♻️Трохи про добросовісного іпотекодержателя (закінчення)

3️⃣В рішенні «Julie Parcon-Song vs. Lilia B. Parcon» [ G.R. No. 199582. July 07, 2020 ], зокрема, вказано, що:

📝відповідно до доктрини добросовісного іпотекодержателя, іпотека вважається дійсною, якщо іпотекодержатель добросовісно покладався на те, що зазначено на титульній стороні свідоцтва про право власності. Це так, навіть якщо іпотекодавець набув право власності на майно шахрайським шляхом. Однак, добре відомо, що навіть якщо придбання свідоцтва про право власності було заплямоване шахрайством та введенням в оману, такий дефектний титул може бути джерелом цілком законного та дійсного титулу в руках невинного покупця за вартістю. Так само, як невинний покупець може покладатися на те, що зазначено у свідоцтві про право власності, іпотекодержатель має право покладатися на те, що зазначено у пред'явленому йому свідоцтві про право власності, і за відсутності чогось, що може викликати підозру, він не зобов'язаний заглядати за межі свідоцтва і досліджувати право власності іпотекодавця, зазначене на лицьовій стороні цього свідоцтва. Крім того, усталеним правовим принципом є те, що коли невинний іпотекодержатель, який покладається на правильність свідоцтва про право власності, згодом набуває права на предмет іпотеки, суди не можуть нехтувати такими правами;

❗️обґрунтуванням цієї доктрини є публічний інтересу у збереженні свідоцтва про право власності на землю «як доказу законного права власності на землю або будь-якого обтяження»;

‼️доктрина захисту іпотекодержателів та добросовісних набувачів слідує із суспільного інтересу, закладеного в правовій концепції, що передбачає непорушність правових титулів. Тягар виявлення недійсних правочинів, пов'язаних з майном, на яке поширюється правовий титул, що виглядає звичайним на перший погляд, перекладається з третьої сторони, яка покладається на правовий титул, на співвласників або попередників власника правового титулу. Між третьою особою та співвласниками саме останні будуть краще обізнані про стан майна та його історію. Таким чином, витрати, пов'язані з виявленням підстав недійсності, краще покласти на них, оскільки вони, природно, будуть нижчими. Протилежна презумпція лише збільшить витрати для економіки, затримає транзакції і, таким чином, досягне менш оптимального рівня добробуту для всього суспільства.

📺📽️ Трохи відео про поділ майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі

♻️Чи підлягає нотаріальному посвідченню договір фінансового лізингу автомобіля, вчинений відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04 лютого 2021 року № 1201-IX❓

Постанова КЦС ВС від 24.04.2024 у справі № 756/11019/22

📚У справі, яка є предметом касаційного перегляду, договір лізингу був укладений 22 жовтня 2021 року, тобто вже після набрання чинності новим Законом України від 04 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» (набрав чинності 13 червня 2021 року), і тому правовідносини, які виникли між сторонами у справі, регулюються цим законом в новій редакції, який визначає загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

📍Згідно із статтею15 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, чинній на час укладення договору) договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі. Договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору (частина третя статті 15 Закону).

🆕Таким чином, починаючи з 13 червня 2021 року, нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.

📍Установивши, що перед укладенням та на момент укладення договору фінансового лізингу ОСОБА_1 не заявляв вимог щодо нотаріального посвідчення договору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний договір відповідає вимогам частини третьої статті 15 Закону України «Про фінансовий лізинг», тому обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

❗️Посилання суду на пріоритет Закону України «Про фінансовий лізинг» перед ЦК України є недоцільним, оскільки частина третя статті 806 ЦК України передбачає застосування особливостей окремих видів і форм лізингу. Проте це не вплинуло на правильність вирішення спору.

​​✍🏻У ПРИВАТНОГО НОТАРІУСА, ЯКИЙ НЕ БРАВ УЧАСТІ У СПРАВІ, ВІДСУТНЄ ПРАВО НА КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ, ЯКЩО СУД НЕ ВРАХУВАВ ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВИ ВИТЯГ (ВИТЯГИ) ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ОБТЯЖЕНЬ РУХОМОГО МАЙНА, СФОРМОВАНИЙ ТАКИМ НОТАРІУСОМ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 686/3324/22
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 686/3324/22 від 01.04.2024

Приватний нотаріус подала до ВС касаційну скаргу у спорі про усунення перешкод у здійсненні права власності на автомобіль шляхом припинення обтяження. Нотаріус не брала участі у справі, проте вважала, що апеляційний суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, оскільки зробив висновок про неналежність документів, які нею виготовлялись при посвідченні договору купівлі-продажу спірного автомобіля.

