Знак цей рунічний завис над народом міцним, важкостопим,
Всупереч Азії жаху і всупереч зручній Европі.

Горнами чорними воль розпаляється знак цей,
І все страшніший, величний, огненний, палючий

Сходить над краєм, як дивна планета.
Навкруг
Юрби сусідів дрижать.
Найстрашніше для них: чи він стопить,
Чи перетопить в землі цій руду на метал?

І от поволі зростають міста, як хотіння, як гордість,
Поволі тужавіють села, з містами поєднані міццю,
Тяжке багатство і послух вбирають цей край.

Ось він зіпнявся у ритмі.
Ось ідуть, і я чую їх кроки.

Юрій Липа