♻️Трохи про оспорення довіреності спадкодавця

Постанова КЦС від 30.05.2024 в справі № 229/7156/19

📍Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

📌З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц (провадження № 61-11268св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19 (провадження № 61-13473св20)).

📖У справі, що переглядається:

🖌при відмові в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності суд першої інстанції вважав, що ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки не доведена в судовому засіданні;

🖍апеляційний суд при задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності вважав, що наявні правові підстави для визнання оспорюваної довіреності недійсною, оскільки належним доказом медичного характеру, в розумінні статті 77 ЦПК України, підтверджено абсолютну неспроможність спадкодавця в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій;

✏️суди не врахували, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину;

❗️касаційний суд наголошує, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду;

❎суди не звернули увагу, що хоча спадкоємці й можуть оспорювати на підставі статті 225 ЦК України вчинені спадкодавцем правочини, проте порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має бути позивачем обґрунтоване, а судом встановлене. З урахуванням встановлених обставин справи позивач в позові порушення цивільного права чи інтересу оспорюваною довіреністю не обґрунтовував, і суди таких обставин не встановили;

‼️за таких обставин, з урахуванням того, що відсутнє порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, то постанову апеляційного суду про задоволення вимоги про визнання недійсною довіреності належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити в мотивувальній частині. Бо суд першої інстанції керувався іншими мотивами при відмові в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною довіреності.

​​Ділимося інформацією про справи, передані на розгляд Великої Палати та об’єднаних палат касаційних судів відповідно до ухвал про передачу, внесених до ЄДРСР з 3 по 9 червня 2024 року.

Справи, передані на розгляд ВП ВС:

1. Ухвалою КГС ВС від 22 травня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС щодо належного відповідача за позовом власника землі про знесення об’єкта самочинного будівництва.

2. Ухвалою КЦС ВС від 22 травня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для вирішення виключної правової проблеми щодо можливості прийняття апеляційної / касаційної скарги, що не містить підпису особи, яка її подала, під текстом касаційної скарги або під відміткою про наявність додатків.

3. Ухвалою КАС ВС від 28 травня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для вирішення виключної правової проблеми щодо можливості стягнення прокурором заробітної плати, неотриманої внаслідок застосування нормативного акта, який згодом визнано неконституційним, як шкоди в розумінні ч. 3 ст. 152 Конституції України, механізму її розрахунку, а також порядку її стягнення.

4. Ухвалою КАС ВС від 28 травня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку ВП ВС щодо підсудності всіх спорів з вимогами територіального органу Державної податкової служби України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, господарським судам та їх розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до ст. 20 ГПК України.

5. Ухвалою КГС ВС від 28 травня 2024 року на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС щодо юрисдикції спору між членом кооперативу та кооперативом щодо користування електромережею, зокрема щодо оскарження розміру заборгованості за спожиту електроенергію, правомірності відключення електроенергії, про зобов’язання підключити електропостачання.

Справи, передані на розгляд ОП КГС ВС:

1. Ухвалою КГС ВС від 22 травня 2024 року на розгляд ОП КГС ВС передано справу для відступу від висновків КГС ВС щодо закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у разі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк немає підстав для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.

Справи, передані на розгляд ОП КЦС ВС:

1. Ухвалою КЦС ВС від 22 травня 2024 року на розгляд ОП КЦС ВС передано справу для відступу від висновку КЦС ВС (або його підтвердження ) щодо наявності в суду касаційної інстанції повноважень відмовити у відкритті касаційного провадження у зв’язку з необґрунтованістю касаційної скарги у випадку, якщо предметом оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого суду про залишення позову без розгляду / про закриття провадження у справі.

♻️Трохи про «абстрактну» іпотеку та «недооформлений» договір в охоронних відносинах (початок)

Постанова ВП ВС від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19

🔎75. Аналіз параграфа 1 глави 49 ЦК України та приписів Закону № 898-IV дає підстави для висновку, що іпотечне зобов`язання має похідний характер від основного зобов`язання, існує в межах основного зобов`язання і саме недійсність основного зобов`язання як договору або вимоги призводить до недійсності правочину щодо його забезпечення, а не навпаки.

🖌76. З огляду на правову природу забезпечувального зобов`язання саме це зобов`язання має наслідувати юридичну долю основного зобов`язання. В разі припинення основного зобов`язання за українським правом так само припиняється і забезпечувальне зобов`язання, зокрема, в разі виконання боржником основного зобов`язання в повному обсязі.