З цього приводу ВС зазначив, що цивільний суд за позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності на автомобіль шляхом припинення обтяження, стягнення моральної шкоди вирішує цивільний спір.

Проявом розумності є те, що законодавець не пов`язує можливість вирішення цивільного позову про усунення перешкод у здійсненні права власності на автомобіль шляхом припинення обтяження, стягнення моральної шкоди із залученням приватного нотаріуса, якщо суд не врахував при розгляді справи витяг (витяги) Державного реєстру обтяжень рухомого майна, сформований таким нотаріусом.

Тому приватний нотаріус не належить до кола осіб, які відповідно до п. 1 ч.1 ст.389 ЦПК України мають право касаційного оскарження постанови суду першої інстанції в цій справі, оскільки апеляційний суд питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки приватного нотаріуса не вирішував.

❓Згодні з позицією ВС?

👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

♻️Трохи про визнання торговельної марки добре відомою та способи захисту (початок)

Постанова ВП ВС від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20

🖌8.3. У цій справі позов подано з метою захисту прав на добре відому торговельну марку.

🖍8.4. Водночас Скаржник стверджує, що станом на 01.01.1997, тобто на дату, з якої, за твердженням Позивача, позначення «ІНФОРМАЦІЯ_2» стало добре відомою торговельною маркою, законодавство України не визначало такого об`єкта права інтелектуальної власності, як добре відома торговельна марка.

⁉️8.5. Отже, найперше питання права, яке підлягає вирішенню, полягає у з`ясуванні того, чи існував (існує) добре відома марка у праві як об`єкт суб`єктивних прав, які підлягали охороні та захисту.

⛔️8.6. З огляду на це Велика Палата не погоджується з доводами відзиву Позивача на касаційну скаргу про те, що жоден нормативно-правовий акт не містить обмеження, яке вимагає від заявника або компетентного органу перевіряти наявність нормативно-правового регулювання порядку визнання позначень добре відомими торговельними марками саме станом на дату, з якої заявник вважає свій знак добре відомим.

📍8.7. Йдеться не про існування нормативно врегульованого порядку визнання позначень добре відомими торговельними марками протягом усього часу з 01.01.1997, а про існування у праві такого об`єкта, як добре відома торговельна марка, з того часу, з якого Позивач стверджує про право на такий об`єкт.

✅8.9. Паризька конвенція з охорони промислової власності у редакції Стокгольмського акта від 14.07.1967 (далі - Паризька конвенція, Конвенція) набула чинності для СРСР 26.04.1970. З 25.12.1991 Конвенція набула чинності для України.

✳️8.11. Положення частини першої статті 6bis Конвенції застосовуються безпосередньо у правовідносинах захисту прав на добре відомий товарний знак (на відміну від, наприклад, статей 10ter та 11, які встановлюють обов`язок законодавця врегулювати відповідне питання). Частина перша статті 6bis залишає на розсуд законодавця можливість встановити для компетентного органу повноваження ex officio відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака. Натомість обов`язок здійснювати захист визначеними способами за клопотанням (позовом) зацікавленої особи прямо встановлений у цій нормі.

✏️8.12. Схожим чином частина друга цієї статті залишає на розсуд законодавця можливість установити строк «не менше п`яти років». Тобто якщо такий строк не встановлено або за положеннями національного законодавства він менший за п`ять років (яким є загальна позовна давність у три роки), то такий строк не може бути менше п`яти роківвід дати реєстрації знака.

🔗8.13. Такий підхід до тлумачення положень статті 6bis Конвенції викладено також в опублікованих Всесвітньою організацією інтелектуальної власності Настановах щодо застосування Конвенції (Guidetothe Application of theParisConvention for the Protection of IndustrialProperty; далі - Настанови).

