🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹

Цо́ркати

• утворювати своєрідні уривчасті звуки раптовим зіткненням різних твердих предметів або їх поверхні; клацати, цокати;
• видавати своєрідні уривчасті звуки під час руху, роботи.

🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹

Біля зупинки гальмує трамвай, тонкі вуса цоркають об лінії передачі. Натовп вивалюється назустріч Тіням і заковтує їхні кроки.

Ключ у замку

цоркає

, робить недовірливу паузу, а тоді повторює механічно: клац-клац. Я ступаю до Діаниної квартири, кроки
течуть обережно.

Марія Косян
«Герой замість мене»

#низка_файних_слів

🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹

Наро́зхрист

— з розстебнутими ґудзиками або розхристаними полами.

🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹

Я мало що зрозумів. Лише те, що психотерапевт переконує довіритися йому. Але ні, душа нарозхрист — справа небезпечна, хоча спеціально щось приховувати також немає сенсу.

Марія Косян
«Герой замість мене»

#низка_файних_слів

Немає гіршого, коли автор настільки пишно розмазує історію, що часом навіть герої забувають, для чого зібрались у книзі.

Для всіх, хто пише історії (ну і для себе, звісно) принесла памʼятку про мертві сцени від архітектора історій, Сергія Гаврилова. Я вже знайомила вас із ним отут.

1️⃣ Сцена нічого не змінює.
Герой входить у неї з одним станом і виходить із тим самим. Не змінюються ані відносини, ані рівень напруги.

2️⃣ Сцена є лише переказом.
Складається зі слів про те, що відчуває герой. Повідомляє, а не показує.

3️⃣ Сцена схожа на чужу.
Вона не повʼязана із головним конфліктом героя або сюжетом. Таке враження, що це частина іншої книжки.

4️⃣ У сцені ніхто ні за що не
бореться.
Всі згодні, всі сумні, всі стримані. Ніхто не перекидає стіл, не тікає, не кохає, не емоціонує. Герої цілком контролюють себе.

5️⃣ Якщо сцену видалити й історія від цього не зміниться — перепишіть її або викиньте.

Більше цінних, ні, море безцінних порад
на сторінці Сергія у фб
— це справжній підручник зі сценаристики 🎬

Усе не так, як ми думали!

✔️ Рогі́з
— багаторічна трав'яниста рослина родини рогозових.
Рогозо́ві — родина водяних трав'янистих рослин з циліндричним суцвіттям у вигляді качана.

✔️ Очере́т
— трав'яниста рослина родини злакових із високим стеблом та розлогою пірамідальною волоттю, яка росте на берегах рік, озер, на болотах.

🌾 Во́лоть — суцвіття трав'янистих (іноді кущових) рослин, яке складається з дрібних колосків, що утворюють кетяг.

*картинку зробив самі знаєте хто 😉

#слововказ

🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹

Безгомі́ння

— відсутність гомону, звуків, голосів; тиша.

🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹🔹

Посеред полів проросло безгоміння.

А потім раптом залягає безгоміння.
Я сідаю за стіл, коротко зиркаючи, чи не прийшло на смартфон повідомлення від Діани.

Марія Косян
«Герой замість мене»

#низка_файних_слів

Німува́ти

• нічого не говорити, мовчати;
• утрачати на якусь мить здатність говорити під впливом різних емоцій;
• те саме, що німі́ти;
• бути німим.

У тій зоні, куди я забрів, лежала гомінка тиша. Машини зрідка проносилися автострадою назустріч місту, птахи й цвіркуни німували.

Марія Косян
«Герой замість мене»

#низка_файних_слів

Вагота́

• вага, тягар;
• важкі переживання, хвилювання;
• вагітність.

Легкість, що сягнула максимуму, стала страхітливою ваготою легкості.

Мілан Кундера
«Мистецтво роману»

#низка_файних_слів

Якщо читатимете «Мистецтво роману» Мілана Кундери,
щоб знайти письменницькі «рецепти», ви їх не знайдете. Очевидних. Зате буде багато розмірковувань і «рецептів», які усвідомите, якщо читатимете вдумливо.

💭 Деякі думки з книги:

Людина хоче бачити світ, де добро і зло мають чіткий поділ, адже в ній існує вроджене, невгамовне бажання судити, перш ніж збагнути.

Якщо причина буття роману полягає в тому, щоб утримувати «світ життя» постійно осяяним і захистити нас від «забуття буття», то чи не слід вважати, що сьогодні роман необхідний як ніколи?
Гадаю, так.

Відраза, яку почуваю до тих, що зводять твір до ідеї. Жах, який охоплює, коли мене прагнуть залучити до «боротьби ідей». Відчай, який викликає в мене епоха, що переймається ідеями, але байдужа до творів.

Не люблю метафори, коли вони є лише прикрасами.
Метафора видається мені незамінною, як засіб осягнути, крізь раптове осяяння, невловну сутність речей, ситуацій, героїв.
Моє правило: обмаль метафор у романі; але вони мають бути кульмінаційними
пунктами.

Карлува́тий

• схожий на карлика, карликуватий;
• низькорослий; який складається з низькорослих дерев.

Захар Миронович так зрадів появі племінника, якого зустрічав у кращому випадку раз на рік, що не помітив, як за тим приволочився карлуватий чоловік із козлячою борідкою.

Джей Ві «За капітана!»,
«Морський збірник» (2024-2025)

#низка_файних_слів

Викраша́тися

• вабити зір, виділятися красою; красуватися;
• чим-небудь привабливо виділятися;
• мати гарний, привабливий вигляд у певному обрамленні, оточенні;
• бути на видному місці; виділятися, виднітися;
• те саме, що пиша́тися;
• покриватися цвітом; квітувати (перев. про злакові рослини);
• те саме, що кві́тнути.

Місяць уже сховався, а сонце ще не зійшло, але навіть у темряві я достеменно знав, чим саме були темні плями на розбитій фарі й довгі мазки вздовж колісної арки, де викрашалася добряча вм'ятина.

Із цегляного димаря, який, мов стрижень, був припасований до бічної стіни, пахкав димок, а на даху

викрашалася

така гарна шапка снігу, що за неї віддав би життя будь-який рекламіст.

Бенджамін Стівенсон
«Усі в моїй родині вбивці»
Переклала з англійської Анна Цвіра

#низка_файних_слів

Є буквально декілька каналів, які я справді читаю, а не просто підписана 😈

Один із таких — затишний блог пані Елли, з якою ми зазнайомилися на презентації антології «Повернення».
Вона любить книжки і цікаво розповідає про них. Тож читаю і вам щиро раджу її читати 🫶

Нещодавно вона придбала мою «Ілюзію», а вчора написала відгук 👇

Ілюзія - Ірина Міщанчук

Думаю, це стає моїм хобі: познайомившись з авторками зі збірки "Повернення" (є окремий тег для неї, якщо що), слідкувати потім за їхньою творчістю. Саме таким чином я з пані Іриною познайомилась (ще й продовжую морально і лінгвістично збагачуватись завдяки її каналу, #від_душі його рекомендую)  і саме так на цю книгу я натрапила #топ_місяця

Дві історії, що їх обʼєднано однією умовно-спільною рисою, виведеною в назву книги. Хлопець з вродженою вадою на обличчі, що знаходить загадковий Предмет, який змушує людей бачити його гарним, але несе несподівані наслідки; Історія чоловіка, що не памʼятає свого минулого, і, якимось чином потрапивши в іншу країну, налаштовує своє життя на новому місці. (Мабуть, єдиний опис, що можу дати, і не заспойлерити - хоча і розумію, наскільки прісно воно звучить. Повірте, в книзі все краще!).

Буду традиційно бухтіти на нерівномірність оповіді - доволі типовий для мене привід поприскіпуватись. Особливо в першій оповіді (новелі, мабуть, все ж таки) воно було болючим: от нам детально розповідають про героя, його стосунки з матірʼю, однокласниками і самотність, а от вже в парі речень він закінчив школу і мав успішний успіх. 

...В цілому, на цьому мої невдоволення і закінчуються, бо обидві історії є глибокими, меланхолійними, сповненими рефлексій і надії. Думаю, новела номер два була ближчою, можливо просто переживання горя для мене все ще є улюбленою темою для дослідження в усіх формах. Читання загалом було дискомфортним рівно настільки, щоб хотілось продовжувати його далі - замість того, щоб дратуватись (вірю, що так і було задумано, і хід цей оцінила по праву). Тож, мій субʼєктивний вердикт - лайк, задоволення отримала, книгу перечитуватиму!

Же́ртися

— сваритися, гризтися, сперечатися.
Буквально «гризти» одне одного словами.

Ми не раз ходили разом у гори, зокрема й на два тижні Кавказом. Ще Арчі ходив колись хащами Чорнобильської зони, лазив сам-один на Тетнульді. Розповідав він про цей похід захопливо й до плачу смішно. Я любив із ним говорити, любив його слухати, а це важливо для тривалого походу. Та й досі ми ніколи не жерлися, а це ще краще.

Богдан Ославський
«Арка Карпат»

#низка_файних_слів

Відколи вийшла моя книга, два збірники у співавторстві й анонси ще двох збірників, різні люди запитували, як мені вдалося «такого» досягти.

Запитували, як так виходить, що всі твори, які я надсилаю на конкурси, забирають до збірок. Зрештою, як мені вдається писати «так», хай що б це не означало.

Були й інші люди, які запитували, чи є у мене консультації. Мовляв, мають до мене силу-силенну питань і хочуть «як я».
Пишу це не для маркетингового слівця, до мене справді приходили із запитами, а я шукала відмовки, буцім, не маю часу.
Проте мене знову запитали і я вирішила, що час таки можна знайти.

✍️ Тоооож якщо:

• хочете написати історію і не знаєте, з чого почати;
• не вдається побудувати роботу над твором;
• сумніваєтесь у вигаданому вами сюжеті, або ж не знаєте, як залатати в ньому дірки;
• потрібен професійний погляд на вашу історію;
• не знаєте, що робити з рукописом і як правильно його «продавати».

Насправді у цьому списку міріади «якщо». І якщо бодай одне про вас і ваш твір, приходьте: @iren_neo 🧡

Я повернулася до моря і взяла з собою її, щоб показати Карпатам Балкани.

Якщо одним словом — сподобалась!
Дуже сподобалась — якщо двома.

Тут, під палітуркою, справжні гори.

Гори, які не перетворилися на каруселі. Маршрути, які не уподібнилися маршруткам, не пропускають натовпи пасажирів.

А ще я знайшла тут «свої» думки, осяяння і знаки.

Те, що ти згадуєш, красивіше, як те, що бачиш на чітких фото. У них нема магії. Вони применшують пережите.
Гори наживо вищі, наживо трава зеленіша. Ти був там наживо! Думав інакше, дихав інакше. Пахло інакше.

Я примирився з думкою, що нічого нікому не винен. Не мушу відгаратати маршрут, щоб хтось сказав: «Зараховано!». Узагалі це книжка про необовʼязковість. Про те, що ми ходимо в гори так, як нам добре, а не так, як комусь здаватиметься крутим.

Я усвідомив, що на ведення блогу не маю ні сил, ні вмінь, ані бажання. Десь-колись постити — не рахується. Вернуся, то буду писати книжку. Це мій блог і моє кіно.

«Арка Карпат» стала і для мене дорогою до себе 🤎⛰️

Я закриваю Гарбузове намисто

Закриваю, мов книгу, історія якої мала захопливий початок, яскраву кульмінацію, а тепер дійшла до фінальної точки шляху.

Саме так я відчуваю.
І відчуваю, що так правильно.
Ми з каналом віддали одне одному все, що могли.
Я — сили та вільний час.
Він — знання (бо вчилася разом із вами) і людей. Особливих, справжніх, наймоїших людей.
Дякую, кожному з вас за те, що були зі мною ці три роки.
Дякую наймоїшим за те, що знайшлись і за те, що тепер поруч.
Дякую за підтримку й добре слово кожному, хто мав його для мене.

Якби канал був паперовим, то поставила б його поруч зі своїми книгами на полицю в домі батьків. І таки ставлю його зараз там подумки.

Проте кожен із вас будь-якої миті може взяти його з тієї полиці й, за потреби, перечитати дописи за зарубками в закріпленому повідомленні.

Слідкувати за новинами мого життя та творчого шляху, можна тут і тут.

А я йду писати нові книги й гратися з сином — це все, що мене цікавить нині.
Це все, чим я живу.
Це моє кіно.
Моє море.
🩵