Жив у Конотопі Вадім. Дуже був продвинутий на психології і всяких супутніх течіях. Йогу знав усю, релаксом володів ісключітєльно, даже в Індію їздив до якихось гуру на серитифікацію. Зрештою перебрався в Одесу, бо там тепло і клієнтів шо приїздять на сезон привести нєрви в порядок значно більше. А в конотоп приїжджяв вряди-годи до мами. І от раз їхав кудись проїздом і заскочив. Вийшов на вокзалі і хотів через парк біля Луначарського на трамвай тройку пройти. Аж тут мєнти до нього, бо ж він високий, худий як жердина, патлатий та ще й з бородою. Вопщім по тим врємєнам явний антисоціальний елемент, та ще й уявіть жовтою яскравою валізою. Вони до нього, схопили, відкрили чамадан, а там по їхньому мнєнію страшне - купа резинових шаріків-ціцьок і пенісів. Вопщім заламали Вадіма, в наручники його і в бобік. І начальству по рації мол маньяка ізловілі. Той саме десь в Таранському на Сейму на шашлику в кума був, смєкнув шо такий факт це нові погони, сказав шоб не допитували без нього. Вадіка кинули в каземат, телефон забрали, пару раз по ребрам дали бо ж у всіх діти, а тут маньяк справжній, сучара.
Вопщім приїхав начальник і давай допитувать. Валік йому й каже шо ніякий не маньяк, а психолог, їде в Мінськ на конференцію по подоланню стресу, а то все такі цяцьки, антістреси, то як пособія везе, замовляв по морю аж в Італії. Начальник червоний, членом тим шо антістрес перед Вадіковим обличчям маше і каже мол зізнавайся урод бо засуну всі ці аниісиреси тобі в світле будуущє одне за одним.
А тут забігає переляканий черговий і зве начальника. І показує в інтернеті такі штуки, мол дійсно антістрес.
Ох як захватив той підлеглих, шо Вадіма брали. Одному резиновою цицькою попав в скроню шо той аж впав, а другому членом чуть ока не вибив. Потім сів в машину і поїхав до кума назад на шашлик наказавши перед Вадімом вибачитися і відвезти куди скаже.
Вопщім Вадіма мамі привезли ще й з цілим пакєтом всяких дарунків. Міліціонери заїхали на м’ясокомбінат ковбаси московської три палки взяли, потім ще торт наколядували на хлібокомбінаті, в магазіні дві пляшки коньяку дістали і все це Вадіку в торбу.
Вопщім Вадік потім три роки в Конотоп не їздив, ну тих міліціонерів, а ще дуже радів шо вже інтернет був коли затримували, в не дев’яності, бо й правда ще б в сраку все по запхали.

#КонотопЗемляЛегенд

Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Тож дуже прошу, прикрути...

Жила в Конотопі Леся. Працювала листоношею в Порту на пошті. Пенсію розносила. Хароша така женщіна, язиката. Поговорить з усіма, пожаліє кого треба, кого треба поругає. Ще й в вірші писала. А її чоловік підказав їй тєму. Вопщім шоб видала Леся книжку віршів. Товсту, як ото в школі зошити на двадцять чотири аркуші.
Сіли, пощітали, нема стільки грошей. Ну то Леся як чергову пєнсію розносила почала інвестиційний промо тур як навчив її чоловік. Набрала у пенсіонерок грошей, пішла в типографію де газети друкують і надрукувала п`ятсот примірників книжки.
Вопщім день поторгувала ними біля універмагу в порту. Нормально. Десь штук тридцять продала. Правда і родичі брали трохи. Порахувала шо якшо так кожен день продавать то через рік можна хату на Посьолку купить. Так зраділа, шо даже хотіла пошту кинуть, харашо шо чоловік сказав мол не спіши бо два безробітних в хаті на зиму страшно. Вопщім на другий день ще десять продала, потім три. А потім стояла цілий тиждень і нічого. Люди якісь дикі жлоби, на хліб і канхвети гроші знаходять, а на культуру ні. Вопщім прийшлося інвесторам борги книжками віддавать. Дехто, гадіна така, й брать не дуже хотів, то Леся сказала, як не візьме то більше пенсію не носитиме, тіпа мельдуй сам на пошту. Вопщім так з тою книжкою нічого не вийшло. Но Леся вирішила шо треба за прозу взятися, разом з чоловіком. Шоб як браття Вайнери, зразу на олімп.