📗8.14. Отже, стаття 6bis Паризької конвенції встановлює мінімальні засоби захисту прав власника добре відомого товарного знака (well-known trademark в офіційному перекладі Конвенції українською - «загальновідомий товарний знак»), які однак не покладають на держави-учасниці обов`язок поширювати їх на добре відомі знаки для послуг (well-known service marks) та застосовувати їх у випадку неподібних товарів. Стосовно них Велика Палата у цій справі висновків не робить.

📌8.15. З огляду на це Велика Палата відхиляє посилання Скаржника на те, що станом на 01.01.1997, тобто на дату, з якої, за твердженням Позивача, позначення «ІНФОРМАЦІЯ_2» стало добре відомою торговельною маркою, законодавство України не визначало такий об`єкт права інтелектуальної власності як добре відома торговельна марка.

♻️Трохи про визнання торговельної марки добре відомою та способи захисту (продовження)

Постанова ВП ВС від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20

📌8.16. На час звернення позивача до суду з позовом у цій справі частина перша статті 25 Закону № 3689-XII встановлювала, що охорона прав на добре відому торговельну марку здійснюється згідно із статтею 6bis Паризької конвенції та цим Законом на підставі визнання торговельної марки добре відомою Апеляційною палатою або судом.

🔎8.17. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що визнання торговельної марки добре відомою Апеляційною палатою або судом не є способами набуття прав на торговельну марку. Вони також мають різне юридичне значення.

📄8.23. Отже, Апеляційна палата у процедурі, яка не має характеру змагального процесу, встановлює ex officio обставини, які за прийнятими нею критеріями дозволяють встановити юридичний факт у минулому, а саме те, що з певного дня марка стала добре відомою в Україні.

🧮8.24. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що розгляд в Апеляційній палаті заяв про визнання торговельної марки добре відомою в Україні не спрямований на захист прав власника марки від порушень з боку іншої особи, а рішення Апеляційної палати як обов`язкове для Укрпатенту є інструментом охорони прав власника добре відомої марки (оскільки має правове значення у відносинах з Укрпатентом) і не є способом набуття прав на неї.

🔎8.25. Натомість визнання марки добре відомою господарським судом здійснюється з метою захисту прав на неї, тобто має інше значення. Його не можна вважати альтернативою визнання марки добре відомою у рішенні Апеляційної палати.

📝8.26. ГПК України передбачає розгляд справ про визнання торговельної марки добре відомою як окремої категорії справ щодо прав інтелектуальної власності, під`юрисдикційних Вищому суду з питань інтелектуальної власності (пункт 3 частини другої статті 20).

🖍8.27. Частина друга статті 20 ГПК України (у частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводиться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті «Голос України» повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності (пункт1 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України).

💾8.28. Отже, на час розгляду цієї справи судами положення пункту 3 частини другої статті 20 ГПК України не введене в дію. До введення його в дію справи цієї категорії належать до юрисдикції господарських судів.

🧭8.31. Отже, на час розгляду судами попередніх інстанцій цієї справи процесуальний закон не передбачав іншої форми господарського судочинства для справ, пов`язаних з визнанням торговельної марки добре відомою, ніж позовне провадження.

📡8.32. Велика Палата відзначає, що положення процесуального закону про юрисдикцію стосовно справ про визнання торговельної марки добре відомою не означають встановлення процесуальним законом способу захисту цивільного права. Інститут способів захисту цивільних прав є інститутом матеріального права.

♻️Трохи про визнання торговельної марки добре відомою та способи захисту (продовження)

Постанова ВП ВС від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20

🖊8.33. Звертаючись у цій справі з позовом для захисту прав на добре відому марку, про яке (право) стверджує Позивач, він вказує на конкретне порушення цього права з боку Відповідача-2: належний АТ «Лубнифарм» знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 є схожим настільки, що його можна сплутати з добре відомою станом на 01.01.1997 торговельною маркою Позивача для ідентичних товарів, у зв`язку із чим спірне свідоцтво, на переконання Позивача, підлягає визнанню недійсним.

🔎8.34. Отже, в цьому випадку Позивач юридично засновує свої вимоги на встановленому у частині першій статті 6bis Паризької конвенції обов`язку України «за клопотанням зацікавленої особи … визнавати недійсною реєстрацію … товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатного викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів».

