HackYourMom - мамкіни хакери України 🇺🇦

Він дав тобі 100$, а я дав тобі 20$, але в нього був мільйон , а в мене всього 20$… пам’ятаєте такі пафосні постики з нині мертвого вк? Пост буде про те, що бідні завжди віддають більше за багатих, і про те, що допомога повинна бути адресною, бо всіх не спасеш.

В грудні заплатив 100к+ грн податків і впевнений що краще б на ЗСУ то віддав, але такої опції просто не було. Свою потребу ділитися з іншими більш бідними людьми я усвідомив ще в університеті, і на мою суб’єктивну думку в нашій країні кожен волонтер чи донор самостійно знає як приблизити перемогу через адресну допомогу краще за державних управлінців. Податки треба сплачувати, кажуть нам на кожному кроці, але «треба контролювати куди йдуть твої податки» ми чомусь чуємо рідше.

Люди сприймають лише особисті історії і ось моя:

Багато вже про то писав: жив я в Харкові на вулиці Чоботарський, між Вокзалом та Центральним ринком, у місці найбільшої концентрації сброду, жебраків, бомжів, шахраїв та бандитів, ну бо харківське міське управління міліції було розташоване саме на центральному ринку, тому шахраї і бандити були завжди поряд 😉і чомусь мали погони... 😑 Зараз там офіс КіберПоліціі доречі. Переїхав я в той «лакшері» район з ще більш «пафосного» району ХТЗ, де батьки орендували однокімнатну квартиру , під лозунгом «кому в жизні не везе, той живе на ХТЗ». А на ХТЗ я виїхав, коли мати після розлучення з москалем жила в гуртожитку, та почала зустрічатися з батьком, що вивіз її з гуртожитка на ХТЗ, а потім на центральний ринок.

В такому «елітному» житті, батьки нікого не винили, а старанно працювали в буквальному сенсі до гриж та мозолів, бо час був такий, і так було у всіх, ну мені так казали. Мене виховували в стилі: ніколи не йти проти системи, бо в нас немає грошей відкупитися від мусорів. Це був десь 97-98 рік. А ще, не дивлячись на то, що інколи грошей не вистачало навіть на якийсь снікерс дитині, батьки постійно давали гроші жебракам. І робили то демонстративно, при мені. На що я, як дитина реагувал в стилі : «- та якого біса Ви їм грошей даєте, коли я прошу вас купити мені %якась не дуже потрібна штука% то відмовляєте». Бо це нормально для дітей так реагувати.

А мене вчили цінувати те що є і допомагати тим, кому ще важче. При цьому рівнятися на тих, кому домагаєш було суворо заборонено, навіть пам’ятати про тих кому допоміг - в нас вважалось соромом. Батько казав: займай та віддавай завжди стільки грошей, скільки готов втратити без надії на повернення, а сам свої борги - завжди віддавай. Рівнятися можна було лише на кращіх за тебе, і не в фінансовому плані, а в плані розвитку інтелекту або фахових навиків.

Коли я трохи виріс, мені ще пояснили що допомога повинна бути адресною, тобто треба впевнитися, що вона принесе користь і ілюструвалося то все поговоркою про те, що «якщо дати людині рибину, вона буде сита добу, а якщо навчити людину рибачити то вона буде сита все життя». Батько брав на роботу «реалізаторів» що продавали якийсь дрібний товар на ринку, деякі його кидали, а він продовжував так робити, потім займався перевезеннями, сам розвозив товар на газелі, потім ще щось, бо опції здатися не було, інакше не було б чого їсти.

Вночі він скуповував радянські військові розкладушки, які розпродавали за безцінь прапорщікі що продовжували розтаскувати залишки армії і паяв з них ТВ антени, які потім продавав. Інженери не були нікому потрібні і він багато часу проводив з дітьми, розповідаючи як все те працює.

Він робив з мене людину і допомагав не всім підряд, а ближайшому оточенню до якого міг дотягнутися, влаштовуючи їх на роботу, створючі робочі місця і не ідучи проти системи. Держава нагородила його пенсією в 3 тис грн доречі 😂 але син зміг дати трохи більше 😉 І я не вимахуюся, я таким чином кажу батьку дякую, а вам розказую: якщо хочете допомогти Україні : виростіть гарних людей, що будуть не просто йти проти системи, а не будуть ссати розваливати її якщо її очулють тупі та вороваті люди. Як то кажуть «не можеш побороти, треба очолити і розвалити з середини»🧐.

👍110❤24🔥5👏1🤡1

2.72K viewsedited 11:33