​​Молодь Південної Кореї - курс направо

Доволі цікаві цифри нам дає нам видання Korea JoongAng Daily.

На останніх виборах мера Сеула 55,3% тих, кому за 20 років і 56,5 тих, кому за 30 проголосували за консервативного кандидата і нового мера міста О Се Хуна. Підтримка черед чоловіків цього віку сягнула взагалі 72,5%, що навіть більше за підтримку тих, кому за 60, яка становила 70,2%.

Як і в Західній Європі та США, в Південній Кореї довгий час ліві-ліберали стверджували, що консерватори користуються підтримкою старшого покоління (і так довгий час і було), і сподівались на те, що "демографія це доля", яка зробить панування лівих безмежною. Однак не так сталося як гадалося і несподівано консерватори отримують серйозну підтримку молодого покоління, яке втомилося від корупції, лицемірства та посилення влади правлячої партії, яка, як і західні ліваки, любила замилювати очі публіці всякою "прогресивною" ахінеєю. Минулий мер - "фемініст" Сеулу, який домагався своєї секретарки, тому підтвердження.

Будемо сподіватися, що це тренд, який охопить не тільки корейський півострів чи Азію.

​​Гарні новини з Еквадору.

На виборах президента переміг Гільєрмо Лассо, консервативний політик з блоку правоцентристських та консервативних партій "Alianza CREO-PSC".

Лассо набрав 52,46% голосів проти 47,54% у його суперника Андреса Арауса від лівого блоку UNES.

Фактично це вперше з 2007 році, коли владу взяв Рафаель Корреа, ліві втратили владу в країні.

Лассо пропонує зниження податків, приватизацію медичної сфери, лібералізацію економіки і обіцяє переглянути умови співпраці з МВФ, оскільки він проти взятих попереднім урядом Леніна Морено зобов'язань по підняттю розміру ПДВ.

Також Лассо э членом католицького ордену Opus Dei.

На жаль безхребетне псевдоінтелектуальне опудало може стати радником Байдена по Росії.

Навіть ліво-ліберальне і по-собачи захоплене Байденом Новоє врємя занепокоєне призначенням Рожанськи.

Особисто мене наявність таких дятлів в цій адміністрації не дивує. Але сподіваюсь його таки не призначать

​​Тегеран-Сеул: Альянс, що не відбувся

Правитель Південної Кореї Пак Чон Хі був людиною з дуже складним характером, тому зовнішні відносини в нього складалися не дуже.

З головним союзником США постійно відбувалися тертя через брутальність внутрішньої політики диктатора (варто зазначити, що хоч і не завжди, але часто вона була оправданою, оскільки країна була просякнута комуністичною агентурою). Та й взагалі Пак по самосвідомості був націоналістом і доволі відверто писав в своїй книзі, що буде приймати поради від інших держав тільки вибірково.

До Японії Пак питав двоїсті почуття. Пак закінчив японську військову школу, служив у японській імперський армії, отримав золотого годинника від імператора, воював у японській армії в Другу світову війну і навіть взяв собі японське ім'я - Такагі Масао. Втім, більшість населення Кореї вороже ставилося до колишніх окупантів та і сам Пак все ж був не японським імперцем, тому до колишньої метрополії у нього не було ненависті, як у більшості корейців, але і теплоти особливої не було - він ставився до них обережно.

Велику цікавість у Пака викликала Німеччина. Одним з найулюбленіших історичних постатей Пака був "Залізний канцлер" Отто фон Бісмарк і Пак полюбляв себе вважати таким собі ідейним послідовником Бісмарка - людиною, яка об'єднає країну та зробить з неї промислового і військового гіганта. Взагалі в період Пака в Південній Кореї був бум на німецьку літературу по філософії та економіці. Праці німецького економіста Фрідріха Ліста заповнили бібліотеки, а чиновників змушували їх читати. У Південної Кореї та ФРН склалися добрі відносини, втім якихось особистих відносин з лідерами ФРН у Пака не склалося.

Але була людина, з якою у Пака змогли скластися близькі і дружні відносини на особистому рівні. Це був шах Ірану Реза Пехлеві. Шукаючи стратегічного союзника в питань поставок нафти Пак не тільки знайшов його в Тегерані, але і знайшов можливого соратника і союзника в особі шаха.