#КонотопЗемляЛегенд.

Ну, я поплив

Жив колись в Конотопі Толік. На вокзалі горілкою торгував. Так багато хто в Конотопі робив, бо в дев’яностих з баблом сутужно було, а станція вузлова, потягів до біса в різні боки і командіровочні випить не дурні. Тож люди горілку їм прям з платформи в вікна й гендлювали. А потім міліція почала ганять. Чи то з Києва рознарядка прийшла чи шо, но почали водочників щимить. Раз його впіймали все забрали, другий. Ну і все, зламали бізнес пацану. Тоді він Придумав нову схему. Вирішив косить під глухого і носить по вагонам тіпа фотографії з календарями. Чорно-білі но зеленкою і йодом пофарбовані. З Висоцьким там, Пугачьовою і ікони ще. Глухих ще з союзу ніхто не трогав, тож думає красота. А заодно в сумку ще й пару тройку бутилок горілки. Пройде по вагону, фоточки порозуладає, а сам слухає. Якшо чує шо тіпа мова про випивку, то ніби невзначай витягає пляшку і мичить шось. І на ній ціна. Причом така серйозна. Ну в глухооо шось купить ви ж понімаєте. З ним даже не торгувалися.
І так він десь місяць гендлював доки про нього не дізналася глухоніма мафія. Там тоже не всі глухі були, а тільки косили тож придумали як Толіка знічтожить. Вибрали момент як він прийшов до московського поїзда і в мичить шось проводніку. Вопщім один підійшоів ззаду нахилися і його за литку як вщипне. І одночасно як гавкне. Толік думав шо собака.та як матюкнеться. Провідник на Толіка з кулаками мол брехун. Мафія та теж. Толік тікать, ті за ним. Забіг він в вокзал і в міліцію. Здався вопщім шоб не вбили. Ті козли забрали конєшно горілку. І три комплекта полуголих баб на експертизу чи не порнуха і один з пугачьовою даже. Но відвезли далі від вокзала. Вопщім довелося Толіку кинуть вокзальний промисел. Почав курей на продаж вирощувать. Там конєшно тоже своя мафія, но не така страшна як глухоніма, тєрпіма.

#КонотопЗемляЛегенд

Жив колись в Конотопі Іван. З вокзальських бандитів. І влюбився в Оксану з Міру. Вже і так підкатував і так, а вона ні в яку. Тіпа шо ти ото адідасова родина хочеш? А тут саме восьме березня на носі, і вона йому така ну ок, якшо ти такий тіпа модний, купи мені ото черевички червоні як в журналі Работніца у Али Пугачьової. А тоді Мо шо і вийде. І тиць йому журнал. Ну Іван, понятно, каже тіпа да які проблеми, все порішаю, а сам прийшов на вокзал і каже пацанам мол отака біда, тре шось робить, а шо? Ну бандіти спочатку давай його вмовлять, мо ну її таку нарвану, якшо таке щас чудить то шо буде після весілля? Но бачать Іван настроєний рєшитєльно. Тоді зібрали йому грошей, золотого рижья трохи, дали маляву сонцевськім браткам і відправили поїздом в москву. Приїхав Іван в москву. Вийшов на вокзалі київському і до нього зразу шнирь підскочив, тіпа куда браток чалиш? А той його за бороду, мол ти шо чорт-закатай-вата мелеш, якій я тобі брат? Ану мєтнісь, розпєдаль тєму як з главним паханом зустрітися, справа в мене важна.
Вопщім зустрівся Іван з паханом. В того хата прямо на красній площі, в кєлії собора Василя блаженного збоку, вход окремий. Пахан правильний, худий, настоящій вор, в келії з меблів тільки пістолет, ікона і відро шоб в туалет. Вислухав Івана про його любов і заплакав від умілєнія. Позвав ще якогось шниря, мол неси трамбони празнічні, чєловєкам важним. Той приніс дві кружки емаліровані з чифірем і кудись побіг. А пахан каже Івану тіпа сідай, відпочинь, порішаємо твою біду раз така любов. Вони ще й не допили як відкриваються двері і заходить Пугачьова. В руках подушечка, а на ній ті червоні черевички з журналу Работніца. Вклонилася Алла Борисівна Івану, каже забирай черевички раз ти її так любиш. А ще каже я тобі свій літак дам шо мені ще Андропов подарував, шоб ти встиг повернутися в Конотоп до восьмого березня, бо ж вже завтра.
Іван розчулився, подякував всім красно, за черевички і в літак. Летить Іван, аж тут над Бахмачем літак починає падать. Розкрутився і розпався в повітрі. Бачить Іван, а пілот то не пілот, а чорт. Він чорта за гриву, на спину йому і валує мол неси мене до Оксанки.
Летить Іван, бачить он вже й вагоноремонтний, і вокзал залізничний світиться... І в цей момент Івана таможня й розбудила. В Брянську. Забрали золото, гроші і сказали мол вертай назад дурачьок. Івану стидно назад було, то він плюнув на те бандітство і поїхав десь на сєвєр калимить, но щороку перед восьмим березня ставав сам не свій, нєрвний. Ну і пугачьову як де чув по радіо дак тоже казав мол шо вона сучка і обманщіца.

