«Давайте просто накинемо бюджети» – це як сказати: «Двигун не заводиться, давайте заллємо ще пального».
Ріст зупинився.
Що зазвичай роблять спеціалісти?
Просять більше грошей.
Вливаємо більше грошей.
Але що відбувається після цього?
– Вартість кліка росте.
– Вартість покупки росте.
– Конверсія стоїть або навіть падає.
Росте все, окрім продажів/долі ринку.
Я працювала не в одній ніші, де це стало буквально токсичним: аукціон перегрітий, бюджети ростуть неймовірно, тільки дохід стоїть на місце. За +10% доходу, треба віддати +50% маркетингового бюджету, окупність летить вниз, бізнес-модель не справляється з такими витратами. Відкатитися не виходить, бо вартість кліка продовжують годувати і інші гравці на ринку.
Зупиніться.
Ви не масштабуєтесь – ви консервуєте свої помилки, при чому часто і густо перегріваючи ринок.
І от що цікаво: якщо копати глибше — в 7 із 10 випадків проблема взагалі не в бюджеті.
Більшість запитів, які до мене приходять: «Лєр, глянь цифри, у нас дорога покупка? Може ппсшника змінити?»
Друзі, маркетинг – це система. І ви можете і повинні впливати на кожен її елемент.
І коли бізнес доходить до точки, де гроші не масштабують – потрібно думати інакше.
Найчастіші помилки, які я помічаю.
1. Бізнес забуває про продукт і його складові. Концентрується тільки на покупці трафіку настільки, що продукт може бути вже застарілий і час еволюціонувати.
2. Бізнес забуває за існування конкурентів і зовнішньо-економічного контексту (падіння купівельної спроможності, наприклад).
3. Бізнес чіпляється тільки за одну метрику і забуває про інші. Про конверсію і онбординг користувача, про середній чек, про ЛТВ.
4. Бізнес концентрується тільки на залученні і забуває про утримання. Не аналізує, що відбувається після покупки з користувачем, його рівень задоволення покупкою.
5. Бізнес не знає, які взагалі є стратегії росту бізнесу, окрім «залити більше бюджетів».
6. Бізнес немає big picture, що робити далі, коли в своїй ніші вони зустріли стелю і не думає майбутнім.
Маркетинг – це не «давайте ще бюджету накинемо»
Маркетинг – це вплив на продукт, на ціннісну пропозицію, на позиціонування, на цінову стратегію і в цілому на бізнес.
⠀
І якщо цього бачення немає – ви можете витратити +$100k і залишитись там, де були.
Просто з дорожчими лідами і перегрітим ринком.
Ріст зупинився.
Що зазвичай роблять спеціалісти?
Просять більше грошей.
Вливаємо більше грошей.
Але що відбувається після цього?
– Вартість кліка росте.
– Вартість покупки росте.
– Конверсія стоїть або навіть падає.
Росте все, окрім продажів/долі ринку.
Я працювала не в одній ніші, де це стало буквально токсичним: аукціон перегрітий, бюджети ростуть неймовірно, тільки дохід стоїть на місце. За +10% доходу, треба віддати +50% маркетингового бюджету, окупність летить вниз, бізнес-модель не справляється з такими витратами. Відкатитися не виходить, бо вартість кліка продовжують годувати і інші гравці на ринку.
Зупиніться.
Ви не масштабуєтесь – ви консервуєте свої помилки, при чому часто і густо перегріваючи ринок.
І от що цікаво: якщо копати глибше — в 7 із 10 випадків проблема взагалі не в бюджеті.
Більшість запитів, які до мене приходять: «Лєр, глянь цифри, у нас дорога покупка? Може ппсшника змінити?»
Друзі, маркетинг – це система. І ви можете і повинні впливати на кожен її елемент.
І коли бізнес доходить до точки, де гроші не масштабують – потрібно думати інакше.
Найчастіші помилки, які я помічаю.
1. Бізнес забуває про продукт і його складові. Концентрується тільки на покупці трафіку настільки, що продукт може бути вже застарілий і час еволюціонувати.
2. Бізнес забуває за існування конкурентів і зовнішньо-економічного контексту (падіння купівельної спроможності, наприклад).
3. Бізнес чіпляється тільки за одну метрику і забуває про інші. Про конверсію і онбординг користувача, про середній чек, про ЛТВ.
4. Бізнес концентрується тільки на залученні і забуває про утримання. Не аналізує, що відбувається після покупки з користувачем, його рівень задоволення покупкою.
5. Бізнес не знає, які взагалі є стратегії росту бізнесу, окрім «залити більше бюджетів».
6. Бізнес немає big picture, що робити далі, коли в своїй ніші вони зустріли стелю і не думає майбутнім.
Маркетинг – це не «давайте ще бюджету накинемо»
Маркетинг – це вплив на продукт, на ціннісну пропозицію, на позиціонування, на цінову стратегію і в цілому на бізнес.
⠀
І якщо цього бачення немає – ви можете витратити +$100k і залишитись там, де були.
Просто з дорожчими лідами і перегрітим ринком.
🔥17❤15
Ніякої пофігістичної, впевненої в собі Лєри не існує
Я якось розділила канали, по класиці.
Тєлєжка для серйозних щів, тік-токи-інстаграми для фріформ контент.
І мені дійсно часто прилітає: ви така жива, така смілива, виходите в тік-ток з брудною головою, з маскою на обличчі. От би я так могла.
Друзі, авторитетно заявляю, з першоджерела, немає ніякої впевненої в собі Лєри.
В мене лежить 2 продукти на продаж (контент-воронка, конкурентний аналіз), 1 в розробці (чому ваш магазин не продає). І я їх не випускаю не тому, що не хочу.
А тому, що мені страшно.
Я 8+ років в маркетингу, кожен мій довгостроковий кейс успішний, я робила х2 доходу з великою кількістю замовлень за півроку при оптимізації бюджетів, виборювала долю ринку в висококонкуретних нішах. Я бачу свої результати в цифрах.
І мені страшно, що якийсь ноунейм в інтернетах скаже: Лєра, ти хєрова маркетологиня і вебінар твій какашечний.
І коли мені кажуть за волосся, за маски – мені неприємно, я парюся, я переживаю.
Чи можу я виходити в ефір «експертно-експертно»?
Можу.
Але це не я.
Підлаштовування себе під людей, яким реальна я не подобаюся, не наблизить мене до прийняття себе. Не створить для мене своє комʼюніті. Не дасть мені відчуття задоволення, від того, що я роблю. Бо левова частина мого ресурсу піде не на те, щоб проявитися, а на маскування. Я намагалася, правда, і дуже швидко вигоряла.
І потім зовсім нічого не робила.
Бо завжди було недостатньо ідеально.
І за цим ховався страх відторгнення. Він досі зі мною.
Я просто його прийняла.
Для когось я менш експертка, тому що не знімаю відео в пінджаках.
Для когось мої поради будуть примітивні.
Для когось навіть найцінніші і дієвіші поради від мене будуть не сприйматися, бо я їм не подобаюся.
І знаєте що?
Хєр з ними.
Якщо ви хочете зцілити себе, прийняти себе.
Почніть з того, щоб дозволити собі бути собою.
Колись я записала на цю тему відео, яке дуже люблю.
Бо мені сказали, що я туалетна експертка 🙂
І хто б думав, що до цієї туалетної експертки будуть з тік-току заходити проєкти, які топові в своїй ніші, які інноваційні, які мають покриття майже по всій Україні, фізичні точки. І які будуть вибирати мене за те, яка я насправді є.
І я щаслива.
Адже це найбільша цінність у житті – мати можливість бути собою.
Я якось розділила канали, по класиці.
Тєлєжка для серйозних щів, тік-токи-інстаграми для фріформ контент.
І мені дійсно часто прилітає: ви така жива, така смілива, виходите в тік-ток з брудною головою, з маскою на обличчі. От би я так могла.
Друзі, авторитетно заявляю, з першоджерела, немає ніякої впевненої в собі Лєри.
В мене лежить 2 продукти на продаж (контент-воронка, конкурентний аналіз), 1 в розробці (чому ваш магазин не продає). І я їх не випускаю не тому, що не хочу.
А тому, що мені страшно.
Я 8+ років в маркетингу, кожен мій довгостроковий кейс успішний, я робила х2 доходу з великою кількістю замовлень за півроку при оптимізації бюджетів, виборювала долю ринку в висококонкуретних нішах. Я бачу свої результати в цифрах.
І мені страшно, що якийсь ноунейм в інтернетах скаже: Лєра, ти хєрова маркетологиня і вебінар твій какашечний.
І коли мені кажуть за волосся, за маски – мені неприємно, я парюся, я переживаю.
Чи можу я виходити в ефір «експертно-експертно»?
Можу.
Але це не я.
Підлаштовування себе під людей, яким реальна я не подобаюся, не наблизить мене до прийняття себе. Не створить для мене своє комʼюніті. Не дасть мені відчуття задоволення, від того, що я роблю. Бо левова частина мого ресурсу піде не на те, щоб проявитися, а на маскування. Я намагалася, правда, і дуже швидко вигоряла.
І потім зовсім нічого не робила.
Бо завжди було недостатньо ідеально.
І за цим ховався страх відторгнення. Він досі зі мною.
Я просто його прийняла.
Для когось я менш експертка, тому що не знімаю відео в пінджаках.
Для когось мої поради будуть примітивні.
Для когось навіть найцінніші і дієвіші поради від мене будуть не сприйматися, бо я їм не подобаюся.
І знаєте що?
Хєр з ними.
Якщо ви хочете зцілити себе, прийняти себе.
Почніть з того, щоб дозволити собі бути собою.
Колись я записала на цю тему відео, яке дуже люблю.
Бо мені сказали, що я туалетна експертка 🙂
І хто б думав, що до цієї туалетної експертки будуть з тік-току заходити проєкти, які топові в своїй ніші, які інноваційні, які мають покриття майже по всій Україні, фізичні точки. І які будуть вибирати мене за те, яка я насправді є.
І я щаслива.
Адже це найбільша цінність у житті – мати можливість бути собою.
❤39🔥9👍1👏1
Чи всім бізнесам потрібна стратегія
Як еволюціонував маркетинг
Що повинна містити хороша маркетингова стратегія
Як захищати ідеї перед клієнтом
Як просуватися з мінімальними бюджетами
Хто такий хороший маркетолог
І взагалі, як я опинилася в маркетингу
Читати інтервʼю
(мені воно дуже сподобалося, особливо, мій погляд на еволюцію маркетингу)
якщо хочете - приходьте ділитися думками, я це люблю
Як еволюціонував маркетинг
Що повинна містити хороша маркетингова стратегія
Як захищати ідеї перед клієнтом
Як просуватися з мінімальними бюджетами
Хто такий хороший маркетолог
І взагалі, як я опинилася в маркетингу
Читати інтервʼю
(мені воно дуже сподобалося, особливо, мій погляд на еволюцію маркетингу)
якщо хочете - приходьте ділитися думками, я це люблю
Theantmedia
Тонкощі маркетингу: Лєра Кутепова про стратегію та підходи в роботі
Продовжуємо знайомити вас із талановитими маркетологами України і сьогодні ми дізнаємось у Лєри секрети стратегії та підходи в роботі. До слова, Лєра - маркетинг-директорка Petslike.ua і вже 8 років допомагає бізнесам рости
❤14🔥11
Що спільного у маркетингу з психотерапією?
Я от зараз почула фразу одного психолога: «Друзі, з чого ви вирішили, що психотерапія обов’язково веде вас до щастя?»
Так само люди в якийсь момент собі вигадали, що маркетинг може гарантувати стовідсотковий успіх у чомусь.
Що є терапія? Терапія – це шлях до усвідомлення. Це момент, коли перед тобою страшний темний ліс. З купою стежок і монстрів.
Терапія не вирубує ліс.
Не каже, якою доріжкою треба йти.
І не вбиває всіх монстрів.
Терапія – це ваш ліхтарик, який ви тримаєте в ручках і йдете, трясетеся. Але ви знаєте: «О, а цей монстр – це Валєра. Ми його вже бачили минулого тижня, коли треба було виступити з презентацією».
А цей монстр – це Микита. Микита в нас вилазить, коли я відчуваю себе максимально тривожно і хуйово. Ми знайомимося з монстрами, ми знайомимося з різними варіантами стежок – і вибираємо свою.
Я сумарно в маркетингу варюся 15й! рік. І за весь цей час – все одне й те саме: люди шукають кнопку бабло. Універсальну пораду, секрет, приховану мудрість, яку дізнаєтеся – і все одразу піде.
