​​Цього тижня інформуємо вас про перелік справ, переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду та об’єднаних палат касаційних судів відповідно до ухвал про передачу, внесених до ЄДРСР з 19 по 25 серпня 2024 року.

Справи, передані на розгляд ВП ВС:

✅ Ухвалою КЦС ВС від 14 серпня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку ВП ВС та КГС ВС щодо визначення Міністерства юстиції України як належного відповідача чи співвідповідача за позовами про визнання протиправним і скасування наказу міністерства, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Справи, передані на розгляд ОП КАС ВС:

✅ Ухвалою КАС ВС від 16 серпня 2024 року на розгляд ОП КАС ВС передано справу для відступу від висновку ОП КАС ВС, згідно з яким положення п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане, незалежно від того, чи це рішення про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

✅ Ухвалою КАС ВС від 21 серпня 2024 року на розгляд ОП КАС ВС передано справу для відступу від висновку КАС ВС щодо неможливості оскарження в касаційному порядку постанов апеляційного суду, якими скасовано ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справи, передані на розгляд ОП ККС ВС:

✅ Ухвалою ККС ВС від 14 серпня 2024 року на розгляд ОП ККС ВС передано справу для відступу від висновку ККС ВС щодо зарахування в порядку ст. 577 КПК України часу тримання обвинуваченого під вартою на території запитуваної держави рф у зв’язку з вирішенням питання про його видачу в Україну до загального строку відбування покарання, призначеного вироком місцевого суду.

♻️Трохи про річний строк на апеляційне оскарження

Окрема думка судді КЦС ВС від 21.08.2024 у справі № 757/24098/18-ц

📒Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

📘Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

🔍Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці касаційного суду сформувалося по суті два взаємовиключні підходи до тлумачення та застосування норм частини другої статті 358 ЦПК України та ЗаконуУкраїни «Про доступ до судових рішень»:

1️⃣при застосуванні частини другої статті 358 ЦПК України має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень (див. постанови Верховного Суду: від 07 грудня 2022 року в справі № 757/31634/15-ц, від 14 червня 2023 року в справі № 200/5831/16-ц, від 17 січня 2024 року в справі № 376/602/20 та від 31 липня 2024 року в справі № 757/54645/16-ц);

2️⃣при застосуванні частини другої статті 358 ЦПК України не має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень (див. постанови Верховного Суду: від 27 березня 2020 року в справі № 296/3261/17, від 29 вересня 2021 року в справі № 757/15451/19, від 05 червня 2023 року в справі № 757/20629/19-ц, від 25 червня 2024 року в справі № 752/178/19, від 26 червня 2024 року в справі № 757/33179/19).

📍Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

📌 «Ми рухаємось в напрямку того, щоб касаційний суд не був джерелом невизначеності судової практики і судові рішення касаційного суду були, розумно передбачуваними. Навіщо потрібна розумна передбачуваність судових рішень? Очевидно, що особа, чи фізична чи юридична, має можливість прогнозувати як буде вирішено її спір. Це одне з основних завдань, яке дозволяє зробити вирішення спору прогнозованим» (див. Крат В. І . Принцип юридичної визначеності в практиці Верховного Суду // Слово Національної школи суддів України. - 2021. - № 5 (спеціальний випуск). - С. 66 - 77.).

✂️Відступ від висновку про застосування тієї чи іншої норми має бути розумним і про нього має бути вказано в тексті постанови. Натомість, цілком очевидно, що зміна практики застосування норм при вирішенні певної категорії спорів не має слідувати з тексту постанови не явно, імпліцитно (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22).

🖌️Навряд чи таке застосування та тлумачення норм частини другої статті 358 ЦПК України та Закону України «Про доступ до судових рішень» дозволяє зробити вирішення питання про відкриття апеляційного провадження чи відмову у відкритті апеляційного провадження прогнозованим.

❗️Тому касаційному суду, для забезпечення сталості та єдності судової практики належало передати цю справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду для відступу від висновку, зробленого в постановах Верховного Суду: від 07 грудня 2022 року в справі № 757/31634/15-ц, від 14 червня 2023 року в справі № 200/5831/16-ц, від 17 січня 2024 року в справі № 376/602/20 та від 31 липня 2024 року в справі № 757/54645/16-ц.

