📚Трохи про комісії та тлумачення норм

Окрема думка суддів ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17

✏️7. Вважаємо висновок ВП ВС про визнання недійсною умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом необґрунтованим, бо така умова є нікчемною та не потребувала визнання її недійсною.

♻️22. Очевидно, що оцінка дійсності чи недійсності, зокрема нікчемності, умов цього договору мала відбуватися станом на час його укладення у світлі ЦК України. Тому і спосіб тлумачення припису частини першої статті 21 Закону № 1023-XII про те, що умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними, мав бути не історичним (який застосувала ВП ВС (пункти 38-39 постанови), виходячи з правового регулювання визнання угод недійсними, яке було на час введення в дію Закону № 1023-XII), а еволюційним (з урахуванням змін у правовому регулюванні, які відбулися з набранням чинності ЦК України).

📍24. Зауважимо, що формулювання першого речення частини першої статті 21 Закону № 1023-XII у вказаній редакції - «умови договору … визнаються недійсними», - по-перше, вказує на те, що відсутній суб`єкт дії (той, який має визнати умови договору недійсними), а, по-друге, дієслово «визнавати» вжите у пасивному стані. Інакше кажучи, відповідні умови договору самі по собі, без додаткової участі будь-якого суб`єкта, зокрема суду, визнаються недійсними, тобто є такими. Застосована у зазначеному приписі термінологічна конструкція суттєво відрізняється від тих, які передбачають визнання правочину недійсним за рішенням суду. У них прямо вказано на відповідне повноваження суду.

✳️30. Інтерпретація припису закону, який регулює той самий предмет, що і ЦК України (недійсність правочину, яка встановлена у законі), має відбуватися у світлі положень ЦК України, а не тих актів законодавства (як-от ЦК УРСР), які діяли на час набрання чинності відповідним приписом закону.

🖌️31. За іншого підходу, тобто того, який у постанові застосувала ВП ВС, у житлових спорах тлумачення тих приписів ЖК України, які залишаються у незмінних формулюваннях з часу введення 1 січня 1984 року ЖК Української РСР в дію, має відбуватися не у світлі приписів ЦК України, а у світлі тих актів законодавства, які діяли станом на дату введення ЖК Української РСР у дію! Можна тільки уявити, якими згідно з таким підходом могли би бути у 2022 році результати інтерпретацій приписів ЖК України про «систематичне порушення правил соціалістичного співжиття» (частина друга статті 97, частина перша статті 116, пункту 3 частини першої статті 147), загибель при «виконанні обов`язку … по охороні соціалістичної власності» (абзац одинадцятий частини першої статті 45), зокрема, враховуючи положення преамбули цього кодексу (яку виключили аж із 7 травня 2022 року) про «перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції», «ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства», «розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва». А як би такі інтерпретації зазначених приписів ЖК України (засновані на нібито нерозривному зв`язку їхнього змісту зі змістом актів законодавства, які діяли станом на дату введення ЖК Української РСР у дію) узгоджувалися зі змістом приписів Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»? Питання риторичне.

🔎36. Умова кредитного договору про стягнення з позичальника плати за управління кредитом є нікчемною як згідно з реченням першим частини першої статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення цього договору, так і згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України. Тому навіть після того, як з 13 січня 2006 року зазначений припис статті 21 Закону № 1023-XII припинив дію, з огляду на чинність статті 55 Закону № 2121-III статті 228 ЦК України умова кредитного договору про обов`язок позичальника вносити на користь банку додаткову плату за управління кредитом залишається нікчемною, бо вона спрямована на незаконне заволодіння майном позичальника.

📚Трохи про звільнення керівника товариства на підставі судового рішення

Ухвала КГС ВС від 08.02.2023 у справі № 127/27466/20

✂️47. Колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів керівника товариства у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), як визначено у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та 17.03.2021 у справі №761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання/подання заяви про звільнення, як у цій справі, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.

📌При цьому, колегія суддів відзначає, що право на припинення трудових відносин на посаді директора (виконавчого органу) товариства саме за рішенням суду і саме з дати набуття ним (рішенням) чинності враховує можливість товариства доводити інші підстави звільнення, які можуть бути відмінними від підстав звільнення за власним бажанням (за наслідками доведення в суді існування звіту щодо діяльності директора і діяльності товариства, звіту аудитора тощо).

