📚Василь Крат виступив із доповіддю на тему «Недійсні правочини: проблемні аспекти судової практики».

📌Він порушив питання, чи варто зберігати в ЦК України поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані та наскільки вдалим є такий поділ, з урахуванням того, що в Концепції оновлення ЦК України міститься пропозиція щодо трансформації підходу до інституту недійсності договору (правочину), зокрема, шляхом відмови від законодавчого поділу недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В чинному ЦК України цілком логічна конструкція (статті 204, 215 Кодексу), згідно з якою спростування презумпції правомірності правочину відбувається, коли: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Тож, на думку спікера, запроваджувати нові підходи та відмовлятися від поділу недійсних правочинів не варто.

📍Суддя наголосив, що сама собою недійсність, зокрема й правочинів, не є самоціллю, натомість вона завжди має мету – захист або охорону тих чи інших приватних прав та інтересів. Якщо говорити про добросовісних учасників цивільного обороту, то вони використовують конструкцію недійсності саме з цією метою. Тож якщо відмовлятися від поділу правочинів на нікчемні та оспорювані, то треба пояснити, як це допоможе ефективному захисту прав та інтересів та що, власне, покращиться при її застосуванні.

❗️Спікер звернув увагу на те, що пропонується запровадити в ЦК України конструкцію негаційного позову (про визнання недійсним нікчемного правочину). І наголосив, що в практиці Великої Палати Верховного Суду запроваджено підхід, згідно з яким з такою вимогою звертатися до суду не потрібно, натомість суд має захистити порушене право, кваліфікувавши правочин як нікчемний у мотивувальній частині (постанова ВП ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц). Крім того, і сам законодавець в абз. 1 ч. 1 ст. 809-1 ЦК України в 2021 році закріпив такий підхід. Тому навряд чи потрібно, відмовляючись від поділу правочинів на нікчемні та оспорювані, запроваджувати в ЦК України негаційний позов.

‼️Василь Крат акцентував, що понад 100 років в нашому законодавстві немає вимоги про необхідність нотаріального посвідчення договору купівлі частки в праві спільної частковій власності на нерухомість, хоча в цивільному обороті така частка відчужується на підставі договору купівлі-продажу з нотаріальним посвідченням. Винятком є положення ЦК УРСР 1922 року, в якому передбачалося, що правочини про відчуження морського торгового судна або частки в судні для дійсності потрібно нотаріально посвідчити. Коли ці правочини вчиняються за кордоном, то їх потрібно посвідчити в консула Союзу РСР (ч. 1 ст. 66-1 ЦК УРСР 1922 року). Проте договір купівлі-продажу частки в праві спільної власності на нерухомість мав би бути нотаріально посвідченим. Відсутність у ЦК України регулювання форми такого договору з вимогою його нотаріального посвідчення, думаю, є помилкою. Виправляти ситуацію треба внесенням змін до ЦК України.

📌Суддя наголосив, що неможливо при рекодифікації оминути й залежну недійсність правочинів. Вона регулюється тільки в кількох нормах ЦК України (ч. 2 ст. 548, ч. 3 ст. 1119 ЦК України). Очевидно, що в сучасних умовах потребує більш детального регулювання залежна недійсність, зокрема, в тих випадках, коли в її основу покладається, наприклад, рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, чи про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю. Звісно, такі рішення суду можуть мати зворотну дію в часі й породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності правочину, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання ними законної сили.

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1353754/

📚Трохи про валюту боргу та платежу

1)Ухвала КЦС від 29.08.2018 по справі № 373/2054/16-ц

✅Законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.

2)Постанова ВП ВС від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц

‼️Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК, а також частини першої статті 1049 ЦК належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

3)Окрема думка суддів КЦС від 13.02.2019 у справі № 757/21343/15-ц

✳️2.3. Традиційним є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо екстраполювати розуміння валюти боргу крізь призму ціни договору, то потрібно зробити висновок, що валюта боргу визначатиметься при укладенні договору за допомогою встановлення ціни в договорі.

📍2.4. За своєю сутністю ціна договору - це збірне поняття, що може стосуватися як вартості певної речі, так і права (права найму, виключного права на використання торговельної марки, права на частку в статутному капіталі, права вимоги тощо). Ціна відображає мінову вартість певного об'єкта, за способом вираження вона може бути грошовою та/або натуральною. Грошове вираження ціни відбувається, відповідно, в національній або іноземній валюті. За такого тлумачення поняття ціни договору буде ширшим і охоплюватиме валюту боргу, тобто ті грошові одиниці, в яких сторони оцінили мінову вартість певного об'єкта.