Щодо можливості збільшення такого розміру/обсягу відповідальності учасників ТДВ, тобто притягнути їх до відповідальності не в кратному розмірі, як це позначено в ч.1 ст. 56 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а в повному обсязі для погашення всього боргу ТДВ. Здавалося б, думка абсурдна. Але ж ні. Якщо наявні підстави притягнення до відповідальності, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, то учасники ТДВ відповідатимуть також в кратному розмірі чи у повному?
Якщо перший варіант, то матимемо непоганий варіант уникнення від відповідальності – достатньо створити ТДВ з незначним статутним капіталом і, відповідно, незначним кратним розміром відповідальності його учасників – і їм гарантована безпека? Можна порушувати, ризикувати, не додержуватись тощо?
Якщо другий варіант, тобто попри кратний обсяг відповідальності учасників ТДВ, визнати можливість притягнення їх субсидіарно до відповідальності в повному обсязі, то втрачається сутність ТДВ і воно стає ТОВ, учасники якого можуть притягуватись до повної відповідальності, якщо будуть підстави, передбачені Кодексом з процедур банкрутства. В цьому разі треба саму організаційно-правову форму ТДВ прибирати з нашого законодавства. Тим більш, що питання про відповідальність його учасників якраз і постає тоді, коли у ТДВ не вистачить коштів і майна для самостійної майнової відповідальності. В цьому разі правове регулювання переходить в зону дії Кодексу України з процедур банкрутства.
Колеги! Як вам така шарада?
🤨

🖌️Інна Валентинівна розмірковує над доцільністю збереження / незбереження такого виду господарського товариства як ТДВ. Пропонується два варіанти: або зберегти або ж ні.

📍Видається, що цілком допустимий ще один варіант: використання конструкції ТДВ учасниками всупереч її призначенню для того щоб невиконувати зобовʼязання ТДВ і тоді має «вмикатися» добра совість та учасники такої юридичної особи мають сплачувати її борги.

📚📖 На вебсайті Council of Europe опубліковано Бюлетень: Верховенство права. Права людини, № 1/2024 який містить:

1️⃣огляд практики Європейського суду з прав людини у справах проти України
за період 01.01.2024 – 31.03.2024;

2️⃣ огляд практики Європейського суду з прав людини у справах проти інших держав за період 01.01.2024 – 31.03.2024;

3️⃣рішення Європейського суду з прав людини;

4️⃣окремі питання функціонування європейської системи захисту прав людини.

📚 24.08.2024 року опубліковано в «Голосі України» Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 20 серпня 2024 року № 3894-IX.

🖌 Законом № 3894-IX, зокрема, передбачено, що:

📒 жодне з положень цього Закону не може тлумачитися як обмеження свободи сповідування релігії або переконань, права на дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів;

📘 до іноземних релігійних організацій, які знаходяться в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, належать іноземні релігійні організації (в тому числі релігійні управління, об’єднання, центри), керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України у відповідній державі-агресорі. Скасування заборони діяльності в Україні іноземних релігійних організацій, встановленої цим Законом, здійснюється шляхом внесення змін до цього Закону.

📕 зважаючи на те, що Російська православна церква є ідеологічним продовженням режиму держави-агресора, співучасницею воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що вчиняються від імені Російської Федерації та ідеології «русского міра», діяльність в Україні Російської православної церкви заборонена. Діяльність релігійних організацій, афілійованих з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до частини першої цієї статті, у тому числі безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації, або за наявності інших ознак, встановлених статтею 5-1
Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не допускається і такі релігійні організації припиняються у встановленому законом порядку.