Погляди обох були схожі. Обоє вважали свої країни спадкоємцями стародавньої цивілізації, обоє вважали, що їх країни мають грати домінуючу роль в регіоні, обоє вважали, що шлях до цього - швидка індустріалізація країни, але капіталістичним шляхом, обоє вважали комунізм головною загрозою, обоє вважали допустимими широкі методи для боротьби з ним.

Швидко Іран став головним постачальником нафти в Іран, а тисячі корейських інженерів поїхали в Іран, щоб допомогти в розбудові нафтопереробних потужностей. В Іран заходили корейські корпорації. Hyundai Engineering & Construction почав побудову верфі у Бандар-Аббасі та Чахбахарі, що мало допомогти розвинути морську промисловість країни. В Тегеран були направлені військові інструктори, котрі почали навчання іранської армії та іранських спецслужб.

В 1978 році одну з головних вулиць престижного району Сеулу Каннам назвали Тегеран-ро (Тегеранський бульвар), і на цей рік був запланований візит шаха в Сеул, де мав відбутися масштабний ірано-корейський саміт.

Але на жаль вибухнув бунт шиїтських ісламістів і відбувся державний заколот, в ході якого до влади прийшов фанатик Хомейні. Альянсу Ірану та Південної Кореї не судилося відбутися, хоча це був дуже перспективний напрямок як для обох країн, так і для антикомуністичного руху в цілому.

Цікаво, що вже після перевороту в Ірані, корейський інструктор морської піхоти Ірану Чанг залишився у якості особистого охоронця принцеси Ірану Азаде, яка мешкала у вигнанні у Франції. Там Чанг почав тренувати загони іранських монархістів під назвою "Азадеган", які відомі тим, що викрали у Франції військовий корабель Ірану "Табарзін", який французи зробили для іранського режиму, вивісили на ньому прапор Іранської монархії і збиралися атакувати на ньому Іран, але були перехоплені друзями і спонсорами іранських аятолл французами.

На фото знак з написом двома мовами (корейською та фарсі) Тегеран-ро, який досі стоїть на вулиці Тегеран-ро в Сеулі.

Так званий "інтелектуал", постійний колумнист New York Times та лауреат Пулітцерівської премії Томас Фрідман працює на китайську державну пропаганду, повідомляє Washington Free Beacon.

29 березня він дав широке інтерв'ю державній агенції Китаю CGTN, яке тепер Китай використовує у пропаганді.

В цьому інтерв'ю Фрідман повторив всі нарративи китайської пропаганди, а Китай платив журналу Foreign Affairs за розміщення цього пропагандистського інтерв'ю.

Так Фрідман заявляв, що "США і Китай це одна країна та дві системи", порівнював переслідування та геноцид уйгурів в Китаї з "проблемами" чорних в США.

"Головна цінність Китаю це колективізм та стабільність і він цінує його більше ніж уйгурський націоналізм чи бажання Джека Ма стати багатшим" - каже Фрідман.

Це все стандартні нарративи китайської пропаганди, а Фрідман лише балакуча голова для їх озвучення. І Фрідман їх просуває постійно, в тому числі і даючи інтерв'ю китайським державним ЗМІ, що робив вже декілька раз.

Раджу звернути на це увагу, атже наші ЗМІ, особливо "Новоє врємя", полюбляють публікувати цього балабола у якості "гуру" американської і міжнародної політики

​​В Україні доволі потужний культ освіти, що дістався до нас із совка. Ідея в тому, що освіта запорука економічного розвитку, тому вигадують усіляки реформи, карго культи, копіюючи "фінські" моделі і тому подібні. Ліберали всіх мастей без мила рвуться в освіту, щоб там приймати нові "прогресивні" навчальні програми. І таким чином Міносвіти в України це такий набір із совкових дятлів та "прогресивних" лібералів. Але всі впевнені, що це запорука нашого світлого майбутнього.

Оскільки текст великий, то на своїх сторінках в MeWe та Minds виклав уривок з книги Джо Стадвелла. Це книга "Чому Азії вдалося" (уривок поданий з російського перекладу).