📌2.5. Таким чином, ЦК надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

4)Постанова КЦС від 30.09.2019 у справі № 755/9348/15-ц

📍Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

🖌️За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

5)Постанова КГС від 05.08.2020 у справі № 906/282/16

📝6.22. При цьому, якщо грошове зобов`язання певним чином виражене в іноземній валюті, у складі такого зобов`язання виокремлюються два взаємопов`язаних елементи: валюта боргу (грошова одиниця, в яких нарахована сума зобов`язання, що дає змогу визначити її вартісне значення) та валюта платежу (грошові знаки, що є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких має відбуватися їх фактичне виконання).

📺Лекція проф. І. Спасибо-Фатєєвої "Зобов'язання"

Ухвала ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 654/2630/20

🔭У своїй ухвалі колегія суддів Касаційного цивільного суду посилається на те, що виключними правовими проблемами є різний підхід Касаційного цивільного суду до вирішення питань: виникнення у особи права на земельну частку (пай) та часу його виникнення як члена КСП; можливості застосування позовної давності у спірних правовідносинах та в разі застосування - визначення початку її перебігу; суб’єктного складу відповідачів.

♻️Разом з тим в ухвалі Касаційного цивільного суду не зазначено у чому полягає правове питання, яке потребує роз`яснення саме Великою Палатою Верховного Суду та яке б не могло бути вирішено колегією суддів Касаційного цивільного суду чи Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду.

⛔️Аналіз судової практики також не свідчить про наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та позовними вимогами.

❗️З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а звідси й про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала ВП ВС від 19.10.2022 у справі № 183/900/17

🪩Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, порушенням судами норм процесуального права щодо призначення і проведення судової експертизи, у зв`язку з чим Касаційний цивільний суд і відкрив касаційне провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

✳️Тобто вирішення питання (правової проблеми) обов`язковості нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири за статтею 227 ЦК УРСР у даній справі є передчасним, оскільки в судових засіданнях не було доведено факту його підписання сторонами. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав приймати справу до свого провадження немає.

❗️Слід наголосити, що рішення суду у іншій справі, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на спірну квартиру,було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року і у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. У касаційному порядку постанова апеляційного суду не переглянута. Отже, підстав вважати, що ОСОБА_1 підтвердила своє право власності на спірну квартири за допомогою судового рішення немає.

✅Крім того, в разі виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише в Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду існують інші механізми подолання цих розбіжностей, аніж передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, частиною першою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. А в частині другій цієї статті вказано, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Постанова КЦС ВС від 23.11.2022 в справі № 285/3536/20

📚Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).

⛔️Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України).

🪩Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

📍натуральним зобов'язання (obligatio naturalis) є зобов’язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

📌задавненим зобов’язанням є зобов’язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред’являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

🖌️законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов’язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред’явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов’язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред’явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

❗️очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов’язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов’язанні. Пред’явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред’явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

‼️приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред’являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред’явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред’явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Постанова КЦС від 30.11.2022 в справі № 522/14900/19

❗️Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

🖌️Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

📍Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову.

📌Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту.

🛑До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; субʼєкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, повʼязана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб).

Постанова ВП ВС від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19

📍56. З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов предявлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний субєктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

🖌️75. Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред'явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

‼️76. В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

⛔️77. Велика Палата Верховного Суду вказує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.

❗️88. Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

✳️89. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

‼️90. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Він є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах. Підстав для відступу від нього немає.

Постанова ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21

❎128.ВП ВС зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

❇️129. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

❎130. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

⚠️131.Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

❗️132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

‼️133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

📌134.Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

📍135.ВП ВС зауважує, що не є обовязковими для суду зобовязання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

📌147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

📌170.Враховуючи наведені вище висновки, ВП ВС вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

Постанова ВП ВС від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21

📝74. За змістом позовної заяви предметом спору у цій справі є не оскарження дій/бездіяльності відповідача (приватного виконавця) як суб`єкта владних повноважень, а неправомірність та безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, які належать позивачу, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

♻️75. Аналізуючи зміст наведених вище правових норм у контексті вирішення питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фактично спірні правовідносини в цій справі стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав.

🖌️76. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спір у цій справі не пов`язаний з захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

🪩77. Таким чином, оскільки предметом розгляду у цій справі не є вимоги про оскарження дій приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вказаний позов не може бути віднесений до адміністративної юрисдикції як такий, що підлягає розгляду адміністративними судами на підставі частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та частини першої статті 287 КАС України.