⛔️ з дня заборони діяльності в Україні іноземної релігійної організації правочини, пов’язані з використанням майна (оренди, найму, лізингу, інших форм користування чужим майном), строк дії яких не закінчився, вчинені між резидентами України та відповідною іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, а також із зареєстрованими в Україні юридичними особами, власником, учасником яких є така іноземна релігійна організація, що не привели свою діяльність у відповідність із цим Законом у строк, встановлений частиною третьою цієї статті, припиняються достроково;

🚫 іноземна релігійна організація, діяльність якої в Україні заборонена, не може бути власником, учасником зареєстрованих в Україні юридичних осіб. Такі юридичні особи повинні привести свій склад учасників у відповідність із цим Законом протягом трьох місяців з дня заборони діяльності в Україні відповідної іноземної релігійної організації. У разі якщо юридична особа не приведе склад учасників у відповідність із цим Законом у встановлений строк, така юридична особа припиняється на підставі рішення суду за наслідками розгляду позову центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

🖌 Законом № 3894-IX, зокрема, встановлено, що:

📍цивільні справи про припинення діяльності релігійної організації, позови в яких були подані до набрання чинності Законом України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» і розгляд яких у суді першої інстанції не завершений шляхом ухвалення відповідного рішення суду, продовжують розглядатися (завершуються) за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Розгляд апеляційних і касаційних скарг, а також інших заяв, передбачених цим Кодексом, у таких цивільних справах, які були подані до набрання чинності Законом України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», продовжується і завершується за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (пункт 2 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК);

📌право звернутися з адміністративним позовом про припинення релігійної організації має центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або орган, уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації. Адміністративні справи, зазначені у частині першій цієї статті, розглядаються як судом першої інстанції судом, визначеним частиною другою статті 22 цього Кодексу. Судом апеляційної інстанції в адміністративній справі, передбаченій частиною першою цієї статті, є Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж із п’яти суддів. Судове рішення Верховного Суду у таких справах є остаточним і касаційному оскарженню не підлягає (ст. 289-9 КАС);

🔍у разі виявлення підстав для припинення релігійної організації, встановлених цим Законом, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або орган, уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації, невідкладно звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації. Рішенням суду про припинення релігійної організації призначається комісія з припинення релігійної організації (ліквідаційна комісія);

⛔️державне та/або комунальне майно, в тому числі культові будівлі, споруди і майно не може використовуватися або передаватися релігійній організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», а також релігійним організаціям, діяльність яких не допускається відповідно до статті 5-1 цього Закону. Право користування державним та/або комунальним майном, надане релігійним організаціям, діяльність яких не допускається відповідно до статті 5-1 цього Закону, і укладені з такими релігійними організаціями договори, пов’язані з використанням державного або комунального майна (оренди, найму, лізингу, інших форм користування чужим майном) припиняються достроково, через 60 днів з дня прийняття рішення про визнання відповідної релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Договори, пов’язані з використанням державного та/або комунального майна іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», припиняються достроково через 60 днів з дня набрання чинності зазначеним Законом. Правочини, вчинені всупереч частині третій цієї статті, є нікчемними;

🖌 Законом № 3894-IX, зокрема, закріплено, що:

📛забороняється вчиняти будь-які дії, наслідком яких може стати відчуження майна релігійної організації, зокрема його продаж, обмін, передача у заставу, встановлення іпотеки, безоплатна передача у власність чи управління інших осіб, до завершення процедури зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним об’єднанням шляхом реєстрації нової редакції статуту (положення) у порядку, визначеному цим Законом, та державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»;

❎через 60 днів з дня набрання чинності цим Законом договори безоплатного користування або позички, або оренди державного та/або комунального майна, укладені з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, достроково припиняються.

✏️забороняється будь-яка діяльність юридичних осіб, власником, учасником яких є іноземна релігійна організація, діяльність якої в Україні заборонена. Такі юридичні особи повинні привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом.

❗️Закон № 3894-IX набирає чинності через 30 днів з дня його опублікування, крім: підпункту 2 пункту 2 цього розділу, який набирає чинності через дев’ять місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону; пункту 6 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

♻️Про реквізицію в умовах воєнного стану розповів суддя ВС у КЦС Василь Крат.

📍Відповідно до практики Верховного Суду (постанова КЦС ВС від 8 серпня 2018 року у справі № 284/276/16-ц) під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника за наявності надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого.

ℹ️З огляду на те, що реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які потребують негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини.

