер оголошено про повний контроль над містом.

Мозамбік став серйозним ударом по репутації вагнерівців, оскільки показав непридатність цих розпіарених бойовиків до здійснення серйозних операцій.

Як і очікувалось, частина талібів невдоволена втручанням «пенджабців» (Пакистана) в процеси в Афганістані.

Але наскільки це невдоволення виллється в реальні дії? Бо ж таліби явно не хочуть повторити долю моджахедів 90-х, які пересварилися між собою і почали воювати. Але і роль «сучки Ісламабада» не всіх влаштовує

Атака безпілотника США, коли начеб-то підірвали "бойовиків ІД" після вибуху в аеропорту Кабулу, насправді вбила 10 людей, які не мають жодного відношення до терористів.

Американці побачили як вантажать каністри в автомобіль і вирішили, що це "джихад-мобіль". New York Times провів журналістське розслідування і за даними відео-камер встановив, що ці каністри Земарі Ахмаді наповнив водою і віз додому.

Страшна іронія ситуації в тому, що цей Ахмаді працював на американське НПО, яке займалась питаннями продовольства.

Некомпетентність призвела до вбивства 10 людей, що не мали жодного стосунку до тероризму.

​​Дякую генерал!

​​Імператор Палпатін оголошує відновлення галактичної імперії

12 вересня 1980 року турецькі військові під головуванням генерала Кенана Еврена здійснили державний переворот і з посади відсторонили Султана Деміреля.

Зараз влада Туреччини зображує цей переворот як "жахливий жах", але цікаво те, що саме Еврен поставив в уряд Тургута Озала, який по-перше провів економічні реформи, які дозволили перетворити Туреччину на потужну індустріальну державу, що дозволяє зараз Ердогану робити з Туреччини вагомого регіонального гравця (і ті ж самі індустріальні потужності, і не тільки в сфері ВПК, один з ключових елементів). А також саме Озал зробив пан-тюркізм і активну зовнішню політику в регіоні Центральної Азії та Кавказа основою політичної доктрини Туреччини, що зараз продовжує і Ердоган.

Але офіційно переворот - "засуджуємо", не робіть так більше 😉

Ні локдаунів, ні паспортів

Міністр охорони здоров'я Великобританії Саїд Джавід заявив, що в Британії більше не буде національних локдаунів та не буде паспортів вакцинації.

Це вірне рішення. Час вже навчитися жити в умовах Ковіду, бо ходити кожні пару місяців на локдауни і вбивати економіку це не вихід.

Одна з головних програмних кампаній Тургута Озала в Туреччині була программа "Експортуй або помирай".

Це программа експортної дисципліни, дуже схожа з тим, що робив Пак Чон Хі в Південній Кореї. Турецькі корпорації отримували доступ до дешевого фінансування, але за умови збільшення експорту. В разі, якщо турецькі корпорації не могли працювати на експорт - хай помирають.

Такий підхід значно відрізняється від пропозицій усіх наших "реформаторів". Усіх наших "реформаторів" можна розділити на два табори - "крєпкіє хазяйствєннікі", яки хочуть вливати бюджетні кошти в усі заводи-пароходи, які не здатні виготовляти промислову продукцію, яка була б потрібна на експортних ринках. Інші - "єврооптимісти", які хочуть похєрити усю українську промисловисть, вважаючи, що "все завеземо із Заходу", а нашу економіку піднімуть два фермери і три айтішника.

Безумовно ні з першими, ні з другими очікувати якогось економічного прориву годі. Байку про "постіндустріальну економіку" сьогодні вже ніхто серйозно не має сприймати, бо лише потужні індустріальні країни здатні бути гравцем на світовій мапі. І в той час як провідні країни намагаються проводити політику реіндустріалізації (наприклад, за даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку в період з 2013 по 2017, 84 країни, на які прибадає 90% світового виробництва, прийняли офіційні програми промислового розвитку) , в нас все ще багато хто йде за мертвим трендом

Дізнався, що в Польщі ще з 2013 року діє програма GoAfrica. Це урядова польска програма по збільшенню впливу Польщі в Африці. Це раз: Польщі (!) в Африці (!).

Польські офіси з інвестицій і торгівлі відкриті в таких країнах як Ефіопія, Кенія, Танзанія, Південна Африка, Нігерія, Ангола, Сенегал. На 2019 рік Польша інвестувала в Африку більше 3 міліардів доларів.

Здавалось би - де Польща, а де Африка, але поляки чітко вловили тренд "неоколонізації" Африки і намагаються втрутитсь у боротьбу великих сил на континенті. Що ярко ілюструє різницу в мисленні і підходах між Польщею і Україною. Україна не вміє мислити глобально, поза межами своїх кордонів, затиснута в своєму хуторі. Наші розробники національних стратегій певно досі не зрозуміли, чому іноді кажуть Ірак, а іноді Іран.

Судячи з усього, хто б не переміг на виборах лідера ЛДП в Японії, економічна політика зазнає змін, і не факт, що в ліпшу сторону.

Так, мій "улюбленець" Кісіда взагалі нічого не став вигадувати і просуває тупу лівацьку ідею перерозподілу, стверджуючи, що "корпорації нажились - час вже про людей подумати". При Кісіді великий ризик, що буде похерена фіскальна дисципліна взагалі, а кошти будуть вливатись в щось на кшталт наших "зарплати та пенсії".

Такаїчі (протеже Абе) обіцяє заморозити державну програму фіскальної стабілізації, натомість пропонує збільшення державних інвестицій в роботехніку та напівпровідники, та на те, що зветься в неї "антикризове управління" (це те, що проїдять, але більш красиво ніж при Кісіді), а головною метою заявляє "збільшення робочих місць".

Коно зі свого боку пропонує політику "декарбонізації" шляхом інвестування в технології (акумуляторні батареї та фотоелектричні технології виробництва електроенергії), а також його центральна тема це інвестиції у 5G.

З економічної точки зори у Такаїчі більш адекватна програма, ніж у її опонентів. Вона націлена на створення робочих місць та підтримку важливих галузей (особливо напівпровідники та робототехніка), а не на усіляку хайпову лабуду типу "зеленої енергетики" чи "соціальної рівності".

​​Було б побачити обличчя Мартіна Лютера, якби він дізнався, що лютерани в США висвячують трансвестита в священики.

Певно б просився повернутись в католицизм (хоча німецькі католики зараз йдуть слідом за американськими «лютеранами»).

Звісно це ганьба 🤮