Заводжу цей канал переважно з егоїстичних міркувань, бо виплекала в собі просто непереборну потребу ділитися книжковим і наболілим *або книжковим і захопленим*.

Я не втомлююся дивуватися, що в просторі україномовних відгуків на книжки переважно всі завжди усім задоволені та навіть пишаються своїм вмінням не помічати погане. Щиро заздрю, бо я не вмію ні пишатися, ні проходити повз.

Якщо побачите в мене фразу на кшталт "ця книжка змушує багато про що задуматися" чи ще щось у цьому дусі, можете кидатися капцями. Або здіймати тривогу, бо, як варіант, мене викрали і тут пише хтось інший.

Для зворотнього зв'язку осьдечки мій профіль, я завжди рада подискутувати - @daachekanova.

У ніч з учора на сьогодні закінчила читати роман британки Кейт Аткінсон "За лаштунками в музеї". Минулого літа я вже познайомилася з цією без сумніву талановитійшою авторкою, а саме з "Руїни бога" - і лишилася абсолютно закоханою у її стиль. Вона пише так красиво, що цей текст хочеться читати вголос.

"За лаштунками в музеї" - історія про чотири покоління одної родини, які з Йорка розбрелися, певно, по всім країнам Британської Співдружності. Фермери та пілоти, розчаровані та вперті, несміливі та депресивні, закохані й зрадливі. Без перебільшень, тут настільки багато персонажів, що навіть лінива я була змушена зобразити щось підозріло схоже на родинне дерево цієї сім'ї. Не менш захопливо спостерігати як випадковим чином переплітаються долі людей, що навіть не підозрюють про своє споріднене походження.

З головною героїнею Рубі Леннокс ми знайомимося ще в момент випадкового зачаття, і всі події спостерігаємо через її призму дитячого, підліткового і врешті дорослого сприйняття. У романі майже відсутній екшен, але Кейт Аткінсон вдається так образно і яскраво описати похмурість повсякденного життя, що Рубі здається давно знайомою, майже подругою. Утім, приз моїх глядацьких симпатій все ж належить її старшій сестрі Патриції.

"За лаштунками в музеї" час від часу занадто перегукується з "Руїнами бога": тут і бомбардувальники під час Другої Світової, і будинок для старих, і персонаж,що знайшов себе у буддизмі. Не можу сказати, що це прямо повторення сюжету, радше спільні елементи.

У мене склалося враження, наче авторка хотіла вплести в історію трохи інцесту, а потім чомусь передумала.

Ще я трохи понервувала з-за того, що у романі постійно згадується персонажка з "Дракули" Люсі Гаркер. Все б нічого, але у Брема Стокера такого не було. Був Джонатан Гаркер і була Люсі Вестнер. Дрібниця, скажете, але ж хіба важко було б перевірити?

Вважаю дуже крутим закільцованість доль героїнь: перед Рубі та її прабабусею постає одна і та сама дилема, але вибір вони роблять різний.

Разом з усім цим я упевнена, що читати Аткінсон - чистий кайф і радію, що маю ще нечитане "Життя за життям" у заначці.

А ви читали щось у Аткінсон? Як воно?

У мене є скретч-мапа з книгами, що була отримана на якийсь День Народження від подруг. Дуже раділа їй і на початку пристрасно шкрябала монеткою знайомі назви, потім трохи менш пристрасно підмітала підлогу від сріблястого лушпиння.

Ця мапа побула зі мною в студентському гуртожитку і переїхала, тепер живе біля книжкової шафи. Час від часу дивлюся на неї і зітхаю, бо площа покритих напиленням назв не змінювалася протягом останнього року. В першу чергу це всілякі мотивуючі нон-фікшони (мої стосунки з цим видом літератури заслуговують окремого посту); різновиди класики, котрі я благополучно запланувала читати на пенсії, погойдуючись на кріслі та нарешті книжки, що водночас і містяться в моєму списку to-read, але мають надто вже невиграшні позиції. До «Мага» Фаулза, котрого я вже навіть придбала, мені не вдається дійти більше року.

Отож, з одного боку ці скретч-мапи – прикольні штуки, які вносять певний інтерактивчик в читацький процес, а з іншого, наприклад, в моєму випадку вони взагалі ніяк не впливають на вибір книг для читання. Сповідую думку, що не існує книжок, які ТРЕБА прочитати – хіба що правила дорожнього руху, тому було б круто, аби можна було б замовляти індивідуальні скретч-мапи. Тоді б я розігналася!

До речі, про поезію. У ВСЛ з 18 до 23 березня -30% на поетичні збірки.

https://starylev.com.ua/bookstore/series--poeziya

А ще у Якабу можна сьогодні купити електронні книжки за 9 грн, тому я спішу порадити "Факультет" Дарини Березіної.
https://www.yakaboo.ua/ua/fakul-tet-1612719.html

"Бартімеус і Амулет Самарканда"

По незрозумілій для мене причині цю серію Джонатана Страуда часто порівнюють з історією Гаррі Поттера. Припускаю, що ці люди ніколи не читали ні перше, ні друге, бо книги мають у спільному лишеголовного героя підліткового віку та магічний Лондон у якості місця дії. Все інше – геть відмінне *якщо бути чесно, то і перші два пункти різняться*.

Отож, події відбуваються у альтернативному Лондоні, де пануюча верхівка складається з чарівників. Вони працюють в Уряді, приймають закони, живуть у розкішних будинках, їздять у дорогих машинах тощо. Лондон знаходиться у стані війни з Прагою та Італією *але це ніяк на сюжет не впливає, такий собі гачочек на наступні частини*.

Основне джерело сили чарівників – викликані джини, які і здатні на справжню магію. Джинів у цьому світі велике різноманіття: африти, бісенята, мариди, фоліоти тощо. Основний сюжет книги тримається на тому, що ображений підліток Натаніель викликає до себе могутнього джина Бартімеуса і хоче здійснити помсту його руками.

Бартімеус – справжня окраса книги. Частина розділів написана від першого обличчя цього джина, і я його щиро полюбила. Його хвалькуватість, іронійність і постійні кумедні зноски з роз’ясненнями просто неоціненні для цієї історії. Бартімеус безсумнівно вийшов найяскравішем персонажем.

Під час читання книги у мене виникло дві проблеми. Перша - це легке й безболісне прийняття всіма персонажами того факту, що чарівники тримають джинів у рабстві, змушують їх воювати один з одним, карають різноманітними больовими заклинаннями. І якщо це не бентежить негативних персонажів, то нехай, але ж Натаніель, якого нам показують чесним, добрим і сміливим, теж не зважає на свій статус «рабовласника». Я не можу сприймати головного героя позитивним, якщо він не бачить проблеми у тому, аби зробити комусь боляче. Десь у книзі проблиснули учасники руху Спротиву *які теж вочевидь з’являться у наступних частинах*, але здається мені, що вони захищатимуть права «простолюду», а не виступатимуть за звільнення джинів.

Друга проблема стосується самого Амулету Самарканду. Мені було цікаво, що автор обрав саме Самарканд, бо погодьтесь, середньоазіатські міста не часто спливають у літературі. Я чекала на історію цього амулету, але читачів ставлять перед фактом: ось амулет, його зробив могутній чарівник ноунейм, ось так амулет виглядає, ось його властивості. Замало, чи не так?

Тим не менш, це була хороша історія і мені хочеться взнати, що там буде далі. Якщо що, друга книга вже вийшла, третю Абаба обіцяє у травні. Більш того, почали видавати іншу серію книжок Страуда, на яку я теж заглядаюсь *а на шо я не заглядаюсь?*.

У моєму улюбленому інет-магазині до 30 квітня безкоштовна доставка від 250 грн (ну а це одна чи дві книжки). За шо люблю кнігінг? У них немає всяких бонусних систем, у них просто менші ціни (менші, ніж на сайтах видавництв), а якщо ви раптом ще і з Харкова, то можна взагалі забирати у пунктах самовивозу.

Якщо що, у них дуже стрьомний пошук і взагалі не надто юзер-френдлі сайт, але ми ж приходимо туди не на сайт милуватися.
https://www.kniging.com.ua/

Сьогодні у Км-букс розпродаж, купила собі улюблену "Небудь де". Я її читала давно і російською з назвою "Задверье", і з цієї книги почалася моя любов до Ґеймана.

І все б нічого, але кожного разу, заходячи на сайт цього видавництва, у мене виникають десятки запитань. Чому так дивно працює пошук? Чому у категорії "Художня література" не показують фантастику? Чому на продуктову сторінку книжок боляче дивитися? *та, я розумію, що це моя профдеформація, але все одно печально*

О, Наш Формат викотив довгоочікуваний додаток для е-буків. Ще не встановивши, уже бачу основну проблему, чому я навряд його юзатиму: неможливість використання на читалках (вони, власне, кажуть за кіндл, а у мене покетбук, але не думаю, що є різниця). Я розумію чому так, але все одно груснінько з того.

Знову незадоволена км-буксом *я ж обіцяла бути grumpy *. Цього разу обкладинкою "Жнеця" Ніла Шустермена. Експертно *ну майже* заявляю, що якщо на обкладинці можна порахувати пікселі, то це відстій якийсь.

Захоплююсь і водночас жахаюсь людям, котрі читають одночасно лише одну книгу. Це взагалі як робиться, хелп мі.

Якщо серйозно, то я так не вмію і, мабуть, не хочу вміти, хоча, безперечно, цікавлюсь як це. У нас в універі був викладач, найстрашнішою образою від якого була фраза: "Эх вы, одноканальные существа". Зараз я розумію, що точно не "одноканальна". Знав би він правду.

До чого це я все пишу, випадково помітила в гудрідсі, що читаю зараз 5 книжок (насправді там відмічено 6, але, дивлячись правді в очі, "Другу стать" я востаннє брала в руки не в цьому році, тому вона не рахується).

1) "Жнець" Ніла Шустермана почала буквально ось-ось. Читається навдивовижу просто, світ цікавий, але ще не зрозуміло до чого це все йде. Думаю вистачить на кілька днів.

2) "Іншалла, Мадонно, іншалла" Міленко Єрґовича. Це збірка оповідань-севдалінок у перекладі Катерини Калитко. І, якщо чесно, це прямо максимально схоже на історії самої Калитко, тільки вони відбуваються не в Землі Загублених, а десь на Балканах. Неймовірно красивий повільний текст, мені комфортно одне оповідання у 2-3 дні.

3) "Чужак" Макса Фрая. Ця книжка у мене на читалці, тому читається від випадку до випадку, коли я в метро, потязі тощо.

4) "Before They Are Hanged" Joe Abercrombie. Моє читання англійською, яке, сподіваюсь, колись подужаю, бо Аберкромбі просто боженька дарк фентезі, але мені не часто вистачає сил на нього.

5) І нарешті "Пир стервятников" Мартіна. Це аудіокнига, вона стає у пригоді, коли я роблю шось вдома: їжу там готую, чи прибираю. Теж майже рік уже її слухаю.

А скільки у вас книжок в currently reading?