❗️Також, як зауважив суддя, норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв’язання якої відбувається на користь публічного інтересу.

‼️Реквізиція є одночасно підставою припинення (п. 9 ч. 1 ст. 346 ЦК України) та набуття права власності. Причому як підстава набуття права власності вона може бути застосована тільки державою, що виключає можливість проведення реквізиції органами місцевого самоврядування. Оскільки при реквізиції враховується тільки воля набувача майна (держави), то вона належить до первісних способів набуття прав.

❇️Правовим наслідком реквізиції є перехід реквізованого майна у власність держави або його знищення.

✅Аналіз ст. 353 ЦК України дає змогу виокремити залежно від підстави проведення реквізиції два її види:
а) реквізиція за надзвичайних обставин (ч. 1 ст. 353 ЦК України);
б) реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 353 ЦК України).

⚠️Спікер пояснив, що різниця між двома видами реквізиції полягає в моменті відшкодування вартості майна. Під час реквізиції за надзвичайних обставин відшкодування має бути проведено до примусового відчуження майна, а в разі реквізиції в умовах воєнного або надзвичайного стану обов’язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження.

❎Як зауважив суддя, право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника, а повернення майна можливе, зокрема, за умови припинення надзвичайних обставин (постанова КЦС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22).

✂️У цьому контексті Василь Крат акцентував на ухвалі КЦС ВС від 5 червня 2024 року у справі № 712/3525/23, яка стосувалася питання, чи можливе витребування реквізованого майна на користь колишнього власника до закінчення правового режиму воєнного стану. Зараз ця справа передана на розгляд ВП ВС.

📚 24.08.2024 року опубліковано в «Голосі України» Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» щодо вдосконалення порядку отримання, декларування та поводження з вогнепальною зброєю» від 20 серпня 2024 року № 3899-IX.

🖌 Законом № 3899-IX, зокрема, передбачено, що:

1️⃣цивільні особи не пізніше 90 днів після припинення або скасування воєнного стану в Україні зобов’язані здати отриману ними вогнепальну зброю і невикористані боєприпаси до неї до органів Національної поліції України. Цивільні особи не пізніше 90 днів після припинення або скасування воєнного стану в Україні зобов’язані здати знайдену та задекларовану ними вогнепальну зброю і невикористані боєприпаси до неї до органів Національної поліції України;

2️⃣цивільна особа одночасно із здачею знайденої та задекларованої вогнепальної зброї і боєприпасів до неї письмово повідомляє орган Національної поліції України про свій намір набути таку зброю у власність у порядку, передбаченому цим Законом. У такому разі здана вогнепальна зброя підлягає перевірці на предмет наявності підстав, що унеможливлюють набуття такою цивільною особою права власності на неї;

3️⃣ цивільна особа, яка знайшла та задекларувала вогнепальну зброю, набуває право власності на неї після спливу трьох місяців з дня здачі знайденої вогнепальної зброї для перевірки до органу Національної поліції України;

4️⃣право власності на знайдену та задекларовану вогнепальну зброю набувається з урахуванням законодавства про дозвільну систему органів внутрішніх справ;

5️⃣ право власності на знайдену та задекларовану вогнепальну зброю не набувається у таких випадках: цивільна особа, яка знайшла та задекларувала вогнепальну зброю, не відповідає вимогам, встановленим законом до фізичних осіб для набуття права власності на вогнепальну зброю; вогнепальна зброя не підлягає декларуванню; вогнепальна зброя належить іншій фізичній або юридичній особі, у тому числі є державною власністю; вогнепальна зброя відноситься до видів вогнепальної зброї, що не може перебувати у власності фізичної особи, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

6️⃣ якщо знайдена та задекларована вогнепальна зброя відноситься до видів вогнепальної зброї, що не може перебувати у власності фізичної особи, така вогнепальна зброя за рахунок цієї особи може бути приведена у відповідність (перероблена) з видом вогнепальної зброї, що може перебувати в її власності, або із станом макета вогнепальної зброї у порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України;

7️⃣у разі якщо цивільна особа, яка знайшла вогнепальну зброю, не виявила бажання набути її у власність або не може набути право власності на неї з підстав, визначених законом, знайдена вогнепальна зброя переходить у державну власність, а боєприпаси до неї підлягають вилученню та утилізації в установленому порядку;

8️⃣цивільні особи, які мають у володінні вогнепальну зброю і боєприпаси до неї, що підлягають декларуванню, повинні протягом одного місяця з дня введення в дію цього Закону звернутися до органів Національної поліції України для їх декларування або здачі відповідно до цього Закону.