🔍8.35. Ця норма Конвенції як норма матеріального права встановлює спосіб захисту («визнавати недійсною реєстрацію»), про який просить Позивач і який за наведеним положенням Конвенції застосовується за умови, що знак (марка) Позивача «за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим».

📬8.36. Тобто визнання марки добре відомою є з урахуванням зазначеного положення Конвенції не самостійним способом захисту, а умовою надання особі захисту, зокрема шляхом визнання недійсною реєстрації (свідоцтва).

🖇8.37. Визнання торговельної марки добре відомою на певну дату є таким чином встановленням юридичного факту, який у позовному провадженні у змагальному процесі є необхідним для задоволення позову до конкретного порушника.

📌8.38. Таке визнання не має значення erga omnes, тобто обов`язкового значення для осіб, які не є сторонами у справі. Рішенням господарського суду у позовному провадженні вирішується спір між його сторонами, суд ухвалює його внаслідок розгляду справи на засадах, серед іншого, диспозитивності і змагальності, що передбачає право сторони визнавати вимоги іншої сторони і стверджувані нею обставини, внаслідок чого суд обмежений у встановленні обставин ex officio, зокрема й обставин, які свідчать про відомість марки або спростовують це.

⏰8.39. Велика Палата obiter dictum відзначає, що про обґрунтованість таких висновків свідчить також те, що у меморандумі «Охорона добре відомих знаків», підготовленому Міжнародним бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності (документ WKM/CE/III/2 від 20.08.1997), виданому для третьої сесії Комітету експертів з добре відомих знаків, Міжнародне бюро відзначило: «очевидним є те, що це в інтересах власника добре відомої марки для будь-якої майбутньої охорони подати заявку на її реєстрацію. Зокрема, це в його інтересах, оскільки будь-яке рішення суду, яке встановлює, що знак є добре відомим, є дійсним лише inter partes; іншими словами, його не можна застосувати до третіх осіб» (п. 2.2).

💎8.40. Першим реченням частини першої статті 25 Закону № 3689-XII у наступних редакціях після внесення змін Законом від 22.05.2003 № 850-IV встановлено: «Охорона прав на добре відомий знак здійснюється згідно з статтею 6bis Паризької конвенції про охорону промислової власності та цим Законом на підставі визнання знака добре відомим Апеляційною палатою або судом» (у редакції Закону від 21.07.2020 № 815-IX термін «добре відомий знак» замінено на «добре відома торговельна марка»).

🪜8.41. Тобто ця норма Закону № 3689-XII спрямована на виконання положення статті 6bis Паризької конвенції, повністю їй відповідає і, отже, не встановлює визнання судом марки добре відомою як окремий спосіб захисту прав.

♻️Трохи про визнання торговельної марки добре відомою та способи захисту (продовження)

Постанова ВП ВС від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20

⏯8.42. Велика Палата окремо звертає увагу на відповідність викладених вище висновків положенням ЦК України стосовно прав на добре відому марку.

🔽8.43. Так, згідно із частинами першою та третьою статті 494 ЦК України «Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку» набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом; умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом; набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

🆕8.44. Положення частини третьої цієї статті про те, що набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом, не слід розуміти як таке, що відповідно до неї визнання торговельної марки добре відомою є засобом набуття майнових прав на марку.

⤵️8.45. Стаття 494 ЦК України регулює засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, а не власне набуття цього права.

⏭8.46. Протилежне тлумачення, а саме що визнання в установленому законом порядку марки добре відомою є набуттям права на неї, суперечило б положенням статті 6bis Паризької конвенції, Закону № 3689-XII та, у випадку, коли мова йде про визнання марки добре відомою судом у позовному провадженні, призводило б до ситуації, коли судове рішення, яким вирішується спір між його сторонами, має значення erga omnes, тобто для невизначеного кола осіб, адже як засіб набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку за його допомогою сторона набувала б таке право як абсолютне, тобто у відносинах з третіми особами.