📍Вбачається, що, враховуючи специфіку реалізації права звільнитися з посади керівника (директора) товариства саме за рішенням загальних зборів товариства, встановлений КЗпП України двотижневий строк може бути недостатнім для вирішення питання зміни керівника та визначення підстав звільнення. Втім він має бути розумним, тобто таким, що надає двом сторонам спірного правовідношення реальну можливість вирішити питання припинення трудових відносин без зловживання правом. Однак вбачається, що помилковим є підхід в усіх випадках констатувати припинення трудових відносин через два тижні після подання/надіслання заяви про звільнення за власним бажанням, якщо на цей час рішення загальними зборами не прийнято.

♻️48. При цьому, оскільки товариство не може діяти без директора (тобто без виконавчого органу), його зміна обов`язково повинна супроводжуватися призначенням нового директора, разом із вимогою припинити трудові відносини повинна заявлятись вимога про визначення особи, яка тимчасово (до прийняття загальними зборами рішення про призначення нового директора) виконуватиме обов`язки керівника товариства. Чинним законодавством це питання не врегульоване. Це може бути особа, яка зазвичай виконує тимчасові обов`язки керівника у випадку його відпустки / хвороби, а за відсутності такої особи або її згоди на таке призначення - учасник товариства, який є його кінцевим бенефіціарним власником.

❗️Крім того прийняття судового рішення з констатацією визнання керівника товариства звільненим ретроспективно з визначеної судом дати та із значним перебігом часу до моменту реєстрації в реєстрі виключення відомостей щодо нього з відповідного державного реєстру (коли повноваження директора і припиняються для третіх осіб) породжує юридичну невизначеність моменту припинення здійснення повноважень керівника (директора).

✂️49. Ураховуючи, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, справа №127/27466/20 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

📚📘📒Трохи про зберігання

📚Верховний Суд опублікував зведений огляд практики ЄСПЛ за 2022 рік

📚Трохи про абзац 1 пункту 36.3.статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Постанова КЦС ВС від 22.02.2023 у справі № 191/1119/22

🖌️У статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

📘У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (абзац 1 пункту 36.3.статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

❗️У постанові ВП ВС від 29.06.2022 року у справі № 477/874/19 зазначено, що: «42. Припис пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов'язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров`ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали».

У справі, що переглядається:

♻️при відмові в задоволенні позову суди вважали, що з боку пішохода ОСОБА_5 є вина в ДТП, що стало законною підставою для застосування страховиком пункт 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при визначенні розміру страхового відшкодування позивачці;

📌суди не звернули увагу, що абзац 1 пункту 36.3. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розрахований на випадки, якщо: 1) шкода завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, тобто поведінка яких обов'язково є неправомірною, внаслідок чого вони разом спричинили завдання шкоди; 2) остання є неподільною (як-от у випадках із завданням шкоди здоров'ю чи моральної шкоди). Тільки за таких умов розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну особу з тих, які завдали шкоди, треба визначати шляхом поділу її розміру на кількість осіб, які цю шкоду завдали;

🔎суди встановили, що загальний розмір суми страхового відшкодування становить 233 849,00 грн; страховим актом № 29806/20 від 12 червня 2020 року, складеним відповідачем, визначено розмір страхового відшкодування витрат на поховання в сумі 7 145 грн; cтраховим актом № 60573/1/2022 від 18 травня 2022 року, складеним відповідачем, визначено розмір страхового відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_2 в сумі 113 352,00 грн;

📍суди не врахували, що моральна шкода в цій справі не завдана взаємопов'язаними, сукупними діяннями декількох осіб, які за це відповідальні, а тому підстави для застування абзацу 1 пункту 36.3.статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відсутні.

✂️За таких обставин, суди зробили неправильний висновок про відмову у задоволенні позову. Тому судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

📚Трохи про розірвання спадкового договору

Ухвала КЦС ВС від 25.01.2023 в справі № 591/1419/20

📘За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (частина перша статті 1302 ЦК України).

📒Згідно з частинами першої, другої статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

♻️Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у судовій практиці існують два підходи щодо застосування статті 1308 ЦК України та допустимості (недопустимості) для спадкоємців пред’являти вимогу про розірвання спадкового договору.

📌По-перше, спадкоємці відчужувача не можуть пред’являти вимогу про розірвання спадкового договору.

📍По-друге, спадкоємці відчужувача можуть пред’являти вимогу про розірвання спадкового договору.