❗️Закон № 3899-IX набрав 25.08.2024 року та вводиться в дію через три місяці з дня набрання ним чинності.

📚💻 Опубліковано черговий номер (Volume 15 Issue 2 August 8, 2024) одного із провідних іноземних журналів по деліктному праву "Journal of Tort Law".

📺На ютубі міститься невеличкий курс лекцій по економічному аналізу деліктного права:

1️⃣An Economic Theory of Tort Law: Part 1 (General issues)

2️⃣An Economic Theory of Tort Law: Part 2, Unilateral Precaution

3️⃣An Economic Theory of Tort Law: Part 3, Bilateral Precaution

4️⃣An Economic Theory of Tort Law: Part 4, Activity Levels

♻️Чи може Міністерство юстиції України бути відповідачем в справі про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав⁉️

Ухвала КЦС ВС від 14.08.2024 у справі № 211/2047/21

🔎У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 по суті міститься висновок про те, що при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України це міністерство має бути єдиним відповідачем у такій справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21 вирішено спір про скасування наказу Міністерства юстиції України за позовом власника нерухомого майна до його попереднього власника (який подавав скаргу до Міністерства юстиції України), із залученням цього міністерства як співвідповідача.

🔍Як такі підходи Великої Палати позначилися на практиці? Наприклад, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 червня 2024 року в справі № 910/6143/23 (за позовом Фермерського господарства «Колос-2021» до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу) Касаційний господарський суд погодився з судовими рішеннями про скасування наказу Міністерства юстиції України, якими позов задоволено саме до Міністерства юстиції України, яке було єдиним відповідачем.

✂️З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, зроблених у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2021 у справі № 910/5971/20 (які застосував апеляційний суд в цій справі), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 червня 2024 року в справі № 910/6143/23, та зробити висновок про те, що:

❗️при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, належним відповідачем є особа (особи), на майнові права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору, зокрема особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

⛔️Міністерство юстиції України не може бути відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне;

📌встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

📚📖 В журналі «Juridica International» опублікована цікава стаття професора Christoph G. Paulus «The Eternal Struggle for Supremacy between Creditor and Debtor», зокрема, про боротьбу «за владу» між кредитором та боржником у відносинах кредиту в ракурсі приватної автономії, захисту слабкої сторони, договору як «миротворця», та вирівнюючого ефекту договору.

♻️Чи може продаж іпотекодавцем від свого імені за погодженням із іпотекодержателем кваліфікуватися як lex commissoria⁉️

Ухвала КЦС ВС від 31.07.2024 у справі № 2-5441/11

🔎У справі, що переглядається, в іпотечному договорі викладено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (пункт 6.6 іпотечного договору). Після звершення позасудового врегулювання згідно з пунктом 6.6 цього договору іпотекодержатель втрачає право вимоги до іпотекодавця щодо виконання зобов`язання (пункт 6.7 іпотечного договору). КЦС звертає увагу, що у пункті 3.4.2 іпотечного договору передбачено можливість продажу предмета іпотеки у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором у інший спосіб (т. 1, а. с.19).

🖍КЦС зазначає, що у справі, яка переглядається, банк самостійно обрав такий інший спосіб захисту його прав як надання дозволу ОСОБА_1 на продаж предмета іпотеки за визначеною банком ціною; реалізація предмета іпотеки відбулася за взаємною домовленістю сторін та погодженою сумою; кошти були зараховані на рахунок іпотекодержателя; іпотечне зобов`язання добровільно припинено банком, а майно зареєстроване за новим власником.