↕️8.47. Аналогічний підхід Велика Палата застосовує й до положення частини другої статті 495 ЦК України про те, що майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

↘️8.48. Ця стаття встановлює презумпції різної сили стосовно особи, якій належать майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку. Стосовно торговельної марки, набуття прав на яку засвідчено свідоцтвом, - це володілець свідоцтва. Свідоцтво, дійсно, засвідчує для необмеженого кола осіб набуття його володільцем майнових прав інтелектуальної власності. Стосовно добре відомої торговельної марки, набуття прав на яку не засвідчено свідоцтвом, однак яку визнано добре відомою рішенням Апеляційної палати, ця норма встановлює презумпцію належності майнових прав інтелектуальної власності особі, щодо якої Апеляційна палата визнала марку добре відомою. На відміну від значення свідоцтва для необмеженого кола осіб, це визнання має обов`язкове значення для заявника і НОІВ, про що вже йшлося у п. 8.20 цієї постанови. Визнання торговельної марки добре відомою судом у позовному провадженні має значення inter partes, тобто тільки для сторін спору.

⏫8.49. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів у цій справі про існування підстав для задоволення вимоги про визнання позначення «ІНФОРМАЦІЯ_2» добре відомою торговельною маркою в Україні станом на 01.01.1997 для товарів 05 класу МКТП «фармацевтичні препарати» на ім`я Позивача як окремої позовної вимоги. Велика Палата висновує, що така вимога не може бути задоволена у позовному провадженні як окрема, оскільки не спрямована на захист права інтелектуальної власності від конкретного порушення, а є умовою надання цього захисту. У зв`язку із цим у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

♻️Трохи про визнання торговельної марки добре відомою та способи захисту (закінчення)

Постанова ВП ВС від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20

❎8.53. З огляду на те, що набуття права на торговельну марку, що визнана добре відомою в Україні, не вимагає засвідчення свідоцтвом (абзац третій пункту 3 статті 5 Закону № 3689-XII), інформуванням НОІВ про визнання марки добре відомою та внесенням відповідних відомостей до Переліку досягається поінформованість НОІВ про добре відомі марки і практична можливість для НОІВ не допустити реєстрацію торговельної марки, тотожної або схожої настільки, що її можна сплутати, зокрема, асоціювати з відповідною добре відомою маркою.

🈁8.54. У зв`язку з тим, що дії чи бездіяльність НОІВ стосовно внесення відомостей до Переліку не впливають на права учасників цивільного обігу, а Перелік за частиною четвертою статті 25 Закону № 3689-XII має інформаційний характер, вимога власника добре відомої марки про зобов`язання НОІВ внести відомості до Переліку не спрямована на захист прав на добре відому марку.

❗️8.56. Помилково задовольнивши як окрему позовну вимогу заявлену Позивачем вимогу про визнання позначення «ІНФОРМАЦІЯ_2» добре відомою торговельною маркою в Україні станом на 01.01.1997 для товарів 05 класу МКТП «фармацевтичні препарати» на ім`я Фірми, суди також помилково вважали вимогу про визнання недійсним повністю свідоцтва Товариства похідною від неї і такою, що право позивача на звернення з нею до суду виникає з моменту визнання судом торговельної марки добре відомою.

ℹ️8.61. З моменту, коли торговельна марка стає добре відомою в силу дії факторів, з якими пов`язується набуття маркою відомості (а не з моменту визнання її такою Апеляційною палатою або судом), її власник набуває передбачені законодавством права власника добре відомої марки, зокрема й право звернутись до Апеляційної палати для визнання марки добре відомою або, якщо права власника були порушені, - до суду з відповідним позовом, спрямованим на захист цих прав.

‼️8.62. Також у своїх суперечливих висновках суди не врахували положення частин другої та третьої статті 6bis Паризької конвенції.

🔎8.64. Опубліковані ВОІВ Настанови звертають увагу на те, що слова «не менше» у частині другій статті 6bis Конвенції означають, що встановлення строку за умови, що він буде не менше п`яти років, залишено національному законодавству або для вирішення адміністративним чи судовим органам держав-учасниць (п. (j) коментаря до статті 6bis Конвенції).

🖌8.65. Як уже було зазначено вище, Велика Палата виходить зі схожого розуміння цього положення Конвенції і висновує, що положення першого речення частини другої статті 6bis Паризької конвенції у взаємозв`язку з положеннями національного законодавства про позовну давність слід застосовувати як такі, що передбачають загальну позовну давність три роки для вимоги про скасування (визнання недійсним) свідоцтва (реєстрації) знака, що починає свій перебіг від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, однак цей строк не може бути менше за п`ять років від дати реєстрації знака, стосовно якого заявлена вимога.