Задача маркетингу – збільшити вірогідність вашого успіху через усвідомлення і розуміння вашої точки на ринку і конкурентів, контексту (лісу і монстрів), вашої цінності, цінності вашого продукту.
Дати вам цей ліхтарик. Цей ліхтарик – це різні канали і інструменти, з якими ви будете намагатися досягти цього успіху.
Стати щасливим – насправді, не така велика проблема. Проблема – зрозуміти, що тебе зробило щасливим, і закріпитися на цьому плато, щоб тобі стабільно було добре.
Разово вистрілити в тіктоці, отримати мільйон переглядів і купу записів – не проблема.
Проблема – отримувати цей результат регулярно.
Як і в житті: стати щасливим один раз – легко. Закріпити цей стан – ось справжнє мистецтво.
Гарний маркетинг будує стабільну прогнозовану систему, в якій ви знаєте, що вам приносить профіт, і які дії ви для цього повинні зробити, щоб його отримати.
А якщо ви робите якісь дії, і це не відбувається – у вас є план B.
Гарний маркетинг – як гарна психотерапія:
– не дає ілюзій
– показує реальність
– допомагає усвідомити себе в ній
– навчає думати і діяти системно
– будує середовище для росту, не обіцяючи "іксів"
– дає необхідні інструменти для досягнення бажаного
Терапія не зробить всю роботу за вас. Вона і є робота.
Маркетинг – це постійний процес, а не разова акція.
І якщо в тебе є ліхтарик, карта і навички читати місцевість – ти вже попереду 90 % ринку.
Я от зараз почула фразу одного психолога: «Друзі, з чого ви вирішили, що психотерапія обов’язково веде вас до щастя?»
Так само люди в якийсь момент собі вигадали, що маркетинг може гарантувати стовідсотковий успіх у чомусь.
Що є терапія? Терапія – це шлях до усвідомлення. Це момент, коли перед тобою страшний темний ліс. З купою стежок і монстрів.
Терапія не вирубує ліс.
Не каже, якою доріжкою треба йти.
І не вбиває всіх монстрів.
Терапія – це ваш ліхтарик, який ви тримаєте в ручках і йдете, трясетеся. Але ви знаєте: «О, а цей монстр – це Валєра. Ми його вже бачили минулого тижня, коли треба було виступити з презентацією».
А цей монстр – це Микита. Микита в нас вилазить, коли я відчуваю себе максимально тривожно і хуйово. Ми знайомимося з монстрами, ми знайомимося з різними варіантами стежок – і вибираємо свою.
Я сумарно в маркетингу варюся 15й! рік. І за весь цей час – все одне й те саме: люди шукають кнопку бабло. Універсальну пораду, секрет, приховану мудрість, яку дізнаєтеся – і все одразу піде.
Задача маркетингу – збільшити вірогідність вашого успіху через усвідомлення і розуміння вашої точки на ринку і конкурентів, контексту (лісу і монстрів), вашої цінності, цінності вашого продукту.
Дати вам цей ліхтарик. Цей ліхтарик – це різні канали і інструменти, з якими ви будете намагатися досягти цього успіху.
Стати щасливим – насправді, не така велика проблема. Проблема – зрозуміти, що тебе зробило щасливим, і закріпитися на цьому плато, щоб тобі стабільно було добре.
Разово вистрілити в тіктоці, отримати мільйон переглядів і купу записів – не проблема.
Проблема – отримувати цей результат регулярно.
Як і в житті: стати щасливим один раз – легко. Закріпити цей стан – ось справжнє мистецтво.
Гарний маркетинг будує стабільну прогнозовану систему, в якій ви знаєте, що вам приносить профіт, і які дії ви для цього повинні зробити, щоб його отримати.
А якщо ви робите якісь дії, і це не відбувається – у вас є план B.
Гарний маркетинг – як гарна психотерапія:
– не дає ілюзій
– показує реальність
– допомагає усвідомити себе в ній
– навчає думати і діяти системно
– будує середовище для росту, не обіцяючи "іксів"
– дає необхідні інструменти для досягнення бажаного
Терапія не зробить всю роботу за вас. Вона і є робота.
Маркетинг – це постійний процес, а не разова акція.
І якщо в тебе є ліхтарик, карта і навички читати місцевість – ти вже попереду 90 % ринку.
❤29🔥8
Брифуємо так, щоб не оху*ти
Ви ж знаєте, як я люблю паралелі між маркетингом, бізнесом, роботою і життям.
Коли тобі 14 – ти прийшов на побачення, ви слухаєте одну музику, взялися за ручки, і вже кохання. Це нормально.
Але коли тобі 30 – там починається повноцінна співбесіда: про цінності, про досвід, про погляди на життя. Бо так, як було в 14, вже не весело. Будуть наслідки. Можна добряче роз*їбатися. А хочеться, щоб було класно.
Так само і з роботою.
Чомусь ми забуваємо, що процес співбесіди чи старту проєкту – це двосторонній процес. І що нам теж важливо ставити питання. Не лише про зарплату чи відпустки, а глибші. Щоб не потрапити у проєкт, який виснажує, з замовником, який не дає розвиватися, або в середовище, яке просто виїдає всі твої ресурси.
Я зібрала свою шпаргалку запитань, які ставлю перед тим, як заходити в новий проєкт. Щоб опинитися там, де мені не кайфово.
Оформила це в міні-гайд, який можна забрати за посиланням.
Якщо не хочеться платити, але хочеться забрати, то можна зробити репост будь-якого мого поста в інсті з відміткою. Я побачу – і скину файл безкоштовно.
Бо моя мета проста: щоб спеціалісти перестали страждати на токсичних і неприкольних проєктах. Та приносили максимум value бізнесу.
Що чекає всередині гайду.
Список питань по блокам:
• про цілі та KPI
• досвід і попередні спроби
• ресурси й бюджети
• як ухвалюються рішення
• продукт
• відповідальність і критерії успіху
• червоні прапорці
• формальності
Там не просто список питань – я додаю, на що звертати увагу у відповідях, щоб не залетіти в токсичну історію.
Кому це треба?
Тим, кому важлива структуризація і хто ще вчиться бачити між рядків. Хто не завжди знає, що питати як правильно інтерпретувати відповіді клієнта. І хто потрапляв в проєкти, в які не хочеться потрапляти.
Кому не треба?
Досвідченим спецам, які й так знають, що питати і як це зчитувати.
ПС: якщо купили і для вас це шляпа, пишіть мені, щось придумаємо
(поки ніхто не писав, тільки дякували😅)
Ви ж знаєте, як я люблю паралелі між маркетингом, бізнесом, роботою і життям.
Коли тобі 14 – ти прийшов на побачення, ви слухаєте одну музику, взялися за ручки, і вже кохання. Це нормально.
Але коли тобі 30 – там починається повноцінна співбесіда: про цінності, про досвід, про погляди на життя. Бо так, як було в 14, вже не весело. Будуть наслідки. Можна добряче роз*їбатися. А хочеться, щоб було класно.
Так само і з роботою.
Чомусь ми забуваємо, що процес співбесіди чи старту проєкту – це двосторонній процес. І що нам теж важливо ставити питання. Не лише про зарплату чи відпустки, а глибші. Щоб не потрапити у проєкт, який виснажує, з замовником, який не дає розвиватися, або в середовище, яке просто виїдає всі твої ресурси.
Я зібрала свою шпаргалку запитань, які ставлю перед тим, як заходити в новий проєкт. Щоб опинитися там, де мені не кайфово.
Оформила це в міні-гайд, який можна забрати за посиланням.
Якщо не хочеться платити, але хочеться забрати, то можна зробити репост будь-якого мого поста в інсті з відміткою. Я побачу – і скину файл безкоштовно.
Бо моя мета проста: щоб спеціалісти перестали страждати на токсичних і неприкольних проєктах. Та приносили максимум value бізнесу.
Що чекає всередині гайду.
Список питань по блокам:
• про цілі та KPI
• досвід і попередні спроби
• ресурси й бюджети
• як ухвалюються рішення
• продукт
• відповідальність і критерії успіху
• червоні прапорці
• формальності
Там не просто список питань – я додаю, на що звертати увагу у відповідях, щоб не залетіти в токсичну історію.
Кому це треба?
Тим, кому важлива структуризація і хто ще вчиться бачити між рядків. Хто не завжди знає, що питати як правильно інтерпретувати відповіді клієнта. І хто потрапляв в проєкти, в які не хочеться потрапляти.
Кому не треба?
Досвідченим спецам, які й так знають, що питати і як це зчитувати.
ПС: якщо купили і для вас це шляпа, пишіть мені, щось придумаємо
(поки ніхто не писав, тільки дякували😅)
❤14👍2🔥1
Незручність та відторгнення – це ціна, яку ви платите за ком’юніті і бренд.
Багато людей, які росли тоді, коли росла я (і навіть зараз), бояться осуду суспільства – тому не проявляються.
Або проявляються так, щоб бути соціально прийнятими. Транслюють ті меседжі, які, як вони думають, люди хочуть від них почути. Відповідно, вони тримають себе в нейтральній площині.
В голові я малюю собі горизонтальну лінію. І вони стоять десь посередині, щоб бути зручними, зрозумілими, кльовими для всіх.
Це ілюзія. Кльовим для всіх ти не будеш. Можеш нічого не робити, просто сидіти тихо – і все одно комусь не сподобаєшся. Бо в інших є проєкції.
Щоб з кимось виник емоційний конект – у стосунках, дружбі, ком’юніті – потрібно проявити себе. Піти в уразливість і показати, хто ти є насправді: свої цінності, свої переживання, себе.
І в цей момент ти починаєш рухатися з нейтральності у різні напрямки цієї лінії. Коли ти самовиражаєшся – ти неминуче знаходиш людей, яким це не близько. Вони відторгають.
Приклад: я вийшла в сторіс і розповіла про свої феміністичні погляди – від мене відписалися люди, яким це не відгукнулося.
Ти проявляєшся – вони відходять. Між вами утворюється відстань. Але в той самий момент ти наближаєшся до інших.
Ти не можеш віддалятися від усіх. Навіть якщо захочеш. Є супернішеві блоги, суперспецифічні бізнеси – і навіть вони мають своїх підписників.
Я завжди згадую приклад дівчини, яка зробила бізнес на прикрасах із ла*на свого голуба. Один з моїх улюблених кейсів українського інфопростору.
Отже, ціна автентичності – це відторгнення від тих, хто не резонує. Але водночас – це шлях до свого ком’юніті.
Ми часто концентруємося на тому, скільки людей від нас відмовиться, коли побачить справжніх нас. Саме тому намагаємося стояти на нейтралочці. Тому все, що робимо, виходить суперпрісне й нецікаве.
А фокус має бути не на тому, хто віддаляється, а на тому, до кого ви наближаєтесь.
Якщо ви хочете емоційний, теплий, справжній конект – з аудиторією, з брендом, з людьми – проявляйтесь такими, якими ви є.
Бо є пастка. Якщо ви показуєте "не себе" і вас приймають, ви все одно не відчуєте задоволення. Бо всередині знатимете: люблять не вас, а вашу маску. І це не прийняття. Це просто зручна версія вас.
Багато людей, які росли тоді, коли росла я (і навіть зараз), бояться осуду суспільства – тому не проявляються.
Або проявляються так, щоб бути соціально прийнятими. Транслюють ті меседжі, які, як вони думають, люди хочуть від них почути. Відповідно, вони тримають себе в нейтральній площині.
В голові я малюю собі горизонтальну лінію. І вони стоять десь посередині, щоб бути зручними, зрозумілими, кльовими для всіх.
Це ілюзія. Кльовим для всіх ти не будеш. Можеш нічого не робити, просто сидіти тихо – і все одно комусь не сподобаєшся. Бо в інших є проєкції.
Щоб з кимось виник емоційний конект – у стосунках, дружбі, ком’юніті – потрібно проявити себе. Піти в уразливість і показати, хто ти є насправді: свої цінності, свої переживання, себе.
І в цей момент ти починаєш рухатися з нейтральності у різні напрямки цієї лінії. Коли ти самовиражаєшся – ти неминуче знаходиш людей, яким це не близько. Вони відторгають.
Приклад: я вийшла в сторіс і розповіла про свої феміністичні погляди – від мене відписалися люди, яким це не відгукнулося.
Ти проявляєшся – вони відходять. Між вами утворюється відстань. Але в той самий момент ти наближаєшся до інших.
Ти не можеш віддалятися від усіх. Навіть якщо захочеш. Є супернішеві блоги, суперспецифічні бізнеси – і навіть вони мають своїх підписників.
