Long story short
Як і багато інших людей я починаю новий читальний рік разом із просто новим роком, виставляю собі челендж на гудрідс. Частково, бо це все таки добре нагадування, що, мовляв, харош уже гортать стрічку, іди читати, а з іншого боку мені подобається стежити за смужечкою трекінгу.
За ці 19 днів я завершила читати 5 книжок і зараз коротесенько про всіх них згадаю.
1) "Троє у човні, якщо не рахувати собаку" Джерома К. Джером. Дочитала, вірніше, дослухала цю книгу 1 січня, тому можна вважати мене чітеркою, бо почала насправді десь у вересні. Мене вразило наскільки смішною і життєвою може стати історія, написана ще бозна-коли (у 19 ст.). Не розумію чому я так старанно уникала її до цього.
2) "Батько вепр" Террі Пратчетта. Теж чітерство, бо почала читати ще у 2019, вірніше, перечитувати. Російська версія цієї книги була взагалі найпершим, що я прочитала з Дискосвіту - і з тих пір моєї серце належить серу Террі. Здивувало, що ВСЛ, які у попередніх книгах вживали термін Кнур-вечір на позначення Hogswatch, замінили його на Вепроніч, але нехай. Дуже різдвяна історія, яку я теж би роздавала людям насильно на вулицях.
3) "Літак без неї" Мішель Бюссі. Якщо раптом стрінете україноперекладену книгу сучасного французького автора, де не буде мастурбації на російську чи радянську культуру, киньте в мене нею. Тут це проявляється не дуже сильно, але де б ще у Парижі персонажі могли пити каву, як не у барі "Ленін"? Фінальна інтрига майже виправдовує витрачений час, але мені було нудно-нудно-нудно. І я не зовсім згодна з тим як автор розкриває проблематику інцесту.
4) "Танець недоумка" Іларіона Павлюка. Як і з "Троє у човні..." я не розумію чому цілий рік ігнорила цю книгу, бо мені зайшло якось максимально добре. Якщо б мене попросили одним реченням описати цю книгу, то я б сказала "Війна конкістадорів проти агресивних грибів у космосі". Звучить трешово, але насправді книжка хороша, міцно збита, з приємною мовою і живими персонажами. Пристрасно дякую ВСЛ, що вони продають її в розділі єбуків.
5) "Казки. Книга 2. Хутір тварин" Білла Віллінґема - чудове продовження чудової першої частини. Еклектичний заміс з класичних казок, Жовтневої революції, "Повелителя мух" та "Колгоспу Тварин". Єдине, що мене засмучувало, - мала кількість сцен з моїм обожнюваним С.Вовком, але що вже, це все одно було круто.
Можна вважати, що початок року - більш, ніж просто вдалий. А як ви, прочитали вже щось класне?
Як і багато інших людей я починаю новий читальний рік разом із просто новим роком, виставляю собі челендж на гудрідс. Частково, бо це все таки добре нагадування, що, мовляв, харош уже гортать стрічку, іди читати, а з іншого боку мені подобається стежити за смужечкою трекінгу.
За ці 19 днів я завершила читати 5 книжок і зараз коротесенько про всіх них згадаю.
1) "Троє у човні, якщо не рахувати собаку" Джерома К. Джером. Дочитала, вірніше, дослухала цю книгу 1 січня, тому можна вважати мене чітеркою, бо почала насправді десь у вересні. Мене вразило наскільки смішною і життєвою може стати історія, написана ще бозна-коли (у 19 ст.). Не розумію чому я так старанно уникала її до цього.
2) "Батько вепр" Террі Пратчетта. Теж чітерство, бо почала читати ще у 2019, вірніше, перечитувати. Російська версія цієї книги була взагалі найпершим, що я прочитала з Дискосвіту - і з тих пір моєї серце належить серу Террі. Здивувало, що ВСЛ, які у попередніх книгах вживали термін Кнур-вечір на позначення Hogswatch, замінили його на Вепроніч, але нехай. Дуже різдвяна історія, яку я теж би роздавала людям насильно на вулицях.
3) "Літак без неї" Мішель Бюссі. Якщо раптом стрінете україноперекладену книгу сучасного французького автора, де не буде мастурбації на російську чи радянську культуру, киньте в мене нею. Тут це проявляється не дуже сильно, але де б ще у Парижі персонажі могли пити каву, як не у барі "Ленін"? Фінальна інтрига майже виправдовує витрачений час, але мені було нудно-нудно-нудно. І я не зовсім згодна з тим як автор розкриває проблематику інцесту.
4) "Танець недоумка" Іларіона Павлюка. Як і з "Троє у човні..." я не розумію чому цілий рік ігнорила цю книгу, бо мені зайшло якось максимально добре. Якщо б мене попросили одним реченням описати цю книгу, то я б сказала "Війна конкістадорів проти агресивних грибів у космосі". Звучить трешово, але насправді книжка хороша, міцно збита, з приємною мовою і живими персонажами. Пристрасно дякую ВСЛ, що вони продають її в розділі єбуків.
5) "Казки. Книга 2. Хутір тварин" Білла Віллінґема - чудове продовження чудової першої частини. Еклектичний заміс з класичних казок, Жовтневої революції, "Повелителя мух" та "Колгоспу Тварин". Єдине, що мене засмучувало, - мала кількість сцен з моїм обожнюваним С.Вовком, але що вже, це все одно було круто.
Можна вважати, що початок року - більш, ніж просто вдалий. А як ви, прочитали вже щось класне?
Привіт з підліткового віку
Виявила, що 19 травня 2020 року вийде приквел до "Голодних ігор", називатиметься "The Ballad of Songbirds and Snakes" ("Балада про Пересмішників і Змій" в моєму перекладі), 624 ст.
Синопсис у Вікі каже нам, що це буде повторний візит до Панему за 64 року до подій, описаний у Голодних іграх. Книга почнеться на ранок опісля жеребкування на Десяті Голодні Ігри.
Авторка каже, що це буде повернення до років, названих "Темними днями", коли повстання у Панемі провалилося. Головним персонажем стане молодий президент Сноу (отой дід-президент з трояндами у фільмі, якщо ви не можете пригадати).
Підготовку до зйомок фільму (фільмів?) вже теж почали. Дякую, що це принаймні не п'єса.
Кайтеся, знайомі з "Голодними іграми"?
Виявила, що 19 травня 2020 року вийде приквел до "Голодних ігор", називатиметься "The Ballad of Songbirds and Snakes" ("Балада про Пересмішників і Змій" в моєму перекладі), 624 ст.