✂️8.66. Стосовно положення частини третьої статті 6bis Конвенції Настанови містять такий коментар: «(l) Адміністративні або судові органи країни, у якій запитано охорону добре відомої марки, встановлюють, чи зареєстровано конфліктуючу марку недобросовісно, в разі чого ніяке обмеження строку для позову не застосовується. Недобросовісність зазвичай має місце, коли особа, яка реєструє або використовує конфліктуючу марку знала про добре відому марку і, як презюмується, мала намір одержати вигоду від можливого змішування тієї марки і марки, яку вона зареєструвала або використовує».

🔍8.67. Отже, за відсутності недобросовісності у реєстрації торговельної марки іншою особою позов власника добре відомої марки про скасування (визнання недійсним) свідоцтва (реєстрації) торговельної марки цієї особи може бути задоволений в межах загальної позовної давності, що не може бути менше п`яти років від дати реєстрації марки.

♻️Чи може посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування здійснювати посвідчення заповіту особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні ⁉️

Ухвала КЦС ВС від 19.04.2024 у справі № 701/640/20

⛔️В ЦК України не міститься заборони для посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування здійснювати посвідчення заповіту особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні.

📍Вимога про необхідність посвідчення заповіту при свідках не поширюється на випадки його посвідчення посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

📌Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, нікчемним, як здійснення посвідчення без свідків під час перебування особи на лікуванні у лікарні. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

📺📽️Трохи відео про українську модель конфіскації in rem, конструкцію «необґрунтовані активи», публічних осіб і «солом’яних» власників.

📒Сьогодні в межах дискусії «Право sui generis на захисті «творів» ШІ» згадалася фраза зі «старенької» статті про нетиповість в цивільному праві: «… над правовою сферою невпинно тяжіє «данина» використання для правового регулювання суспільних відносин «класичних» правових засобів, під які «підлаштовуються» нові відносини».

📘По суті таким чином сконструйований правовий режим прав особливого роду (sui generis) на неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою (ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), які тільки подібні до авторського права, хоча по свої суті такими не є.

📌Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Такий стандарт поведінки поширюється й на здійснення суб'єктом прав особливого роду (sui generis) на неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою, особливо в контексті розкриття інформації про те, що відповідний об’єкт є згенерованим.

🧐В цікавому форматі поспілкувалися з Інною Валентинівною

💻🖲Трохи відео про те чи буде штучний інтелект керувати «авторським» світом (або про правовий режим неоригінальних об'єктів, згенерованих комп'ютерною програмою)

♻️Чи може Міністерство внутрішніх справ України регулювати цивільні відносини❓

Постанова КЦС ВС від 06.03.2024 у справі № 757/5846/23-ц

⛔️26. Для відхилення аргументу позивача про те, що останній міг би використовувати як укриття (за «правилом двох стін») приміщення коридору біля ліфтової шахти будинку, суд апеляційної інстанції вказав на Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 9 липня 2018 року № 579 (далі - Вимоги).

📌З цього приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що ієрархія актів цивільного законодавства заснована насамперед на їхній юридичній силі. Вказане стосується, по-перше, співвідношення законів і підзаконних актів, а, по-друге, співвідношення Конституції та законів (як кодексів, так й інших (поточних)). У статті 4 ЦК України встановлений перелік нормативно-правових актів, які можуть регулювати цивільні відносини. Можливість видання підзаконних актів цивільного законодавства для органів державної влади суттєво обмежена (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21).

✂️27.Апеляційний суд безпідставно відхилив аргумент позивача з посиланням на Вимоги.

❗️По-перше, на рівні Конституції України та закону не передбачена можливість Міністерства внутрішніх справ України регулювати цивільні відносини.

‼️По-друге, позивач не стверджував, що частина загального коридору на 8 поверсі будинку, де відповідачка влаштувала комору, є захисною спорудою цивільного захисту. Для вирішення цього спору про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні приміщенням загального користування у багатоквартирному будинку не має значення, з якою метою позивач хотів би використовувати таке приміщення, яке є у спільній сумісній власності співвласників будинку.