❗️84. У цій справі спір про стягнення за правилами статті 1212 ЦК України з фізичної особи (приватного виконавця) безпідставно набутих коштів виник з правовідносин, пов`язаних із примусовим виконанням рішення суду.

✳️85. Велика Палата Верховного Суду зазначає про відсутність імперативних норм вказаної статті 20 ГПК України щодо виключної належності вказаного спору, одним із учасників якого є фізична особа, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.

❎91. З огляду на все вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, оскільки у цій справі спірні правовідносини пов`язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем (фізичною особою) йому грошових коштів, то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. При цьому, враховуючи відсутність між сторонами господарських правовідносин, як і спору про право, який виник з таких правовідносин, відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

‼️92. До таких висновків щодо юрисдикції спору дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, та у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, підстав для відступу від яких не вбачається.

⚠️104. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад спору (участь фізичної особи - приватного виконавця), предмет позову (повернення безпідставно набутого майна) та характер спірних правовідносин (приватно-правовий) Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Ухвала ВП ВС від 23.11.2022 у справі № 757/23249/17-ц

📌Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що: оскільки нікчемність правочину має абсолютний ефект і діє щодо всіх, то розумна і обачна особа внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної підстави для кваліфікації відповідного правочину як нікчемного; норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент вчинення правочину; якщо стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації правочину як нікчемного.

📍У справі, що переглядається, суди кваліфікували як нікчемний договір іпотеки від 23 квітня 2014 року на підставі пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року, тобто на час здійснення тимчасової адміністрації банку та проведення перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку).

🖌️У практиці Касаційного цивільного суду сформувався підхід, за якого норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент вчинення правочину

🖍️Проте у практиці Касаційного господарського суду сформувався підхід, за якого норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент запровадження щодо банку тимчасової адміністрації.

❗️Отже, існує різна практика в судах різних юрисдикцій щодо застосування частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», коли при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах суди зробили протилежні висновків щодо визначення моменту для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними, залежно від моменту введення тимчасової адміністрації або моменту укладення договору (вчинення правочину).

✳️Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на неможливість розглянути справу без відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16 стосовно застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договорунеплатоспроможного банку, що був укладений до 11 липня 2014 року, і який оспорюється в цій справі.

‼️Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтувала мотиви відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, тому Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.

Трохи про статтю 1005 ЦК України

📚Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. У цьому разі повірений відповідає лише за вибір замісника. Довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений. Якщо замісник повіреного був указаний у договорі доручення, повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії. Якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає за вибір замісника (стаття 1005 ЦК).

🖌️За загальним правилом, повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.

📍Повірений має право передати виконання доручення замісникові лише у двох випадках:

✳️по-перше, якщо це передбачено договором доручення. При цьому попередня згода довірителя щодо можливості передання виконання може мати різні прояви:
а) довіритель вправі безпосередньо визначити особу замісника. У цьому разі повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії;
б) довіритель може надати можливість повіреному обрати свого замісника самостійно. В такому разі повірений відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії;

❇️по-друге, якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя (наприклад, тяжка хвороба повіреного);

📌Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. Якщо повірений негайно не повідомить довірителя про свою заміну, він відповідає за дії замісника. І навпаки, якщо повірений вчасно повідомить довірителя про зроблену ним заміну, він відповідає лише за вибір замісника, але не за його дії.

❗️Аналіз глави 17 та 68 ЦК України свідчить, що замісник повіреного, якому видана довіреність в порядку передоручення, має повноваження виступати від імені довірителя. Можливі декілька варіантів як будуть регулюватися відносини між замісником повіреного та довірителем:

✅а) при укладенні окремого договору між довірителем та замісником повіреного, регулювання має відбуватися згідно умов такого договору. За такої ситуації допустиме пред`явлення вимог довірителем до замісника повіреного про стягнення коштів, отриманих на виконання укладеного договору від імені довірителя. Проте суди не встановили, що між довірителем та замісником повіреного був укладений такий договір;

❎б) при відсутності окремого договору регулювання відносин, які виникли між довірителем та замісником повіреного, може відбуватися нормами про відшкодування шкоди (глава 82 ЦК України) або щодо зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України).

Подивилась на активність моїх підписчиків на мій аналіз постанови ВП ВС від 02 листопада 2022 року по справі № 922/3166/20 і подумала, що напевно не варто втрачати час на такий обширний аналіз. Але мені розумні люди підказали, що не всім зручно читати такі пости, а краще помістити все в додатку. Я вирішила так і зробити. Дійсно, так буде зручніше.
Ще раз підкреслюю, що це мої міркування і сприйняття аргументів, наведених у постанові. Я не претендую на істину в останній інстанції. Проблема непроста, але у будь-якому разі всі "за" і "проти" мають бути зважені.