Синопсис у Вікі каже нам, що це буде повторний візит до Панему за 64 року до подій, описаний у Голодних іграх. Книга почнеться на ранок опісля жеребкування на Десяті Голодні Ігри.
Авторка каже, що це буде повернення до років, названих "Темними днями", коли повстання у Панемі провалилося. Головним персонажем стане молодий президент Сноу (отой дід-президент з трояндами у фільмі, якщо ви не можете пригадати).
Підготовку до зйомок фільму (фільмів?) вже теж почали. Дякую, що це принаймні не п'єса.
Кайтеся, знайомі з "Голодними іграми"?
"Перш ніж ми стали вашими"
Дуже боляче, що Віват відмовився від випуску електронних книжок, бо більшість їх історій розважально-одноразові. Електронки були б дешевшими, та й шукати для них місце на полиці б не довелося (чи паритися куди їх подіти після прочитання), але, звичайно, кожен бореться з піратами як може.
"Перш ніж ми стали вашими" позиціонується як історичний роман, хоча, як на мене, це перебільшення. Всі події і персонажі вигадані, про що нас одразу попереджають, історичну постать ми зустрічаємо одну (час її перебування "на сцені" - кілька абзаців), якісь культурні особливості епохи розкриті дуже слабенько.
Сюжетно книга поділена на дві часові лінії: молода й успішна донька сенатора Ейвері, яка намагається довідатися про минуле своєї бабусі з хворобою Альцгеймера і заразом розібратися зі своїми бажаннями - наші дні; юна Рілл, яку разом із сестрами та братом викрали з річкового дому та віддали під опіку Товариства дитячих будинків у Теннессі - 1939 рік.
Сам факт існування Товариства дитячих будинків у Теннесі є історичним підґрунтям для створення книги, адже для очільниці цієї системи Джорджії Танн, яка довгі роки вважалася добропорядною жінкою, котра робить вагомий внесок у суспільне життя, сироти стали бізнесом. Дітей з бідних родин викрадали, породіллям підсовували документи на відмову, а потім люди, що могли заплатити, отримували можливість всиновити їх. Дитячі смерті, побої та насилля були звичною справою у будинках Джорджії Танн.
Якщо лінія про Рілл і її родину була достатньо цікавою, то ту частину, де Ейвері ніяк не могла визначитися треба їй чи не треба весілля серед азалій, хотілося якомога швидше прогортати. З-за своєї пласкості Ейвері не викликає особливих почуттів, її при всьому бажанні неможливо назвати яскравою. Шкода.
Центральною проблемою в книзі стає питання "Чи треба ворушити минуле?". Діти, що пройшли крізь Товариство, давно вже стали бабусями і дідусями, у них свої родини. Чи стане комусь добре від правди? "Перш ніж..." дає однозначну відповідь.
Найбільше мені не сподобалося, що авторка книжки не особливо заморочувалася латанням дір у сюжеті. Наприклад, Рілл якимось чином знаходить своїх родичів і зустрічається з ними, натомість звідкись вилазять персонажі, які взагалі не впливають на сюжет. Інша ж частина персонажів зникає, аби ніколи не з'явитися.
"Перш ніж ми стали вашими" - дуже посередня історія з претензіями. Для мене загадка чому вона стала бестселером, але що ж вже. Піду думати, куди б її тепер подіти.
Дуже боляче, що Віват відмовився від випуску електронних книжок, бо більшість їх історій розважально-одноразові. Електронки були б дешевшими, та й шукати для них місце на полиці б не довелося (чи паритися куди їх подіти після прочитання), але, звичайно, кожен бореться з піратами як може.
"Перш ніж ми стали вашими" позиціонується як історичний роман, хоча, як на мене, це перебільшення. Всі події і персонажі вигадані, про що нас одразу попереджають, історичну постать ми зустрічаємо одну (час її перебування "на сцені" - кілька абзаців), якісь культурні особливості епохи розкриті дуже слабенько.
Сюжетно книга поділена на дві часові лінії: молода й успішна донька сенатора Ейвері, яка намагається довідатися про минуле своєї бабусі з хворобою Альцгеймера і заразом розібратися зі своїми бажаннями - наші дні; юна Рілл, яку разом із сестрами та братом викрали з річкового дому та віддали під опіку Товариства дитячих будинків у Теннессі - 1939 рік.
Сам факт існування Товариства дитячих будинків у Теннесі є історичним підґрунтям для створення книги, адже для очільниці цієї системи Джорджії Танн, яка довгі роки вважалася добропорядною жінкою, котра робить вагомий внесок у суспільне життя, сироти стали бізнесом. Дітей з бідних родин викрадали, породіллям підсовували документи на відмову, а потім люди, що могли заплатити, отримували можливість всиновити їх. Дитячі смерті, побої та насилля були звичною справою у будинках Джорджії Танн.
Якщо лінія про Рілл і її родину була достатньо цікавою, то ту частину, де Ейвері ніяк не могла визначитися треба їй чи не треба весілля серед азалій, хотілося якомога швидше прогортати. З-за своєї пласкості Ейвері не викликає особливих почуттів, її при всьому бажанні неможливо назвати яскравою. Шкода.
Центральною проблемою в книзі стає питання "Чи треба ворушити минуле?". Діти, що пройшли крізь Товариство, давно вже стали бабусями і дідусями, у них свої родини. Чи стане комусь добре від правди? "Перш ніж..." дає однозначну відповідь.
Найбільше мені не сподобалося, що авторка книжки не особливо заморочувалася латанням дір у сюжеті. Наприклад, Рілл якимось чином знаходить своїх родичів і зустрічається з ними, натомість звідкись вилазять персонажі, які взагалі не впливають на сюжет. Інша ж частина персонажів зникає, аби ніколи не з'явитися.
"Перш ніж ми стали вашими" - дуже посередня історія з претензіями. Для мене загадка чому вона стала бестселером, але що ж вже. Піду думати, куди б її тепер подіти.
Слухайте, а є якийсь сенс показувати тут книжки, які я вже читала і хочу продати? (дешевше ніж початкова ціна, ясно що) Або можу зробити гуглдоку зі списком актуального на продаж.
Загальний результат уже зрозумілий, шукатиму тут книжкам нових власників.
Аби не набридати товариству, буду постити раз у тиждень (орієнтувально у понеділки). У інформації про канал є посилання на мій профіль у телеграмі, не соромтеся, я завжди рада відпустити книжечки в хороші руки (і купити собі потім нові книжечки). Коли хочете додаткових фото книжки, аби пересвідчитися, що вона в хорошому стані, чи у вас виникли ще якісь питання, теж не соромтеся.