Так ось - успіхи азійських країн таких як Японія, Південна Корея, Тайвань ніяк не корелюють з освітніми програмами. Так схожий на наш освітній карго-культ був на Філіпінах, де на сьогодні найбільший рівень в Південно-Східної Азії людей, що отримали вищу освіту. Це одна з найбідніших країн регіону. Те саме не тільки в Азії - Куба займає друге місце в світі по кількості освічених дітей старше 15 років і шосте по кількості школярів на душу населення. Це також бідна країна. В той час як в Тайвані і Південній Кореї в 60-ті роки майже половина населення не мала освіти.

Як каже Стадвелл, в успішних країнах Азії найбільш продуктивну освіту мешканці отримували на робочих місцях і такі країни як Японія, Тайвань, Південна Корея в першу чергу сприяли створенню експортноорієнтованих технологічних підприємств, які давали практичну освіту своїм громадянам.

З підняттям рівня економіки і рівня життя, самі батьки вже намагалися дати дітям освіту, що стимулювало створення навчальних закладів і поліпшення освіти, а не освіта стимулювала зріст економіки.

Більш того, існує різниця між країнами Східної Азії та країнами Південно-Східної Азії. Такі країни як Японія, Тайвань, Південна Корея роблять наголос саме на професійно-технічній освіті. В кінці 1980-х років професійно-технічну освіту в Тайвані мали 55% населення, в той час як гуманітарну вищу лише 10%. Навпаки в таких країнах як Філіпіни наголос робиться аналогічний нашому - вища і переважно гуманітарна освіта, а також великі інвестиції в "науку". Результат такий же як і в нас.

В Україні замість того, щоб реформувати недосконалу совкову професійну-освіту, переорієнтувавши її на ділову ринкову сферу, як це діє в Японії, її просто розвалили. Натомість полізли моніторити підручники на предмет "сексізму" та "расізму", впроваджувати "фінські" моделі і займатись іншою лабудою, яка ніколи не дасть ніякого результату для української економіки.

Байденівська говорильня

Путін застосував типову тактику терориста, погрожуючи зброєю, а Байден як те щеня кинулося вести перемовини з терористом, призначати саміти.

Саме смішне тут в реакції "прогресивної спільноти". Якби таке відбулося при Трампі ми вже чули б, що Трамп лягає під Путіна. А Байден - ні. Як каже Портніков, експерт по всім питанням, вся справа в репутації - Байден солідний перемовник. І безумовно він буде "нагинати" Путіна.

Але факт, на який "прогресивна спільнота" впевнено заплющує очі, це те, що Путін знову використав цю нехитру тактику - побряцай зброєю і перелякані світові лідери будуть з тобою розмовляти. Оскільки окрім "кузькіної мами" і пари галонів зі своєї автозаправки в тебе запропонувати нічого. Але навіть такий примітивний і невибагливий "джентльменський набір" увесь час спрацьовує.

Тактика Байдена гучно кричати про "ми вам як покажемо", а при тому постійно прогинатись вже стає все більш явною, якби там "прогресивна спільнота" не вишукувала байденівські "многоходівочки".

Ось був приклад на іншому фронті протистояння, коли Держдеп Блінкена гучно оголосив, що вводить нові правила урядових контактів з Тайванем і оголосив ці правила "лібералізацією" і ледь широким кроком на зустріч партнеру. Але як пише тайванське видання China Post, фактично цим адміністрація скасувала попередній наказ Майка Помпео, який фактично зняв усі обмеження на контакти з тайванськими урядовцями, дозволивши офіційні зустрічі в офіційних установах з присутністю офіційних символів Китайської республіки. Так фактично ці байденівські правила шаг вперед порівняно з обамівськими, які навіть в офіційних будівлях не дозволяли приймати тайванських офіційних особ, однак це крок назад, порівняно з тим, що робив Держдеп Майка Помпео. Але подано з помпою - як демократи вміють.

І так у них все.

Тому вся ця байденівська говорильня не зупинить Путіна, не треба нам повертатись в 2014 рік і пити каву "Пономаріо" під розказні про "Анаконду" у "Вітрині". Скоріш за все Путін не піде на широкомасштабний наступ до закінчення будівництва Північного Потоку-2, якому Байден фактично дав зелене світло. А потім його вже нічого не триматиме. Окрім української армії. Тільки українська армія зможе дати по зубам агрессору. І сподіваюсь керівництво України використає цей проміжок часу для посилення нашої безпеки і нашої армії.

​​Вітаю Ізраїль з Днем незалежності!