📚 10.12.2022 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» від 16 листопада 2022 року № 2759-IX.

📒 Законом України № 2759-IX, зокрема, передбачено, що:

♻️ мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов'язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність;

🕹формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця); нерівність можливостей для навчання та кар'єрного росту; нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу;

💿 працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили;

❗️ роботодавець зобов'язаний вживати заходів для забезпечення безпеки і захисту фізичного та психічного здоров'я працівників, здійснювати профілактику ризиків та напруги на робочому місці, проводити інформаційні, навчальні та організаційні заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню);

✅ відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

‼️ Закон України № 2759-IX набирає чинності 11.12.2022 року.

Постанова ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20

❗️9.2. У розрізі положень частини першої статті 77 ГПК ВП ВС зауважує, що законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, які можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, зокрема закон не передбачає попереднього ухвалення судового рішення про визнання протиправними відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при здійснені виконавчого провадження як єдиного допустимого доказу на підтвердження існування підстав для відшкодування завданих такими діяннями збитків.

📌9.9. Ураховуючи наведене, ВП ВС доходить висновку, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

📍9.10. Попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 ГПК правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною.

🖌️9.11. Водночас у постанові ВСУ від 25.10.2005 у справі № 32/421 містяться протилежні висновки - про те, що «збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у такій справі будуть факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди. Причому належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків».

⚠️9.12. ВП ВС вважає цей висновок ВСУ таким, що не може бути врахований у цій справі, та не вбачає підстав для відступу від нього, оскільки висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, мають враховуватись іншими судами при застосуванні таких норм права, коли вони висловлені після набрання чинності Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», яким до процесуального законодавства були запроваджені зміни стосовно обов`язковості врахування висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді інших справ (див. mutatis mutandis висновки ВП ВС у пунктах 29, 33-35 постанови від 01.09.2020 у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20)). Отже, правова позиція, викладена у постанові ВСУ від 25.10.2005 у справі № 32/421, хоч і є частиною практики ВСУ, однак не створює для судів процесуального обов`язку щодо її врахування чи необхідності відступу від неї, а тому у ВП ВС відсутні підстави для вирішення питання відступу.

Постанова ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20

🖍️9.13. Разом із цим ВП ВС звертає увагу, що ця практика ВСУ була поширена і видозмінена у численних постановах КЦС ВС, ухвалених за результатами перегляду у касаційному порядку судових рішень у спорах про відшкодування шкоди, завданої діями (бездіяльністю) державного виконавця.

📍9.14. Так, висновки ВСУ, які містяться у постанові від 25.10.2005 у справі № 32/421, були покладені в основу висновків КЦС ВС, викладених у постановах від 20.03.2019 у справі № 753/19110/15-ц, від 23.12.2019 у справі № 752/4100/17, від 24.12.2019 у справі № 461/3508/17, від 18.03.2020 у справі № 2-7317/11, від 12.03.2020 у справі № 757/74887/17-ц, від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, від 12.08.2020 у справі № 761/7165/17, від 23.12.2020 у справі № 757/63732/18, від 29.04.2021 у справі № 405/500/18, від 01.09.2021 у справі № 554/10055/20, від 10.11.2021 у справі № 760/26905/17 та від 01.12.2021 у справі № 757/64086/19, про те, що неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

📌9.15. ВП ВС не вбачає підстав для відступу від цих висновків КЦС ВС, від яких колегія суддів КГС ВС пропонувала відступити в ухвалі від 08.07.2021, оскільки на відміну від висновку ВСУ, викладеного у постанові від 25.10.2005 у справі № 32/421, вони не визначають надання рішення суду про задоволення скарги на дії судового виконавця як необхідної преюдиційної обставини у доказуванні підстав для задоволення позову про стягнення із судового виконавця збитків, завданих утратою арештованого майна, а зазначають про можливість подання такого доказу поряд з іншими доказами.

❗️11.1. Зі змісту статей 73, 74, 75, 77, 86 ГПК України вбачається, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, в якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

‼️11.2. Зазначене попереднє рішення може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 ГПК України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) про те, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною.

📚 10.12.2022 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин та насінництва і розсадництва у відповідність із положеннями законодавства Європейського Союзу» від 16 листопада 2022 року № 2763-IX.

