У моєму улюбленому інет-магазині до 30 квітня безкоштовна доставка від 250 грн (ну а це одна чи дві книжки). За шо люблю кнігінг? У них немає всяких бонусних систем, у них просто менші ціни (менші, ніж на сайтах видавництв), а якщо ви раптом ще і з Харкова, то можна взагалі забирати у пунктах самовивозу.

Якщо що, у них дуже стрьомний пошук і взагалі не надто юзер-френдлі сайт, але ми ж приходимо туди не на сайт милуватися.
https://www.kniging.com.ua/

Сьогодні у Км-букс розпродаж, купила собі улюблену "Небудь де". Я її читала давно і російською з назвою "Задверье", і з цієї книги почалася моя любов до Ґеймана.

І все б нічого, але кожного разу, заходячи на сайт цього видавництва, у мене виникають десятки запитань. Чому так дивно працює пошук? Чому у категорії "Художня література" не показують фантастику? Чому на продуктову сторінку книжок боляче дивитися? *та, я розумію, що це моя профдеформація, але все одно печально*

О, Наш Формат викотив довгоочікуваний додаток для е-буків. Ще не встановивши, уже бачу основну проблему, чому я навряд його юзатиму: неможливість використання на читалках (вони, власне, кажуть за кіндл, а у мене покетбук, але не думаю, що є різниця). Я розумію чому так, але все одно груснінько з того.

Знову незадоволена км-буксом *я ж обіцяла бути grumpy *. Цього разу обкладинкою "Жнеця" Ніла Шустермена. Експертно *ну майже* заявляю, що якщо на обкладинці можна порахувати пікселі, то це відстій якийсь.

Захоплююсь і водночас жахаюсь людям, котрі читають одночасно лише одну книгу. Це взагалі як робиться, хелп мі.

Якщо серйозно, то я так не вмію і, мабуть, не хочу вміти, хоча, безперечно, цікавлюсь як це. У нас в універі був викладач, найстрашнішою образою від якого була фраза: "Эх вы, одноканальные существа". Зараз я розумію, що точно не "одноканальна". Знав би він правду.

До чого це я все пишу, випадково помітила в гудрідсі, що читаю зараз 5 книжок (насправді там відмічено 6, але, дивлячись правді в очі, "Другу стать" я востаннє брала в руки не в цьому році, тому вона не рахується).

1) "Жнець" Ніла Шустермана почала буквально ось-ось. Читається навдивовижу просто, світ цікавий, але ще не зрозуміло до чого це все йде. Думаю вистачить на кілька днів.

2) "Іншалла, Мадонно, іншалла" Міленко Єрґовича. Це збірка оповідань-севдалінок у перекладі Катерини Калитко. І, якщо чесно, це прямо максимально схоже на історії самої Калитко, тільки вони відбуваються не в Землі Загублених, а десь на Балканах. Неймовірно красивий повільний текст, мені комфортно одне оповідання у 2-3 дні.

3) "Чужак" Макса Фрая. Ця книжка у мене на читалці, тому читається від випадку до випадку, коли я в метро, потязі тощо.

4) "Before They Are Hanged" Joe Abercrombie. Моє читання англійською, яке, сподіваюсь, колись подужаю, бо Аберкромбі просто боженька дарк фентезі, але мені не часто вистачає сил на нього.

5) І нарешті "Пир стервятников" Мартіна. Це аудіокнига, вона стає у пригоді, коли я роблю шось вдома: їжу там готую, чи прибираю. Теж майже рік уже її слухаю.

А скільки у вас книжок в currently reading?

Коли з Залізним троном якось не склалося.

In Goodreads we trust

Маленький постік любові до мережі гудрідс, бо це один з моїх найбільш відвідуваних сайтів на сьогодні. Про нові книжки я дізнаюся зі стрічки гудрідса (хай будуть благословенні видавництва, що самі слідкують за цими і додають новинки), про класні книжки я дізнаюсь звідти ж, заходжу туди аби почитати вражень під уже прочитаними книжками. Мені нескінченно шкода, що в Україні він не так шоб сильно популярний, і, наприклад, під книжками укрліту відгуків майже немає, коли в тих же інстаграмах-фейсбуках їх сила-силенна. Ну і плюс я ще дуже люблю трекати процес читання, мені кайфово, коли рухаються процентики.

Якщо ми ще нє, то додавайтесь у друзі.

Коли я читала "Тінь вітру" Сафона від КСД мене трохи дратувало, що то був переклад з англійського видання, а на сайті про це ніц не казалося. Мене не стільки засмучує факт подвійного перекладу, як те, що читачів хочуть намахати.

