Припиніть думати, що бренд завжди має бути хорошим

Зізнаюся, є одна річ, яка мене дратує в маркетингу.

«Зараз ми скажемо, що ми еко і це буде наше УТП».

«А ми не просто бренд одягу, ми взагалі-то за права жінок».

Коли беруть соціально-важливу тему і «грають» на ній. Це кльовий, часто робочий хід, якщо не загравати з суперболючими темами. Користувачі люблять так виправдовувати свої покупочки.

«Я не просто купив хлам, я підтримав бізнес з соціальною складовою».

Недостатньо сказати, що тепер ви бренд. І ви за все добре і проти всього поганого.

Цінності і ідеологія повинні відображатися в продукті. Не на словах, на діях.

Інакше рано чи пізно за це прилетить.

І тут я покажу вам недооцінену нішу.

Бути “поганцями”.

Бути брендом — це не завжди бути милим, пухнастим і намагатися догодити всім. Іноді це означає бути дєрзкім, чесним і впевненим у тому, хто ти є і для чого існуєш.

Так, це реальні пости Ryanair. Їхні соцмережі — це суміш самоіронії, зухвалості та абсолютного небажання догоджати масам. Просто подивіться на їх Ryanair Wrapped (в коментах к посту)

Дико? Так. Ефективно? Абсолютно. 7,5 мільйонів переглядів. Ryanair знає свої обмеження та цінності своєї аудиторії: низькі ціни та простота. Вони не обіцяють розкішного сервісу, але чесно кажуть, що ви отримаєте: “Ви долетите дешево, але на місце для ніг не розраховуйте.”

Це чудовий приклад того, що стратегія бренду — це не лише про те, чому ми говоримо “так”, але й про те, чому ми говоримо “ні”.

Іноді найкращий спосіб побудувати сильний бренд — це припинити намагатися сподобатися всім.

Будьте сміливими. Будьте зухвалими. Лояльність не завжди залежить лише від “плюшок”, але від чесності та чіткого розуміння, ким ви є.

І саме тому знання своєї аудиторії настільки важливе. Коли ви розумієте, що вони цінують і що ні, ви можете зосередитися на тому, що дійсно має значення — і робити важливі вибори з упевненістю.

Тож, якщо ви готові зробити сміливі кроки, дійте. Пам’ятайте лише, що потрібно залишатися вірними собі та своїй аудиторії.

Як вам така комунікація?

Бренд – це ваша заліківка

*хто памʼятає легендарну цитату про заліківки з універу?

Зазвичай, я займаю іншу сторону дискусії про бренди. Але це тільки тому, що почали вкладати в значення слово бренд. Так як я душніла, я вважаю, що бренд, як і багато маркетингових термінів, обріс купою нереалістичних очікувань, що автоматично викривляє і розмиває його.

Але сьогодні, я розкажу вам 3 факти, щоб ви задумалися про майбутнє свого бізнесу.

1. Amazon переміг Google в товарному пошуці ще в 2018 році.
В 2023 році доля товарних пошуків в Amazon склала 61%.

Це значить, що більше половини всіх користувачів перестали йти в гугл, щоб шукати товар і пішли на маркетплейс.

У нас це Rozetka і Prom. Rozetka абсолютний фаворит по трафіку в єкомі. Вона вже почала випускати свої товари і розвивати їх. З маркетплейсами майже неможливо конкурувати в пошуковій видачі, а конкурувати всередині маркетплейсу також важко. Для багатьох продуктів все зводиться до демпінгу. Rozetka ще і розвинула неймовірну інфраструктуру точок видачі. Останні дані - 402 точки ще в 2023 році.

Маркетплейси – це реальна загроза бізнесу.
Вона вже тут і зараз.

2. Майже половина пошуку Google – брендова.

Тобто третина всіх користувачів не шукають якийсь
no name товар, а одразу шукають конкретний бренд. Звичайно, це залежить від сегменту та ніші.

Не “купити кросівки”, а “Nike Pro Ultra Top Best”.

І конкуренція в “купити кросівки” буде більшою в моменті. 1000 кросівок за 600 грн, як вибрати?

(дякую за подгон інфи Максу Гапчуку, часто його читаю з питань аналітики. до речі, в нього там наче курс по аналітиці стартує)

3. Менше слухайте, що люди говорять. І більше спостерігайте, що вони роблять.

Чи ви помічаєте, що люди наче перестають вірити брендам? Інфлюенсерам, рекламі?

«Я на це більше не ведуся».

Люди можуть казати вам все, що завгодно.
Але є незмінні речі. Буде аудиторія, яка купуватиме тільки те, що може собі дозволити. Будуть люди, які будуть брати айфони в кредит, бо це круто. Будуть люди, якім важливі бренди як символи того життя, яким вони хочуть жити і якими людьми здаватися.
Будуть люди, які вірять, що бренд – це якість.