✂️Колегія суддів вважає необхідним передати справу на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування статті 1308 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів:
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015св18);
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2022 року у справі № 173/3057/19 (провадження № 61-2531св21),

❗️та зробити висновок про те, що:
«інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред’являти вимогу про розірвання спадкового договору;
🖌️у випадку, якщо витрати пов’язані із неналежним виконанням обов’язків набувачем понесли інші особи, зокрема, спадкоємці (наприклад, поховання відчужувача та інше), то у спадкоємців виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у порядку, визначеному главою 83 ЦК України («набуття, збереження майна без достатньої правової підстави»)».

📚Трохи з виступу 17.02.2023 щодо процедури внесення конституційних подань Верховним Судом
 
♻️Доброго дня колеги! У нас давно виникало питання стосовно процедури голосування конституційних подань. На що я б хотів звернути увагу. В процесуальних кодексах змінилася процедура конституційних подань. Чому це має важливе значення? Бо в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» та Законі України «Про Конституційний Суд України» по суті відтворені ті норми, які були раніше і орієнтувалися на те процесуальне законодавство, яке було до цього.
 
🔎Ми обговорювали це у Касаційному цивільному суді і була досить палка дискусія, вочевидь нам потрібно визначитися з критеріями, які мають бути при розгляді питань щодо внесення конституційного подання до Конституційного Суду. Конституційні подання можуть стосуватися трьох випадків з урахуванням того, яким чином регулює це процесуальне законодавство.
 
1️⃣Перший випадок – коли є рішення суду першої, апеляційної або касаційної інстанції, яке набрало законної сили. В цих випадках функція Верховного Суду є сугубо церемоніальною. Ми не можемо входити в обговорення того чи існують підстави передачі чи ні – ми виконуємо в даному випадку функцію, що покладена на нас і не можемо ставити під сумнів рішення, яке набрало законної сили. Звертаю увагу, що в цій ситуацію сьогодні на Пленум винесено два таких питання про конституційне подання. Ми не можемо їх ставити під сумнів і перевіряти чи є чи немає підстав для внесення конституційного подання. Більше того, такий підхід із запровадженням критеріїв має бути зрозумілий для судді першої чи апеляційної інстанцій.
 
2️⃣Другий випадок – коли судове рішення скасоване і норми вже немає, де суд вказав про неконституційність цієї норми. В цих випадках відсутні підстави для внесення конституційного подання і таких випадків у нас також сьогодні два.
 
3️⃣Третій випадок – коли сам Верховний Суд (в позапроцесуальному порядку) ініціює конституційне подання. Зрозуміло, що це не церемоніальна функція і потрібне вирішення по суті. Вчора була досить активна дискусія в цьому плані, обговорювалося, зокрема, питання щодо необхідності внесення змін до Регламенту Пленуму Верховного Суду. Я спеціально досить детально ознайомився з текстом Регламенту і дійшов висновку, що в ньому є лише випадок коли Верховний Суд ініціює внесення конституційного подання в межах поза процесуальної діяльності, тобто не охоплює всі ситуації. Тут можна було б міркувати що можна доповнити Регламент ситуацією коли будь-який суд в Україні констатує неконституційність норми. Вочевидь такий підхід має достатньо чіткий критерій і немає підстав витрачати час на обговорення конституційного подання за наявності рішення, яке набрало законної сили. Тому як на мене відсутні будь-які перешкоди сьогодні застосувати такий критерій.
 
📍Користуючись нагодою ініціюю створення робочої групи щодо внесення змін до Регламенту Пленуму Верховного Суду, таким чином ми підвищимо розуміння судами процедури внесення конституційного подання до Конституційного Суду.

📚Трохи про значення нікчемності правочину
 
Постанова КЦС ВС від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц
 
📌Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
 
📍Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure).

🔎Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes ).
 
❗️Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого.
 
‼️Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
 
♻️У справі, що переглядається:
 
✳️ОСОБА_1 посилався на порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту, який складений особою, яка не мала на це права, що має наслідком його нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України). Зокрема вказував, що ОСОБА_5 мала фізичні вади у вигляді майже стовідсоткової втрати зору, в зв`язку з чим не могла прочитати та власноруч підписати оспорюваний заповіт, а також що секретар Рогозівської сільської ради Кливник Л. І. не була належним чином уповноважена на посвідчення заповіту;
 
❎апеляційний суд уважав, що оскільки змінені підстави позову за заявою ОСОБА_1 , поданої у серпні 2020 року, не були предметом розгляду в суді першої інстанції, яка ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2020 року залишена без розгляду, тому не приймаються в суді апеляційної інстанції;
 
✂️суди не врахували, що суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає;
 
✅суди встановили, що оспорюваний заповіт від 18 квітня 2013 року особисто підписано заповідачем, а доводи позивача, що ОСОБА_5 не могла власноручно підписати заповіт, спростовуються установленими судами обставинами та дослідженими доказами. З урахуванням встановлених судами обставин справи відсутні підстави для кваліфікації заповітів від 19 червня 2012 року та від 18 квітня 2013 року як нікчемних.

