випадково дізналася про комікс за "Таємним садом" Френсіс Бернетт і обурена, що ніхто не розказав про нього раніше, а раптом я б пропустила! це одна з моїх улюблених історій, дуже тішуся, що вона тепер існуватиме і в такому вигляді теж 🥰

вчора майже не читала книжок, зате навідала виставку з роботами Алли Горської, лишилася в абсолютному захваті. раніше бачила лише репродукції її робіт, гортала альбоми, а ось так наживо і всі такі самобутні - це багато вартує. непересічна жінка, яку визначили її життєві вибори, нам дуже пощастило отримати у спадок її роботи. раджу сходити і вам, якщо є змога, бо ці твори зберігаються у різних приватних колекціях, а тут вони усі разом.

обговорювали з подругами, що дуже неправильно починати говорити про митців, яких знищила радянська система, виключно як про жертв, зосереджуватися на їхній смерті в першу чергу. ні, це були люди життя, люди, які творили життя. мені було надзвичайно неприємно спостерігати кілька років тому як Аллу Горську намагалися ✨промотувати✨, продаючи закривавлену сорочку. на цій виставці, звісно, є кімната, присвячена її жахливій загибелі та похоронам, але вона не перша, в яку потрапляє відвідувач, і точно не єдина. і точно не ця кімната смерти формує враження про Аллу.

ще я, гуляючи виставкою, втішилася, що не так давно прочитала книгу Радомира Мокрика про шістдесятників, бо ніби всі ці імена і знайомі, але з'єднати їх в одну картину самостійно важкувато, а так, дивлячись на портрети Симоненка й Світличного, на фотографії зі Стусом, на залу, присвячену Биківні, на згадки Танюка й Сверстюка, воно все разом працює і на враження, і на розуміння.

також у моїх планах прочитати книгу її сина, Олексія Зарецького, "Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму", моя подруга говорить, що там багато про друзів Алли, і загалом про шістдесятництво; книгу Романа Клочка «Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України», що має допомогти більше дізнатись про тогочасні стосунки митців та совкової влади; і нарешті есей про Аллу Горську з книги Діани Клочко "Автопортрети тринадцяти українок".

взялася перечитувати для книжкового клубу "Життя за життям" Кейт Аткінсон, настільки мені подобається, що не можу не спитати себе-з-минулого: чому ти поставила цій книжці 4 зірки, а не 5? дивина та й годі!

якщо серйозно, то перечитування книг - це цікавий і точний спосіб відслідкувати зміни в собі й своїх смаках. та і просто приємно вертатися до любих серцю історій 🥰

мені пощастило мати перше українське видання Аткінсон, дизайн Маргарити Вінклер здається мені просто неперевершеним, але роздуми про це наштовхнули мене на ідею порівняти обкладинки з різних країн (а перекладів у Кейт Аткінсон дайбоже, є що подивитися).

яке оформлення ваш фаворит?