Але.

Є таке поняття ментальна доступність бренду.
Мозок людини багато речей робить на автопілоті. І коли свідомо ти не хочеш піддаватися рекламі, то біля полички супермаркету, після 8-годинного робочого, ти візьмеш те, що тобі знайомо. Бо так твій мозок економить ресурс на вибір і оберігає тебе. Знайоме - безпечне. Саме тому ТВ реклама досі дуже і дуже ефективна. Масовість і частота рекламного повідомлення.

Бренд можна сприймати глибинно, сенсово. І він може таким бути. Бренд можна сприймати більш прагматично, як інструмент. І це також правда.

Багато людей мені не може відповісти на питання про що ж бренд Apple або Галичина. Але точно кажуть, що вони знають ці бренди і називають їх без підказки. Бренд потребує ресурсів (почитайте пост про паливо для вашого бізнесу).

І, можливо, тут і зараз бренд – не те, що потрібно вашому бізнесу. Але якщо для вас ця гра “вдовгу”, я буду рада, якщо ви після мого посту замислилися.

Адже спочатку ти працюєш на “заліківку”, а потім вона на тебе ;)

Ну я і спитав: лохи ми чи не лохи

Є два підходи до бізнесу і продукту (звичайно, їх більше).

Показати клієнту цінність і назвати ціну.
Стягнути з клієнта дані картки в надії, що він забуде про трайл і ви отримаєте гроші за підписку.

Одна з моїх улюблених тем, як людини з маркетингу і користувача – онбординг в продукт.

Адже важкий онбординг сприяє зниженню конверсії в покупку (підвищений churn, відвал) = подорожчанню вартості покупки. Що часто призводить до аргументів - маркетинг поганий, приводить нецільові ліди.

Захотіла я значить швиденько чекнути частотність запитів в Серпстаті.
Наші сайти на агенських аках, тому мені треба було швиденько зайти і порішати питання.

Я вибираю «швидкий варіант», логін через гугл (КОРПОРАТИВНУ ПОШТУ, b2b знає, чого вартує пошта СМО в саас).

І мене, звичайно, кидає на сторінку активації трайл.
Наче треба ввести тільки номер (хоча вже віддала пошту), ну ок.
Ввожу номер і, звичайно, прихований наступний етап карта.

Я хочу просто чекнути запит (або просто глянути функціонал).
Клікаю на головну. А в них поставлений автоматичний редірект на сторінку тарифу.

І я знаю функціонал серпстату. А нові клієнти?
Вони ще нічого не побачили, отримали 0 цінності, а в них просять картку.

Редірект можна обійти.
Написати в сапорт з питанням: так а як глянути софт?
І тобі дадуть посилання.

Але акаунт не може існувати без прив'язаної платіжної картки. Це зроблено для того, щоб запобігти шахрайству.

Яке шахрайство я уточнила, але так і не зрозуміла.

На заході вже зʼявляються закони про dark UX патерни.
З Амазоном навіть судилися за дизайн кнопки.

Не знаю чи саме цей кейс можна відносити до «темного» способу отримання грошей. Але мені більше імпонує принцип цінність за ціну.

Інакше, як користувач, я відчуваю, що я ще нічого не зробила, а мене вже відносять до «шахраїв».

Але бізнес – є бізнес.
Якщо це краще для них працює.
Най буде.

До речі, «онбординг» користувача притаманний не тільки продуктовим компаніям. В єкомі і навіть в інста-магазинах він також є.

Чим легше клієнту отримати всю необхідну інформацію, тим більше шансів на покупку.

Проходьте шлях вашого клієнта.
Це часто генерує ідеї для покращень, про які ви не задумувалися.

Ще почитати по темі
Кейс Монобанку (обережно, архів, рос)
Гнівний пост (обережно, архів, рос)

Сила першого досвіду та звичок

Мій перший свідомий досвід прослуховування музики був в Spotify. Подобалися його алгоритми рекомендацій, я звикла до функціоналу і довго користувалася цим сервісом. Але через складнощі з поповненням вирішила перейти на Apple Music.

Однак, коли я відкрила Apple Music, зіткнулася з тим, що його інтерфейс для мене виявився незручним і заплутаним.

Я не могла знайти, де завантажувати музику, додавати її у свою бібліотеку – все дратувало. Коли я поділилася цією ситуацією з подругою, яка навпаки спочатку користувалася Apple Music, вона розповіла, що при спробі перейти на Spotify в неї також виникли труднощі. І вона не перейшла.

І ось що я подумала.