🖊77. Отже, іпотека є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання, а тому поділяє долю права вимоги, яку вона забезпечує.

🔍79. Аналіз приписів частини першої статті 24 Закону № 898-IV дозволяє зробити висновок, що законодавець прагне, аби в регулятивних цивільних правовідносинах відбувалося одночасне відступлення зобов`язань як за основним, так і за іпотечним зобов`язаннями.

🖍80. Зокрема, правила першого речення частини першої статті 24 Закону № 898-IV, враховуючи мету цього Закону і межі його правового регулювання, спрямовані саме на врегулювання відступлення прав за іпотечним договором, певно поєднавши їх юридичну долю з юридичною долею основного зобов`язання.

✒️81. Отже, цей припис статті 24 Закону № 898-IV закріплює правило, відповідно до якого у регулятивних правовідносинах відступлення прав за іпотечним договором здійснюється лише за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

✏️82. Друге речення частини першої статті 24 Закону № 898-IV має таку правову мету - встановити доказову презумпцію в разі з`ясування питання, чи відбулося та коли відбулося відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Це речення не може тлумачитися так, що воно вказує на недійсність основного чи забезпечувального зобов`язання як на наслідок невиконання такого правила поведінки.

📝83. Логіка законодавця є зрозумілою, оскільки з огляду на те, що право іпотеки підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі, то в разі реєстрації відступлення прав вимоги за іпотечним договором з певним рівнем переконливості можна стверджувати і про відступлення за основним зобов`язанням.

🔖84. Отже, відступлення прав за іпотечним договором доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням.

🔗85. Проте, якщо немає сумнівів у факті, часі та обсязі відступленого права вимоги за основним зобов`язанням, тоді немає й підстав для застосування другого речення частини першої статті 24 Закону № 898-IV: у цьому реченні йдеться саме про доведеність факту відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, у разі якщо у відповідному державному реєстрі здійснено реєстрацію відступлення права вимоги за іпотечним зобов`язанням.

📍86. Як підсумок, відступлення права вимоги за іпотечним договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб, оскільки «абстрактну іпотеку» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає, а, навпаки, констатує, що іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону № 898-IV), що відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання.

♻️Трохи про «абстрактну» іпотеку та «недооформлений» договір в охоронних відносинах (продовження)

Постанова ВП ВС від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19

✳️87. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що механізм дії норм права визначається залежно від того, в охоронних чи в регулятивних відносинах виник спір.

⛔️88. У регулятивних відносинах законодавець передбачив заборону на одночасне відступлення права вимоги за основним та іпотечним зобов`язаннями на користь різних осіб. Проте в охоронних відносинах у разі виникнення спору належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і забезпечувального зобов`язань.

ℹ️89. Відтак потрібно враховувати, що правила частини першої статті 24 Закону № 898-IV не можуть застосовуватись до фактичної ситуації, коли у правозастосуванні відбулася певна аномалія та виникли охоронні відносини. Зокрема, за обставинами справи, що переглядається, право іпотеки у відповідному реєстрі зареєстровано не за правомірним іпотекодержателем, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, відновлено статус ПАТ «УПБ» як іпотекодержателя та/або обтяжувача і визнано наявність у ПАТ «УПБ» права майнової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором та договором забезпечення.

❌90. Вочевидь для врегулювання такої спірної ситуації, яка існує в межах охоронних відносин, регулятивні правила частини першої статті 24 Закону № 898-IV не можна застосовувати.

♨️91. Також потрібно враховувати, що у статті 18 Закону № 898-IV закріплені вимоги щодо форми та змісту іпотечного договору. Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

⭕️93. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 898-IV правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

❗️94. Тож законодавство встановлює імперативну вимогу щодо нотаріального посвідчення іпотечного договору та договору про відступлення прав за таким договором.

🅾️95. За змістом частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

✅96. Утім, потрібно враховувати, що законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, які ліквідуються, затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388, та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 липня 2017 року № 3117 «Про реалізацію активів (майна) банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції», визначали порядок продажу майна банку, що ліквідується. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює передпродажну підготовку та реалізацію майна банку за найвищою вартістю у найкоротший строк на відкритих торгах (аукціоні) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі чи шляхом продажу майна (активів) банку в електронній формі (на електронних майданчиках).

💠98. Специфіка проведення конкурсних процедур з відчуження майна (активів) банку полягає в тому, що зазначені процедури є тривалими та складаються з низки визначених законодавством дій, які здійснюють учасники цих процедур, маючи на меті вчинення двостороннього правочину та виникнення на його підставі певних прав та обов`язків.