Цивілізація в оточенні варварства і террозиму. Цивілізація здатна надавати по зубам варварам

​​Говорильня Байдена-2

Власне підтвердження попереднього поста про пусту балаканину Байдена.

Вже ніхто не відправляє кораблі в Чорне море. Певно тому що Байден поговорив з Путіним. Може Путін йому пообіцяв побороти "climate change"?

Доволі забавно зараз виглядають всі аналітики - "байденофани", які декілька днів розповідали, що ось Байден як покаже, ух!

Власне нічого нового. Американські демократи кинули Південний В'єтнам, вони кинули кубинських повстанців, вони кинули шаха Ірану. Тільки язиком тіліпати добре вміють

Нові санкції США проти Росії, мало того, що лише показуха, яка не завдасть реальної шкоди російський економіці, так і ще пов'язана ніяк не з ескалацією на кордоні з Україною, а з "втручанням у вибори США". Більш того Держдеп навіть Навального згадав у своїй заяві, але не Україну.

Певно це і є так зване "вони будуть відповідати" від Байдена? Ну таке... яка адміністрація, такі дії.

Головне щоб з Навальним все було добре. І з кліматом.

Написав трохи про ідеологічні підвалини режиму Пак Чон Хі в Південній Кореї. Про це кажуть мало, але Корея Пака не була якоюсь "технократичною" державою, де не було ідеології чи філософії. У Пака був ідеологічний набір поглядів, які він вдало впроваджував в суспільство

https://telegra.ph/%D0%86deolog%D1%96chn%D1%96-osnovi-rezhimu-Pak-CHon-H%D1%96-v-P%D1%96vdenn%D1%96j-Korei-04-16

​​Байден стронк💪

​​17 квітня 1882 року народився В‘ячеслав Липинський, філософ та ідеолог українського консерватизму.

Ми пам‘ятаємо В‘ячеслава і продовжуємо його справу по мірі можливостей.

З Днем народження, В‘ячеслав!

​​Битва за Юлтон: як філіппінці били китайців

Після вторгнення армій КНДР в Південну Корею, першою країною, яка погодилась відправити свої війська разом з американськими в Південну Корею боротись проти комуністів стали Філіппіни. Президент Філіппін Ельпідіо Кіріно створив Філіппінський експедиційній корпус у складі 5 піхотних батальйонів, які вирушили на допомогу корейській армії та армії США.

Філіппінська армія виявилась однієї з найбільш боєздатних армій, які були в коаліції ООН, яка захищала Південну Корею. Найбільш пам'ятним стала битва за Юлтон.

10 батальйон Філіппінської армії в 1951 році відправили на захист лінії Канзас коло річки Імчин. Філіппінці з 10 батальйону зайняли стратегічний пагорб Юлтон. Турецька бригада прикривала правий фланг, а пуерто-ріканська - лівий. В районі між річкою Інчон і трасою на місто Йончон знаходився 65-та танкова рота Філіппін під командуванням Конрадо Япа.

22 квітня Китайська армія в складі 34 дивізії 12 Армії та 44 дивізії 15 армії Китаю почали наступ на позиції союзників. Масштабний наступ несподівано нарвався на відчайдушний спротив філіппінського 10 батальйону, яким командував Хосе Артіага. Китайці не могли взяти пагорб.

Однак китайцям вдалось вибити турків і зайти у фланг. Артіага відмовився відступати. Потім була вибита і пуерто-ріканська бригада і 10 батальйон потрапив оточення. Коли Артіазі доповіли, що вони оточені, Артіага сказав: "Ну хай допоможе їм Бог". Китайці все одно не могли взяти пагорб, навіть коли філіппінці були в оточенні.

В цей час командиру 65 танкової роти Конраду Япу американці наказали відступати, проти Конрадо відмовився і послав свою роту вирвати 10 бригаду з оточення. Несподівано для всіх контратака Япа виявилась вдалою - він вибив китайців і зняв оточення філіппінських військ. Хоча і загинув сам.

Однак на цьому не скінчилося. Філіппінці знали, що в цей час проходить передислокація американської 3 піхотної дивізії США і в разі, якщо б філіппінці відійшли, китайці могли перекинути війська і американська піхота могла потрапити в оточення, тому з 3 годин ночі до 12 дня філіппінці втримували пагорб Юлтон, щоб дати вийти американцям. В цих боях загинув і Хосе Артіага.