Сила першого досвіду.
Перший довгий контакт із чимось формує сприйняття того, що «нормально» та «зручно». Це не лише про продукти, так і в житті. Якщо користувач звик до певної логіки взаємодії, будь-яка інша може здаватися незручною, навіть якщо вона легше. Зверніть увагу, як психіка несвідомо намагається відтворити патерни при яких зростала.

Важкість перемикання користувачів на інший продукт.
Навіть якщо інтерфейс продукту простіший або сервіс якісніший, звичка може бути сильнішою за реальні переваги. Це означає, що переконати користувача змінити сервіс – складне завдання. Йому потрібно не лише пояснити переваги, а й мінімізувати бар’єри переходу. І це ще одна причина, чому онбордінг такий важливий.

Не плутати лояльність і звичку.
Бренди часто мріють про лояльність аудиторії, але звичка може бути сильнішою за лояльність. Користувач може любити продукт, але, зіткнувшись зі складнощами, легко розчаровується і йде. Адже любов і ненависть – різні полюси однієї площини. Водночас той, хто діє за звичкою, швидше за все, залишиться навіть без емоційної прив’язаності.

Що варто врахувати

1. Якщо ваш продукт новий або ви хочете залучити користувачів від конкурентів, важливо не тільки комунікувати переваги, але і зробити перехід максимально безболісним. Зрозумілий онбординг, схожість у критично важливих функціях, адаптаційні підказки – усе це допоможе.

2. Якщо користувачі вже звикли до вас, не міняйте кардинально UX без досліджень. Важливі зміни потрібно вводити поступово. І це саме тому масштабні продукти, такі як Приват, не можуть собі дозволити різкі рухи з дизайном.

3. Використовуйте силу звички: створюйте регулярність взаємодії, додавайте автоматизацію, щоб користувач не замислювався про альтернативи. Полегшуйте шлях користувача і зменшуйте кількість кроків до цільової дії.

4. Люди витрачають ресурс на вибір один раз – і далі діють на автоматі.
Важливий момент: люди схильні витрачати максимум зусиль на разовий вибір, а потім хочуть діяти без зайвих роздумів. Якщо користувач уже зробив вибір на вашу користь, перетворіть це у звичку.

І ця звичка може бути найсильнішим фактором у виборі, навіть важливішим за реальні переваги.

Коли я подорожувала Європою, помітила річ, яка дуже контрастує з Україною.

Бренди міст.

Це те, чому ми можемо й повинні навчитися — як маркетологи, як підприємці, які розвивають свій бізнес, і як фахівці, які хочуть будувати особистий бренд.

Створювати історії.
І розповідати їх.

В Італії я постійно чула і бачила в TikTok, що треба обов’язково відвідати місто Амальфі, яке славиться своїми лимонами. Приїжджаєш туди — а там усе про лимони. Лімончелло, лимонні прикраси, плиточка з лимонами, навіть на будинках намальовані лимони. Іронія в тому, що я побачила там лише одне лимонне дерево. При тому, що я живу в Туреччині, де лимонні дерева — буквально за вікном у великій кількості. Але вони зробили з цього бренд.

Вони знайшли фішку — й почали про неї розповідати.

У всіх «що глянути в Португалії» говорять про Авейру — його називають "португальською Венецією". І, чесно, нічого особливого там на перший погляд нема. Один канал і кілька гондолоподібних човнів. Але там я отримала одну з найатмосферніших екскурсій. Завдяки людям.

Ще одне місце поруч — Кошта-Нова, містечко з кольоровими смугастими будиночками. Природи — небагато, вона не вирізняється. Туристичне місце, яке пустує в несезон. Але кожна хатинка — інстаграмний фон. Звичайно, за цим стоїть легенда. Хоча навіть місцеві не знають чи це правда, чи міський міф. На основі цієї легенди вони мають виробництво товарів (сардин). Там я вперше відчула себе туристкою-туристкою! Я купила 3 баночки сардини за майже 30 євро🥲 Бо їх роблять жінки з цього маленького міста своїми руками. Кожна баночка хендмейд. Я навіть не знаю чи інші сардини не роблять хендмейд, ви розумієте?😅

На фестиваль Лас-Файяс у Валенсії, традиції якого більше 500 років, кожен рік прилітають більше мільйону туристів. У листопаді 2016 року фестиваль включено до списку нематеріальної культурної спадщини людства UNESCO.

Я подумала: іноді легенда є, але якщо її ніхто не розповідає, не підсвічує, не створює навколо неї наратив — про неї ніхто не дізнається. Так само, як би круто ви не робили свою роботу, який би крутий продукт у вас не був — про вас можуть не дізнатись.