#КонотопЗемляЛегенд

Бажаєм вам, дівчата
Бажаєм вам, жінки
Шоб родились котята
І прочії щєнкі...

День народження Кобзаря. Шах і мат

Діалоги з парка Шевченка.

- а ви какой канал?
- Гнус ван.
- А ми вас паддєржтвалі кагда на вас тисли...
- Спасіба....Мущіна, прахадітє, ми бісєдуєм... А зачєм ви срєдній палєц паказуєтє?
- Бо ширінку розстібати ліньки.
***
- а дє ти шапку шевчєнковскій рух нарил?
- Так флеш-моб же?
- Шо снял?
***
- я люблю када двіж.
- Да двіж ета жизнь. Дай кофє сьорбнуть?
***
- а то хто такій красівий?
- То депутат Іллєнко.
- Та нє, не він. Того шо кіно знімав я знаю, той старий.

- мам, ало, я не можу говорить, я службі. Да, є каска. Да точно тут тихо. Ладно, щас сфотаюсь пришлю.
***
- Катя, коньяк є?
- Нема.
- Зря. Вот Когда марози билі то пілі каньяк і нізабалєлі.

- Привіт, Ромч!
- Привіт, Сірий.
- Як ти?
- Та як? Все гут!
- Як завжди...
- Ну, а як іначе?
- Ти до пацанів ще їздиш?
- Буває.
- Я тут перебираю шо після дембеля лишилося, мабуть закину тобі, подивишся шо кому треба?
- Якши. І як на гражданці?
- Та такоє... медаль в воєнкоматі дали. За участь.
- Заслужив.
- Ага. Таки треба було поки там був і тобі хоч шось від бригади виписать. Хоч подяку яку...
- Не треба. Ти ж знаєш як я до всього цього.
- Та знаю... І все одно треба було шось. Як ти потім докажеш шо там був?
- Кому?
- В смислі?
- Кому я буду шось доводить?
- Кому?... і то правда, кому?
- Отож. Вопщім давай перетнемося, переберу твій дембельський спадок.
- Плюс.
- Обіймаю.

#1000і1НічВійни #Діалоги

Сніжинки, блядь

КАЗКА.

Колись давно, в однім прикордоннім краю жили були Буряк і Свьокла.
Буряк був молодий і здоровий, Свьокла була гарна і червонощока.
І могли вони поженицця, но нєт...
Бо вона не хотіла бути бурячіхою, а він свєкольніком.
Тут і казці кінець, а хто не скаче, той свєкольнік.