24 квітня у 12:15 американське командування дало команду на відступ з лінії Канзас - американській піхоті вже нічого не загрожувало.

В цьому бою 900 філіппінців билися мінімум з 2000 китайських військ (називають різні цифри від 2000 до 5000 китайців). Під час боїв філіппінці втратили 12 солдат, 38 було поранено, 6 пропало без вісті. У китайців було мінімум 500 чоловік втрат.

На Батьківщині Хосе Артіага та Конрадо Яп стали національними героями. До речі сьогодні флагман філіппінського флоту корвет PS-39, що був куплений в Південній Кореї, носить назву на честь Конрадо Япа.

На фото Конрадо Яп

​​Джакарта: приклад того, що поважають тільки сильних

Натрапив на хорошу статтю у Nikkei стосовно підходів до зовнішньої політики двох президентів - президента Індонезії Джокові і президента Філіппін Родріго Дутерте.

В обох спільний бекграунд - обоє були мерами міст (Дутерте мером Давао, а Джокові - мером Суракарти), обоє ліві популісти на час передвиборної кампанії і критики Заходу.

Однак після перемоги, Дутерте вирішив фактично лягти під Китай, оголосивши, що Китай "дасть грошей на розвиток". Дутерте посварився зі США та Японією та оголосив, що "він тепер світова супер-сила разом з Росією та Китаєм".

Китай годував Манілу обіцянками, навіть пообіцявши 24 мілліарди інвестицій в філіппінську економіку. А отримав Дутерте лише дірку від бублика та китайську агресію в територіальних водах Філіппін. При цьому Дутерте ганебно мовчить з цього приводу і перетворився, за точним висловом колумніста Nikkei Річарда Хейдаряна, на китайського лакея.

Все інакше в Джакарті. Індонезія продовжує підтримувати тісні зв'язки з Японією (нещодавно писав про військову угоду), зі США та Південною Кореєю (Індонезія фінансувала створення нового корейського винищувача).

Більш того, в Індонезії оголошений амбітний план - "Poros maritim dunia", тобто план перетворення країни на "глобальну морську суперсилу". Великі гроші витрачаються на створення потужну військово-морського флоту. В 2019 році, коли Китай зробив аналогічну з Філіпінами агресію в морі коло острова Натуна, Індонезія підняла флот та авіацію по військовій тривозі, а Джокові особисто прибув на острів Натуна і оголосив: "Ніякого компромісу з Китаєм по індонезійській території бути не може".

При цьому, китайські інвестиції в Індонезію йдуть на порядок разів більше за інвестиції у Філіппіни, де при владі китайський лакей. На сьогодні ВВП Індонезії найбільше серед країни Південно-Східної Азії (за виключенням Китаю звісно) та Індонезія стає найбільш потужним регіональним гравцем і одним з найважливіших стовпів опору збільшенню китайського впливу в регіоні.

Ще нещодавно на цю роль претендували Філіппіни та Тайланд, у яких був потенціал росту до рівня регіонального лідера, проте обидві країни вирішили "тісно дружити" з Китаєм і втратили будь-яку стратегічну цінність, при цьому не отримавши ніяких суттєвих преференцій в економіці. Індонезія навпаки - розвивається економічно і стає потужною країною регіону, з інтересами якої тепер всі змушені рахуватись.

Заради справедливості, варто зазначити, оскільки автор статті про це не згадує, що на відміну від Дутерте, у Джокові в силу інституціональних особливостей країни не було можливостей для широкого маневру. Якщо на Філіппінах цивільна влада необмежена, то не все так просто в Індонезії. Ще з часів Сухарто армія в Індонезії це окрема каста. Саме тому, наприклад, нинішнім міністром оборони країни є Прабово Субіанто, який представляє опозиційну президенту партію Голкар (партія створена Сухарто) та більш того, був головним суперником нинішнього президента на обоих останніх виборах.

Тим не менш, Джокові треба подякувати, що він не став йти стопами Дутерте чи вступати в конфронтацію з армією (чого побоювались деякі після його обрання), а повів Індонезію далі шляхом створення сильної і незалежної держави.

Це є і уроком для України. Поважають тільки сильних. Слабкі нікому не потрібні, хіба що в якості лакеїв.

New York Times на шляху джихаду

Про кумедне, а що може буде кумеднішим за ліволіберальні ЗМІ?