📚📘📒 Трохи написав про конструкції ретроспективного та перспективного застосування висновків касаційного суду в збірці тез Адвокатура України: сучасний стан та перспективи розвитку Харків, 2022.

📚 Трохи про додаток і додаткову угоду

Постанова КГС ВС від 31.05.2021 у справі № 917/265/18

🖌33. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" про заміну сторони у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що у договорі №2302/К/1 від 31.08.2020, яким заявник обґрунтовує наявність у нього майнових прав щодо ПП "КремАвто-Плюс", відсутній перелік майнових прав, які були передані ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», а міститься відсилка до додатку № 1 до цього договору.

✂️34. При цьому, апеляційним судом зауважено, що нотаріально посвідченим є лише текст договору, але не його додаток.

♻️35. Пославшись на те, що відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, та зазначивши, що додаток № 1 до договору укладено у простій письмовій формі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що такий додаток є нікчемним, а отже матеріали справи не містять доказів набуття новим кредитором відповідних прав.

📍36. Однак, суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

📌37. Необхідно розрізняти поняття "додаток до договору" та "додаткова угода до договору".

‼️38. Так, додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов.

❗️39. Водночас додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись вимоги ст. 654 ЦК України, а також положення про нікчемність.

📍40. Разом з тим, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 654 ЦК України, не з`ясувавши правової природи підписаного між сторонами додатку.

📚Трохи про принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius)

🖌Принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

📍Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

📘 Цікавий кейс розглядав в рішенні від 13 січня 2023 року Верховний Суд Нідерландів щодо reformatio in peius.

🖍Боржник звернувся із касаційною скаргою, в якій вказував про те, що рішення суду апеляційної інстанції суперечить принципу, згідно з яким особа не може бути поставлена в гірше становище внаслідок своєї скарги (reformatio in peius).

📌Касаційний суд вказав, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання. Таким чином, суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.

♻️На засіданні 3 березня 2023 року Пленум Верховного Суду створив робочу групу про внесення змін до Регламенту Пленуму Верховного Суду.

🖌️📊Діяльність робочої групи буде спрямована, зокрема, на вирішення питань щодо процедури розгляду конституційних подань.

🖌📚 Друзі! Для всіх хто цікавиться римськими ідеями в сучасній судовій (fraus creditorum, правила тлумачення правочинів, venire contra factum proprium nemini licet) ділюся своєю роботою «Прояви римських ідей в сучасній судовій практиці», 2022.

📺🕹09.03.2023 о 11:30 Цивілістична платформа в зумі влаштовує обговорення окремих аспектів відумерлості спадщини та способів захисту, пов'язаних з постановою ВП ВС в справі № 461/12525/15-ц.

📍Ідентифікатор: 892 9349 4453 Код: 536295

📚Трохи про суперфіцій

Постанова КЦС ВС від 01.03.2023 в справі № 951/933/21

📘Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту (частина перша статті 413 ЦК України).

📍По своїй суті суперфіцій - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для забудови.

♻️Суперфіцій має своїм об`єктом певну річ - земельну ділянку. Суперфіцій є правом абсолютним і як таке здійснюється його носієм проти кожної особи, включно й власника відповідної земельної ділянки. Обмеженість суперфіцію полягає виключно в тому, що це право на чуже майно.

❗️Суперфіцій характеризується спеціальною метою його встановлення - здійснення забудови земельної ділянки. Через об`єктивну тривалість реалізації такої мети суперфіцій є правом довгостроковим.

📒Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови (частина друга статті 415 ЦК України).

🖌Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди) (частина третя статті 415 ЦК України).

📌У випадку, коли суперфіціарій здійснює реконструкцію (у тому числі добудову, прибудову чи надбудову) відповідного об`єкта або додатково споруджує несамостійні, такі що є частиною існуючого об`єкта нерухомості, будівлі, відбувається істотна модифікація відповідної нерухомості, а тому право власності на відповідну річ, що утворюється в результаті такої модифікації, має визначатися за правилами статті 332 ЦК України, якщо тільки договором про встановлення суперфіцію не сформульовані з цього приводу певні умови.