Якщо бажаючих за три тижні не знайдеться, буду зносити в бібліотеку.
Помічатиму ці пости гештегом #книги_шукають_дім
Аби не набридати товариству, буду постити раз у тиждень (орієнтувально у понеділки). У інформації про канал є посилання на мій профіль у телеграмі, не соромтеся, я завжди рада відпустити книжечки в хороші руки (і купити собі потім нові книжечки). Коли хочете додаткових фото книжки, аби пересвідчитися, що вона в хорошому стані, чи у вас виникли ще якісь питання, теж не соромтеся.
Якщо бажаючих за три тижні не знайдеться, буду зносити в бібліотеку.
Помічатиму ці пости гештегом #книги_шукають_дім
Як і обіцяла, понеділкова рубрика #книги_шукають_дім
Перша книга - збірка Карла-Маркуса Ґауса "Собакоїди та інші люди", видавництво Човен, 2017 р.
Ціна: 60 грн.
https://choven.org/books/sobakoyidy-ta-inshi-lyudy/
Друга книга - перша частина трилогії польської фантастки Анни Кантьох "Таємниця покинутого монастиря", видавництво АССА, 2018 р.
Ціна: 80 грн
https://acca.ua/shop-online/khudozhnya-literatura/product/365-chas-fentezi-taiemnytsia-pokynutoho-monastyria.html
Нагадаю, що в описі каналу є посилання на мій профіль, пишіть туди.
Перша книга - збірка Карла-Маркуса Ґауса "Собакоїди та інші люди", видавництво Човен, 2017 р.
Ціна: 60 грн.
https://choven.org/books/sobakoyidy-ta-inshi-lyudy/
Друга книга - перша частина трилогії польської фантастки Анни Кантьох "Таємниця покинутого монастиря", видавництво АССА, 2018 р.
Ціна: 80 грн
https://acca.ua/shop-online/khudozhnya-literatura/product/365-chas-fentezi-taiemnytsia-pokynutoho-monastyria.html
Нагадаю, що в описі каналу є посилання на мій профіль, пишіть туди.
Аудіопровал
Після невдалого ретелінгу Пітер Пена довелося покинути ще й аудіоверсію "Навчитися вчитися" Барбари Оклі, куплену на Абуці.
Я не пробилася далі за перші два розділи, бо, по-перше, відкриття в стилі "всі можуть навчитися математиці" мене не вражають, я і так у це щиро вірую, а, по-друге, я втомилася біситися на фрази штибу: "Гляньте на графік 2а з додатку наприкінці книги". Вважаю, що або твір має бути якимось чином адаптованим до свого формату, або ці додатки, наприклад, мають висилатися на пошту.
Що скажете?
Після невдалого ретелінгу Пітер Пена довелося покинути ще й аудіоверсію "Навчитися вчитися" Барбари Оклі, куплену на Абуці.
Я не пробилася далі за перші два розділи, бо, по-перше, відкриття в стилі "всі можуть навчитися математиці" мене не вражають, я і так у це щиро вірую, а, по-друге, я втомилася біситися на фрази штибу: "Гляньте на графік 2а з додатку наприкінці книги". Вважаю, що або твір має бути якимось чином адаптованим до свого формату, або ці додатки, наприклад, мають висилатися на пошту.
Що скажете?
"Останній спадок" або скільки помилок варто пробачати дебютанту
Перед тим як поділитися враженнями про роман "Останній спадок" Андрія Новіка, я зайшла почитати на Гудрідз, що вже написали розумніші люди. Під одним несхвальним відгуком знайшла ось що: "...дивуємося, що немає української літератури. Якщо б це був його 5-6 роман, то я все розумію, але такі відгуки не додадуть бажання купити книгу його потенційним читачам" - і це мене обурило! По-перше, читачі геть не зобов'язані продавати книги, а, по-друге, чекати 6 роману, щоб нарешті сказати, що автор не дуже вправний у своїй професійній діяльності - безглуздя. Розумію, що подібні слова можуть звучати образливо, але мені взагалі-то теж образливо за свої гроші розчаровуватися у неякісних книжках знову і знову.
Роман "Останній спадок" розповідає нам про викладача історії східних слов'ян Далібора, якому студент приносить дерев'яний куб. Дід студента заповів цей куб Далібору, хоча останній його не знає. Розколупавши куб, Далібор знаходить у ньому шифр із вказівками, яких він вирішує дотримуватися. Потім кров, кишки, гівно, фінал.
У книзі дуже смикана часова лінія. Якщо врахувати, що дія роману триває менше за місяць, то постійні стрибки між 11 вересня, 12 вересня, 5 вересня, 10 вересня, 12 вересня спантеличують і відволікають, бо періодично доводиться відгортувати на початок розділу і згадувати це до крові і кишок, після, під час чи біс його зна коли.
Така сама плутанка виникає з героями, їх тут справді багато. Далібора ми запам'ятали, нехай, але були сцени, де головними діючими персонажами ставали чоловіки Ґреґор і Гарольд, про яких ми майже нічого не знаємо, особливостей вони не мають, фокальність стрибає, тому у мене кладалося враження, що це один дракон на дві голови, що між собою балакають.
Утім, сам Далібор теж дивний. Він подається ідеальним ідеалом, батьком року, розумним, добрим, сильним, відповідальним, а потім якось мимохідь чмирить студента. Насправді Далібор міг би стати засновником фінансової піраміди чи заряджати людям воду через телевізор, бо інші персонажі вірять йому просто так.
Моя улюблениця - колега Далібора, Ірина, яка, знаючи чоловіка менше двох тижнів, вирішує допомагати йому, коли всі докази проти нього, є свідки злочинів, бо у неї колись були подруга і наречений, які потім втекли разом, тому вона не може довіряти людям, але... Стоп, ви теж заплуталися у її мотивації як і я? Що ж, мотивація в "Останньому спадку" вмерла в судомах, автор власноруч забив її осиновий кілок у груди.
У центрі роману за декораціями з життям білих хорватів і викладанням Далібора ховається протистояння підрозділу ФБР і угрупування українських язичників, які ось-ось змінять світ через навернення християн до релігії предків, що почнеться у Львові. Мовляв, якщо Володимир зумів охрестити Русь, чому б не запустити зворотній процес? Я віддаю данину традиціям жанру, де в центрі повинна бути змова світового масштабу, але, вибачте, не можу повірити в реальність плану, навіть якщо дуже стараюся. Частково через те, що нам взагалі не розкрили деталі цього плану; більш того, в нього майже не вірять виконавці!