🖌Банк та іпотекодавець змінили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, передбачений в іпотечному застереженні, а саме: визначили можливість реалізації предмета іпотека не банком як іпотекодержателем, а іпотекодавцем, водночас в інтересах банку. Вказані зміни в позасудовому способі звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, сторони узгодили шляхом обміну листами, водночас не вносили зміни до іпотечного договору шляхом уточнення іпотечного застереження.

📍З огляду на те, що застосований сторонами позасудовий спосіб звернення стягнення на іпотечне майно, не передбачений ні законом, ні договором (іпотечним застереженням), Верховний Суд вважає, що може бути застосовано аналогію закону з урахуванням оцінки поведінки сторін, зокрема і банку, та доктрини римського права «venire contra factum proprium».

📌У справі, що переглядається, банк з 2012 року самостійно не звертав стягнення на предмет іпотеки, у 2015 році погодився із запропонованим відповідачем позасудовим способом погашення заборгованості за рахунок іпотечного майна, самостійно здійснивши його оцінку та встановивши вартість, прийнявши кошти від реалізації майна та знявши іпотечне обтяження, тобто такою поведінкою дав підстави ОСОБА_1 як боржнику (іпотекодавцю) вважати реалізацію іпотечного майна такою, яка вчинена в позасудовому порядку, та розумно покладатися на наслідки такої реалізації.

✂️З огляду на викладене, незважаючи на відсутність кількісного критерію, проте існує якісний критерій, що вказує на існування виключної правової проблеми, оскільки відсутня усталена судова практика застосування статті 36 Закону України «Про іпотеку» за аналогією, що не обов`язково передбачає існування правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що зумовлює використання повноважень ВП ВС (процесуальний аспект) з метою забезпечення та захисту прав як іпотекодержателя, так й іпотекодавця з урахуванням обставин, які виникли у цій справі, формування висновку в частині того, чи може вважатися за аналогією закону позасудовим способом задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора - продаж у порядку статті 38 Закону іпотекодавцем від свого імені за погодженням із іпотекодержателем та для задоволення його вимог предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за ціною, визначеною іпотекодержателем, у разі відсутності такого прямо передбаченого способу у договорі, КЦС вважає, що є підстави для передачі справи на розгляд ВП ВС.

⚖️ 🪩 British and Irish Legal Information Institute веде безкоштовну онлайн-базу «BAILII», яка містить британське та ірландське прецедентне право та законодавство, прецедентне право Європейського Союзу, звіти Юридичної комісії та інші матеріали, пов'язані з британським та ірландським правом.

♻️Чи застосовуються загальні положення процесуального законодавства до розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії/бездіяльність виконавця❓

Ухвала ОП КГС від 16.08.2024 у справі № 921/357/20

🖌4.5. Стадія виконання судового рішення перебуває поза межами розгляду справи по суті, а отже витрати виконавчого провадження не є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи в контексті приписів статей 124, 126, 129, 130 ГПК.

🖇4.6. Відповідно до частини 1 статті 344 ГПК зазначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

📍4.7. У даному випадку правовідносини з розподілу витрат, пов`язаних з розглядом скарги є врегульованими спеціальними нормами, які містяться у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» (статті 343-344 ГПК) з огляду на спеціальну правосуб`єктність приватного (державного) виконавця у сфері суспільних відносин, пов`язаних із оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

🖋Покладення судових витрат, пов`язаних з розглядом скарги на заявника є можливим виключно у разі постановлення рішення про відмову в задоволенні його скарги (у разі встановлення судом необґрунтованості скарги згідно з приписами статті 343 ГПК).

🖊Приватний виконавець згідно з приписами статей 41, 45 ГПК не є стороною в судовому процесі та не входить до складу як безпосередніх учасників справи позовного провадження, так і інших учасників судового процесу.

🔖Виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Стадія виконання судового рішення перебуває поза межами розгляду справи по суті, тому витрати виконавчого провадження не є автоматично судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи в контексті приписів статей 124, 126, 129, 130 ГПК.

✂️4.9. Ураховуючи наведене, ОП КГС вважає наявними підстави для відступу від висновку КЦС, викладеного у постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц, стосовно застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії/бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.