Сарафанне радіо — це добре, але воно часто працює тільки як відповідь на запит, його важко прогнозувати. Непрогнозовані канали, в свою чергу, важко масштабувати.

А є місця, у яких немає легенд. Але її придумали — і це дало людям хліб, розвиток, впізнаваність, потік туристів, і гроші.

Ви можете не шукати себе.
Ви можете себе створити!
І в цьому так багато свободи і дорослості.

Я згадала Шарівський замок під Харковом. Я його так і не побачила на власні очі, бо мої знайомі сказали, що він занедбаний і серце болить це бачити.

І я питаю себе — чому так? Чому ми не розповідали раніше так голосно про нас, чому ми не створюємо легенди навколо наших місць, які заслуговують на те, щоб стати брендом?

Звичайно, саме зараз у нас стоїть інша надважлива задача.
Вижити.

І я думаю, що частиною нашого виживання повинно стати пошук щастя всередині та джерел для розвитку.

Нам потрібен стимул жити, працювати, платити податки. Потрібні проєкти, віра в розвиток. Якщо ми хочемо в майбутнє — ми повинні будувати його вже зараз.

Внутрішній туризм — це не тільки про красу. Це про економіку. Це про збереження нашої культури. Це про нові робочі місця. І про ідентичність.

І я впевнена, що нам є що показати світу.
І я впевнена, що вам особисто є що дати цьому світу.

(більше фото в коментарях)

Почитати ще по темі:
Гарний продукт сам себе продає?

Еволюція комунікацій: що відбувається

Штутгартський аеропорт зробив тік-ток: «Лендоне, ми тобі не раді».
Лендон — чоловік відомої тіктокерки, який намагався їй зрадити.

І я підвисла.

Навіть 5 років тому важко було уявити, що бренд може публічно взяти участь у кенселінгу конкретної людини. А сьогодні — це нова норма. І це не просто хайп — це симптом.

Ще певний час тому я помітила тенденцію:
бренди більше не розмовляють із нами як корпорації. Вони розмовляють як люди.
З жартами, підтримкою, інтонацією друга, який тебе розуміє.

І я задумалась: навіщо?
(гроші, зрозуміло, але чому зараз)

1. Світ став фрагментованим, фракційним, полярним.

Політика. Війна. Інфляція. Екологія. Падіння авторитетів і соціальних інститутів. Змінна цінностей і можливість про це відкрито говорити.
Ми живемо у світі, де все частіше люди питають себе:
Хто я? Чи зі мною все гаразд? А поруч друзі чи вороги?

2. Капіталізм кайфує від індивідуалізму.

В рамках гіпотези. Людина, як соціальна істота, переживаючи ізоляцію споживає (витрачає грошей) більше. Бо ізоляція викликає тривогу, яку часто компенсують або апгрейдом себе, щоб тебе “вибрали”, або щось купити, щоб перестати відчувати смуток.

Приналежність стає головною потребою.

Тому бренди перестають бути просто продуктом, безликими корпораціями.
Вони стають «племенами».
Маркерами ідентичності.

Ти не просто носиш Nike.
Ти — частина культури Nike.

То чому бренди говорять як люди?
Бо довіряти абстрактній компанії важко.
Нам легше повірити людині, ніж цінностям «структури».

Ми розуміємо, що основна ціль багатьох корпорацій – збагачення.
Корпорації і люди – не друзі.
А ці всі «big idea» за все гарне, проти всього поганого – це вигідний аксесуар, додатковий стимул до купівлі.

«Ми дослідили, що це зараз трендово, і вирішили монетизувати вашу емпатію».

Саме тому зараз розквіт малого бізнесу і приватного підприємництва (і цей тренд дійшов до нас).
Хочеться підтримати не бренд — а людину.
Не велику структуру з офісами у 27 країнах.
А дівчину, яка пече хліб у себе на кухні.

Ти хочеш віддавати гроші тільки тим, хто розділяє твої цінності, підтримує їх на діях, а не просто використовує їх у рекламній кампанії. Люди усвідомили вагу грошей і силу комʼюніті в противагу корпораціям. І доказ цьому – культура кенселінгу.

І що почали робити бренди?
Будувати комʼюніті.
Щоб подолати цю прірву і межу.

Коли бренд проходить тест на цінності, він конвертує людину в споживача.
(с) Я :)

Тому бренди імітують людське обличчя, щоб зменшити цю недовіру.
Говорять людськими словами. Обирають конкретну сторону.
Стають не “вище”, а на рівні.

Маркетинг все більше заглиблюється в людей.
Від масових воронок продажів (Sales Funnel).
До шляху користувача (Customer Journey).