"Гра янгола" (друга частина) перекладена вже з іспанської, Віктором Шовкуном. У мене на руках немає усієї серії, беру Сафона у бібліотеці, але чомусь стало цікаво, що там із наступними творами. Якщо у вас під рукою десь є "В'язень неба", гляньте пліз, що пишуть в Перекладено за виданням.

Upd по Сафону: зусиллями однієї з підписниць моя цікавість задоволена. Третя і четверта книги були прекладені Олегом Леськом з іспанського оригіналу. Дякую ❤️

​​Жнець. Вигин Коси

До антиутопічного янґ-едалту я мала велику слабкість у підліткові роки, тож перечитала достатньо зразків цієї літератури, аби втомитися, розчаруватися і нарешті скучити. Про «Жнеця» Ніла Шустермана було доволі багато хороших відгуків, тому, скориставшись передпродажною знижкою, я замовила собі примірник /тут би мала бути довга і трагічна історія з яким боєм я забирала його з книгарні/.

Якщо дуже узагальнено, то «Жнець» - це щось середнє між «Першому гравцеві…» та «Голодними іграми». Згадую про «Першому гравцеві…», бо там теж була відмінна динаміка подій та трохи пласкі персонажі, а до «Голодних ігор» книга дотична любовною лінією.

На противагу до своїх родичів за жанром світ «Жнеця» уник Апокаліпсису, навпаки, він максимально розвинутий. Всі хвороби подолані, злочинців немає, війни закінчилися, життям громадян керує справедлива система штучного інтелекту Шторм, люди живуть вічно і можуть оновлювати свої тіла за потреби. Єдина проблема, яку не вдалося розв’язати, - перенаселення. Колонізаційні місії до Місяця та Марса провалилися, інших альтернатив по розселенню людства немає. Саме тому була створена структура Жнеців – ліцензованих вбивць з квотою на «збирання».

Сюжет базується на тому, що високоповажний жнець Фарадей /мені дуже подобалося, що кожен жнець називається в честь якогось історичного покровителя/ обирає собі в учні відразу двох: Сітру і Рована. Як можна здогадатися, жнецем /або жницею, тут мене потішили, заюзавши фемінітив/ із них має стати тільки хтось один.

Окремої уваги заслуговує угрупування жнеця Ґоддарда, який хворий виблюдок і маніяк, але я можу уявити все це на великому екрані в стилі тієї ж «Академії Амбрелла» або ще чогось такого прекрасного у своїй абсолютній відбитості.

«Жнець.Вигин коси» - дуже розважальна історія зі швидкою зміною подій і локацій, тут приділено багато часу опису світу, внутрішній структурі ордену Жнеців, але якогось глибокого розвитку персонажів або стосунків між ними бракує. Це було цікаво, легко, оригінально. Ну, і варто зважати, що це перша книга з трилогії. Друга вийшла англійською у 2018 році - Thunderhead, а третя під назвою «The Toll» тільки планується.

І цікавий факт: у світі «Жнеця» відмовилися від нумерації років. Тепер кожен новий рік називаються в честь тваринки. Рік Оцелота. Рік Кондора.

Книги і транспорт

Десь тиждень в тому спитала в Твіттері, які книжки люди читають в транспорті. Якщо викреслити жарти про Донцову та зауваження про е-буки, котрі не перевіриш, вийшов наступний список:

- Кінг (перше місце)
- Айн Ренд
- Макс Фрай
- "Ейлін" Отесси Мошфег
- альфакнижне фентезі
- неідентифіковане про російський спецназ
- Гаррі Поттера
- Хроніки Нарнії
- Чарлі та шоколадна фабрика
- Вбити пересмішника
- Володар перснів
- Паланік
- Пратчетт
- нон фікшн
- підручники
- юридична література
- психологія

Веду до того, що я тягну в метро чи потяг тільки дійсно захопливі паперові книги, бо вони займають місце і читалка в транспорті все ж зручніша.

А які книги читаєте у транспорті ви?

От і перший тізер до Фелікс Австрія.

​​Книжки ВСЛ на пошті можна взнати за пакуванням. Кілометри плівки 😅

Всередині, якщо що, має бути свіженький Пратчетт за підпискою.

​​Дивлюсь інтерв'ю Щура з "десантник Валера" - письменником Валерієм Ананьєвим, автором "Сліди на дорозі". І от Майкл каже, що Валерій перший, у кого з'явилося таке доповнення до книги як буктрейлер. Десь знадвору долинає гіркий плач одного Кідрука.