Жив колись у Конотопі на Семи Вітрах Толік. Реконструктор. Дуже любив ото зробити костюм чи то білогвардійця, чи то якогось гусара зразка війни дванадцятого року і з такими самими Реконструкторами зустрітися і мірятися своїми реконструкторськими пісюнами мол хто крутіший. Тож понятно шо на костюми там грошей не жаліли: і матеріали подібні шукали і ґудзики плавили з акумуляторів свинцеві, вопщім все серйозно. І перед очередним сльотом Толік рішив порвать всіх конкурентів відпочатку - зробить точну копію картини соколова «лєнін в разлівє» но фотку. Із собою в ролі вождя. Готувався довго. Пошив костюм, кашкет. Відростив борідку і даже постригся під Ілліча у сусідки хоч та й крутила пальцем біля скроні. Вибрав день, взяв котєлок, фотоапарат цифровий у кума під заставу обручалки, і поїхав на Сейм в бік Таранського де біля лодочної станції березовий гайок. Картину з книжки якоїсь видрав і давай строїть разлів. Знайшов схоже місце. Передвинув копну сіна шоб як на картині. Построїв шалаш, зробив костер. Поставив поруч чайник, повісив над вогнем котєлок. Газети поклав старі, кепку на них. Приготував колоду. Вопщім весь день гарував як папа карло. Поставив фотік на штатів фоткать, а вже й темнувато, вечір. Ну шо робить? Тре ранку чекать. Вклався в шалаш, задрімав. Схопився від грози. Ввалила з таким вітром, шо розібрала шалаш вмить. Вже й костра нема і кашкет улетів, і котелок в Сейм плюхнув.
Толік за фотоапарат, під піджак і тікать. Біг крізь ніч і свєтопрєдставлєніє з молній аж на станцію. І там під навісом біля каси ночував. Баби потім як на базар з Лісогубовки йшли то розказували шо сидів на станції лєнін. Мокрий, плюгавий, трусився весь і на першій електричці чкурнув в Конотоп.
Вопшім фотоапарат Толік намочив і вграв, потім півроку ще гроші віддавав. А дружина сказала вибирай або я або те твоє дурне реконструкторство. То він, канєшно її вибрав. Но почав збирать спічєчні коробкі. І безобідно і спічки в господі всігда треба.

#КонотопЗемляЛегенд

Уставив нові зуби
І був готовий він
На нові ролі й дублі
До купи нових кін...

Святий Петро всміхнувся
І виключив кіно
«У пекло не за ролі,
Туди, бо ти гівно...»

Допоки красний
Іти апасно.
Тож стань, закинься,
Життя прекрасне...

Жив колись в Конотопі Віталік. Як і всі мотався в Німеччину, машини ганаяв, цигарки тягав, вопщім кручений. І красівий, від дівчат відбою не було бо ж і краса і гроші все зразу. А тут зустрів він Таню, шо в кафе Сніжинці працювала, і поплив...
Вопщім він до неї і так, і так, і вона вроді тоже така не проти, но мнеться. Вопщім вивів її на розмову, зізналася шо про нього розказують шо переспав чи не з пів Конотопом і з пів Берліна і вона боїться підхопить яку заразу. Ну Віталік засміявся, каже не переживай, я тобі справку принесу від лікаря. А тут саме в ЦРБ кабінет відкрили перевірки на спід, ну він туди. Кабінет прилічний, все анонімно. Здав кров, тобі дають номер, потім за кілька днів можна навіть по телефону дізнатися результат. Вопщім Віталік довольний шо така цивілізація, дзвонить за кілька днів, а йому там жіночка таким ледяним голосом каже, мол мущіна, вам необхідно явіцца на повторний аналіз. Прям так і сказала «явіцца». У Віталіка все опустилося. Чуть не плаче, давай згадувать де це міг так підчепить? Мо ота чешка з Гамбурга, шо на Кіці здибав? Та странна була, хіпі, та могла. Чи може у тої нємки шо з дач біля Трептовпарку в Берліні? Та яка вже різниця, тепер все одно вмирать. Напився Віталік. Пару дням бухав, а потім вирішив таки сходить в кабінєт ще раз. Приходить, а лікар йому назустріч, мол ой який ви молодець шо прийшли, такий сознатєльний, бо в нас казус стався. Ту партію крові, шо взяли, де й ваш аналіз, як везли в Суми то контейнер розгерметизувався. І аналіз проводити вже не можна. А ніхто повторно не прийшов, ви перший. Віталік як психане, тіпа шо ж ви робите, поставили на телефон якусь дуру з тим «явіцца», мо люди повішалися. Вопщім хлопнув дверима і поїхав в Київ здавать, щоб не було отих дурних приколів. Здав там вже на все шо можна. Чистий виявився як лобок комсомолки. Но тяга до Тані зі сніжинки пройшла. Поїхав знов до Німеччини і там і осів. А шо Таня не знаю. Та шо, сама не лишилася, дівка красіва.