Проблеми з фемінітивами, транслітерацією і постійні згадки гівна додають тексту специфічного шарму. У книзі є матюки, але вони присутні якось епізодично: то персонажі лаються як чоботарі, то під час максимально стресових подій забувають про цю свою звичку. Нам пояснюють у зносках очевидні речі, наприклад, чому з Борисполя летять літаки, але слово "горокракс" лишають без пояснень. Розумію, що важко повірити, що не всі читали сьому книгу про Гаррі, але раптом такі люди існують?
Відмічу хороше. Книга динамічна, читається швидко, сподобалася сцена між американкою Мелані та її чоловіком, вийшло страхітливо. Приємно помітити відсилку до "Твердині" Кідрука, маленький милий кросовер.
У подяках автор перераховує людей, що вичитували твір, - і я не розумію як ми могли отримати те, що отримали . Книжка справляє враження незавершеної, обірваної, але анонсів другої частини не було. Може й на краще.
Окремий привіт людям, що називають Андрія Новіка "українським Деном Брауном".
Перед тим як поділитися враженнями про роман "Останній спадок" Андрія Новіка, я зайшла почитати на Гудрідз, що вже написали розумніші люди. Під одним несхвальним відгуком знайшла ось що: "...дивуємося, що немає української літератури. Якщо б це був його 5-6 роман, то я все розумію, але такі відгуки не додадуть бажання купити книгу його потенційним читачам" - і це мене обурило! По-перше, читачі геть не зобов'язані продавати книги, а, по-друге, чекати 6 роману, щоб нарешті сказати, що автор не дуже вправний у своїй професійній діяльності - безглуздя. Розумію, що подібні слова можуть звучати образливо, але мені взагалі-то теж образливо за свої гроші розчаровуватися у неякісних книжках знову і знову.
Роман "Останній спадок" розповідає нам про викладача історії східних слов'ян Далібора, якому студент приносить дерев'яний куб. Дід студента заповів цей куб Далібору, хоча останній його не знає. Розколупавши куб, Далібор знаходить у ньому шифр із вказівками, яких він вирішує дотримуватися. Потім кров, кишки, гівно, фінал.
У книзі дуже смикана часова лінія. Якщо врахувати, що дія роману триває менше за місяць, то постійні стрибки між 11 вересня, 12 вересня, 5 вересня, 10 вересня, 12 вересня спантеличують і відволікають, бо періодично доводиться відгортувати на початок розділу і згадувати це до крові і кишок, після, під час чи біс його зна коли.
Така сама плутанка виникає з героями, їх тут справді багато. Далібора ми запам'ятали, нехай, але були сцени, де головними діючими персонажами ставали чоловіки Ґреґор і Гарольд, про яких ми майже нічого не знаємо, особливостей вони не мають, фокальність стрибає, тому у мене кладалося враження, що це один дракон на дві голови, що між собою балакають.
Утім, сам Далібор теж дивний. Він подається ідеальним ідеалом, батьком року, розумним, добрим, сильним, відповідальним, а потім якось мимохідь чмирить студента. Насправді Далібор міг би стати засновником фінансової піраміди чи заряджати людям воду через телевізор, бо інші персонажі вірять йому просто так.
Моя улюблениця - колега Далібора, Ірина, яка, знаючи чоловіка менше двох тижнів, вирішує допомагати йому, коли всі докази проти нього, є свідки злочинів, бо у неї колись були подруга і наречений, які потім втекли разом, тому вона не може довіряти людям, але... Стоп, ви теж заплуталися у її мотивації як і я? Що ж, мотивація в "Останньому спадку" вмерла в судомах, автор власноруч забив її осиновий кілок у груди.
У центрі роману за декораціями з життям білих хорватів і викладанням Далібора ховається протистояння підрозділу ФБР і угрупування українських язичників, які ось-ось змінять світ через навернення християн до релігії предків, що почнеться у Львові. Мовляв, якщо Володимир зумів охрестити Русь, чому б не запустити зворотній процес? Я віддаю данину традиціям жанру, де в центрі повинна бути змова світового масштабу, але, вибачте, не можу повірити в реальність плану, навіть якщо дуже стараюся. Частково через те, що нам взагалі не розкрили деталі цього плану; більш того, в нього майже не вірять виконавці!
Проблеми з фемінітивами, транслітерацією і постійні згадки гівна додають тексту специфічного шарму. У книзі є матюки, але вони присутні якось епізодично: то персонажі лаються як чоботарі, то під час максимально стресових подій забувають про цю свою звичку. Нам пояснюють у зносках очевидні речі, наприклад, чому з Борисполя летять літаки, але слово "горокракс" лишають без пояснень. Розумію, що важко повірити, що не всі читали сьому книгу про Гаррі, але раптом такі люди існують?
Відмічу хороше. Книга динамічна, читається швидко, сподобалася сцена між американкою Мелані та її чоловіком, вийшло страхітливо. Приємно помітити відсилку до "Твердині" Кідрука, маленький милий кросовер.
У подяках автор перераховує людей, що вичитували твір, - і я не розумію як ми могли отримати те, що отримали . Книжка справляє враження незавершеної, обірваної, але анонсів другої частини не було. Може й на краще.
Окремий привіт людям, що називають Андрія Новіка "українським Деном Брауном".
Аттеншен, понеділкова рубрика #книги_шукають_дім
Мене просили показати відразу все, що маю для продажу, - і ось, тримайте.
"Ті, що з Вацевичів" Р. Горак, видавництво Апріорі, 2014 р.
Ціна: 25 грн
http://www.apriori.lviv.ua/shop/naukovo-populiarna-literatura/ti-shcho-z-vatsevychiv/
"Журавлі відлетілі: есеї про Квітку Цісик та її рід" Р. Горак, видавництво Апріорі, 2018 р.
http://www.apriori.lviv.ua/shop/naukovo-populiarna-literatura/zhuravli-vidletili-esei-pro-kvitku-tsis/
Ціна: 90 грн
"Таємниця покинутого монастиря", Анна Кантьох, видавництво АССА, 2018 р.
Ціна: 80 грн
https://acca.ua/shop-online/khudozhnya-literatura/product/365-chas-fentezi-taiemnytsia-pokynutoho-monastyria.html
"Собакоїди та інші люди", Карл-Маркус Ґаус, видавництво Човен, 2017 р.
Ціна: 60 грн.
https://choven.org/books/sobakoyidy-ta-inshi-lyudy/
"Альянс", Ярина Каторож, видавництво КМ-букс, 2018 р.