А ще говорили про qr-коди в книзі. Валерій сказав, що видавництва його відраджували, бо, мовляв, наші люди до того не готові. У посвякденному житті я частенько цими кодами користуюся: за проїзд оплатити чи посилання відкрити, але не певна, що не полінюсь сканувати кожне потенційне зображення в книзі. А ви б передивлялися ілюстрації через qr-коди?

​​Чому мені здається, що ця жінка вирвала з горщика мандрагору?

На якабу до дня народження Кідрука зробили тест наскільки ви мислите як Кідрук. І, як на мене, це найнудніший тест евер.

https://blog.yakaboo.ua/maks-kidruk-test/?fbclid=IwAR0DuWRoukTHpogiteqhlKM1_NcJcX8w0PEl9ftb6CbawyIsC_Hewa_kB_o

​​"Гра янгола"

Я з тих людей, що не можуть повірити у погане з першого разу. Принаймні я не бачу іншого пояснення, навіщо взялася читати другу книжку Карла Луїса Сафона після того як мені не надто сподобалася перша.

Найкраще, що є в цих історіях, - Барселона. Похмуре, готичне місто з соборами, покинутими маєтками, вузькими темними вуличками і вежами. "Гра янгола" з тих книжок, події в якій хочеться віслідковувати на гугл-мапах /краще б канєшно вживу/. Ця Барселона непривітна, навіть лякаюча, але така захоплива.

Головний герой роман - геніальний письменник-невдаха Давід Мартин. Його книжка провалилася, кохана вийшла заміж за друга /так і не стає зрозуміло чому/, невиліковна хвороба повільно вбиває зсередини, тому, коли загадковий видавець з янголом на лацкані піджака пропонує написати грандіозний роман за не менш грандіозну винагороду, Давіду нічого втрачати. Зав'язка цікава, я вже сповнилася надії, але дарма.

Найбільше у "Грі янгола" мене обурили дві речі. Перша - це поява магічного елементу в розв'язці. Та і взагалі натягнутість всієї розв'язки. Я звикла, аби у детективах кожен шматочок пазла ставав на своє місце, а тут з цим лажа. Чудодійне лікування від хвороби, якісь манекени, підпали і купа всього іншого лишилися без відповіді. Ні, я розумію, що магія загалом може все це виправдати, але у творі так і не пояснюється жодна мета цієї магії, навпаки, донька місцевої відьми, каже, що магії не існує. Якщо коротко, то багато всього накрутили, а розібратися з цим забули.

Друге, що не може не бентежити, - це жіночі персонажі в Сафона. Треш якийсь /такий самий як і в "Тіні вітра"/. Мало того, що цих нещасних жінок тут три каліки, так ще й головне задоволення в їх житті - прибирати і готувати. Є героїня Ізабелла, молода і амбіційна, але на протязі роману вона від своїх амбіцій з легкістю відмовляється без особливих на те причин. Ізабеллі 17 і вона шалено закохана, але наш головний герой спішить з її допомогою вирішити проблему своїх друзів. Дуже важко йому симпатизувати після цього.

Про жарти "тобі подобається дівчина, якщо ти хочеш вкусити її за гепу" мені навіть нічого сказати.

Як родзинка: в цьому романі актом мстивої доброти показується передача малої дівчинки під опіку безсмертному чоловікові, аби він міг виростити її, оженитися на ній та поховати. Дуже неоднозначний момент.

Якщо загальне враження, то це красивий, але якийсь неповноцінний у своєму змісті текст, котрий, тим не менш, дуже багатьом людям подобається. Будемо вважати, що я вивчила урок, тож постараюся Сафона більше не читати. Невер-евер-егеін.

​​Вичитала у ВСЛівській "Руки розбійника" таке речення:

"Уже через два роки спориш виріс більше ніж до половини веранди, обплів балки та майже дотягнувся до даху".

Ви колись бачили такий спориш???

Одна з укрбуктюберок оголосила, шо прочитає за цей тиждень 10 (ДЕСЯТЬ, КАРЛ) книжок.

Апд до попереднього допису: чи реально прочитати 10 книжок за тиждень. Я думаю, шо реально. Якщо взяти середньостатистичну книгу 300-400 сторінок, то вийде, що треба ковтати приблизно 500 сторінок евері дей. Особисто у мене за півгодини виходить десь сторінок 50, відповідно 500 - за 5 годин. Нехай 8 годин на добу я сплю, 8 працюю, ще 1 годину йду на роботу і з роботи. Ітого у мене лишається 7 годин, 5 з яких я планую читати. Отож, до кінця тижня я буду голодна, брудна, змучена, але начитана. Питання нащо це може бути потрібно лишається відкритим.

Або можна схалявити і взяти книжки по 100 сторінок.