♻️📺 З черговою групою студентів в рамках Школи практичного права поговорили трохи про фраудаторні конструкції

📚Трохи про витребування земельної ділянки шляхом знесення об`єкта нерухомості

Постанова ВП ВС від 18.01.2023 в справі № 488/2807/17

✳️101. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

📍102. Інакше кажучи, не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

📌104. За наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння кінцевої набувачки суд може у цій частині вимогу, яку заявив прокурор, задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об`єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою.

❗️105. По-друге, за подання як віндикаційного, так і негаторного позовів позивач зобов`язаний сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі. Такий обов`язок має і держава, від імені та в інтересах якої діє прокурор. Оскільки у позовній вимозі «витребувати з незаконного володіння… земельну ділянку… у придатному для використання стані шляхом знесення об`єкта нерухомості, а саме житлового будинку» прокурор поєднав одночасно два способи захисту порушеного права, а сплатив судовий збір лише за одну майнову вимогу, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не мав підстав задовольняти цю вимогу як дві окремі: і витребувати спірну земельну ділянку, і знести споруджене на ній нерухоме майно.

‼️106. По-третє, ухвалюючи рішення знести споруджений на спірній земельній ділянці житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами і парканом, апеляційний суд не перевіряв дотримання принципів правомірного втручання у права на повагу до житла та на мирне володіння цим майном. Аргументація апеляційного суду стосувалася виключно спірної земельної ділянки.

📚Трохи про договір про надання правової допомоги та законодавство про захист прав споживачів

1) Постанова КЦС ВС від 24.11.2021 у справі № 191/2617/19

🖌️Із аналізу вказаних норм права вбачається, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. 

📌При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики, що виключає застосування до відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положень Закону України «Про захист прав споживачів».

2) Рішення Європейського суду справедливості від 12.01.2023 в справі C‑395/21

♻️Статтю 4(2) Директиви Ради 93/13/ЄЕС від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови в споживчих договорах зі змінами, внесеними Директивою 2011/83/ЄС, слід тлумачити так, що умова договору між адвокатом та споживачем про надання правових послуг, яка встановлює вартість наданих послуг на основі погодинної оплати, підпадає під дію цього положення.

📍Статтю 4(2) Директиви 93/13 зі змінами, внесеними Директивою 2011/83, необхідно  тлумачити так, що умова договору між адвокатом і споживачем про надання юридичних послуг, яка встановлює ціну цих послуг на основі погодинної ставки, без надання споживачеві до укладення договору, договору з інформацією, яка дозволяє йому прийняти зважене рішення з повним знанням економічних наслідків укладення цього договору, не задовольняє вимозі бути складеною простою зрозумілою мовою за змістом цього положення.

❗️Статтю 3(1) Директиви 93/13 зі змінами, внесеними Директивою 2011/83, потрібно тлумачити як таку, що умова договору про надання юридичних послуг, укладеного між юристом і споживачем, яка встановлює ціну цих послуг на основі погодинної ставки і, отже, підпадає під основний предмет цього договору, не може вважатися несправедливою лише на тій підставі, що вона не відповідає вимозі зрозумілості, викладеній у статті 4(2) цієї Директиви, зі змінами, якщо тільки держава-член, національне законодавство якої застосовується до договору, про який ідеться, відповідно до статті 8 цієї Директиви, зі змінами, прямо не передбачила класифікацію як несправедливої умови саме на цій підставі.

‼️Стаття 6(1) і стаття 7(1) Директиви 93/13, зі змінами, внесеними Директивою 2011/83, мають тлумачитися як такі, що не перешкоджають національному суду, якщо договір адвокатом і споживачем про надання юридичних послуг не може продовжувати існувати після визнання умови несправедливою, яка встановлювала ціну послуг на основі погодинної ставки, а ці послуги вже надано, до відновлення ситуації, в якій споживач перебував би за відсутності цієї умови, навіть якщо в результаті продавець або постачальник не отримує жодної винагороди за надані послуги. Якщо недійсність договору в цілому призвела б до особливо несприятливих наслідків для споживача, які повинен встановити суд, що розглядає справу, ці положення не перешкоджають національному суду виправити недійсність цієї умови шляхом заміни її додатковим положенням національного законодавства або положенням національного законодавства, що застосовується за взаємною згодою сторін цього договору. З іншого боку, ці положення перешкоджають національному суду замінити несправедливу умову, яка була визнана недійсною, судовою оцінкою рівня винагороди, яка підлягає сплаті за ці послуги.

♻️📺Сьогодні трохи поговорили з Цивілістичною платформою щодо захисту інтересів територіальної громади

📺 Трохи відео з сьогоднішнього обговорення щодо захисту інтересів територіальної громади