#КонотопЗемляЛегенд

Під Луценків кабінет
Кинув хтось записочку
«Не твоя вона, Юрко,
дак ото і бісишся.»

Жила колись в Конотопі на Воронцова Лєнка. Хароша така дівчина, добра. І от якось поїхала вона на екскурсію до Львова і вернулася не сама. Привезла Андрушу. Красівий такий, хлоп, ухожений, три піджака з собою в чемодані притягнув і ноутбук маковський, тонкий. Сігарєти довгі ментолові курив опять же ж. Сразу видно шо людина вчьона, інтелігентна і голова сображаюча. Андруша розказав шо має бізнес серйозний, шось там з айті і навчанням, но в двох словах не розкажеш та й абичний людині без подготовки не понять. Мо воно й так, бо й правда весь час якшо не їв то в телефоні або ноутбуці сидів, курив і про якісь принципи побудови чогось розказував заумно.
Вопщім Лєнкині батьки зрозуміли шо дєло пахне свадьбою. Батько підшаманив свою
Десятку даже пороги поварив і сигналізацію справив, шоб було шо зятю подарить. Вопщім пустили хлопця в хату жить поки, раз серйозні наміри, не діти ж зрештою шоб по кущах зажимацця. Вирішили півроку поживуть хай, а там і заявлєніє в РАГС можна подавать. І так жили душа в душу, теща майбутньому зятю смаколики різні готувала, тесть купував цигарки ментолові, бо ж людина вся в ноутбуці нема коли вгору глянуть. А за тиждень до того як заяву в РАГС вже подавать то Андруша зник. Причому разом з батьківською десяткою та ще й гроші з усіх карточок приватівських познімав, бо ж ніхто не ховав від будущого родича пін-коди. Кинулися в міліцію, ті як глянули і кажуть та це ж ізвєсний афєріст, і ніякий він не Андруша, всмислі невідомо як справжнє ім’я, ми його вже пять років шукаємо, оно й фотографію по Магнолії крутили, ви куди дивилися? Лєнка та в сльози, тіпа як же ж так, така любов була! А в міліції тільки руками розвели. Десятку правда батьку знайшли, аферист її на вокзалі таксисту продав, вопщім і той получилося влетів. Так батько Лєнці сказав шо давай надалі шукай когось з мєсних, шоб хоч знать хто такий.

#КонотопЗемляЛегенд

Жила колись в Конотопі баба Валя. В часному сєкторі жила за вагоноремонтним. Ну хвзяйство тримала як годиться, курочки там, свиня. А раз приїхала до неї на літо онучка, рочків шість, і привезла папужку в клєтці. Звичайне таке, волністе, но цвірінькає, прикольно. Вєра звать. І от мала пристала до баби шо давай ще одну папужку купимо, бо цій грусно. Ну Валя каже куди ще ото одну папугу? На оно кинь їй друга, і дала малій куча. Та засунула курча в клєтку і ті задружилися. Сидять, цвірінькають одне до одного, шось там тішаться. Назвали курча Надьою.
Восени мала поїхала до батьків, а папужка в Валі лишилася. А те курча виросло, сраката така курка стала, то бабв нагнала її до курника, а те тут то було! Курка в хату даже через форточку в вікні пробиралася і в клєтку. Раз Валя чує гамір, заходить, а Надя в дірці в клєтці застряла і лементує, а папужка теж верищить, тіпа трагедія. Вопщім взяла Валя кусачки, вирізала одну стінку в клєтці і лишила курку з папужкою, шо ж ти зробиш? Тим більше онука щотижня дзвонить і питає то шо там Надя з Вєрою, як вони там? Сфоткай!
Так і жили Вєра з Надьою ще пару років, доки Вєра не здохла від старості. Вже тоді Надю в курник баба перекинула, хоча та та вредна ще довго в вікно лазила.

#КонотопЗемляЛегенд