І новий етап – Ера приналежності (Belonging Loop – цей термін ми придумали разом з моїм чатжпт, не знайшла нічого схожого в інтернетах, буде авторським).

Людина не хоче просто купити.
Вона хоче приєднатись.
Бути прийнятою.
Побачити себе в контенті.
І залишитися в цій системі координат, де вона не самотня.

Блін, ну скажіть, що прикольні роздуми?
Я такого не читала останнім часом😅

«Давайте просто накинемо бюджети» – це як сказати: «Двигун не заводиться, давайте заллємо ще пального».

Ріст зупинився.
Що зазвичай роблять спеціалісти?
Просять більше грошей.

Вливаємо більше грошей.
Але що відбувається після цього?
– Вартість кліка росте.
– Вартість покупки росте.
– Конверсія стоїть або навіть падає.

Росте все, окрім продажів/долі ринку.

Я працювала не в одній ніші, де це стало буквально токсичним: аукціон перегрітий, бюджети ростуть неймовірно, тільки дохід стоїть на місце. За +10% доходу, треба віддати +50% маркетингового бюджету, окупність летить вниз, бізнес-модель не справляється з такими витратами. Відкатитися не виходить, бо вартість кліка продовжують годувати і інші гравці на ринку.

Зупиніться.
Ви не масштабуєтесь – ви консервуєте свої помилки, при чому часто і густо перегріваючи ринок.

І от що цікаво: якщо копати глибше — в 7 із 10 випадків проблема взагалі не в бюджеті.

Більшість запитів, які до мене приходять: «Лєр, глянь цифри, у нас дорога покупка? Може ппсшника змінити?»

Друзі, маркетинг – це система. І ви можете і повинні впливати на кожен її елемент.
І коли бізнес доходить до точки, де гроші не масштабують – потрібно думати інакше.

Найчастіші помилки, які я помічаю.

1. Бізнес забуває про продукт і його складові. Концентрується тільки на покупці трафіку настільки, що продукт може бути вже застарілий і час еволюціонувати.

2. Бізнес забуває за існування конкурентів і зовнішньо-економічного контексту (падіння купівельної спроможності, наприклад).

3. Бізнес чіпляється тільки за одну метрику і забуває про інші. Про конверсію і онбординг користувача, про середній чек, про ЛТВ.

4. Бізнес концентрується тільки на залученні і забуває про утримання. Не аналізує, що відбувається після покупки з користувачем, його рівень задоволення покупкою.

5. Бізнес не знає, які взагалі є стратегії росту бізнесу, окрім «залити більше бюджетів».

6. Бізнес немає big picture, що робити далі, коли в своїй ніші вони зустріли стелю і не думає майбутнім.

Маркетинг – це не «давайте ще бюджету накинемо»
Маркетинг – це вплив на продукт, на ціннісну пропозицію, на позиціонування, на цінову стратегію і в цілому на бізнес.
⠀
І якщо цього бачення немає – ви можете витратити +$100k і залишитись там, де були.
Просто з дорожчими лідами і перегрітим ринком.

Ніякої пофігістичної, впевненої в собі Лєри не існує

Я якось розділила канали, по класиці.
Тєлєжка для серйозних щів, тік-токи-інстаграми для фріформ контент.

І мені дійсно часто прилітає: ви така жива, така смілива, виходите в тік-ток з брудною головою, з маскою на обличчі. От би я так могла.

Друзі, авторитетно заявляю, з першоджерела, немає ніякої впевненої в собі Лєри.

В мене лежить 2 продукти на продаж (контент-воронка, конкурентний аналіз), 1 в розробці (чому ваш магазин не продає). І я їх не випускаю не тому, що не хочу.

А тому, що мені страшно.

Я 8+ років в маркетингу, кожен мій довгостроковий кейс успішний, я робила х2 доходу з великою кількістю замовлень за півроку при оптимізації бюджетів, виборювала долю ринку в висококонкуретних нішах. Я бачу свої результати в цифрах.

І мені страшно, що якийсь ноунейм в інтернетах скаже: Лєра, ти хєрова маркетологиня і вебінар твій какашечний.

І коли мені кажуть за волосся, за маски – мені неприємно, я парюся, я переживаю.

Чи можу я виходити в ефір «експертно-експертно»?

Можу.
Але це не я.
Підлаштовування себе під людей, яким реальна я не подобаюся, не наблизить мене до прийняття себе. Не створить для мене своє комʼюніті. Не дасть мені відчуття задоволення, від того, що я роблю. Бо левова частина мого ресурсу піде не на те, щоб проявитися, а на маскування. Я намагалася, правда, і дуже швидко вигоряла.

І потім зовсім нічого не робила.
Бо завжди було недостатньо ідеально.
І за цим ховався страх відторгнення. Він досі зі мною.

Я просто його прийняла.

Для когось я менш експертка, тому що не знімаю відео в пінджаках.
Для когось мої поради будуть примітивні.
Для когось навіть найцінніші і дієвіші поради від мене будуть не сприйматися, бо я їм не подобаюся.

І знаєте що?

Хєр з ними.

Якщо ви хочете зцілити себе, прийняти себе.
Почніть з того, щоб дозволити собі бути собою.

Колись я записала на цю тему відео, яке дуже люблю.
Бо мені сказали, що я туалетна експертка 🙂

І хто б думав, що до цієї туалетної експертки будуть з тік-току заходити проєкти, які топові в своїй ніші, які інноваційні, які мають покриття майже по всій Україні, фізичні точки. І які будуть вибирати мене за те, яка я насправді є.

І я щаслива.
Адже це найбільша цінність у житті – мати можливість бути собою.

Чи всім бізнесам потрібна стратегія

Як еволюціонував маркетинг

Що повинна містити хороша маркетингова стратегія

Як захищати ідеї перед клієнтом

Як просуватися з мінімальними бюджетами

Хто такий хороший маркетолог

І взагалі, як я опинилася в маркетингу

Читати інтервʼю

(мені воно дуже сподобалося, особливо, мій погляд на еволюцію маркетингу)
якщо хочете - приходьте ділитися думками, я це люблю

Що спільного у маркетингу з психотерапією?

Я от зараз почула фразу одного психолога: «Друзі, з чого ви вирішили, що психотерапія обов’язково веде вас до щастя?»

Так само люди в якийсь момент собі вигадали, що маркетинг може гарантувати стовідсотковий успіх у чомусь.

Що є терапія? Терапія – це шлях до усвідомлення. Це момент, коли перед тобою страшний темний ліс. З купою стежок і монстрів.

Терапія не вирубує ліс.
Не каже, якою доріжкою треба йти.
І не вбиває всіх монстрів.

Терапія – це ваш ліхтарик, який ви тримаєте в ручках і йдете, трясетеся. Але ви знаєте: «О, а цей монстр – це Валєра. Ми його вже бачили минулого тижня, коли треба було виступити з презентацією».

А цей монстр – це Микита. Микита в нас вилазить, коли я відчуваю себе максимально тривожно і хуйово. Ми знайомимося з монстрами, ми знайомимося з різними варіантами стежок – і вибираємо свою.

Я сумарно в маркетингу варюся 15й! рік. І за весь цей час – все одне й те саме: люди шукають кнопку бабло. Універсальну пораду, секрет, приховану мудрість, яку дізнаєтеся – і все одразу піде.

Задача маркетингу – збільшити вірогідність вашого успіху через усвідомлення і розуміння вашої точки на ринку і конкурентів, контексту (лісу і монстрів), вашої цінності, цінності вашого продукту.

Дати вам цей ліхтарик. Цей ліхтарик – це різні канали і інструменти, з якими ви будете намагатися досягти цього успіху.

Стати щасливим – насправді, не така велика проблема. Проблема – зрозуміти, що тебе зробило щасливим, і закріпитися на цьому плато, щоб тобі стабільно було добре.

Разово вистрілити в тіктоці, отримати мільйон переглядів і купу записів – не проблема.
Проблема – отримувати цей результат регулярно.

Як і в житті: стати щасливим один раз – легко. Закріпити цей стан – ось справжнє мистецтво.

Гарний маркетинг будує стабільну прогнозовану систему, в якій ви знаєте, що вам приносить профіт, і які дії ви для цього повинні зробити, щоб його отримати.
А якщо ви робите якісь дії, і це не відбувається – у вас є план B.

Гарний маркетинг – як гарна психотерапія:

– не дає ілюзій
– показує реальність
– допомагає усвідомити себе в ній
– навчає думати і діяти системно
– будує середовище для росту, не обіцяючи "іксів"
– дає необхідні інструменти для досягнення бажаного

Терапія не зробить всю роботу за вас. Вона і є робота.

Маркетинг – це постійний процес, а не разова акція.
І якщо в тебе є ліхтарик, карта і навички читати місцевість – ти вже попереду 90 % ринку.

Брифуємо так, щоб не оху*ти

Ви ж знаєте, як я люблю паралелі між маркетингом, бізнесом, роботою і життям.

Коли тобі 14 – ти прийшов на побачення, ви слухаєте одну музику, взялися за ручки, і вже кохання. Це нормально.

Але коли тобі 30 – там починається повноцінна співбесіда: про цінності, про досвід, про погляди на життя. Бо так, як було в 14, вже не весело. Будуть наслідки. Можна добряче роз*їбатися. А хочеться, щоб було класно.

Так само і з роботою.
Чомусь ми забуваємо, що процес співбесіди чи старту проєкту – це двосторонній процес. І що нам теж важливо ставити питання. Не лише про зарплату чи відпустки, а глибші. Щоб не потрапити у проєкт, який виснажує, з замовником, який не дає розвиватися, або в середовище, яке просто виїдає всі твої ресурси.

Я зібрала свою шпаргалку запитань, які ставлю перед тим, як заходити в новий проєкт. Щоб опинитися там, де мені не кайфово.

Оформила це в міні-гайд, який можна забрати за посиланням.

Якщо не хочеться платити, але хочеться забрати, то можна зробити репост будь-якого мого поста в інсті з відміткою. Я побачу – і скину файл безкоштовно.

Бо моя мета проста: щоб спеціалісти перестали страждати на токсичних і неприкольних проєктах. Та приносили максимум value бізнесу.

Що чекає всередині гайду.
Список питань по блокам:
• про цілі та KPI
• досвід і попередні спроби
• ресурси й бюджети
• як ухвалюються рішення
• продукт
• відповідальність і критерії успіху
• червоні прапорці
• формальності

Там не просто список питань – я додаю, на що звертати увагу у відповідях, щоб не залетіти в токсичну історію.

Кому це треба?
Тим, кому важлива структуризація і хто ще вчиться бачити між рядків. Хто не завжди знає, що питати як правильно інтерпретувати відповіді клієнта. І хто потрапляв в проєкти, в які не хочеться потрапляти.

Кому не треба?
Досвідченим спецам, які й так знають, що питати і як це зчитувати.


ПС: якщо купили і для вас це шляпа, пишіть мені, щось придумаємо

(поки ніхто не писав, тільки дякували😅)

Незручність та відторгнення – це ціна, яку ви платите за ком’юніті і бренд.

Багато людей, які росли тоді, коли росла я (і навіть зараз), бояться осуду суспільства – тому не проявляються.
Або проявляються так, щоб бути соціально прийнятими. Транслюють ті меседжі, які, як вони думають, люди хочуть від них почути. Відповідно, вони тримають себе в нейтральній площині.

В голові я малюю собі горизонтальну лінію. І вони стоять десь посередині, щоб бути зручними, зрозумілими, кльовими для всіх.

Це ілюзія. Кльовим для всіх ти не будеш. Можеш нічого не робити, просто сидіти тихо – і все одно комусь не сподобаєшся. Бо в інших є проєкції.

Щоб з кимось виник емоційний конект – у стосунках, дружбі, ком’юніті – потрібно проявити себе. Піти в уразливість і показати, хто ти є насправді: свої цінності, свої переживання, себе.
І в цей момент ти починаєш рухатися з нейтральності у різні напрямки цієї лінії. Коли ти самовиражаєшся – ти неминуче знаходиш людей, яким це не близько. Вони відторгають.

Приклад: я вийшла в сторіс і розповіла про свої феміністичні погляди – від мене відписалися люди, яким це не відгукнулося.

Ти проявляєшся – вони відходять. Між вами утворюється відстань. Але в той самий момент ти наближаєшся до інших.
Ти не можеш віддалятися від усіх. Навіть якщо захочеш. Є супернішеві блоги, суперспецифічні бізнеси – і навіть вони мають своїх підписників.

Я завжди згадую приклад дівчини, яка зробила бізнес на прикрасах із ла*на свого голуба. Один з моїх улюблених кейсів українського інфопростору.

Отже, ціна автентичності – це відторгнення від тих, хто не резонує. Але водночас – це шлях до свого ком’юніті.

Ми часто концентруємося на тому, скільки людей від нас відмовиться, коли побачить справжніх нас. Саме тому намагаємося стояти на нейтралочці. Тому все, що робимо, виходить суперпрісне й нецікаве.

А фокус має бути не на тому, хто віддаляється, а на тому, до кого ви наближаєтесь.

Якщо ви хочете емоційний, теплий, справжній конект – з аудиторією, з брендом, з людьми – проявляйтесь такими, якими ви є.

Бо є пастка. Якщо ви показуєте "не себе" і вас приймають, ви все одно не відчуєте задоволення. Бо всередині знатимете: люблять не вас, а вашу маску. І це не прийняття. Це просто зручна версія вас.

Всі розіграші лайно?

Чи справді конкурси, челенджі, рафли завжди “шкодять аудиторії”, вбивають бізнес і віддаляють від досягнення маркетинг-цілей.

Мотиваційні активності – не проблема.
Проблема – у поганій реалізації.

Ось кілька прикладів, де мотиваційні активності є частиною культури і тільки укріплюють комʼюніті.

Play2Earn. Вони постійно запускають рафли – і при цьому їхня аудиторія залишається глибоко залученою.
Чому? Бо участь вимагає занурення. Ти маєш розібратися в продукті, спробувати його, зрозуміти, як він працює.
У цьому процесі ти будуєш зв’язок – і з продуктом, і зі спільнотою.

Бʼюті. Мейк-ап бренди. Їхні активності – це часто прекрасний спосіб повідомити про реліз нової лінійки, який активує аудиторію, вимагає залучення і драйвить продажі.

Тому головне питання не “чи варто робити конкурси?”, а:
– Чи це релевантно для нашої цільової аудиторії?
– Що користувач має зрозуміти про наш продукт?
– Чи зробить ця активність його ближчим до нього?
– На яку дію або зусилля ми хочемо надихнути?
– Яку маркетингову ціль ми прагнемо досягти?

Якщо активність – просто бонус заради бонусу, вона порожня.
Але якщо вона пов’язана з продуктом, дає цінність аудиторії й дає користувачу можливість емоційно залучитися – вона перетворюється на потужний інструмент побудови спільноти.

Контекст теж має значення.
У деяких нішах “мотивований трафік” – не проблема, а необхідність.
Бо в таких екосистемах зусилля = приналежність або просто точка входу.

На початковому етапі такі механіки можуть бути природним входом – щоб створити перший буст підписників і сформувати базовий шар аудиторії, з якою далі можна працювати. Звісно, це не має бути єдиною тактикою.

Обираючи будь-який маркетинговий інструмент, питання не в тому, “хороший він чи поганий”, а в тому, чи відповідає він поточному етапу бізнесу, чи закриває потрібну маркетингову ціль, чи підходить цій ніші, цьому ринку і аудиторії.

Навіть найефективніший і найпрозоріший канал – як-от Google Ads – може не спрацювати, якщо ним неправильно користуватися.
Те саме стосується і мотиваційних активностей.

Основна проблема в тому, що багато маркетингових команд не думають на крок вперед: що відбувається після завершення активності?

Якщо ви залучили аудиторію – що далі?
Чи є у вас план, як утримати цей зв’язок?

Ось тут і проходить межа – між разовим бустом і довгостроковою роботою з комʼюніті.

Штраф за порно-акторку в рекламі бетону

Бетон від Ковальска запустив кампанію з порно-акторкою: «Твердий стандарт» (більше року тому).
Комунікаційна задача: донести важливі правила догляду за бетоном.

І майже через рік за це отримують штраф. Компанію оштрафували на 5083 грн за зміст реклами і на 1700 грн – за ненадання інформації про її вартість.

Вова Соболев, СМО Ковальска сказав в своєму ЛІ: “Якщо соціально-етичний маркетинг – це робити занудну комунікацію тільки "щоб колеги по креативному цеху похвалили", то можете вважати мене не найсоціально-етичною людиною”.

Аргументи наступні: наша ЦА прораби і будівельники. Є проблема – не читають інструкції догляду за бетоном. Треба зробити інструкції цікавими. Ми орієнтуємося на нашу ЦА, а від неї отримали позитивні відгуки.

Маркетингове питання
Чи задача закрита і як це поміряли?

Можна було б сформувати гіпотезу, що рівень залученості або уваги до правил догляду за бетоном буде низький, що це не такий вже і відомий бренд-амбасадор для ЦА.

Але команда поділилася результатами.
«Кампанії вдалося охопити понад 80% нашої ЦА, яка позитивно оцінила кампанію», – говорять у «Ковальській». За їхніми даними, негатив становить менше 1%.
Це топові результати.

Етичне питання

Чи повинен бізнес думати про те, як його дії впливають на світ і не на свою ЦА?

Чи ставлять собі етичні питання власники бізнесів, які тримають більшість ринку товарів для мам і дітей, протягуючи закони проти декретних відпусток, щоб опосередковано і стратегічно збільшити попит на їх товари?

Чи ставлять собі етичні питання люди, які обмежують доступ до води і заробляють на цьому?

Чи ставлять собі етичні питання бізнеси і держави, коли у пів мільяйрда жінок немає змоги купити собі засоби гігієни?

Як і в будь-якому етичному питанні, кожен вибирає відповідь сам.

Ну і було б чітєрством не сказати свою відповідь.
Я думаю, що кампанія ефективна, що наслідків у короткотривалій перспективі на не зрілому українському ринку вона не отримає, окрім штрафу.
І я б таке зробити не змогла. Не мої цінності і в мене недостатньо яєць для сміливих креативів.
Хоча колись я зробила малобюджетну таку кампанію і таку.
Досі ними пишаюся.

Як вам кампанія бетону?