Я завжди згадую приклад дівчини, яка зробила бізнес на прикрасах із ла*на свого голуба. Один з моїх улюблених кейсів українського інфопростору.
Отже, ціна автентичності – це відторгнення від тих, хто не резонує. Але водночас – це шлях до свого ком’юніті.
Ми часто концентруємося на тому, скільки людей від нас відмовиться, коли побачить справжніх нас. Саме тому намагаємося стояти на нейтралочці. Тому все, що робимо, виходить суперпрісне й нецікаве.
А фокус має бути не на тому, хто віддаляється, а на тому, до кого ви наближаєтесь.
Якщо ви хочете емоційний, теплий, справжній конект – з аудиторією, з брендом, з людьми – проявляйтесь такими, якими ви є.
Бо є пастка. Якщо ви показуєте "не себе" і вас приймають, ви все одно не відчуєте задоволення. Бо всередині знатимете: люблять не вас, а вашу маску. І це не прийняття. Це просто зручна версія вас.
❤19👍5🔥4
Всі розіграші лайно?
Чи справді конкурси, челенджі, рафли завжди “шкодять аудиторії”, вбивають бізнес і віддаляють від досягнення маркетинг-цілей.
Мотиваційні активності – не проблема.
Проблема – у поганій реалізації.
Ось кілька прикладів, де мотиваційні активності є частиною культури і тільки укріплюють комʼюніті.
Play2Earn. Вони постійно запускають рафли – і при цьому їхня аудиторія залишається глибоко залученою.
Чому? Бо участь вимагає занурення. Ти маєш розібратися в продукті, спробувати його, зрозуміти, як він працює.
У цьому процесі ти будуєш зв’язок – і з продуктом, і зі спільнотою.
Бʼюті. Мейк-ап бренди. Їхні активності – це часто прекрасний спосіб повідомити про реліз нової лінійки, який активує аудиторію, вимагає залучення і драйвить продажі.
Тому головне питання не “чи варто робити конкурси?”, а:
– Чи це релевантно для нашої цільової аудиторії?
– Що користувач має зрозуміти про наш продукт?
– Чи зробить ця активність його ближчим до нього?
– На яку дію або зусилля ми хочемо надихнути?
– Яку маркетингову ціль ми прагнемо досягти?
Якщо активність – просто бонус заради бонусу, вона порожня.
Але якщо вона пов’язана з продуктом, дає цінність аудиторії й дає користувачу можливість емоційно залучитися – вона перетворюється на потужний інструмент побудови спільноти.
Контекст теж має значення.
У деяких нішах “мотивований трафік” – не проблема, а необхідність.
Бо в таких екосистемах зусилля = приналежність або просто точка входу.
На початковому етапі такі механіки можуть бути природним входом – щоб створити перший буст підписників і сформувати базовий шар аудиторії, з якою далі можна працювати. Звісно, це не має бути єдиною тактикою.
Обираючи будь-який маркетинговий інструмент, питання не в тому, “хороший він чи поганий”, а в тому, чи відповідає він поточному етапу бізнесу, чи закриває потрібну маркетингову ціль, чи підходить цій ніші, цьому ринку і аудиторії.
Навіть найефективніший і найпрозоріший канал – як-от Google Ads – може не спрацювати, якщо ним неправильно користуватися.
Те саме стосується і мотиваційних активностей.
Основна проблема в тому, що багато маркетингових команд не думають на крок вперед: що відбувається після завершення активності?
Якщо ви залучили аудиторію – що далі?
Чи є у вас план, як утримати цей зв’язок?
Ось тут і проходить межа – між разовим бустом і довгостроковою роботою з комʼюніті.
Чи справді конкурси, челенджі, рафли завжди “шкодять аудиторії”, вбивають бізнес і віддаляють від досягнення маркетинг-цілей.
Мотиваційні активності – не проблема.
Проблема – у поганій реалізації.
Ось кілька прикладів, де мотиваційні активності є частиною культури і тільки укріплюють комʼюніті.
Play2Earn. Вони постійно запускають рафли – і при цьому їхня аудиторія залишається глибоко залученою.
Чому? Бо участь вимагає занурення. Ти маєш розібратися в продукті, спробувати його, зрозуміти, як він працює.
У цьому процесі ти будуєш зв’язок – і з продуктом, і зі спільнотою.
Бʼюті. Мейк-ап бренди. Їхні активності – це часто прекрасний спосіб повідомити про реліз нової лінійки, який активує аудиторію, вимагає залучення і драйвить продажі.
Тому головне питання не “чи варто робити конкурси?”, а:
– Чи це релевантно для нашої цільової аудиторії?
– Що користувач має зрозуміти про наш продукт?
– Чи зробить ця активність його ближчим до нього?
– На яку дію або зусилля ми хочемо надихнути?
– Яку маркетингову ціль ми прагнемо досягти?
Якщо активність – просто бонус заради бонусу, вона порожня.
Але якщо вона пов’язана з продуктом, дає цінність аудиторії й дає користувачу можливість емоційно залучитися – вона перетворюється на потужний інструмент побудови спільноти.
Контекст теж має значення.
У деяких нішах “мотивований трафік” – не проблема, а необхідність.
Бо в таких екосистемах зусилля = приналежність або просто точка входу.
На початковому етапі такі механіки можуть бути природним входом – щоб створити перший буст підписників і сформувати базовий шар аудиторії, з якою далі можна працювати. Звісно, це не має бути єдиною тактикою.
Обираючи будь-який маркетинговий інструмент, питання не в тому, “хороший він чи поганий”, а в тому, чи відповідає він поточному етапу бізнесу, чи закриває потрібну маркетингову ціль, чи підходить цій ніші, цьому ринку і аудиторії.
Навіть найефективніший і найпрозоріший канал – як-от Google Ads – може не спрацювати, якщо ним неправильно користуватися.
Те саме стосується і мотиваційних активностей.
Основна проблема в тому, що багато маркетингових команд не думають на крок вперед: що відбувається після завершення активності?
Якщо ви залучили аудиторію – що далі?
Чи є у вас план, як утримати цей зв’язок?
Ось тут і проходить межа – між разовим бустом і довгостроковою роботою з комʼюніті.
👍4❤3🔥3
Штраф за порно-акторку в рекламі бетону
Бетон від Ковальска запустив кампанію з порно-акторкою: «Твердий стандарт» (більше року тому).
Комунікаційна задача: донести важливі правила догляду за бетоном.
І майже через рік за це отримують штраф. Компанію оштрафували на 5083 грн за зміст реклами і на 1700 грн – за ненадання інформації про її вартість.
Вова Соболев, СМО Ковальска сказав в своєму ЛІ: “Якщо соціально-етичний маркетинг – це робити занудну комунікацію тільки "щоб колеги по креативному цеху похвалили", то можете вважати мене не найсоціально-етичною людиною”.
Аргументи наступні: наша ЦА прораби і будівельники. Є проблема – не читають інструкції догляду за бетоном. Треба зробити інструкції цікавими. Ми орієнтуємося на нашу ЦА, а від неї отримали позитивні відгуки.
Маркетингове питання
Чи задача закрита і як це поміряли?
Можна було б сформувати гіпотезу, що рівень залученості або уваги до правил догляду за бетоном буде низький, що це не такий вже і відомий бренд-амбасадор для ЦА.
Але команда поділилася результатами.
«Кампанії вдалося охопити понад 80% нашої ЦА, яка позитивно оцінила кампанію», – говорять у «Ковальській». За їхніми даними, негатив становить менше 1%.
Це топові результати.
Етичне питання
Чи повинен бізнес думати про те, як його дії впливають на світ і не на свою ЦА?
Чи ставлять собі етичні питання власники бізнесів, які тримають більшість ринку товарів для мам і дітей, протягуючи закони проти декретних відпусток, щоб опосередковано і стратегічно збільшити попит на їх товари?
Чи ставлять собі етичні питання люди, які обмежують доступ до води і заробляють на цьому?
Чи ставлять собі етичні питання бізнеси і держави, коли у пів мільяйрда жінок немає змоги купити собі засоби гігієни?
Як і в будь-якому етичному питанні, кожен вибирає відповідь сам.
Ну і було б чітєрством не сказати свою відповідь.
Я думаю, що кампанія ефективна, що наслідків у короткотривалій перспективі на не зрілому українському ринку вона не отримає, окрім штрафу.
І я б таке зробити не змогла. Не мої цінності і в мене недостатньо яєць для сміливих креативів.
Хоча колись я зробила малобюджетну таку кампанію і таку.
Досі ними пишаюся.
Як вам кампанія бетону?
Бетон від Ковальска запустив кампанію з порно-акторкою: «Твердий стандарт» (більше року тому).
Комунікаційна задача: донести важливі правила догляду за бетоном.
І майже через рік за це отримують штраф. Компанію оштрафували на 5083 грн за зміст реклами і на 1700 грн – за ненадання інформації про її вартість.
Вова Соболев, СМО Ковальска сказав в своєму ЛІ: “Якщо соціально-етичний маркетинг – це робити занудну комунікацію тільки "щоб колеги по креативному цеху похвалили", то можете вважати мене не найсоціально-етичною людиною”.
Аргументи наступні: наша ЦА прораби і будівельники. Є проблема – не читають інструкції догляду за бетоном. Треба зробити інструкції цікавими. Ми орієнтуємося на нашу ЦА, а від неї отримали позитивні відгуки.
Маркетингове питання
Чи задача закрита і як це поміряли?
Можна було б сформувати гіпотезу, що рівень залученості або уваги до правил догляду за бетоном буде низький, що це не такий вже і відомий бренд-амбасадор для ЦА.
Але команда поділилася результатами.
«Кампанії вдалося охопити понад 80% нашої ЦА, яка позитивно оцінила кампанію», – говорять у «Ковальській». За їхніми даними, негатив становить менше 1%.
Це топові результати.
Етичне питання
Чи повинен бізнес думати про те, як його дії впливають на світ і не на свою ЦА?
Чи ставлять собі етичні питання власники бізнесів, які тримають більшість ринку товарів для мам і дітей, протягуючи закони проти декретних відпусток, щоб опосередковано і стратегічно збільшити попит на їх товари?
Чи ставлять собі етичні питання люди, які обмежують доступ до води і заробляють на цьому?
Чи ставлять собі етичні питання бізнеси і держави, коли у пів мільяйрда жінок немає змоги купити собі засоби гігієни?
Як і в будь-якому етичному питанні, кожен вибирає відповідь сам.
Ну і було б чітєрством не сказати свою відповідь.
Я думаю, що кампанія ефективна, що наслідків у короткотривалій перспективі на не зрілому українському ринку вона не отримає, окрім штрафу.
І я б таке зробити не змогла. Не мої цінності і в мене недостатньо яєць для сміливих креативів.
Хоча колись я зробила малобюджетну таку кампанію і таку.
Досі ними пишаюся.
Як вам кампанія бетону?
mmr.ua
Тицяй циці!: в Одессе запустили кампанию ко дню борьбы с раком молочной железы | Диджитал на MMR
Онлайн-магазин женского белья Alisa.ua запустил информационный проект в рамках месяца кампании по борьбе с раком молочной железы.
❤6👍3🎉1
Чому нам варто перестати питати “що робить користувач”?
Ви ж мене знаєте, це байт.
Але я вам пропоную трошечки інакше подивитися на класичне маркетингове питання.
Коли ми говоримо про шлях користувача, найчастіше питання звучить так:
«Який наступний крок має зробити користувач?»
На перший погляд – цілком логічне питання. Але якщо замислитися, воно зміщує відповідальність.
Ми ніби перекладаємо результат на плечі користувача: це він має «зробити крок», «сконвертуватися», «повернутися», «купити».
Один з моїх клієнтів роками інвестував в блог (B2B, специфічна ніша, органіка дуже важливий канал).
І от він приходить і хоче масштабувати органіку. Також логічне рішення. Як покращити вже те, що працює.
Але от якщо подивитися на динаміку за останні роки, то приріст саме в цьому каналі невеличкий.
І я ставлю своє улюблене питання.
« А що ви робите з користувачем далі?»
Ну, він або купує, або йде.
А могли б – форма підписки в блог, тригерна велкам-серсія, спец-офер.
Ця проста перестановка змінює все.
Бо повертає контроль і відповідальність у руки бізнесу.
Бізнеси застрягли в мисленні залучення (acquisition).
Ми привели користувача на сайт або в інсту і справа зроблена.
Далі він якось розбереться.
Запитайте себе: що ви робите з користувачем після того, як він прийшов?
Користувач зайшов на ваш сайт, в інст. І що далі?
Що ви робите, щоб він залишився, купив, повернувся, порекомендував?
– Чи є у вас елементи, які мотивують до дії?
– Чи розумієте ви, які сторінки конвертують і чому?
– Чи підтримуєте контакт після покупки?
– Чи маєте CRM-механіку, програми лояльності, персоналізовані пропозиції?
Більшість бізнесів на ці питання не має чіткої відповіді.
А саме тут – найбільша зона впливу.
Збільшення конверсії = ріст нових клієнтів = оптимізація вартості покупки.
Збільшення утримання = покращення окупності маркетингу.
User journey vs Company journey
User journey – це важливо. Але company journey – ще важливіше.
Те, як компанія веде користувача після першого контакту, визначає не лише конверсії, а й довгострокову цінність клієнта (LTV).
Запитайте себе:
– Що ви робите після покупки?
– Чи маєте тригери лояльності?
– Чи вітаєте клієнтів, відзначаєте їх шлях?
– Чи повертаєте тих, хто відвалився?
Коли ви перестаєте думати «що робить користувач» і починаєте думати «що ми робимо з ним» – у вас з’являється сила.
Зростання починається не там, де ви витрачаєте більше на рекламу, а там, де ви робите більше для тих, хто вже прийшов.
Я знаю, що ви можете сказати: Лєр, це ж просто інший погляд на шлях користувача. Від перестановки слів суть не змінюється.
Але для мене змінюється.
Адже можна казати, наприклад: чому зі мною завжди трапляються погані речі?
А можна спитати себе: що я можу взяти з цього досвіду і як це змінити?
В чому більше сили і свободи?
Колись мені здавалося, що відповідальність – це великий тягар.
І тільки зараз я розумію, що відповідальність – це і є свобода.
Ви ж мене знаєте, це байт.
Але я вам пропоную трошечки інакше подивитися на класичне маркетингове питання.
Коли ми говоримо про шлях користувача, найчастіше питання звучить так:
«Який наступний крок має зробити користувач?»
На перший погляд – цілком логічне питання. Але якщо замислитися, воно зміщує відповідальність.
Ми ніби перекладаємо результат на плечі користувача: це він має «зробити крок», «сконвертуватися», «повернутися», «купити».
Один з моїх клієнтів роками інвестував в блог (B2B, специфічна ніша, органіка дуже важливий канал).
І от він приходить і хоче масштабувати органіку. Також логічне рішення. Як покращити вже те, що працює.
Але от якщо подивитися на динаміку за останні роки, то приріст саме в цьому каналі невеличкий.
І я ставлю своє улюблене питання.
« А що ви робите з користувачем далі?»
Ну, він або купує, або йде.
А могли б – форма підписки в блог, тригерна велкам-серсія, спец-офер.
Ця проста перестановка змінює все.
Бо повертає контроль і відповідальність у руки бізнесу.
Бізнеси застрягли в мисленні залучення (acquisition).
Ми привели користувача на сайт або в інсту і справа зроблена.
Далі він якось розбереться.
Запитайте себе: що ви робите з користувачем після того, як він прийшов?
Користувач зайшов на ваш сайт, в інст. І що далі?
Що ви робите, щоб він залишився, купив, повернувся, порекомендував?
– Чи є у вас елементи, які мотивують до дії?
– Чи розумієте ви, які сторінки конвертують і чому?
– Чи підтримуєте контакт після покупки?
– Чи маєте CRM-механіку, програми лояльності, персоналізовані пропозиції?
Більшість бізнесів на ці питання не має чіткої відповіді.
А саме тут – найбільша зона впливу.
Збільшення конверсії = ріст нових клієнтів = оптимізація вартості покупки.
Збільшення утримання = покращення окупності маркетингу.
User journey vs Company journey
User journey – це важливо. Але company journey – ще важливіше.
Те, як компанія веде користувача після першого контакту, визначає не лише конверсії, а й довгострокову цінність клієнта (LTV).
Запитайте себе:
– Що ви робите після покупки?
– Чи маєте тригери лояльності?
– Чи вітаєте клієнтів, відзначаєте їх шлях?
– Чи повертаєте тих, хто відвалився?
Коли ви перестаєте думати «що робить користувач» і починаєте думати «що ми робимо з ним» – у вас з’являється сила.
Зростання починається не там, де ви витрачаєте більше на рекламу, а там, де ви робите більше для тих, хто вже прийшов.
Я знаю, що ви можете сказати: Лєр, це ж просто інший погляд на шлях користувача. Від перестановки слів суть не змінюється.
Але для мене змінюється.
Адже можна казати, наприклад: чому зі мною завжди трапляються погані речі?
А можна спитати себе: що я можу взяти з цього досвіду і як це змінити?
В чому більше сили і свободи?
Колись мені здавалося, що відповідальність – це великий тягар.
І тільки зараз я розумію, що відповідальність – це і є свобода.
🔥13❤7
Як виживати в високу конкуренцію
відео!
на ютубі
Маркетингові мислішки в форматі розбору ніші.
Я не знаю, в що мені важче повірити:
- що я це записала
- що я це змонтувала
- що я це виклала
Я кайфанула, бажаю вам того ж🙃
відео!
на ютубі
Маркетингові мислішки в форматі розбору ніші.
Я не знаю, в що мені важче повірити:
- що я це записала
- що я це змонтувала
- що я це виклала
Я кайфанула, бажаю вам того ж🙃
YouTube
Як виділятися в висококонкурентних нішах: авторські подорожі | Маркетингові мислішки Лєри Кутепової
Говоримо про диференціацію – як виділитися, коли ринок переповнений схожими продуктами.
На прикладі ніші авторських подорожей я розбираю, де закінчуються must-have фічі й починаються nice-to-have, і чому більшість українських бізнесів застрягають саме між…
На прикладі ніші авторських подорожей я розбираю, де закінчуються must-have фічі й починаються nice-to-have, і чому більшість українських бізнесів застрягають саме між…
🔥11❤4😁1
Єдине незмінне в світі – це зміни: і що з цього бізнесу
Світ не хаотичний. Він просто не зобов’язаний бути передбачуваним. Ми часто плутаємо хаос із непередбачуваністю – але це не одне й те саме. Хаос – це відсутність структури. Непередбачуваність – це відсутність гарантії, що ти розумієш структуру або зрозумієш її вчасно. І саме тут більшість компаній ламаються. Вони будують системи, засновані на контролі (або ілюзії контролю), замість адаптивності. Вважають, що контроль дає силу. Але сила й стійкість – не одне й те саме.
У «Антикрихкості» Талеба системи діляться на наступні: ті, що руйнуються від стресу, ті, що виживають, і ті, що стають сильнішими. І я думаю, що саме це – ключовий м’яз сучасного бізнесу: м’яз адаптивності.
Як каже Дірдра Фіндлей: “the only constant is change.”
Маркетинг в таких умовах також потерпає змін. Від маркетингу часто прагнуть гарантій та прогнозованості. Але він також має стати антикрихким. Це не лише про швидку реакцію на зміни алгоритмів чи коливання попиту. Це про створення культури, у якій помилки є частиною процесу, а не приводом шукати винних. Де команда спрямовує енергію не на утримання контролю, а на спостереження, аналіз і переосмислення.
У таких системах невизначеність перестає бути загрозою і стає джерелом зростання. Кожен збій – це сигнал, кожна помилка – зворотний зв’язок, кожна криза – можливість розробити нові підходи. І компанії, які припинять боротися з невизначеністю, а почнуть використовувати її як рушійну силу свого розвитку, не просто виживатимуть – вони зростатимуть.
Світ не хаотичний. Він просто не зобов’язаний бути передбачуваним. Ми часто плутаємо хаос із непередбачуваністю – але це не одне й те саме. Хаос – це відсутність структури. Непередбачуваність – це відсутність гарантії, що ти розумієш структуру або зрозумієш її вчасно. І саме тут більшість компаній ламаються. Вони будують системи, засновані на контролі (або ілюзії контролю), замість адаптивності. Вважають, що контроль дає силу. Але сила й стійкість – не одне й те саме.
У «Антикрихкості» Талеба системи діляться на наступні: ті, що руйнуються від стресу, ті, що виживають, і ті, що стають сильнішими. І я думаю, що саме це – ключовий м’яз сучасного бізнесу: м’яз адаптивності.
Як каже Дірдра Фіндлей: “the only constant is change.”
Маркетинг в таких умовах також потерпає змін. Від маркетингу часто прагнуть гарантій та прогнозованості. Але він також має стати антикрихким. Це не лише про швидку реакцію на зміни алгоритмів чи коливання попиту. Це про створення культури, у якій помилки є частиною процесу, а не приводом шукати винних. Де команда спрямовує енергію не на утримання контролю, а на спостереження, аналіз і переосмислення.
У таких системах невизначеність перестає бути загрозою і стає джерелом зростання. Кожен збій – це сигнал, кожна помилка – зворотний зв’язок, кожна криза – можливість розробити нові підходи. І компанії, які припинять боротися з невизначеністю, а почнуть використовувати її як рушійну силу свого розвитку, не просто виживатимуть – вони зростатимуть.
❤6🔥1
Теорія поколінь – шляпа?
Останнім часом бачу, як колеги називають теорію поколінь шляпою.
І не можу пройти осторонь.
Альоу, люди. Будь-яка генералізація – це спрощення. Будь-який фреймворк або теорія – це лише спроба побачити патерни у складній реальності. Оптика.
Ми можемо сперечатися про ярлики, але ми не можемо заперечувати вплив контексту. Люди, які росли у різні часи, справді формувалися в різних умовах – економічних, медійних, соціальних.
Чи можуть люди ломати контекст? Можуть.
А от я знаю 60 річну сммницю, яка кльово залітає в тренди!
Кайф, як багато таких сммниць ви знаєте?
Візьміть ставлення до ментального здоров’я у наших батьків і у нас. Візьміть покоління альфа, яке легко каже «ні», не пояснюючи чому. Візьміть бумерів, які звикли працювати «за ідею» і не ставити зайвих запитань.
Називайте це як хочете. Теорія поколінь? Соціологія? Культурні пласти?
Суть одна – суспільство еволюціонує, контексти змінюються, і ми разом з ними.
Всі спроби знайти один універсальний робочий інструмент – це пошуки магічної таблетки.
Кожен інструмент має свою зону застосування.
Чи можна пінцетом робити собі зону бікіні?
Можна. Тільки навіщо?
Теорія поколінь не створює людей. Вона просто дозволяє помітити, у якому середовищі вони виросли. А середовище має вплив на поведінку. Поведінка впливає на вибір. Вибір формує попит.
Тому я не відношуся до теорії поколінь як до істини. А скоріше як до ще одного способу побачити закономірності.
І якщо пам’ятати про межі інструмента, він працює цілком ок.
* Не варто забувати, що за будь-якою генералізацією завжди стоять реальні люди зі своїми історіями, мотиваціями та контекстами. Будь-яка кластеризація може бути корисною лише тоді, коли вона залишається інструментом з чіткими межами, а не способом звести людину до її вікової групи чи перетворитися на ейджизм. Моделі допомагають побачити патерни, але вони ніколи не повинні замінювати складність і гідність конкретної людини.
Останнім часом бачу, як колеги називають теорію поколінь шляпою.
І не можу пройти осторонь.
Альоу, люди. Будь-яка генералізація – це спрощення. Будь-який фреймворк або теорія – це лише спроба побачити патерни у складній реальності. Оптика.
Ми можемо сперечатися про ярлики, але ми не можемо заперечувати вплив контексту. Люди, які росли у різні часи, справді формувалися в різних умовах – економічних, медійних, соціальних.
Чи можуть люди ломати контекст? Можуть.
А от я знаю 60 річну сммницю, яка кльово залітає в тренди!
Кайф, як багато таких сммниць ви знаєте?
Візьміть ставлення до ментального здоров’я у наших батьків і у нас. Візьміть покоління альфа, яке легко каже «ні», не пояснюючи чому. Візьміть бумерів, які звикли працювати «за ідею» і не ставити зайвих запитань.
Називайте це як хочете. Теорія поколінь? Соціологія? Культурні пласти?
Суть одна – суспільство еволюціонує, контексти змінюються, і ми разом з ними.
Всі спроби знайти один універсальний робочий інструмент – це пошуки магічної таблетки.
Кожен інструмент має свою зону застосування.
Чи можна пінцетом робити собі зону бікіні?
Можна. Тільки навіщо?
Теорія поколінь не створює людей. Вона просто дозволяє помітити, у якому середовищі вони виросли. А середовище має вплив на поведінку. Поведінка впливає на вибір. Вибір формує попит.
