Передбачення футуристів про те, що кожен буде писати, докладе руки до літератури, збулося...
...у вигляді сучасної культури тг-каналів
...у вигляді сучасної культури тг-каналів
Forwarded from NMFTE
Трошки класики часів АТО
БМП "Чебуратор", який вийшов шляхом встановлення в Донецьку башти БМП-2 на колісну базу й переведення машини на дистанційне керування.
2015 рік
БМП "Чебуратор", який вийшов шляхом встановлення в Донецьку башти БМП-2 на колісну базу й переведення машини на дистанційне керування.
2015 рік
🤯1
Forwarded from Ukrainian Military Honour
«Сучі війни»
Боротьба українських повстанців не завершувалась і не припинялась навіть під час ув'язнення.
Потрапивши у табори, українські повстанці не мирилися із заведеними там порядками. Розпочалося освоєння табірного світу. Втечі з місць ув’язнення були непоодинокими: групи колишніх інсургентів нападали на охорону зон, відбирали зброю і тікали з таборів. Однак найчастіше їх наздоганяли та вбивали.
Відтак тактику було змінено протистояння. В середовищі в’язнів колишні повстанці формують таємні організації («Заполярний провід ОУН», «Провід ОУН північних територій», «Центральний комітет ОУН», «Українська визвольна організація» та інші), що координували зв’язки між політичними, окремі з них мали структури розвідки та безпеки і були спрямовані протидіяти владі «урків» у зонах. Так розпочалася т.зв «суча війна» (1946‑1952) – боротьба політичних проти кримінальних в’язнів, які співпрацювали з адміністрацією таборів.
«Не знаю, де як (різали у всіх особлаґах, навіть в інвалідному Спаську!), а в нас (Кенґір) це почалося з приїзду дубовського етапу – переважно західних українців, ОУНівців, – описував цю війну Алєксандр Солженіцин. – Для всього цього руху вони зробили дуже багато, та ж вони й зрушили віз. Дубовський етап привіз до нас бацилу спротиву… вони в Дубовці огляділися, жахнулися цій сплячці та рабству – та й потягнулися до ножа… Закон ставав яснішим, але новий дивний закон: «Помри в цю ніч той, у кого нечисте сумління!» Тепер вбивства відбувалися частіше, ніж втечі і в кращі часи. Вони відбувалися впевнено й анонімно: ніхто не йшов здаватися зі скривавленим ножем; і себе, і ніж берегли для іншої справи. Улюблений час – о п’ятій годині ранку, коли бараки відчинялися поодинокими наглядачами, що йшли собі далі відчиняти, а в’язні ще майже всі спали, – месники у масках тихо входили у намічені секцію, наближалися до потрібної вагонки та неухильно вбивали зрадника, котрий щойно прокинувся та дико верещав, або навіть ще сплячого».
Ось так описував події сучасник поет Анатолій Бергер:
«Ночью бандеровцы вошли в барак и вывели двух бандитов. То поняли, что их убьют». В конце 1940-х в лагерях ГУЛАГа вспыхнули так называемые «сучьи войны». В центре криминальных «разборок» оказались и украинские политузники — «бандеровцы».
«На воле я слышал о бандеровцах только черные слова, — пишет поэт Анатолий Бергер в мемуарах „Этап“. В 1969-1974 годах он отбывал наказание за „антисоветскую агитацию и пропаганду“ в Мордовии. — Вероятно, и такие слова нелживы: убийств и жестокости у них хватало. Но в лагере эти люди производили сильное впечатление. Лица у них были не такие, как у полицаев. Эти лица светились, дышали убежденностью и верой. Среди них не было стукачей. Сидя те же 25 лет, они сносили тяжкое наказание достойно. К евреям в лагере относились дружелюбно. Да и вообще среди бандеровцев было много людей образованных, знающих европейские языки. Они твердо верили в свое предназначение, в грядущую независимость Украины, в правоту своего дела».
Завершенням війни став розподіл між сторонами конфлікту території впливу. Залякані кримінальники не порушували новий status quo. Коли відбувалися поодинокі спроби диктувати правила звичним шляхом приниження – винуватця через кілька днів знаходили мертвим.