Ціна: 85 грн
https://kmbooks.com.ua/book?code=733047
"Майже вільна", Ван Ковеларт Дідьє, ВСЛ, 2018 р.
Ціна: 50 грн
https://starylev.com.ua/mayzhe-vilna
"Підземна залізниця", Колсон Вайтхед, BookChef, 2017 р.
Ціна: 45 грн
https://book24.ua/product/pidzemna_zaliznitsya/
"Театр Невидимих Дітей", Марцін Щигельський, видавництво Урбіно, 2018 р.
Ціна: 50 грн
https://urbino.com.ua/p756296280-teatr-nevidimih-ditej.html
Ціну можемо обговорити приватно, я готова до дискусії. Писати сюди - @daariach. Не соромтесь.
Апд: Собакоїди і Підземна залізниця куплені.
Театр невидимих і Майже вільна - куплені.
Мене просили показати відразу все, що маю для продажу, - і ось, тримайте.
"Ті, що з Вацевичів" Р. Горак, видавництво Апріорі, 2014 р.
Ціна: 25 грн
http://www.apriori.lviv.ua/shop/naukovo-populiarna-literatura/ti-shcho-z-vatsevychiv/
"Журавлі відлетілі: есеї про Квітку Цісик та її рід" Р. Горак, видавництво Апріорі, 2018 р.
http://www.apriori.lviv.ua/shop/naukovo-populiarna-literatura/zhuravli-vidletili-esei-pro-kvitku-tsis/
Ціна: 90 грн
"Таємниця покинутого монастиря", Анна Кантьох, видавництво АССА, 2018 р.
Ціна: 80 грн
https://acca.ua/shop-online/khudozhnya-literatura/product/365-chas-fentezi-taiemnytsia-pokynutoho-monastyria.html
"Собакоїди та інші люди", Карл-Маркус Ґаус, видавництво Човен, 2017 р.
Ціна: 60 грн.
https://choven.org/books/sobakoyidy-ta-inshi-lyudy/
"Альянс", Ярина Каторож, видавництво КМ-букс, 2018 р.
Ціна: 85 грн
https://kmbooks.com.ua/book?code=733047
"Майже вільна", Ван Ковеларт Дідьє, ВСЛ, 2018 р.
Ціна: 50 грн
https://starylev.com.ua/mayzhe-vilna
"Підземна залізниця", Колсон Вайтхед, BookChef, 2017 р.
Ціна: 45 грн
https://book24.ua/product/pidzemna_zaliznitsya/
"Театр Невидимих Дітей", Марцін Щигельський, видавництво Урбіно, 2018 р.
Ціна: 50 грн
https://urbino.com.ua/p756296280-teatr-nevidimih-ditej.html
Ціну можемо обговорити приватно, я готова до дискусії. Писати сюди - @daariach. Не соромтесь.
Апд: Собакоїди і Підземна залізниця куплені.
Театр невидимих і Майже вільна - куплені.
www.acca.ua
Таємниця покинутого монастиря — Видавництво АССА
13 підлітків ягноли зібрали в покинутому монастирі...
#Укрбуктюбне
Страшно сказати, але останнім часом мене справді часто стали питати, що з укрбуктюбу я дивлюсь і що порадила б дивитися. Радити нічого не буду, але свій список пошарю.
Насправді перегляди буктюб-роликів певним чином моє хобі, тому я регулярно моніторю ютуб на появу нових українських блогерів. Інколи це цікаво, інколи смішно, інколи сумно, а інколи в мене загоряється дупа.
Викласти всіх відразу було б непосильною задачею, тому постараюсь показувати щоп'ятниці нову книжкову блогерку (блогера) і ділитися своїми спостереженнями щодо їх діяльності.
Сьогодні покажу свою, певно, улюбленицю в хорошому сенсі цього слова. Відверто, я вважаю відео Люди Вишневий Цвіт найглибшими. Мені подобається як вона говорить, подобається як формулює твердження, подобається природність і невимушеність з якою вона тримає себе.
Навіть якщо врахувати, що я дуже далека від частини книжок про які розказує Люда (маю на увазі переважно релігійну літературу), вона все одно займає перше місце в моєму рейтингу.
Найчастіші формати Люди на каналі це книголови [назва місяця] (і це мій улюблений формат), огляди книжок і рубрика Ad Profundis, де вона оголошує тему, організовуючи спільні читання.
Якщо в цифрах, то в Люди 4,29 тис. підписників, 312 відео. Ліночку на неї я, звичайно, лишу.
Дисклеймер: якщо що, не сприймайте стьоб, що може з'являтися, серйозно, бо насправді я поважаю роботу людей, котрі популяризують читання і українські книги загалом, та дуже їм за це вдячна.
Спойлер: далі я буду трішечки не така всім довольна, прийміть сьогодні як виключення.
Прохання: якщо ви теж дивитеся укрбуктюб, покидай ліночок своїх улюбленців мені в особисті повідомлення, пліз.
Апд: забула вказати, що у блогерки є телеграм-канал, але не можу сказати, що там часті оновлення.
https://t.me/vyshnevyjcvit
https://www.youtube.com/channel/UC74_-1ivw94o2O0xH74YlDQ
Страшно сказати, але останнім часом мене справді часто стали питати, що з укрбуктюбу я дивлюсь і що порадила б дивитися. Радити нічого не буду, але свій список пошарю.
Насправді перегляди буктюб-роликів певним чином моє хобі, тому я регулярно моніторю ютуб на появу нових українських блогерів. Інколи це цікаво, інколи смішно, інколи сумно, а інколи в мене загоряється дупа.
Викласти всіх відразу було б непосильною задачею, тому постараюсь показувати щоп'ятниці нову книжкову блогерку (блогера) і ділитися своїми спостереженнями щодо їх діяльності.
Сьогодні покажу свою, певно, улюбленицю в хорошому сенсі цього слова. Відверто, я вважаю відео Люди Вишневий Цвіт найглибшими. Мені подобається як вона говорить, подобається як формулює твердження, подобається природність і невимушеність з якою вона тримає себе.
Навіть якщо врахувати, що я дуже далека від частини книжок про які розказує Люда (маю на увазі переважно релігійну літературу), вона все одно займає перше місце в моєму рейтингу.
Найчастіші формати Люди на каналі це книголови [назва місяця] (і це мій улюблений формат), огляди книжок і рубрика Ad Profundis, де вона оголошує тему, організовуючи спільні читання.