📒Законом України № 2763-IX внесено зміни до ЦК України:

♻️ пункт 3 частини першої статті 485 виключено;

🕹 пункти 1 і 2 частини першої статті 486 викладено в такій редакції: «1) автор сорту рослин,. породи тварин, селекціонер сорту рослин, породи тварин; 2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за правочином чи законом»;

💿 статтю 488 викладено в такій редакції: «Стаття 488. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин Європейського Союзу
1. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності таких прав відповідно до закону.
2. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті.
3. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на породу тварин закінчується в останній день тридцятого року, що відліковується після року державної реєстрації таких прав.
4. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин встановлюється законом».

📒 Законом України № 2763-IX, зокрема, передбачено, що:

❗️володілець патенту має право передати свої майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Володілець патенту має право заповісти свої майнові права на сорт у спадщину. Володілець патенту може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором володілець патенту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені ліцензійним договором;

✅ суди відповідно до їх компетенції розглядають спори щодо: виникнення права на сорт і його державної реєстрації; сортів, створених у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця; авторства на сорт; винагороди авторам; укладання та виконання ліцензійних договорів; визначення володільця патенту; визнання права на сорт недійсним; дострокового припинення прав; порушення права на сорт; визнання сорту придатним для поширення в Україні; назви сорту.

‼️ У пункті 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2763-IX встановлено, що цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чинності з дня опублікування цього Закону.

Ухвала КГС ВС від 29.11.2022 у справі № 925/1741/21

🖌️Предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким реорганізовано заклад освіти.

📍Таким чином, оспорюване рішення в цьому випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є рішенням власника (засновника), яким такий власник (засновник) реалізує своє право на реорганізацію закладу освіти.

📝Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що спір між фізичними особами та органами місцевого самоврядування щодо рішень органів місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки він наближений до корпоративного спору.

📌За таких обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з огляду на частину 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права, викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 08.06.2022 у справі № 819/707/18, від 29.03.2021 у справі № 392/1430/16-а(2-а/392/46/16) та від 30.12.2020 у справі № 819/804/18 та передати з власної ініціативи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки однакове розуміння правильності визначення розмежування судової юрисдикції сприятиме розумній передбачуваності судових рішень, забезпечить реалізацію на практиці принципу правової визначеності, як для позивачів так і для судів та єдиному підходу у вирішенні правової проблеми визначення предметної юрисдикції у спорах між фізичними особами та органами місцевого самоврядування щодо рішень органів місцевого самоврядування про реорганізацію закладів освіти.

Ухвала ВП ВС від 17.11.2022 у справі № 201/2485/17

📖В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, вказано, що ефективним способом захисту прав особи повязаної з банком у звязку з обміном зобов`язань банку перед цими особами на акції додаткової емісії банку та наступним відчуженням акцій неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України у повному обсязі (або частку, яка не належить державі) за 1 грн, майнові права якої припинені на підставі статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону України № 629-VIII є відшкодування шкоди на підставі статті 1170 ЦК України.

🖌️Разом з тим, хоча ОСОБА_1 у своєму позові, а суди у рішеннях у цій справі не посилались на наведену вище норму права і не обґрунтовували статтею 1170 ЦК України свої правові позиції, касаційний суд юридичною кваліфікацією сторін не зв`язаний і перешкод, які не дозволяють її застосувати при перегляді судових рішень, не навів.

🔎Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи до свого провадження для вирішення питання відступу від висновків про застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 листопада 2020 року у справі № 910/8012/17, від 13 лютого 2018 року по справі № 916/174/17 та від 13 лютого 2018 року у справі № 916/174/17.

🔍Навівши у своїй постанові близько сорока справ, які перебувають на розгляді у судах України, колегія суддів обґрунтовано вказала на наявність різних спорів щодо виведення АТ КБ «ПриватБанк» з ринку за участі держави.

🔓Разом з тим, відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а також вирішення проблем правозастосування забезпечують усі касаційні суди Верховного Суду.

📍Правова проблема, яку окреслила колегія суддів Касаційного цивільного суду у даній справі не містить ознак її виключності і може бути вирішена самим Касаційним цивільним судом у складі відповідної колегії суддів.

📌Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Постанова КЦС ВС від 30.11.2022 у справі № 334/7687/21

📚Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

📌Під змістом правочину (договору) розуміється сукупність умов.

📍У статті 217 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності окремих частин правочину.

🔍Окремою частиною правочину в контексті статті 217 ЦК України є окрема частина змісту правочину (договору), тобто його умова.

🖌️При цьому, недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними або є нікчемними.

‼️Слід враховувати, що при задоволенні позову про оспорювання окремих умов договору потрібно з’ясовувати, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними.