Заводжу цей канал переважно з егоїстичних міркувань, бо виплекала в собі просто непереборну потребу ділитися книжковим і наболілим *або книжковим і захопленим*.

Я не втомлююся дивуватися, що в просторі україномовних відгуків на книжки переважно всі завжди усім задоволені та навіть пишаються своїм вмінням не помічати погане. Щиро заздрю, бо я не вмію ні пишатися, ні проходити повз.

Якщо побачите в мене фразу на кшталт "ця книжка змушує багато про що задуматися" чи ще щось у цьому дусі, можете кидатися капцями. Або здіймати тривогу, бо, як варіант, мене викрали і тут пише хтось інший.

Для зворотнього зв'язку осьдечки мій профіль, я завжди рада подискутувати - @daachekanova.

У ніч з учора на сьогодні закінчила читати роман британки Кейт Аткінсон "За лаштунками в музеї". Минулого літа я вже познайомилася з цією без сумніву талановитійшою авторкою, а саме з "Руїни бога" - і лишилася абсолютно закоханою у її стиль. Вона пише так красиво, що цей текст хочеться читати вголос.

"За лаштунками в музеї" - історія про чотири покоління одної родини, які з Йорка розбрелися, певно, по всім країнам Британської Співдружності. Фермери та пілоти, розчаровані та вперті, несміливі та депресивні, закохані й зрадливі. Без перебільшень, тут настільки багато персонажів, що навіть лінива я була змушена зобразити щось підозріло схоже на родинне дерево цієї сім'ї. Не менш захопливо спостерігати як випадковим чином переплітаються долі людей, що навіть не підозрюють про своє споріднене походження.

З головною героїнею Рубі Леннокс ми знайомимося ще в момент випадкового зачаття, і всі події спостерігаємо через її призму дитячого, підліткового і врешті дорослого сприйняття. У романі майже відсутній екшен, але Кейт Аткінсон вдається так образно і яскраво описати похмурість повсякденного життя, що Рубі здається давно знайомою, майже подругою. Утім, приз моїх глядацьких симпатій все ж належить її старшій сестрі Патриції.

"За лаштунками в музеї" час від часу занадто перегукується з "Руїнами бога": тут і бомбардувальники під час Другої Світової, і будинок для старих, і персонаж,що знайшов себе у буддизмі. Не можу сказати, що це прямо повторення сюжету, радше спільні елементи.

У мене склалося враження, наче авторка хотіла вплести в історію трохи інцесту, а потім чомусь передумала.

Ще я трохи понервувала з-за того, що у романі постійно згадується персонажка з "Дракули" Люсі Гаркер. Все б нічого, але у Брема Стокера такого не було. Був Джонатан Гаркер і була Люсі Вестнер. Дрібниця, скажете, але ж хіба важко було б перевірити?

Вважаю дуже крутим закільцованість доль героїнь: перед Рубі та її прабабусею постає одна і та сама дилема, але вибір вони роблять різний.

Разом з усім цим я упевнена, що читати Аткінсон - чистий кайф і радію, що маю ще нечитане "Життя за життям" у заначці.

А ви читали щось у Аткінсон? Як воно?

У мене є скретч-мапа з книгами, що була отримана на якийсь День Народження від подруг. Дуже раділа їй і на початку пристрасно шкрябала монеткою знайомі назви, потім трохи менш пристрасно підмітала підлогу від сріблястого лушпиння.

Ця мапа побула зі мною в студентському гуртожитку і переїхала, тепер живе біля книжкової шафи. Час від часу дивлюся на неї і зітхаю, бо площа покритих напиленням назв не змінювалася протягом останнього року. В першу чергу це всілякі мотивуючі нон-фікшони (мої стосунки з цим видом літератури заслуговують окремого посту); різновиди класики, котрі я благополучно запланувала читати на пенсії, погойдуючись на кріслі та нарешті книжки, що водночас і містяться в моєму списку to-read, але мають надто вже невиграшні позиції. До «Мага» Фаулза, котрого я вже навіть придбала, мені не вдається дійти більше року.

Отож, з одного боку ці скретч-мапи – прикольні штуки, які вносять певний інтерактивчик в читацький процес, а з іншого, наприклад, в моєму випадку вони взагалі ніяк не впливають на вибір книг для читання. Сповідую думку, що не існує книжок, які ТРЕБА прочитати – хіба що правила дорожнього руху, тому було б круто, аби можна було б замовляти індивідуальні скретч-мапи. Тоді б я розігналася!

До речі, про поезію. У ВСЛ з 18 до 23 березня -30% на поетичні збірки.

https://starylev.com.ua/bookstore/series--poeziya

А ще у Якабу можна сьогодні купити електронні книжки за 9 грн, тому я спішу порадити "Факультет" Дарини Березіної.
https://www.yakaboo.ua/ua/fakul-tet-1612719.html

"Бартімеус і Амулет Самарканда"

По незрозумілій для мене причині цю серію Джонатана Страуда часто порівнюють з історією Гаррі Поттера. Припускаю, що ці люди ніколи не читали ні перше, ні друге, бо книги мають у спільному лишеголовного героя підліткового віку та магічний Лондон у якості місця дії. Все інше – геть відмінне *якщо бути чесно, то і перші два пункти різняться*.

Отож, події відбуваються у альтернативному Лондоні, де пануюча верхівка складається з чарівників. Вони працюють в Уряді, приймають закони, живуть у розкішних будинках, їздять у дорогих машинах тощо. Лондон знаходиться у стані війни з Прагою та Італією *але це ніяк на сюжет не впливає, такий собі гачочек на наступні частини*.

Основне джерело сили чарівників – викликані джини, які і здатні на справжню магію. Джинів у цьому світі велике різноманіття: африти, бісенята, мариди, фоліоти тощо. Основний сюжет книги тримається на тому, що ображений підліток Натаніель викликає до себе могутнього джина Бартімеуса і хоче здійснити помсту його руками.

Бартімеус – справжня окраса книги. Частина розділів написана від першого обличчя цього джина, і я його щиро полюбила. Його хвалькуватість, іронійність і постійні кумедні зноски з роз’ясненнями просто неоціненні для цієї історії. Бартімеус безсумнівно вийшов найяскравішем персонажем.

Під час читання книги у мене виникло дві проблеми. Перша - це легке й безболісне прийняття всіма персонажами того факту, що чарівники тримають джинів у рабстві, змушують їх воювати один з одним, карають різноманітними больовими заклинаннями. І якщо це не бентежить негативних персонажів, то нехай, але ж Натаніель, якого нам показують чесним, добрим і сміливим, теж не зважає на свій статус «рабовласника». Я не можу сприймати головного героя позитивним, якщо він не бачить проблеми у тому, аби зробити комусь боляче. Десь у книзі проблиснули учасники руху Спротиву *які теж вочевидь з’являться у наступних частинах*, але здається мені, що вони захищатимуть права «простолюду», а не виступатимуть за звільнення джинів.

Друга проблема стосується самого Амулету Самарканду. Мені було цікаво, що автор обрав саме Самарканд, бо погодьтесь, середньоазіатські міста не часто спливають у літературі. Я чекала на історію цього амулету, але читачів ставлять перед фактом: ось амулет, його зробив могутній чарівник ноунейм, ось так амулет виглядає, ось його властивості. Замало, чи не так?

Тим не менш, це була хороша історія і мені хочеться взнати, що там буде далі. Якщо що, друга книга вже вийшла, третю Абаба обіцяє у травні. Більш того, почали видавати іншу серію книжок Страуда, на яку я теж заглядаюсь *а на шо я не заглядаюсь?*.

У моєму улюбленому інет-магазині до 30 квітня безкоштовна доставка від 250 грн (ну а це одна чи дві книжки). За шо люблю кнігінг? У них немає всяких бонусних систем, у них просто менші ціни (менші, ніж на сайтах видавництв), а якщо ви раптом ще і з Харкова, то можна взагалі забирати у пунктах самовивозу.

Якщо що, у них дуже стрьомний пошук і взагалі не надто юзер-френдлі сайт, але ми ж приходимо туди не на сайт милуватися.
https://www.kniging.com.ua/

Сьогодні у Км-букс розпродаж, купила собі улюблену "Небудь де". Я її читала давно і російською з назвою "Задверье", і з цієї книги почалася моя любов до Ґеймана.

І все б нічого, але кожного разу, заходячи на сайт цього видавництва, у мене виникають десятки запитань. Чому так дивно працює пошук? Чому у категорії "Художня література" не показують фантастику? Чому на продуктову сторінку книжок боляче дивитися? *та, я розумію, що це моя профдеформація, але все одно печально*