Якщо в цифрах, то в Люди 4,29 тис. підписників, 312 відео. Ліночку на неї я, звичайно, лишу.
Дисклеймер: якщо що, не сприймайте стьоб, що може з'являтися, серйозно, бо насправді я поважаю роботу людей, котрі популяризують читання і українські книги загалом, та дуже їм за це вдячна.
Спойлер: далі я буду трішечки не така всім довольна, прийміть сьогодні як виключення.
Прохання: якщо ви теж дивитеся укрбуктюб, покидай ліночок своїх улюбленців мені в особисті повідомлення, пліз.
Апд: забула вказати, що у блогерки є телеграм-канал, але не можу сказати, що там часті оновлення.
https://t.me/vyshnevyjcvit
https://www.youtube.com/channel/UC74_-1ivw94o2O0xH74YlDQ
Камінґаут: не читала жодної книги Кінга, але от з учорашнього дня рішуче позбавляюся Кінго-незайманості. Вгадайте з якою книгою.
П.С. Я там, здається, змогла прикрутити чатик до каналу, тож буду вдячна, якщо накидаєте туди своїх улюблених книг цього письменника. Або напишете, чому ви його не любите.
П.С. Я там, здається, змогла прикрутити чатик до каналу, тож буду вдячна, якщо накидаєте туди своїх улюблених книг цього письменника. Або напишете, чому ви його не любите.
Усім приготуватися! Нова книга від Люко Дашвар стукає у вікно.
Пишіть у чатік, що думаєте про золоту письменницю, котра психологічно і чуйно торкається струн душі кожного.
Пишіть у чатік, що думаєте про золоту письменницю, котра психологічно і чуйно торкається струн душі кожного.
Час відкривати карти!
Я дочитала свою першу книгу Кінга - і це була таки "11/22/63". Ті люди, що вгадали, знайте: або у вас добре розвинута інтуїція - і тоді можна спробувати свої шанси на "Битві екстрасенсів", або вам щастить - і тоді їдьте в Лас-Вегас ставити все на зеро, або ми просто дружимо в гудрідзі - і я цьому дуже рада.
Насправді мене максимально тішить ваш фідбек, що в чатіку, що в особистих повідомленнях, яких було більше за повідомлення в чатіку. Мені це потрібно, дякую. Пишіть ще.
Кінг виявився цілком "їстівним", більш того, книжка на 900 сторінок зайшла мені диво як легко, я навіть не чекала.
Якщо ви не читали, то long story short: вчитель історії з 2011 року випадково опиняється втягнутим у порятунок Кенеді у 1958 року. Сумна історія про любов на тлі ігор з долями світу.
Що ще я можу сказати: припиніть називати інших авторів "українськими Стівенами/Стефанія Кінгами". Вони і близько не стояли.
Чи буду я читати Кінга ще? Думаю, що так, бо це виявилося зовсім не так огидно як я думала. Чомусь мені здавалося, що кінгівщина - це щось схоже на творіння Чака Поланіка, що мені, на жаль, надто "буеее". Добре, що я позбулася цієї ілюзії.
Я дочитала свою першу книгу Кінга - і це була таки "11/22/63". Ті люди, що вгадали, знайте: або у вас добре розвинута інтуїція - і тоді можна спробувати свої шанси на "Битві екстрасенсів", або вам щастить - і тоді їдьте в Лас-Вегас ставити все на зеро, або ми просто дружимо в гудрідзі - і я цьому дуже рада.
Насправді мене максимально тішить ваш фідбек, що в чатіку, що в особистих повідомленнях, яких було більше за повідомлення в чатіку. Мені це потрібно, дякую. Пишіть ще.
Кінг виявився цілком "їстівним", більш того, книжка на 900 сторінок зайшла мені диво як легко, я навіть не чекала.
Якщо ви не читали, то long story short: вчитель історії з 2011 року випадково опиняється втягнутим у порятунок Кенеді у 1958 року. Сумна історія про любов на тлі ігор з долями світу.
Що ще я можу сказати: припиніть називати інших авторів "українськими Стівенами/Стефанія Кінгами". Вони і близько не стояли.
Чи буду я читати Кінга ще? Думаю, що так, бо це виявилося зовсім не так огидно як я думала. Чомусь мені здавалося, що кінгівщина - це щось схоже на творіння Чака Поланіка, що мені, на жаль, надто "буеее". Добре, що я позбулася цієї ілюзії.
"Звіяні вітром" і Дара Корній
Цей епізод вже навіть для свіжої історії сучукрліта став застарілим, але що поробиш, коли тепер щоразу кажучи про Скарлет О'Гару, мені приходить у голову згадка про недолугий способ розкрити героїню через той факт, що її вирвало на сторінки "Звіяних вітром", коли мама змушували дівчину їх читати. Мовляв, не-такі-як-всі героїні не бажають читати про любов, вони вище цього. Особливо іронічно те, що романи самої Корній - доволі невигадливі історії про стосунки на фоні етнічної містики. Справа лише в тому, що "Звіяні вітром" - набагато більш профеміністична історія за будь-яку книжку пані Дари.
Уперше я прочитала про Скарлет більше десяти років тому - і лишилася у повному захваті, але ось нарешті наважилася перечитати. І, лелечки, скільки нових текстів і підтекстів я знайла тут. Зараз у мене, звісно, не виходить повністю вірити авторці, коли вона описує дурненьких рабів, що мріють лишитися з господарями, але якщо сфокусуватися на саме жіночих історіях, то, присягаюся, це протиставлення того, що персонажі думають і що роблять.
На перший погляд авторка вустами своїх героїнь підкреслює, що жінки такі слабкі, такі нерозвинені, в їх головах лише танці, вбрання та кавалери, вони не можуть і не хочуть приймати жодного рішення без чоловіків, не цікавляться війною. Натомість, якщо прочитати трохи далі, то епізоди, коли жіноцтво, на чолі з самою Скарлет, стикається з необхідністю виживати і вигризати своє життя, повністю заперечують попередні твердження.
Ці маленькі дрібні епізоди створюють картину того, що жінки можуть усе. Ось пещена Скарлет з останніх сил тиняється чужими маєтками в пошуках городини, ось Мелані, все ще квола після пологів, виходить з шаблею захищати свій дім від мародерів, ось бабуся Фонтейн виганяє невістку з онукою на плантації, очоливши їх, бо в часи скрути немає "неблагородної праці", ось міська пліткарка леді Меррівезер, повернувшись до спаленої Атланти, першою мчить з тачкою збирати цеглу для відбудови свого дому. Хто як не вони? Зманіжені південні панянки, які не бували на сонці без вуалі чи парасольки тепер орють поля та доять корів.