♻️Чи буде штучний інтелект керувати «авторським» світом: міркування судді щодо природи правового регулювання ШІ

🖌За словами Василя Крата, для розуміння природи правового регулювання ШІ необхідно дати відповідь на питання – чи це якийсь новий об’єкт, чи він має захищатись як об’єкт авторського права. Суддя відповів негативно, зазначив, що над правовою сферою невпинно тяжіє данина використання для правового регулювання суспільних відносин класичних правових засобів, під які «підлаштовуються» нові відносини. Вже дві тисячі років з моменту, як з’явилося римське право, постійно виникають нові об’єкти, що не вписуються в прокрустове ложе тих чи інших правових явищ. Наприклад, не так давно з’явилися електронні гроші, бездокументарні цінні папери, виникла можливість укладати «електронні» правочини і підписувати їх електронним цифровим підписом. Крім того, нещодавно в Канаді суд визнав укладення договору за допомогою емодзі з великим пальцем, піднятим догори, відправлене в месенджері, та стягнув із фермера штраф за невиконання договору про постачання льону. «Тобто з’являється щось нове, й ми адаптуємо його під певну існуючу правову сферу. Це відбувається з часу, коли з’явилося римське право і почали говорити про ті чи інші правові засоби», – сказав Василь Крат.

📖На заході обговорювали ст. 33 «Право особливого роду (sui generis) на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою» нової редакції Закону України «Про авторське право і суміжні права». Василь Крат акцентував, що застосування цієї статті не можна тлумачити й застосовувати без урахування основного регулятора цивільних відносин – ЦК України. При цьому, на думку судді, об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою, не вписуються в парадигму авторського права, і законодавець все ж таки кваліфікує його як «квазіавторське право». Тобто правовий режим прав особливого роду (sui generis) на неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою (ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), тільки подібний до авторського права, хоча по суті такими не є.

📍Василь Крат акцентував, що ст. 420 ЦК України містить невичерпний (відкритий) перелік об’єктів інтелектуальної власності, і це допускає на рівні закону визначати подібний правовий режим для об’єктів, які «схожі» до об’єктів інтелектуальної власності. «Тобто з’явився новий об’єкт – неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою, а його регулювання підлаштовується під найбільш наближене», – сказав Василь Крат.

📌Крім того, Василь Крат акцентував, що специфічний правовий режим, передбачений для неоригінального об’єкта, згенерованого комп’ютерною програмою, не виключає застосування загальних засад приватного права, а приватноправовим відносинам притаманна добра совість.

❗️Добра совість – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Такий стандарт поведінки поширюється й на здійснення суб'єктом прав особливого роду (sui generis) на неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою, особливо в контексті розкриття інформації про те, що відповідний об’єкт є згенерованим.

✅Наприклад, особа, яка купує бестселер відомого автора має знати, чи використовувався ШІ (якщо використовувався, то як і в якому обсязі) під час написання твору. Зрозуміло, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» не регулює це питання, однак мають застосовуватись загальні принципи. Наприклад, Федеральний суд штату Онтаріо щодо процесуальних документів звернув увагу сторін, що необхідно вказувати, якщо якась частина тексту створена за допомогою ШІ. Відповідна вказівка має значення і з комерційної точки зору, бо одна вартість продукту може бути, якщо створено щось оригінальне, а зовсім інша, якщо він створений ШІ, а продавався як продукт творчості відомого автора.

♻️Що нового передано на розгляд Великої Палати/Обʼєднаної палати⁉️ (початок)️

1️⃣Ухвала КГС ВС від 25.04.2024 у справі № 908/5298/14

🖍КГС передав справу на розгляд ВП ВС для відступу від висновку щодо застосування частини приписів статті 104 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові ОП КЦС ВС від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц.

2️⃣Ухвала КГС ВС від 16.04.2024 у справі № 910/14706/22

🖌Справу передано на розгляд ОП КГС для вирішення питання щодо можливості зменшувати неустойку нараховану на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України та відступлення від висновку, викладеного в раніше ухвалених постанові КГС ВС від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, постанові КГС ВС від 30.10.2019 у справі № 924/80/19.