На світлині Михайло Баканчук під час висилки в Норильськ, 1956 рік.
Арештований в 1947-му за співпрацю зі службою безпеки ОУН. Ув'язнений на 25 років. За протидію легерним бандам строк збільшений до 30 років.
Боротьба українських повстанців не завершувалась і не припинялась навіть під час ув'язнення.
Потрапивши у табори, українські повстанці не мирилися із заведеними там порядками. Розпочалося освоєння табірного світу. Втечі з місць ув’язнення були непоодинокими: групи колишніх інсургентів нападали на охорону зон, відбирали зброю і тікали з таборів. Однак найчастіше їх наздоганяли та вбивали.
Відтак тактику було змінено протистояння. В середовищі в’язнів колишні повстанці формують таємні організації («Заполярний провід ОУН», «Провід ОУН північних територій», «Центральний комітет ОУН», «Українська визвольна організація» та інші), що координували зв’язки між політичними, окремі з них мали структури розвідки та безпеки і були спрямовані протидіяти владі «урків» у зонах. Так розпочалася т.зв «суча війна» (1946‑1952) – боротьба політичних проти кримінальних в’язнів, які співпрацювали з адміністрацією таборів.
«Не знаю, де як (різали у всіх особлаґах, навіть в інвалідному Спаську!), а в нас (Кенґір) це почалося з приїзду дубовського етапу – переважно західних українців, ОУНівців, – описував цю війну Алєксандр Солженіцин. – Для всього цього руху вони зробили дуже багато, та ж вони й зрушили віз. Дубовський етап привіз до нас бацилу спротиву… вони в Дубовці огляділися, жахнулися цій сплячці та рабству – та й потягнулися до ножа… Закон ставав яснішим, але новий дивний закон: «Помри в цю ніч той, у кого нечисте сумління!» Тепер вбивства відбувалися частіше, ніж втечі і в кращі часи. Вони відбувалися впевнено й анонімно: ніхто не йшов здаватися зі скривавленим ножем; і себе, і ніж берегли для іншої справи. Улюблений час – о п’ятій годині ранку, коли бараки відчинялися поодинокими наглядачами, що йшли собі далі відчиняти, а в’язні ще майже всі спали, – месники у масках тихо входили у намічені секцію, наближалися до потрібної вагонки та неухильно вбивали зрадника, котрий щойно прокинувся та дико верещав, або навіть ще сплячого».
Ось так описував події сучасник поет Анатолій Бергер:
«Ночью бандеровцы вошли в барак и вывели двух бандитов. То поняли, что их убьют». В конце 1940-х в лагерях ГУЛАГа вспыхнули так называемые «сучьи войны». В центре криминальных «разборок» оказались и украинские политузники — «бандеровцы».
«На воле я слышал о бандеровцах только черные слова, — пишет поэт Анатолий Бергер в мемуарах „Этап“. В 1969-1974 годах он отбывал наказание за „антисоветскую агитацию и пропаганду“ в Мордовии. — Вероятно, и такие слова нелживы: убийств и жестокости у них хватало. Но в лагере эти люди производили сильное впечатление. Лица у них были не такие, как у полицаев. Эти лица светились, дышали убежденностью и верой. Среди них не было стукачей. Сидя те же 25 лет, они сносили тяжкое наказание достойно. К евреям в лагере относились дружелюбно. Да и вообще среди бандеровцев было много людей образованных, знающих европейские языки. Они твердо верили в свое предназначение, в грядущую независимость Украины, в правоту своего дела».
Завершенням війни став розподіл між сторонами конфлікту території впливу. Залякані кримінальники не порушували новий status quo. Коли відбувалися поодинокі спроби диктувати правила звичним шляхом приниження – винуватця через кілька днів знаходили мертвим.
На світлині Михайло Баканчук під час висилки в Норильськ, 1956 рік.
Арештований в 1947-му за співпрацю зі службою безпеки ОУН. Ув'язнений на 25 років. За протидію легерним бандам строк збільшений до 30 років.