Я вважаю, що, враховуючи особливості того часу й місця, коли Марґарет Мітчел писала свій єдиний, до речі, роман, вона вже думала у вірному напрямку і хотіла показати це як уміла.
Саме тому мені здається смішним, що в примітивних книжечках про стосунки не-такої-як-всі дівчини і поганого хлопця можуть засуджувати "Звіяні вітром" за рожевошмаркльовість.
Цікавий факт: у перекладі видання за 1992 рік присутнє слово "капець" у значенні "от лайно". Я чомусь думала, що це слово молодше.
Як завжди, мені цікаво, що думаєте про "Звіяних вітром" ви. Пишіть у чатік або в особисті повідомлення.
Цей епізод вже навіть для свіжої історії сучукрліта став застарілим, але що поробиш, коли тепер щоразу кажучи про Скарлет О'Гару, мені приходить у голову згадка про недолугий способ розкрити героїню через той факт, що її вирвало на сторінки "Звіяних вітром", коли мама змушували дівчину їх читати. Мовляв, не-такі-як-всі героїні не бажають читати про любов, вони вище цього. Особливо іронічно те, що романи самої Корній - доволі невигадливі історії про стосунки на фоні етнічної містики. Справа лише в тому, що "Звіяні вітром" - набагато більш профеміністична історія за будь-яку книжку пані Дари.
Уперше я прочитала про Скарлет більше десяти років тому - і лишилася у повному захваті, але ось нарешті наважилася перечитати. І, лелечки, скільки нових текстів і підтекстів я знайла тут. Зараз у мене, звісно, не виходить повністю вірити авторці, коли вона описує дурненьких рабів, що мріють лишитися з господарями, але якщо сфокусуватися на саме жіночих історіях, то, присягаюся, це протиставлення того, що персонажі думають і що роблять.
На перший погляд авторка вустами своїх героїнь підкреслює, що жінки такі слабкі, такі нерозвинені, в їх головах лише танці, вбрання та кавалери, вони не можуть і не хочуть приймати жодного рішення без чоловіків, не цікавляться війною. Натомість, якщо прочитати трохи далі, то епізоди, коли жіноцтво, на чолі з самою Скарлет, стикається з необхідністю виживати і вигризати своє життя, повністю заперечують попередні твердження.
Ці маленькі дрібні епізоди створюють картину того, що жінки можуть усе. Ось пещена Скарлет з останніх сил тиняється чужими маєтками в пошуках городини, ось Мелані, все ще квола після пологів, виходить з шаблею захищати свій дім від мародерів, ось бабуся Фонтейн виганяє невістку з онукою на плантації, очоливши їх, бо в часи скрути немає "неблагородної праці", ось міська пліткарка леді Меррівезер, повернувшись до спаленої Атланти, першою мчить з тачкою збирати цеглу для відбудови свого дому. Хто як не вони? Зманіжені південні панянки, які не бували на сонці без вуалі чи парасольки тепер орють поля та доять корів.
Я вважаю, що, враховуючи особливості того часу й місця, коли Марґарет Мітчел писала свій єдиний, до речі, роман, вона вже думала у вірному напрямку і хотіла показати це як уміла.
Саме тому мені здається смішним, що в примітивних книжечках про стосунки не-такої-як-всі дівчини і поганого хлопця можуть засуджувати "Звіяні вітром" за рожевошмаркльовість.
Цікавий факт: у перекладі видання за 1992 рік присутнє слово "капець" у значенні "от лайно". Я чомусь думала, що це слово молодше.
Як завжди, мені цікаво, що думаєте про "Звіяних вітром" ви. Пишіть у чатік або в особисті повідомлення.
Сьогодні зрозуміла, що Grumpy_readerka вже існує більше ніж рік, бо у Ліни Василівни День народження, а я вже писала тут про свою ніжну любов до збірки "Триста поезій".
Вибачте, що я така непостійна в дописах, я буду намагатися стати регулярнішою, але справи складаються так, що я пишу сюди або коли я в захваті, або коли сильно горить дупа, або я над чимось задумалася.
Останнім часом нічого не писала, бо спіймала сильне книжкове похмілля від "Звіяних вітром", потім залипла на серіал, але зараз повертаюся у форму з "П'ять четвертинок апельсина" від Джоан Гарріс. А, ще була "Відьми за кордоном" від Пратчетта, але про Пратчетта завжди розказувати важкувато, бо якщо людина вже його читала, то що тут ще розказувати, а якщо не читала, то дуже важко якось передати цю диватість і свій абсолютний захват.
Якщо що, я не помилилася, а хотіла використати саме слово "диватість", це з "Аліси в Країни Див", де є фраза "все диватіше і диватіше". Саму історію про Алісу я не люблю, а от оці всі фразочки з неї - чарівні.
Здається, я знову заблукала в своїх думках, але що вже. Дякую, що читаєте. Дякую, що реагуєте, в чаті чи без нього.
П.С. Підкиньте дровішок, порадивши щось з сучукрліту. Головна умова: там має бути сюжет.
Вибачте, що я така непостійна в дописах, я буду намагатися стати регулярнішою, але справи складаються так, що я пишу сюди або коли я в захваті, або коли сильно горить дупа, або я над чимось задумалася.
Останнім часом нічого не писала, бо спіймала сильне книжкове похмілля від "Звіяних вітром", потім залипла на серіал, але зараз повертаюся у форму з "П'ять четвертинок апельсина" від Джоан Гарріс. А, ще була "Відьми за кордоном" від Пратчетта, але про Пратчетта завжди розказувати важкувато, бо якщо людина вже його читала, то що тут ще розказувати, а якщо не читала, то дуже важко якось передати цю диватість і свій абсолютний захват.
Якщо що, я не помилилася, а хотіла використати саме слово "диватість", це з "Аліси в Країни Див", де є фраза "все диватіше і диватіше". Саму історію про Алісу я не люблю, а от оці всі фразочки з неї - чарівні.
Здається, я знову заблукала в своїх думках, але що вже. Дякую, що читаєте. Дякую, що реагуєте, в чаті чи без нього.
П.С. Підкиньте дровішок, порадивши щось з сучукрліту. Головна умова: там має бути сюжет.
Таку нервову особу як я щоразу вибішує, коли замість читання доводиться вмикати калькулятор в голові. Агов, як можна нормально сприймати текст, якщо потрібно постійно відволікатися, аби перевести фути в метри, милі в кілометри, акри в метри квадратні, дюйми і ярди в сантиметри?! На цій сторінці явно бракує температурних показників і морських миль.