Тому я не відношуся до теорії поколінь як до істини. А скоріше як до ще одного способу побачити закономірності.
І якщо пам’ятати про межі інструмента, він працює цілком ок.
* Не варто забувати, що за будь-якою генералізацією завжди стоять реальні люди зі своїми історіями, мотиваціями та контекстами. Будь-яка кластеризація може бути корисною лише тоді, коли вона залишається інструментом з чіткими межами, а не способом звести людину до її вікової групи чи перетворитися на ейджизм. Моделі допомагають побачити патерни, але вони ніколи не повинні замінювати складність і гідність конкретної людини.
🔥10❤5👍3
Стратегія вмирає?
А можна я трошечки по вийо і нагадую: а я вам говорила!
Окрему роль стратегів і бюджетування на них урізають. Ролі обʼєднують з іншими. Тобто ти і стратег, і акаунт-менеджер.
Що робить рецесія і капіталізм?)
Вони знову хочуть, щоб все в маркетингу робила 1 людина. Називають це і R-shaped-talent, і M-shaped скілсет. Типу дивіться, це еволюція маркетолога. Але почекайте, ми це вже проходили.
І хоч я особисто вважаю, що гарний маркетолог (будь-який нішевий спеціаліст одного каналу) повинен шарити за основи маркетингу, а не тільки технічні особливості свого каналу. Але обʼєднувати позиції стратега і пм-а, де в агенції на пм-і висить 10 проєктів мінімум – це абʼюз)
А що ж я все таки говорила?
Що в такому динамічному світі не всі можуть собі дозволити стратегії на 5-10 років. Чи включала стратегія Розетки, що Моно зробить маркетплейс? Ми не знаємо. Якщо так – круто, молодці. Для всіх інших варто розвивати стратегічне мислення, швидкість прийняття рішень і гнучкість.
Вміння відділити суть від непотрібних деталей, зчитувати контекст і бачити, куди рухатися далі і навіщо.
Про стратегії, які пишуться по 3 місяці в агенціях можна забути. Така розкіш залишається для інхаусу.
Я бачу ще перехід від створення сенсів до прийняття рішень. Важливо: сміливих і непопулярних, неочевидних рішень.
Власне, гарного вам прочитання дослідження🫡
А можна я трошечки по вийо і нагадую: а я вам говорила!
Окрему роль стратегів і бюджетування на них урізають. Ролі обʼєднують з іншими. Тобто ти і стратег, і акаунт-менеджер.
Що робить рецесія і капіталізм?)
Вони знову хочуть, щоб все в маркетингу робила 1 людина. Називають це і R-shaped-talent, і M-shaped скілсет. Типу дивіться, це еволюція маркетолога. Але почекайте, ми це вже проходили.
І хоч я особисто вважаю, що гарний маркетолог (будь-який нішевий спеціаліст одного каналу) повинен шарити за основи маркетингу, а не тільки технічні особливості свого каналу. Але обʼєднувати позиції стратега і пм-а, де в агенції на пм-і висить 10 проєктів мінімум – це абʼюз)
А що ж я все таки говорила?
Що в такому динамічному світі не всі можуть собі дозволити стратегії на 5-10 років. Чи включала стратегія Розетки, що Моно зробить маркетплейс? Ми не знаємо. Якщо так – круто, молодці. Для всіх інших варто розвивати стратегічне мислення, швидкість прийняття рішень і гнучкість.
Вміння відділити суть від непотрібних деталей, зчитувати контекст і бачити, куди рухатися далі і навіщо.
Про стратегії, які пишуться по 3 місяці в агенціях можна забути. Така розкіш залишається для інхаусу.
Я бачу ще перехід від створення сенсів до прийняття рішень. Важливо: сміливих і непопулярних, неочевидних рішень.
Власне, гарного вам прочитання дослідження🫡
❤11🔥1
Forwarded from Нотатки креадира 🏴☠️
161789_The_Future_of_Strategy_202.pdf
5.9 MB
Новий звіт WARC про стан стратегії та майбутнє її розвитку - за результатами опитування 1 127 стратегів з усього світу. Якщо не маєте бажання читати 66 сторінок стратегічного, хоч і повністю аргументованого, але все ж таки ниття - ось вам ключові тези:
1. Стратегія зникає як окрема функція в агентствах. Компанії скорочують штат стратегів або об’єднують стратегічну функцію з іншими ролями, такими як акаунт- чи продакт-менеджмент. В деяких агентствах стратегів узагалі вже немає. Але це не означає, що стратегія зникла — навпаки, вона стала всюдисущою, просто розчинилася в інших функціях, втративши чітку ідентичність.
2. Перехід від «спочатку думай, потім дій» до «думай у процесі дії». Стратегія більше не працює як лінійний процес із чітким розподілом між плануванням і реалізацією. Вона стає ітеративною, живою, адаптивною. Сучасні команди тестують гіпотези на ходу, поєднуючи мислення з дією. Стратег має вміти мислити швидко, у реальному часі, не втрачаючи глибини аналізу.
3. Зростають вимоги до навичок роботи з даними й технологіями. Бути стратегом уже недостатньо - від нас очікують володіння аналітичними інструментами, уміння інтерпретувати дашборди, розуміння роботи алгоритмів і цифрових екосистем. Стратег перетворюється на гібридну роль, що поєднує мислення, аналітику і технічну грамотність.
4. Стратегія як розвідка, а не навігація. Сучасна стратегія - це не прокладання маршруту по відомій карті, а дослідження невідомої території. Це пошук зон зростання, несподіваних інсайтів і нових можливостей. Стратег працює як розвідник: збирає сигнали, будує гіпотези, перевіряє нові напрями, а не просто слідує наперед заданому плану.
5. Стратеги стають фасилітаторами. Вони не лише генерують ідеї, а й допомагають іншим мислити краще. Їхнє завдання - організувати процес колективного мислення, виявити слабкі місця в аргументації, спростити складне й навести ясність. У цьому сенсі стратег - це ментор, модератор і навігатор мислення водночас.
6. Сенс і культура - ключові орієнтири. Бренди вже не можуть просто «щось продавати». Їм потрібно розуміти, як вони вбудовуються в культурний контекст, на що відгукується аудиторія, які цінності транслюють. Сучасний стратег працює не лише з ринком, а й із суспільством, допомагаючи бренду сформулювати свою роль у світі.
7. Стратегія - це не лише про рекламу. Сучасні стратеги дедалі частіше беруть участь у створенні продуктів, UX-дизайні, побудові бізнес-моделей та внутрішніх трансформаціях компаній. Зона їхньої відповідальності виходить далеко за межі рекламних брифів, що вимагає ширшого погляду на задачу та глибшого розуміння бізнесу.
8. Молоде покоління стратегів переосмислює правила. Для них стратегія - це не лише професійна діяльність, а спосіб творчого самовираження. Вони менш формальні, більше орієнтовані на колаборацію, прагнуть культурного впливу, а не лише ефективності. Вони бачать себе не виконавцями, а культурними архітекторами.
9. Криза довіри до стратегії. Багато бізнес-клієнтів не до кінця розуміють, навіщо їм стратегія, особливо якщо вона подається складною мовою і не має прямого зв’язку з результатами. Стратегам важливо навчитися говорити просто, уникати надмірного теоретизування і чітко демонструвати цінність своєї роботи.
10. Майбутнє - за міждисциплінарними командами. Найкращі стратегії народжуються не в голові одного експерта, а на перетині різних точок зору: бізнес, продукт, культура, технології, поведінка. Це вимагає гнучкості, уміння слухати і відмовлятися від его заради спільної мети. Успіх буде за тими, хто вміє збирати і синхронізувати різні розуми.
🏴☠️ Нотатки креадира
1. Стратегія зникає як окрема функція в агентствах. Компанії скорочують штат стратегів або об’єднують стратегічну функцію з іншими ролями, такими як акаунт- чи продакт-менеджмент. В деяких агентствах стратегів узагалі вже немає. Але це не означає, що стратегія зникла — навпаки, вона стала всюдисущою, просто розчинилася в інших функціях, втративши чітку ідентичність.
2. Перехід від «спочатку думай, потім дій» до «думай у процесі дії». Стратегія більше не працює як лінійний процес із чітким розподілом між плануванням і реалізацією. Вона стає ітеративною, живою, адаптивною. Сучасні команди тестують гіпотези на ходу, поєднуючи мислення з дією. Стратег має вміти мислити швидко, у реальному часі, не втрачаючи глибини аналізу.
3. Зростають вимоги до навичок роботи з даними й технологіями. Бути стратегом уже недостатньо - від нас очікують володіння аналітичними інструментами, уміння інтерпретувати дашборди, розуміння роботи алгоритмів і цифрових екосистем. Стратег перетворюється на гібридну роль, що поєднує мислення, аналітику і технічну грамотність.
4. Стратегія як розвідка, а не навігація. Сучасна стратегія - це не прокладання маршруту по відомій карті, а дослідження невідомої території. Це пошук зон зростання, несподіваних інсайтів і нових можливостей. Стратег працює як розвідник: збирає сигнали, будує гіпотези, перевіряє нові напрями, а не просто слідує наперед заданому плану.
5. Стратеги стають фасилітаторами. Вони не лише генерують ідеї, а й допомагають іншим мислити краще. Їхнє завдання - організувати процес колективного мислення, виявити слабкі місця в аргументації, спростити складне й навести ясність. У цьому сенсі стратег - це ментор, модератор і навігатор мислення водночас.
6. Сенс і культура - ключові орієнтири. Бренди вже не можуть просто «щось продавати». Їм потрібно розуміти, як вони вбудовуються в культурний контекст, на що відгукується аудиторія, які цінності транслюють. Сучасний стратег працює не лише з ринком, а й із суспільством, допомагаючи бренду сформулювати свою роль у світі.
7. Стратегія - це не лише про рекламу. Сучасні стратеги дедалі частіше беруть участь у створенні продуктів, UX-дизайні, побудові бізнес-моделей та внутрішніх трансформаціях компаній. Зона їхньої відповідальності виходить далеко за межі рекламних брифів, що вимагає ширшого погляду на задачу та глибшого розуміння бізнесу.
8. Молоде покоління стратегів переосмислює правила. Для них стратегія - це не лише професійна діяльність, а спосіб творчого самовираження. Вони менш формальні, більше орієнтовані на колаборацію, прагнуть культурного впливу, а не лише ефективності. Вони бачать себе не виконавцями, а культурними архітекторами.
9. Криза довіри до стратегії. Багато бізнес-клієнтів не до кінця розуміють, навіщо їм стратегія, особливо якщо вона подається складною мовою і не має прямого зв’язку з результатами. Стратегам важливо навчитися говорити просто, уникати надмірного теоретизування і чітко демонструвати цінність своєї роботи.
10. Майбутнє - за міждисциплінарними командами. Найкращі стратегії народжуються не в голові одного експерта, а на перетині різних точок зору: бізнес, продукт, культура, технології, поведінка. Це вимагає гнучкості, уміння слухати і відмовлятися від его заради спільної мети. Успіх буде за тими, хто вміє збирати і синхронізувати різні розуми.
🏴☠️ Нотатки креадира
❤10🔥3
Чиє життя, окрім маркетологів, може зробити кращим маркетинг?
Уявімо світ без маркетингу?
Це мене реально спитали, коли я сказала, що прагну робити світ кращим місцем, і саме тому працюю в маркетингу.
Якби кожен раз я отримувала вихідний, коли чула, що маркетологи – шарлатани, в мене вийшов би кльовий сабатікал!
Моя відповідь – майже кожної людини.
Але почнемо з бізнесу.
А бізнеси – це податки. Це робочі місця. Це продукти, які закривають наші щоденні потреби.
Маркетинг допомагає бізнесам і економіці розвиватися. Бізнес платить податки. Податки (є такий світовий досвід) йдуть на покращення життя громадян. Наша безкоштовна медицина - податки. Наша безкоштовна освіта - податки. Можна сперечатися про якість цих послуг, про раціональність використання податків, про чи не варто перейти на платну медицину та навчання. Але я отримала гідну освіту завдяки податкам. І я вдячна за це.
Бізнес надає робочі місця. За грошики з цих робочих місць ми повинні робити наше життя прикольнішим.
І тут пропоную уявити світ без маркетингу.
Ми прокидаємося. Хочемо щось попити (не воду з-під крану). Йдемо в магазин купити чай (їхати не можемо, бо маркетинг не спрацював і ніхто так і не зрозумів, навіщо переходити з коней на авто). Усі дослідження того часу показували: люди хочуть швидших коней, а не авто.
Заходимо в магазин… і бачимо однакові пакети з назвою. Молоко, зубна паста, крупи, серветки, чай. Без інформації, без інструкцій, без попереджень, без складу, без дати. Ми хочемо подзвонити додому і спитати чи треба щось купити, але телефон на вулиці стоїть (реклама мобільних телефонів не злетіла, буває).
Беремо свій ноунейм чай (бо кава не стала такою популярною, її не розпіарили, і матчі не буде. Друзі, прощаємося з матчею). Чай є один. Чорний. Попиту на інші "не створили". А якби він і був, то ніхто не дослідив би попит, не захистив би ідею, не створив би позиціонування і прикольне пакування. Товар би не вийшов в ринок.
Купити айфон чи самсунг? Це маркетинг. Випити каву чи матчу? Це маркетинг. Випити каву на БЕЗЛАКТОЗНОМУ чи мати діарею? Це маркетинг. Отримати доставочку з Розетки за 1 день. Це маркетинг.
Мати цей вибір – це маркетинг.
Якось так.
Було б дєрзко зупинитися тут. Але я скажу: досить бачити маркетинг, як навʼязування непотрібних штук або рекламу, яка наганяє трафік. Маркетинг є різний. І одна з задач маркетингу – це створення цінності для клієнта. Тобто для вас.
Уявімо світ без маркетингу?
Це мене реально спитали, коли я сказала, що прагну робити світ кращим місцем, і саме тому працюю в маркетингу.
Якби кожен раз я отримувала вихідний, коли чула, що маркетологи – шарлатани, в мене вийшов би кльовий сабатікал!
Моя відповідь – майже кожної людини.
Але почнемо з бізнесу.
А бізнеси – це податки. Це робочі місця. Це продукти, які закривають наші щоденні потреби.
Маркетинг допомагає бізнесам і економіці розвиватися. Бізнес платить податки. Податки (є такий світовий досвід) йдуть на покращення життя громадян. Наша безкоштовна медицина - податки. Наша безкоштовна освіта - податки. Можна сперечатися про якість цих послуг, про раціональність використання податків, про чи не варто перейти на платну медицину та навчання. Але я отримала гідну освіту завдяки податкам. І я вдячна за це.
Бізнес надає робочі місця. За грошики з цих робочих місць ми повинні робити наше життя прикольнішим.
І тут пропоную уявити світ без маркетингу.
Ми прокидаємося. Хочемо щось попити (не воду з-під крану). Йдемо в магазин купити чай (їхати не можемо, бо маркетинг не спрацював і ніхто так і не зрозумів, навіщо переходити з коней на авто). Усі дослідження того часу показували: люди хочуть швидших коней, а не авто.
Заходимо в магазин… і бачимо однакові пакети з назвою. Молоко, зубна паста, крупи, серветки, чай. Без інформації, без інструкцій, без попереджень, без складу, без дати. Ми хочемо подзвонити додому і спитати чи треба щось купити, але телефон на вулиці стоїть (реклама мобільних телефонів не злетіла, буває).
Беремо свій ноунейм чай (бо кава не стала такою популярною, її не розпіарили, і матчі не буде. Друзі, прощаємося з матчею). Чай є один. Чорний. Попиту на інші "не створили". А якби він і був, то ніхто не дослідив би попит, не захистив би ідею, не створив би позиціонування і прикольне пакування. Товар би не вийшов в ринок.
Купити айфон чи самсунг? Це маркетинг. Випити каву чи матчу? Це маркетинг. Випити каву на БЕЗЛАКТОЗНОМУ чи мати діарею? Це маркетинг. Отримати доставочку з Розетки за 1 день. Це маркетинг.
Мати цей вибір – це маркетинг.
Якось так.
Було б дєрзко зупинитися тут. Але я скажу: досить бачити маркетинг, як навʼязування непотрібних штук або рекламу, яка наганяє трафік. Маркетинг є різний. І одна з задач маркетингу – це створення цінності для клієнта. Тобто для вас.
❤19🔥6
Ви вірите, що наймають виключно за професійними навичками?
А в Святого Миколая?
1. Людський мозок – хитра штукенція. Він вміє робити таку річ: приймати емоційне рішення і швидко знаходити йому "логічне" пояснення. Це стандартний процес раціоналізації.
Вас будуть оцінювати на співбесідах за тим, як ви виглядаєте.
Вас будуть оцінювати на співбесідах за тим, як ви розмовляєте.
Ваші сторінки будуть оцінювати до співбесід.
Це не добре і не погано – це автоматична робота мозку.
Позитивна новина: у кожної компанії свої критерії. Якщо вас скіпнули через зовнішність або стиль – радійте. Це не ваш метч.
2. Віра в обʼєктивну оцінку – це як віра в справедливий світ.
Пробачте, що скажу, але це інфантильно. Світ нічого нам не винен. Обʼєктивність – міф. Людина завжди дивиться крізь свої фільтри, досвід і упередження.
3. At the end of the day, ми – люди, які працюють з людьми.
Колись було модно казати – гарна людина не професія. Гарна людина, може, і ні. А от замотивована, уважна до деталей, та, яка розділяє цінності компанії і "горить" продуктом, проактивна - вже так.
У команд є характери (вайб прим.ред 🙂
Вони справді відрізняються. Ритми різні. Культури різні. І тому оцінювати кандидатів тільки по хард-скілам – це ризик найняти дуже скіловану, але неймовірно токсичну людину в команду. Це ризик найняти в команду супер швидшких рішень дуже повільну людину. Це ризик найняти в ворк-хард культуру людину з дуже чітким форк-лайф в сторону лайф беленсом. Тому оцінювати вас будуть, як людей.
Це неприємно, це боляче, це "хто дав комусь право", але це реальність.
Прийняти її стає легше набагато, коли ти розумієш, що оцінка наближає тебе до своїх.
*звичайно, неприємно, коли скрінінг неякісний і ти не отримуєш офер через це. наприклад, бо ти не Водолій!
** на це можна повпливати (за бажанням, як і на несправдливість світу)
*** можна подумати, що це благословіння, бо ти не знаєш, які ще там процеси *намагічені*.
А в Святого Миколая?
1. Людський мозок – хитра штукенція. Він вміє робити таку річ: приймати емоційне рішення і швидко знаходити йому "логічне" пояснення. Це стандартний процес раціоналізації.
Вас будуть оцінювати на співбесідах за тим, як ви виглядаєте.
Вас будуть оцінювати на співбесідах за тим, як ви розмовляєте.
Ваші сторінки будуть оцінювати до співбесід.
Це не добре і не погано – це автоматична робота мозку.
Позитивна новина: у кожної компанії свої критерії. Якщо вас скіпнули через зовнішність або стиль – радійте. Це не ваш метч.
2. Віра в обʼєктивну оцінку – це як віра в справедливий світ.
Пробачте, що скажу, але це інфантильно. Світ нічого нам не винен. Обʼєктивність – міф. Людина завжди дивиться крізь свої фільтри, досвід і упередження.
3. At the end of the day, ми – люди, які працюють з людьми.
Колись було модно казати – гарна людина не професія. Гарна людина, може, і ні. А от замотивована, уважна до деталей, та, яка розділяє цінності компанії і "горить" продуктом, проактивна - вже так.
У команд є характери (вайб прим.ред 🙂
Вони справді відрізняються. Ритми різні. Культури різні. І тому оцінювати кандидатів тільки по хард-скілам – це ризик найняти дуже скіловану, але неймовірно токсичну людину в команду. Це ризик найняти в команду супер швидшких рішень дуже повільну людину. Це ризик найняти в ворк-хард культуру людину з дуже чітким форк-лайф в сторону лайф беленсом. Тому оцінювати вас будуть, як людей.
Це неприємно, це боляче, це "хто дав комусь право", але це реальність.
Прийняти її стає легше набагато, коли ти розумієш, що оцінка наближає тебе до своїх.
*звичайно, неприємно, коли скрінінг неякісний і ти не отримуєш офер через це. наприклад, бо ти не Водолій!
** на це можна повпливати (за бажанням, як і на несправдливість світу)
*** можна подумати, що це благословіння, бо ти не знаєш, які ще там процеси *намагічені*.
❤18👍3
Я буду перша, хто розкаже вам про цю колабу
Олександр Усик став Хедом по Дисципліні в застосунку Promova.
Промова - це апка для вивчення мов. Наша, українська. Океан в цій ніші вже навіть не червоний, багряний.
І одна з основних проблем, очевидно, дисципліна. Хто може мати сильніший образ дисциплінованої людини, ніж чемпіон. Цей PR прийом називається - borrowed authority (запозичений авторитет).
Коли ви підсилюєте довіру до продукту за рахунок авторитетної в цій сфері людини.
Щось схоже на амбасадорство, але не зовсім.
Що важливо в такій інтеграції, щоб вона не стала виключно пшиком і черговим інфоприводом з разовими охопленнями:
Чи відбулися зміни в продукті. Тобто якщо дійсно зʼявився додатковий функціонал, який допомагає з дисципліною (наприклад, Usyk mode, як на скріні), то замість простого піару – це ще й реліз нового функціоналу з шансами кращих показників онбордингу фічі. Та (хочеться вірити) більш високого утримання користувачів у апці, що не може не повпливати на одну з найважливіших метрик в бізнесі - LTV.
Фактично Promova намагається зробити складне: перевести навчання мови з категорії “корисно, але потім” у категорію “це частина моєї ідентичності”. Це нелегкий, але сильний бренд-хід. Окремо варто відзначити, що це доволі різкий і сміливий хід у площині диференціації.
Більшість мовних застосунків сьогодні грають на території фану й легкого дофаміну: гейміфікація, жарти, маскоти, стрики, мікронагороди. Уся логіка побудована навколо зниження порогу опору – «це легко», «це весело», «ти навіть не помітиш, як вчишся».
Promova ж робить крок у протилежний бік – апелює не до легкості, а до дорослої відповідальності. Не «розважимо», а «витримаєш». Не «пограйся», а «будь послідовним». Це ставка на користувача, який готовий прийняти дискомфорт як частину процесу росту.
Такий підхід може звузити масову аудиторію, але водночас чітко окреслює власну територію – навчання для людей, які готові інвестувати зусилля. І саме в цьому може критися сильна довгострокова диференціація, якщо продукт реально підкріплює цю обіцянку.
Бо borrowed authority працює лише тоді, коли продукт витримує обіцянку, яку підсилює авторитет. Цікаво буде подивитись не на PR-охоплення, а на когортні метрики через 2–3 місяці після релізу. Саме там і буде справжня відповідь, наскільки ця стратегія спрацювала.
Олександр Усик став Хедом по Дисципліні в застосунку Promova.
Промова - це апка для вивчення мов. Наша, українська. Океан в цій ніші вже навіть не червоний, багряний.
І одна з основних проблем, очевидно, дисципліна. Хто може мати сильніший образ дисциплінованої людини, ніж чемпіон. Цей PR прийом називається - borrowed authority (запозичений авторитет).
Коли ви підсилюєте довіру до продукту за рахунок авторитетної в цій сфері людини.
Щось схоже на амбасадорство, але не зовсім.
Що важливо в такій інтеграції, щоб вона не стала виключно пшиком і черговим інфоприводом з разовими охопленнями:
Чи відбулися зміни в продукті. Тобто якщо дійсно зʼявився додатковий функціонал, який допомагає з дисципліною (наприклад, Usyk mode, як на скріні), то замість простого піару – це ще й реліз нового функціоналу з шансами кращих показників онбордингу фічі. Та (хочеться вірити) більш високого утримання користувачів у апці, що не може не повпливати на одну з найважливіших метрик в бізнесі - LTV.
Фактично Promova намагається зробити складне: перевести навчання мови з категорії “корисно, але потім” у категорію “це частина моєї ідентичності”. Це нелегкий, але сильний бренд-хід. Окремо варто відзначити, що це доволі різкий і сміливий хід у площині диференціації.
Більшість мовних застосунків сьогодні грають на території фану й легкого дофаміну: гейміфікація, жарти, маскоти, стрики, мікронагороди. Уся логіка побудована навколо зниження порогу опору – «це легко», «це весело», «ти навіть не помітиш, як вчишся».
Promova ж робить крок у протилежний бік – апелює не до легкості, а до дорослої відповідальності. Не «розважимо», а «витримаєш». Не «пограйся», а «будь послідовним». Це ставка на користувача, який готовий прийняти дискомфорт як частину процесу росту.
Такий підхід може звузити масову аудиторію, але водночас чітко окреслює власну територію – навчання для людей, які готові інвестувати зусилля. І саме в цьому може критися сильна довгострокова диференціація, якщо продукт реально підкріплює цю обіцянку.
Бо borrowed authority працює лише тоді, коли продукт витримує обіцянку, яку підсилює авторитет. Цікаво буде подивитись не на PR-охоплення, а на когортні метрики через 2–3 місяці після релізу. Саме там і буде справжня відповідь, наскільки ця стратегія спрацювала.
❤12👍9🔥3
Не хочеш це їсти, то поїж лайна
Якщо ви не чули цю фразу в дитинстві, є шанси, що на терапію ви витратили менше грошей, ніж я. А зекономили – майже заробили 😉
Чєл в тредсі матом надав «відгук» монобанку, що після закриття кредиту в нього знову "нарахували" відсотки. Не розбиралася. Або дизайн-проблема, або клієнт не зрозумів умови послуги. ОГ, якщо коротко, відповів: «не подобається – міняй банк». Конкретно тут все ок. Я не фанатка: клієнт завжди правий.
Але я часто стикаюся з цієї реакцію бізнесів навіть на адекватний фідбек. Це досить поширена позиція, хоч і стратегічно слабка. Клієнт пише в дірект – його банять. Далі він йде в тік-ток вже.
Фідбек – не про «правий чи неправий». Це сигнал у системі. Ситуація може бути разова, а може виявитися системна проблема, з якою стикаються всі інші користувачі. Просто інші мовчать. Користувач може помилятися в деталях і в формі подачі, але поява фідбеку означає одне: десь у ланцюжку продукт – процес – сервіс виникла напруга. І саме ця напруга може стати точкою росту.
Фідбек – це безкоштовна діагностика. На всіх своїх проєктах, я регулярно виділяла час, щоб читати відгуки клієнтів.
Зібрала для вас пару цікавих кейсів про фідбек.
Domino’s у 2009 році публічно визнали: людям не подобається їхня піца. Не комунікація, не бренд – продукт. Вони зняли рекламу, де показали, що тісто з їх піцци називають картонним. І вони переробили рецепт. Результат – відновлення довіри і зростання продажів.
Starbucks пішли далі. Вони систематизували фідбек через платформу My Starbucks Idea, де користувачі могли пропонувати ідеї, голосувати і бачити, які з них впроваджуються. Частина продуктових рішень і змін у сервісі зʼявилися звідти.
Логіка «не подобається – не користуйся» може працювати в короткому горизонті, коли бізнес готовий компенсувати відтік постійним залученням нових клієнтів. У довгостроковій перспективі це досить дорога стратегія.
Щоб фідбек справді працював на розвиток, його потрібно обробляти. Ось досить проста, але дисциплінована логіка:
1. Capture – збирати фідбек системно, а не хаотично (support, соцмережі, відгуки).
2. Classify – відокремлювати емоцію від суті, форму від причини.
3. Prioritize – оцінювати частоту, вплив на важливі метрики для бізнесу, репутаційні ризики.
4. Close the loop – повертатися до користувача з рішенням або з чесним поясненням, чому рішення інше.
Є ще одна небезпечна ілюзія: якщо користувач незадоволений, він просто піде мовчки. Насправді мовчки йдуть ті, кому вже байдуже. А той, хто пише – навіть різко – ще всередині взаємодії з брендом. Це ще не втрата. Це точка вибору.
З маркетингової оптики питання ніколи не стоїть «чи варто слухати такий фідбек». Питання в тому, чи здатен бізнес відокремити форму від змісту і використати цей сигнал для покращення продукту, сервісу або комунікації.
І до глобального: якщо б всі мовчали й погоджувалися на менше, ми б і так рано чи пізно всі їли лайно. Але вже не з примусу – а за замовчуванням, бо не було б вибору 🙂
Якщо ви не чули цю фразу в дитинстві, є шанси, що на терапію ви витратили менше грошей, ніж я. А зекономили – майже заробили 😉
Чєл в тредсі матом надав «відгук» монобанку, що після закриття кредиту в нього знову "нарахували" відсотки. Не розбиралася. Або дизайн-проблема, або клієнт не зрозумів умови послуги. ОГ, якщо коротко, відповів: «не подобається – міняй банк». Конкретно тут все ок. Я не фанатка: клієнт завжди правий.
Але я часто стикаюся з цієї реакцію бізнесів навіть на адекватний фідбек. Це досить поширена позиція, хоч і стратегічно слабка. Клієнт пише в дірект – його банять. Далі він йде в тік-ток вже.
Фідбек – не про «правий чи неправий». Це сигнал у системі. Ситуація може бути разова, а може виявитися системна проблема, з якою стикаються всі інші користувачі. Просто інші мовчать. Користувач може помилятися в деталях і в формі подачі, але поява фідбеку означає одне: десь у ланцюжку продукт – процес – сервіс виникла напруга. І саме ця напруга може стати точкою росту.
Фідбек – це безкоштовна діагностика. На всіх своїх проєктах, я регулярно виділяла час, щоб читати відгуки клієнтів.
Зібрала для вас пару цікавих кейсів про фідбек.
Domino’s у 2009 році публічно визнали: людям не подобається їхня піца. Не комунікація, не бренд – продукт. Вони зняли рекламу, де показали, що тісто з їх піцци називають картонним. І вони переробили рецепт. Результат – відновлення довіри і зростання продажів.
Starbucks пішли далі. Вони систематизували фідбек через платформу My Starbucks Idea, де користувачі могли пропонувати ідеї, голосувати і бачити, які з них впроваджуються. Частина продуктових рішень і змін у сервісі зʼявилися звідти.
Логіка «не подобається – не користуйся» може працювати в короткому горизонті, коли бізнес готовий компенсувати відтік постійним залученням нових клієнтів. У довгостроковій перспективі це досить дорога стратегія.
Щоб фідбек справді працював на розвиток, його потрібно обробляти. Ось досить проста, але дисциплінована логіка:
1. Capture – збирати фідбек системно, а не хаотично (support, соцмережі, відгуки).
2. Classify – відокремлювати емоцію від суті, форму від причини.
3. Prioritize – оцінювати частоту, вплив на важливі метрики для бізнесу, репутаційні ризики.
4. Close the loop – повертатися до користувача з рішенням або з чесним поясненням, чому рішення інше.
Є ще одна небезпечна ілюзія: якщо користувач незадоволений, він просто піде мовчки. Насправді мовчки йдуть ті, кому вже байдуже. А той, хто пише – навіть різко – ще всередині взаємодії з брендом. Це ще не втрата. Це точка вибору.
З маркетингової оптики питання ніколи не стоїть «чи варто слухати такий фідбек». Питання в тому, чи здатен бізнес відокремити форму від змісту і використати цей сигнал для покращення продукту, сервісу або комунікації.
І до глобального: якщо б всі мовчали й погоджувалися на менше, ми б і так рано чи пізно всі їли лайно. Але вже не з примусу – а за замовчуванням, бо не було б вибору 🙂
❤20👍3
Ніякий ребрендинг не врятує, якщо під капотом шляпа
Укрпошта зробила ребрендинг. І зловила шакалячий експрес: «640 тисяч за логотип – це багато чи мало?»
І от тут, як на мене, дискусія знову поїхала не туди. Питання ж не в цьому, правда?
1. Ребрендинг не рятує, якщо під капотом проблема
Можна скільки завгодно сперечатись про вартість логотипу, але є простіша правда: ребрендинг не змінює поведінку користувача, якщо сервіс не змінюється.
Я не бачила жодної масової комунікації Укрпошти про:
– скорочення черг
– реальне прискорення обслуговування
– теплі відділення
– стабільну роботу “без черги”
Зате я постійно чую інше: люди мерзнуть у відділеннях, стоять на вулиці, функції не працюють, сервіс – як був важкий, так і лишився.
Тому користувачі не “викупають” цей ребрендинг. Не тому, що логотип поганий. А тому, що обіцянка бренду не підкріплена змінами в продукті.
Укрпоштою користуються:
– там, де немає альтернатив
– або там, де дешевше і “можна потерпіти”
Новий логотип цього не міняє.
2. 640 тисяч
Ще одна помилка дискусії – дивитись лише на цифру за знак.
Ребрендинг великої мережі – це:
– заміна вивісок у 26 000 точок обслуговування
– нові бланки, упаковка, навігація
– оновлення цифрових продуктів
І тут у людей виникає логічне запитання: чи доречно вкладатися в айдентику, коли базові умови сервісу не закриті? Коли відділення не опалюються, будь-який лого виглядає як косметика поверх системної проблеми.
3. Часті ребрендинги – теж сигнал
1992 → 2009 → 2017 → 2026.
Для великої державної компанії це дуже щільний ритм змін айдентики. Коли бренд часто міняє форму, але користувач не відчуває змін у сервісі, виникає відчуття: новий лого знову нічого не змінить.
Ребрендинг – це підсилювач.
Він працює тоді, коли:
– продукт уже змінився
– сервіс став кращим
– поведінка користувача має за що зачепитися
Я скажу це тут, бо в ЛІ сцикую.
«Ми робимо акцент на тому, що це українське, патріотичне, відкат до жовто-синього» – для мене це спроба зіграти на відчутті приналежності і прикрити патріотичністю провали в трансформації.
І хто я така казати щось за трансформацію такої махіни, як УП. Та ніхто. Це моя користувацька думка.
Якщо під капотом “не вивозить”, бренд лише робить це помітнішим. І саме тому люди зараз реагують не на логотип, а на розрив між словами і досвідом.
Бо бренд – це не знак.
Бренд – це те, що відчуває людина, стоячи в черзі.
ПС: додам смаковищини. Я люблю роботи Спілки, але саме цей лого мені здається застарілим, хоч це і спроба в українську айдентику. Окрім того, я не зчитала, що це поштовий ріжок. Опис лого в коментах.
Укрпошта зробила ребрендинг. І зловила шакалячий експрес: «640 тисяч за логотип – це багато чи мало?»
І от тут, як на мене, дискусія знову поїхала не туди. Питання ж не в цьому, правда?
1. Ребрендинг не рятує, якщо під капотом проблема
Можна скільки завгодно сперечатись про вартість логотипу, але є простіша правда: ребрендинг не змінює поведінку користувача, якщо сервіс не змінюється.
Я не бачила жодної масової комунікації Укрпошти про:
– скорочення черг
– реальне прискорення обслуговування
– теплі відділення
– стабільну роботу “без черги”
Зате я постійно чую інше: люди мерзнуть у відділеннях, стоять на вулиці, функції не працюють, сервіс – як був важкий, так і лишився.
Тому користувачі не “викупають” цей ребрендинг. Не тому, що логотип поганий. А тому, що обіцянка бренду не підкріплена змінами в продукті.
Укрпоштою користуються:
– там, де немає альтернатив
– або там, де дешевше і “можна потерпіти”
Новий логотип цього не міняє.
2. 640 тисяч
Ще одна помилка дискусії – дивитись лише на цифру за знак.
Ребрендинг великої мережі – це:
– заміна вивісок у 26 000 точок обслуговування
– нові бланки, упаковка, навігація
– оновлення цифрових продуктів
І тут у людей виникає логічне запитання: чи доречно вкладатися в айдентику, коли базові умови сервісу не закриті? Коли відділення не опалюються, будь-який лого виглядає як косметика поверх системної проблеми.
3. Часті ребрендинги – теж сигнал
1992 → 2009 → 2017 → 2026.
Для великої державної компанії це дуже щільний ритм змін айдентики. Коли бренд часто міняє форму, але користувач не відчуває змін у сервісі, виникає відчуття: новий лого знову нічого не змінить.
Ребрендинг – це підсилювач.
Він працює тоді, коли:
– продукт уже змінився
– сервіс став кращим
– поведінка користувача має за що зачепитися
Я скажу це тут, бо в ЛІ сцикую.
«Ми робимо акцент на тому, що це українське, патріотичне, відкат до жовто-синього» – для мене це спроба зіграти на відчутті приналежності і прикрити патріотичністю провали в трансформації.
І хто я така казати щось за трансформацію такої махіни, як УП. Та ніхто. Це моя користувацька думка.
Якщо під капотом “не вивозить”, бренд лише робить це помітнішим. І саме тому люди зараз реагують не на логотип, а на розрив між словами і досвідом.
Бо бренд – це не знак.
Бренд – це те, що відчуває людина, стоячи в черзі.
ПС: додам смаковищини. Я люблю роботи Спілки, але саме цей лого мені здається застарілим, хоч це і спроба в українську айдентику. Окрім того, я не зчитала, що це поштовий ріжок. Опис лого в коментах.
❤25🔥16👍2
Тренд в контенті, який не можна пропустити. Навіть якщо ви з нього смієтесь.
Українська компанія HOLYWATER залучила $22 млн у формат вертикальних серіалів. Так, тих самих. Де він – найкращий баскетболіст школи. Вона – ботанка. І хтось вже когось зрадив на 4й секунді. І ви такі: хто це дивиться? А потім ловите себе на тому, що не прогорнули їх рекламу 🫢
Поки хтось з цього крінжує, ринок робить дуже серйозну ставку на цей формат. І це може нам багато чого розказати про те, що відбувається з користувачем, його увагою і як це впливає на контент.
Що насправді відбувається
1. Short-form контент, який приніс TikTok, поступово змінив не тільки формат, а й спосіб споживання контенту. Ми живемо в постійному когнітивному шумі. Перевантаження стало нормою. Увага – дефіцит. Якщо з ТВ ви чекали нову серію завтра, то зараз користувач хоче все одразу.
Більше емоцій.
Більше конфлікту.
Більше “що далі?”.
Не випадково словом 2025 року за Оксфордом стало rage bait.
Контент навмисно провокує сильну реакцію – злість, страх, обурення.
Люди приходять в коменти писати “що за маячня”, але додивляються. Платформи оптимізують під це.
2. Хук тепер не тільки заголовок.
Гачок виходить за рамки перших 3х секунд кадру. Тепер все, що відбувається в кадрі повинно чіпляти. Сама тема, формулювання, інтонації, візуальний сеттінг.
Якщо ви починаєте з “сьогодні поговоримо про…” – ви вже втратили увагу.
Пс, до речі, вам треба віддати мої напрацювання по хукам (за символічну каву?)
3. Історія важливіша за продакшн.
Подивіться на якість цього контенту. Вона далека від голівудської. Але є конфлікт. Є сюжет. Є очікування наступної серії. І головне – мільйонні перегляди. І якщо ви все ще думаєте, що не знімаєте відео, бо у вас немає самої топової лампи, знайте – зміст важливіший.
(всі, хто зараз думають про B2B подкасти, вам треба і якість продакшену, сорі)
4. Серійність – нова норма.
Знайшли формат, який працює для вашого бізнесу, – робіть із нього серію. Контент перестає бути окремою одиницею (як це колись було в скетчах) і перетворюється в епізоди.
На жаль, вимушена це сказати. Але часто емоція перемагає користь (залежить від контексту, офкорс).
Користь потрібна. Але якщо вона не викликає емоції і не вирішує конкретну задачу, вона програє.
І ось що мене найбільше лякає і водночас захоплює.
5. Контент стає фоном.
YouTube на кухні поки готуємо сніданок. Паралельно тік-ток чи інст в руці.
Паралельно відкритий слак. Увага розфокусована. І виграє той, хто встигає зачепити увагу користувача краще. Або... стара і всім відома – частота контакту. Чим вона більше – тим шансів зачепити більше.
Зізнавайтеся.
Ви прогортаєте ці вертикальні серіали чи дивитесь? 🤫
Українська компанія HOLYWATER залучила $22 млн у формат вертикальних серіалів. Так, тих самих. Де він – найкращий баскетболіст школи. Вона – ботанка. І хтось вже когось зрадив на 4й секунді. І ви такі: хто це дивиться? А потім ловите себе на тому, що не прогорнули їх рекламу 🫢
Поки хтось з цього крінжує, ринок робить дуже серйозну ставку на цей формат. І це може нам багато чого розказати про те, що відбувається з користувачем, його увагою і як це впливає на контент.
Що насправді відбувається
1. Short-form контент, який приніс TikTok, поступово змінив не тільки формат, а й спосіб споживання контенту. Ми живемо в постійному когнітивному шумі. Перевантаження стало нормою. Увага – дефіцит. Якщо з ТВ ви чекали нову серію завтра, то зараз користувач хоче все одразу.
Більше емоцій.
Більше конфлікту.
Більше “що далі?”.
Не випадково словом 2025 року за Оксфордом стало rage bait.
Контент навмисно провокує сильну реакцію – злість, страх, обурення.
Люди приходять в коменти писати “що за маячня”, але додивляються. Платформи оптимізують під це.
2. Хук тепер не тільки заголовок.
Гачок виходить за рамки перших 3х секунд кадру. Тепер все, що відбувається в кадрі повинно чіпляти. Сама тема, формулювання, інтонації, візуальний сеттінг.
Якщо ви починаєте з “сьогодні поговоримо про…” – ви вже втратили увагу.
Пс, до речі, вам треба віддати мої напрацювання по хукам (за символічну каву?)
3. Історія важливіша за продакшн.
Подивіться на якість цього контенту. Вона далека від голівудської. Але є конфлікт. Є сюжет. Є очікування наступної серії. І головне – мільйонні перегляди. І якщо ви все ще думаєте, що не знімаєте відео, бо у вас немає самої топової лампи, знайте – зміст важливіший.
(всі, хто зараз думають про B2B подкасти, вам треба і якість продакшену, сорі)
4. Серійність – нова норма.
Знайшли формат, який працює для вашого бізнесу, – робіть із нього серію. Контент перестає бути окремою одиницею (як це колись було в скетчах) і перетворюється в епізоди.
На жаль, вимушена це сказати. Але часто емоція перемагає користь (залежить від контексту, офкорс).
Користь потрібна. Але якщо вона не викликає емоції і не вирішує конкретну задачу, вона програє.
І ось що мене найбільше лякає і водночас захоплює.
5. Контент стає фоном.
YouTube на кухні поки готуємо сніданок. Паралельно тік-ток чи інст в руці.
Паралельно відкритий слак. Увага розфокусована. І виграє той, хто встигає зачепити увагу користувача краще. Або... стара і всім відома – частота контакту. Чим вона більше – тим шансів зачепити більше.
Зізнавайтеся.
Ви прогортаєте ці вертикальні серіали чи дивитесь? 🤫
👍13❤4
Овероптимізм і оверпесимізм у роботі. Який перекіс у вас?
За 10+ років у маркетингу я помітила закономірність: у більшості спеціалістів є перекіс. Або в “ми завтра закриємо контракт на мільйони”, або в “це не спрацює, не варто й починати”.
Як виглядає овероптимізм управлінських рішень.
– Ставимо дедлайн, який гарно звучить, але не враховує реальну кількість ресурсів.
– Переоцінюємо віддачу від інструменту або події.
– Переоцінюємо реальне місце на ринку, лояльність аудиторії.
Для цього навіть є термін. Planning fallacy – когнітивне викривлення, при якому ми системно недооцінюємо час, який потрібний для виконання задач.
Результат овероптимізму виглядає приблизно так:
Ми закладаємо в прогноз, що угода закриється “ось-ось”.
Фактично ще немає підписаного контракту, але в голові клієнт уже в revenue. Розслабляємося.
Плануємо витрати під майбутні гроші.
Рахуємо cash flow, виходячи з найкращого сценарію, не маючи інші.
І в якийсь момент отримуємо касовий розрив.
Ставимо команді амбітні, але нереалістичні цілі. Не враховуємо реальну місткість ринку, довжину циклу угоди, ресурс людей.
Коли дедлайн наближається, починається “дотиснути”, “ще трохи”, “давайте швидше”.
У підсумку:
– розчарування
– зниження довіри до менеджменту
– вигорання команди
– і обіцянки, які більше ніхто не сприймає серйозно
Як виглядає оверпесимізм?
– “Цей формат у нас не спрацює.”
– “Ми вже пробували – не зайшло.”
– “Educate-контент не дає SQL потрібного рівня.”
– “Це занадто амбітно для нас.”
Це все реальні кейси.
Кейс 1. Канал, який “не працює”.
Я приходжу в команду. Канал місяцями в мінусі. Спеціалісти чесно кажуть: “Ми вже все пробували. Результату немає.”
Я спілкуюся з командою відкрито: якщо канал не окупається, ми його закриваємо. Бізнес не благодійність.
Але якщо ми не хочемо закривати – тоді пробуємо інші підходи.
Ми почали проводити тести – і тим самим інструментом, який “не працював”, вийшли в стабільну окупність.
Кейс 2. B2B і educate-контент.
У команди було упередження: вебінари не закривають ліди, які нам цікаві. Після довгої аргументації вирішили протестувати формат.
З першого ж вебінару – SQL з компанії, з якою ми давно хотіли працювати. Саме вебінар став тригером до перемовин.
Оверпесимізм часто маскується під “досвід”.
Овероптимізм – під “амбітність”.
Пару років тому я усвідомила, що автоматично знаходжу слабкі місця. У мене завжди три варіанти прогнозу. Це забракувало не одну ідею. Я була менш схильна до ризику, більше – до перевірених рішень. І це обмежувало, коли треба рости іксами.
Я змінила “чому це не спрацює?”, на “що потрібно, щоб це спрацювало?”. І тоді песимізм перестав бути блоком і став інструментом.
Мені здається, найсильніші команди – це ті, де є і оптимісти, і песимісти.
Ті, хто вірять, що можна більше й амбітніше. І ті, хто одразу думають про ризики, терміни й ресурси.
Ви більше овероптиміст чи оверпесиміст?
Чи були у вас кейси, коли “воно не працює” раптом запрацювало? Або коли нереалістичні амбіції дорого коштували?
За 10+ років у маркетингу я помітила закономірність: у більшості спеціалістів є перекіс. Або в “ми завтра закриємо контракт на мільйони”, або в “це не спрацює, не варто й починати”.
Як виглядає овероптимізм управлінських рішень.
– Ставимо дедлайн, який гарно звучить, але не враховує реальну кількість ресурсів.
– Переоцінюємо віддачу від інструменту або події.
– Переоцінюємо реальне місце на ринку, лояльність аудиторії.
Для цього навіть є термін. Planning fallacy – когнітивне викривлення, при якому ми системно недооцінюємо час, який потрібний для виконання задач.
Результат овероптимізму виглядає приблизно так:
Ми закладаємо в прогноз, що угода закриється “ось-ось”.
Фактично ще немає підписаного контракту, але в голові клієнт уже в revenue. Розслабляємося.
Плануємо витрати під майбутні гроші.
Рахуємо cash flow, виходячи з найкращого сценарію, не маючи інші.
І в якийсь момент отримуємо касовий розрив.
Ставимо команді амбітні, але нереалістичні цілі. Не враховуємо реальну місткість ринку, довжину циклу угоди, ресурс людей.
Коли дедлайн наближається, починається “дотиснути”, “ще трохи”, “давайте швидше”.
У підсумку:
– розчарування
– зниження довіри до менеджменту
– вигорання команди
– і обіцянки, які більше ніхто не сприймає серйозно
Як виглядає оверпесимізм?
– “Цей формат у нас не спрацює.”
– “Ми вже пробували – не зайшло.”
– “Educate-контент не дає SQL потрібного рівня.”
– “Це занадто амбітно для нас.”
Це все реальні кейси.
Кейс 1. Канал, який “не працює”.
Я приходжу в команду. Канал місяцями в мінусі. Спеціалісти чесно кажуть: “Ми вже все пробували. Результату немає.”
Я спілкуюся з командою відкрито: якщо канал не окупається, ми його закриваємо. Бізнес не благодійність.
Але якщо ми не хочемо закривати – тоді пробуємо інші підходи.
Ми почали проводити тести – і тим самим інструментом, який “не працював”, вийшли в стабільну окупність.
Кейс 2. B2B і educate-контент.
У команди було упередження: вебінари не закривають ліди, які нам цікаві. Після довгої аргументації вирішили протестувати формат.
З першого ж вебінару – SQL з компанії, з якою ми давно хотіли працювати. Саме вебінар став тригером до перемовин.
Оверпесимізм часто маскується під “досвід”.
Овероптимізм – під “амбітність”.
Пару років тому я усвідомила, що автоматично знаходжу слабкі місця. У мене завжди три варіанти прогнозу. Це забракувало не одну ідею. Я була менш схильна до ризику, більше – до перевірених рішень. І це обмежувало, коли треба рости іксами.
Я змінила “чому це не спрацює?”, на “що потрібно, щоб це спрацювало?”. І тоді песимізм перестав бути блоком і став інструментом.
Мені здається, найсильніші команди – це ті, де є і оптимісти, і песимісти.
Ті, хто вірять, що можна більше й амбітніше. І ті, хто одразу думають про ризики, терміни й ресурси.
Ви більше овероптиміст чи оверпесиміст?
Чи були у вас кейси, коли “воно не працює” раптом запрацювало? Або коли нереалістичні амбіції дорого коштували?
❤17🔥1