3️⃣Ухвала КГС ВС від 10.04.2024 у справі № 910/10986/18

✳️Справу передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС для уточнення правових висновків Верховного Суду, викладених у у справі № 916/3030/22 шляхом їх уточнення, зазначивши, що:
↘️в разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданої іншій особі на праві постійного користування, автоматично виникає саме право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості в силу принципу єдності долі нерухомості та земельної ділянки;
↙️всі юридично значимі дії щодо формування зазначених земельних ділянок у межах раніше сформованої земельної ділянки мають вчинятися виключно в порядку встановленому законом, зокрема, шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, що цілком відповідає положенням частини другої статті 79-1 ЗК України, згідно з якими формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;
↕️відсутність заявлення ним окремої позовної вимоги щодо оскарження розміру визначеної Радою земельної ділянки не свідчить про відсутність існування спору щодо її розміру, а відповідні аргументи мають бути комплексно розглянуті судами при розгляді заявлених позовних вимог, які обґрунтовуються порушенням існуючого порядку, який саме і передбачає погодження розміру земельної ділянки за його безпосередньої участі та з урахуванням інтересів його як постійного користувача всієї земельної ділянки та власника нерухомого майна на земельній ділянці, на якій розміщене нерухоме майно кількох власників.

4️⃣Ухвала КГС ВС від 09.04.2024 у справі № 925/80/23

✒️Справу передано на розгляд ОП КГС для відступу від висновку, викладеного у пунктах 5.19 - 5.20 постанови від 22 вересня 2021 року у справі № 924/1274/20, щодо тлумачення змісту норми частини п`ятої статті 22 Закону України «Про теплопостачання» як такої, що встановлює субсидіарну відповідальність засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про ліквідацію особи первісного боржника.

♻️Що нового передано на розгляд Великої Палати/Обʼєднаної палати⁉️ (закінчення)

5️⃣Ухвала ОП КЦС ВС від 22.04.2024 у справі № 587/1382/15-ц

📝Справу передано на розгляд ВП ВС для відступу від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 23.10.2019 у справі № 920/1461/13 (на момент звернення прокурора з позовом у цій справі заборона, визначена частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не діяла. Враховуючи положення статті 58 Конституції України щодо зворотної дії законів в часі, при зверненні до суду з позовом у 2013 році прокурором було дотримано вимоги процесуального закону).

6️⃣Ухвала КГС ВС від 03.04.2024 у справі № 918/391/23

📤Справу передано на розгляд ВП ВС для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, оскільки при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, висловлена ВП ВС правова позиція призводить до питання доцільності встановлення поряд з обставинами наявності/відсутності факту порушення умов договору оренди землі у виді систематичного невнесення орендної плати, також обставин наявності/відсутності критерію істотності цього порушення у розумінні частини другої статті 651 ЦК України.

7️⃣Ухвала КГС ВС від 16.04.2024 у справі № 904/1557/23

↩️Справу передано на розгляд ОП КГС для відступу від висновку ОП КГС в постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 щодо застосування статей 670, 1212 ЦК України до правовідносин із повернення грошових коштів, отриманих постачальником товару за результатами публічної закупівлі від споживача як оплата за недопоставлений товар, шляхом його уточнення / конкретизації до застосування зазначених норм ЦК України.

8️⃣Ухвала КГС ВС від 16.04.2024 у справі № 907/947/22

⏫Справу передано на розгляд ОП КГС для відступу від висновку, викладеного у додатковій постанові КГС від 12.07.2023 у справі №915/1406/21 та постанові КГС від 19.04.2023 у справі № 904/4736/21, оскільки третя особа, за скаргою якої відкрите апеляційне чи касаційне провадження повинна брати участь у розподілі судових витрат нарівні зі сторонами справи.
Вказаний підхід є справедливим та таким, що виключає можливість покладення безпідставного обов`язку щодо відшкодування витрат на професійну справничу допомогу на особу, яка відповідну апеляційну чи касаційну скаргу не подавала, а також сприяє унеможливленню «безризикового» (в контексті відшкодування витрат опонента, понесених ним під час розгляду справи в суді апеляційної чи касаційної інстанцій) зловживання процесуальними правами та подання третіми особами необґрунтованих апеляційних/касаційних скарг.

9️⃣Ухвала КЦС ВС від 10.04.2024 у справі № 489/3569/22

🔽Справу передано на розгляд ВП ВС для відступу від правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 20 січня 2009 року у справі № 24/489 та постанові КГС від 12 червня 2018 року у справі № 908/1604/17 щодо того, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями процесуального закону.