Переживательне
Окрім того, що я переживаю за долю книговидавництва в Україні загалом, мені вельми тривожно за книги, які я розраховувала почитати найближчим часом, а тепер не зовсім зрозуміло, що воно буде. Зараз розкажу які.
1) Друга частина історії про Леобург від Ірини Грабовської, яка мала б потішити нас цього року. "Остання війна імперій", де ми маємо взнати, чим там усе закінчиться (і чи закінчиться?).
2) Продовження "Аркану вовків" від Павла Дерев'янка. На другу книгу був уже відкритий передпродаж, я замовила, тепер можу лише схрещувати пальчики, аби її якнайшвидше отримати.
3) Книголав ще навіть не анонсували ніде (здається) другу книгу про Ведмеже місто від Бакмана, але мені дуже хочеться, щоб український переклад для неї з'явився.
4) Террі Пратчетт у ВСЛ. Востаннє я чула, що планують продовжувати серію в листопаді минулого року, коли мила дівчина по телефону казала, що десь в березні вони відкриють нову підписку, але з тих пір багато води утекло. І березень вже майже закінчився.
5) Джо Аберкромбі, Патрік Ротфус і Робін Гобб від КСД. Це видавництво і так ненадійні товариші, коли стосується видання серій, тому лишається просто вірити і чекати, що фентезі українською не вмре і не загине.
6) Перевидання Дяченків від Фоліо. Вони і так з ними щось загальмували, але я все ще тішу себе сподіванням, що зберу собі їх всі.
7) Серія від Джонатана Страуда про мисливців за привидами. Мені воно подобається набагато більше за "Бартімеуса", тож було б кльово почитати ще.
8) Сага, Сендмен і Казки від "Рідної мови". Я не надто сильна в коміксах, але ці трі серії збираю, бо вони кайфові.
Впевнена, що ще є багато книжок, які я не згадала, або про які мені навіть невідомо, але вони круті і мають бути видані. Розкажіть, за що хвилюєтеся ви?
Окрім того, що я переживаю за долю книговидавництва в Україні загалом, мені вельми тривожно за книги, які я розраховувала почитати найближчим часом, а тепер не зовсім зрозуміло, що воно буде. Зараз розкажу які.
1) Друга частина історії про Леобург від Ірини Грабовської, яка мала б потішити нас цього року. "Остання війна імперій", де ми маємо взнати, чим там усе закінчиться (і чи закінчиться?).
2) Продовження "Аркану вовків" від Павла Дерев'янка. На другу книгу був уже відкритий передпродаж, я замовила, тепер можу лише схрещувати пальчики, аби її якнайшвидше отримати.
3) Книголав ще навіть не анонсували ніде (здається) другу книгу про Ведмеже місто від Бакмана, але мені дуже хочеться, щоб український переклад для неї з'явився.
4) Террі Пратчетт у ВСЛ. Востаннє я чула, що планують продовжувати серію в листопаді минулого року, коли мила дівчина по телефону казала, що десь в березні вони відкриють нову підписку, але з тих пір багато води утекло. І березень вже майже закінчився.
5) Джо Аберкромбі, Патрік Ротфус і Робін Гобб від КСД. Це видавництво і так ненадійні товариші, коли стосується видання серій, тому лишається просто вірити і чекати, що фентезі українською не вмре і не загине.
6) Перевидання Дяченків від Фоліо. Вони і так з ними щось загальмували, але я все ще тішу себе сподіванням, що зберу собі їх всі.
7) Серія від Джонатана Страуда про мисливців за привидами. Мені воно подобається набагато більше за "Бартімеуса", тож було б кльово почитати ще.
8) Сага, Сендмен і Казки від "Рідної мови". Я не надто сильна в коміксах, але ці трі серії збираю, бо вони кайфові.
Впевнена, що ще є багато книжок, які я не згадала, або про які мені навіть невідомо, але вони круті і мають бути видані. Розкажіть, за що хвилюєтеся ви?
Недочитане
Ненавиджу лишати недочитані книжки, але якось так вийшло, що "Друга стать" Сімони де Бовуар була розпочата аж у жовтні 2018 року (господи, в іншому житті), а закінчена досі не була. І цікаво ж читалася, не знаю чому так. Сподіваюся, що колись завершу, треба тільки від пилу протерти.
А у вас є таке читане-недочитане, але з мріями дочитати? Розкажіть.
Ненавиджу лишати недочитані книжки, але якось так вийшло, що "Друга стать" Сімони де Бовуар була розпочата аж у жовтні 2018 року (господи, в іншому житті), а закінчена досі не була. І цікаво ж читалася, не знаю чому так. Сподіваюся, що колись завершу, треба тільки від пилу протерти.
А у вас є таке читане-недочитане, але з мріями дочитати? Розкажіть.
#книги_шукають_дім на часі!
"Промінь", Дяченки, видавництво "Фоліо", 2019 рік
Ціна: 80 грн
https://folio.com.ua/books/Promin
"Королева пустелі", Джоржина Говелл, видавництво "Наш Формат", 2016 рік
Ціна: 110 грн
https://nashformat.ua/products/koroleva-pusteli-702853
"Моя найдорожча", Ґебріел Теллент, видавництво "Віват", 2019 рік
Ціна: 110 грн
https://vivat-book.com.ua/moya-naydorozhcha.html
"І тим, що в гробах", Андрій Бондар, видавництво ВСЛ, 2016 рік
Ціна: 25 грн
https://starylev.com.ua/i-tym-shcho-v-grobah
Ціну можемо обговорити приватно, я готова до дискусії. Писати сюди - @daariach. Не соромтесь.
"Промінь", Дяченки, видавництво "Фоліо", 2019 рік
Ціна: 80 грн
https://folio.com.ua/books/Promin
"Королева пустелі", Джоржина Говелл, видавництво "Наш Формат", 2016 рік
Ціна: 110 грн
https://nashformat.ua/products/koroleva-pusteli-702853
"Моя найдорожча", Ґебріел Теллент, видавництво "Віват", 2019 рік
Ціна: 110 грн
https://vivat-book.com.ua/moya-naydorozhcha.html
"І тим, що в гробах", Андрій Бондар, видавництво ВСЛ, 2016 рік
Ціна: 25 грн
https://starylev.com.ua/i-tym-shcho-v-grobah
Ціну можемо обговорити приватно, я готова до дискусії. Писати сюди - @daariach. Не соромтесь.
