книга Олівії Ленґ починається з листа народові України. загалом лист хороший, але у ньому відразу видно розбіжності у сприйняття деяких речей народом України (як мінімум в особі однієї його представниці, мене) та Олівією Ленґ.

у першій цитаті йдеться про філософію саду:

Сад - місце утопічне, бо його існування не продиктоване потребою. Це не ферма. Сад живить радше душу, ніж тіло.

а цитата друга присвячена безпосередньо українцям:

У моїй уяві Україна постає величезним садом соняхів - золотавих, достиглих.

мені здається, що у нас різниться як мінімум сприйняття саду. для мене (і, гадаю, для багатьох із вас) сад - місце, де ростимуть переважно плодово-ягідні дерева й кущі: яблуні, груші, сливи, вишні, горіхи, абрикоси, смородина, порічки, малина, ожина, аґрус тощо. усі ці дари природи збирають і споживають, тобто існування саду має свій практичний сенс. звісно, таке ставлення спирається на соціально-культурні причини, але нині не про це.

сад мрії Олівії Ленґ - це лабіринт з живоплотів і троянд, буків і тисів, де ховається ставок у формі чотирилисника, а десь вдалині височіють платани. побіжно авторка згадує трухляві плодові дерева, але вони явно не в центрі уваги.

я гадаю, що утопічним місцем, існування якого зумовлене естетичними потребами, так зване "для душі" для українок і українців є квітники. ось там уже буятиме краса до кольору до вибору, куди тим англійцям 🤭

а щодо другої цитати, то теж хочу звести усе до практичності: українці - не з тих соняхів, що ростимуть у саду, ми радше утворюємо поле 🌻

сама книжка дуже цікава і красива, з задоволенням продовжу читати її, тим паче, авторка підкорила мене згадкою про "Таємний сад" Френсис Бернет, далі мусить бути тільки краще 😌

плюси: читання на природі

мінуси: ніде повісити гамака

проманіфестуйте, аби обійшлося без кліщів, а також діліться, що ви сьогодні читаєте 😌

сьогодні задумалася чому ніхто з українських авторок чи авторів не робить емейл-розсилку. знаю, звучить дещо старомодно, але я підписана на розсилки кількох письменниць і - шок! - справді їх читаю 😌

по-перше, ці листи приходять не часто, у когось раз на місяць, а в когось лише за наявності новини, вартої розсилки.

по-друге, це чудовий спосіб тримати мене у курсі оновлень, бо перевантажені й нехронологічні стрічки соцмереж унеможливлюють адекватне інформування про справді важливі штуки (вихід нової книжки, перевидання старої, кіт авторки нюшить магнолії), я вічно все пропускаю.

і зрештою це просто мило, здається, що улюблена авторка звертається особисто до тебе ❤️

друзі, буду дуже рада вас побачити 24 травня о 16й у книгарні Віват 😌

ця присвята увійде в топ моїх найулюбленіших, факт 🥹

UPD: як мені люб'язно пояснили, тут ідеться не буквально про крисок (шкода), а про фанатів і фанаток Рейло, що називають себе rats (тобто, щурики)


знаю, ви спитаєте, "Ураганні війни" Теї Ґуанзон

показали обкладинку "The Everlasting" Алікс І. Герроу 🤌🏻

сподіваюсь, що буде й українською ❤️

на вихідних дочитала "Вересневий дім" Карісси Орландо, який уже цієї суботи о 16й ми будемо обговорювати разом із "Те, що тривожить мерців" Т.Кінгфішер (❤️) - і, знаєте, дуже приємно здивована!

у мене були вельми помірковані очікування, бо, здавалося б, і авторку я не знаю, і до самого жанру стримано ставлюся, а книжка виявилася цікава і хороша.

у ній йдеться про аб'юзивні стосунки з чоловіком та з будинком, а також про червоні лінії дуже терплячої героїні, порушувати які вона не дозволить (можливо). "Вересневий дім" і захоплива, і моторошна, і трохи кумедна.

у післямові авторка дякує своєму коту, відчувається, що наша людина 😌

дослухала останню лекцію, тож можна з чистою душею хвалитися!

сподіваюсь, вдасться вдало застосувати отримані знання на практиці 😌