New York Times опублікував статтю Майри Фарукі під назвою "I Tried to Filter Him Out". Це майже романтична історія кохання між уродженкою Пакистану та індусом.

Загалом все скінчилося погано, бо, клятий індус відмовився приймати іслам. От негідник. І от Фарукі пише:

"Для мене правила, що стосуються шлюбу є жорсткими і відповідальність за жертву лежить на не-мусульманинові, чия сім'я більш відкрита для можливостей міжконфесіональних відносин".

Тобто у відносинах с мусульманкою індус мав зрадити своїй релігії і прийняти іслам, бо його релігія менш агресивна і більш терпима? Що???

Більш того, заголовок статті говорить: "Як пакистантська мусульманка я знала, що любов до індуїста зламає мене. Так воно і трапилось". Тобто це прямий натяк, що шлюб з "невірним" нічим добрим не скінчиться.

Лібералізм, леді та джентльмени. Чи більш точно, кафіри та кафірки

​​Ізраїль та Греція - новий союз

Вчора уряди Греції та Ізраїлю підписали військову угоду, яка стала рекордную у двосторонніх відносинах. Угода включає контракт на 1,65 міліарди доларів, за які Ізраїль побудує в Греції учбовий центр для ВПС. Також Ізраїль в рамках цієї програми оновить повітряний флот Греції, а також вже зараз почалися спільні військові вчення обох держав.

Варто зазначити, що напередодні цієї зустрічі відбулися перемовини в ширшому колі між Арабськими еміратами, Грецією, Ізраїлем та Кіпром на Кіпрі, де було домовлено посилити співпрацю чотирьох держав. В рамках цього посилення певно і відбулося підписання цієї угоди.

Цікаво, що ще з часів створення Ізраїлю стосунки між країнами балансували на межі холодних та ворожих. Греція разом з Кубою були лише дві християнські держави світу, які не визнали резолюцію ООН про створення Ізраїлю. Греція постійно поставляла зброю арабам, в той час як Ізраїль мав союзні відносини з Туреччиною і саме Туреччина поставляла багато зброї в свій час в Ізраїль.

Але все стало з ніг на голову і сьогодні Туреччина при Ердогані ворожа Ізраїлю, а Ізраїль встановлює близькі відносини з Грецією і арабськими країнами, особливо з ОАЄ, які певно виступили певною мірою модератором поліпшення відносин між Афінами та Єрусалимом.

Французький протеже на порозі чергової громадянської війни

У африканській країні Чад відбулися вибори. Вірніше "вибори" бо країною вже 30 років править незмінний лідер нації Ідріс Дербі, який отримав владу після військового перевороту проти Хісена Хабре (скоріш за все фінансованого та інспірованого головним ворогом Хабре - диктатором Лівії Муамаром Каддафі, а сам Дербі перед заколотом сидів у Лівії). Там постійно міняють Конституцію, щоб Дербі незмінно лишався при владі.

Після "виборів" угруповання Фронта змін атакували Чад з території Лівії, щоб скинути диктатора. Втім за долю Дербі перейматися не варто - він фінансується Парижем, а французька армія тренує і переозброює армію диктатора. Тому як припече, то Франція і свої війська направить, що не раз вже робила (наприклад в 2008 році), допомагаючи корумпованому та нестійкому режиму триматися.

Це до речі, до пісеньок про те, як Францію турбують "демократія" та "права людини". Франція завжди підтримувала людоїдів по всій Африці, підтримувала фанатика аятоллу Хомейні, підтримувала Муамара Каддафі, а після його повалення разом з Москвою підтримувала заколотника Хафтара, постачаючи йому зброю для війни проти визнаного законного уряду.

Військова історія колоніальних держав на півдні чорного континенту, де була найбільша битва яку називають "Чорним Сталінградом", де є народ який є білим, але в той же час і корінним для Африки, чому африканські країни після параду суверенітетів скотилися в "бананову" диктатуру?

Все це ви зможете дізнатися в групі http://t.me/africanNotes

Написав як Вольф Ладежинський, виходець з України, створив основу для азійського економічного дива і який його головний рецепт для перемоги над комуністами

https://telegra.ph/Az%D1%96jske-ekonom%D1%96chne-divo-ukrainskij-sl%D1%96d-04-20