♻️Трохи про «абстрактну» іпотеку та «недооформлений» договір в охоронних відносинах (продовження)

Постанова ВП ВС від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19

🈁99. Враховуючи фактичні обставини цієї конкретної справи, Велика Палата Верховного Суду виснує, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення правочину, укладеного за результатами торгів, які були проведені з дотриманням вимог законодавства, не може свідчити про нікчемність торгів у цілому, а фактично є незавершеним оформленням договірних відносин між банком та переможцем торгів.

🔀100. Резюмуючи, у цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що сторони правочину про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, укладеного за результатами проведення торгів, не позбавлені можливості посвідчити його нотаріально у подальшому, а також здійснити державну реєстрацію відомостей про таке відступлення на виконання вимог частини третьої статті 24 Закону № 898-IV. З цього моменту у сторін виникнуть права та обов`язки, передбачені договором, зокрема цесіонарій набуде статусу іпотекодержателя та притаманних цьому статусу прав, а саме - права на звернення стягнення на предмет іпотеки. Такі висновки Велика Палати сформулювала винятково у контексті тлумачення приписів частини першої статті 24 Закону № 898-IV за конкретних обставин цієї справи.

▶️106. Оскільки іпотека є обтяженням, яке застосовується задля виконання зобов`язань, що виникли за умовами, зокрема, кредитного договору, то таке обтяження припиняється лише у випадках, установлених спеціальним законом. Припинення іпотеки відрізняється від припинення права іпотекодержателя, яке передбачає не припинення зобов`язань іпотекодавця, а припинення права іпотекодержателя на реалізацію своїх передбачених договором іпотеки прав, зокрема права звернення стягнення на предмет іпотеки, відчуження права вимоги тощо.

ℹ️107. У разі відчуження кредитором прав за кредитним договором та договором іпотеки права іпотекодержателя переходять до набувача, лише якщо таке відчуження відбулося у порядку, визначеному законом (у контексті цієї справи - за наслідками торгів з нотаріальним посвідченням правочину про відступлення прав за іпотечним договором та з державною реєстрацією відомостей про таке відступлення).

↘️108. Вочевидь недооформлення у належний спосіб відступлення права вимоги за іпотечним договором не може вражати саме іпотечне зобов`язання настільки, аби бути підставою для припинення самої іпотеки.

⏯109. Відповідно й порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача за змістом статті 17 Закону № 898-IV не припиняє іпотеку і не позбавляє первинного іпотекодержателя (первісного кредитора) права завершити процедуру торгів - дооформити договірні відносини, укласти нотаріально посвідчений договір. У такому разі новий кредитор набуде право вимоги за іпотечним договором з моменту державної реєстрації відомостей про відступлення права вимоги.

🚫110. Отже, оцінюючи неможливість виникнення «абстрактної іпотеки», Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що за українським правом таку заборону потрібно розуміти так, що права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть одночасно бути відступлені кредитором на користь різних осіб. Утім виникнення такої аномалії не може тлумачитися як підстава для припинення іпотечного зобов`язання.

♻️Трохи про «абстрактну» іпотеку та «недооформлений» договір в охоронних відносинах (продовження)

Постанова ВП ВС від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19

✂️117. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду про те, що законодавство України не передбачає «абстрактну іпотеку»; права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що ні ЦК України, ні Закон № 898-IV не пов`язують припинення іпотеки та відповідного договору з такими обставинами [«абстрактною іпотекою»]. Отже, такий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суперечить приписам статті 17 Закону № 898-IV, врахованої у системному зв`язку з правилами частини першої статті 24 цього Закону, а тому наявні підстави для відступу від нього, оскільки законодавство України хоча й не передбачає «абстрактну іпотеку», проте її наявність не тягне припинення іпотеки.

🔎147. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, а учасники справи не спростували, що зобов`язання за кредитним договором від 08 лютого 2011 року не припинені та строк дії іпотечного договору від 08 лютого 2011 року не закінчився.

🔍148. Тож у цій справі іпотека не може бути припинена, оскільки не припинено основне зобов`язання та не закінчився строк дії іпотечного договору; іпотекодержатель не набув право власності на предмет іпотеки; іпотечний договір є дійсним до теперішнього часу (не визнавався недійсним у судовому порядку); передане в іпотеку майно не знищено; не існує інших підстав, передбачених Законом № 898-IV.

📖149. Самий лише факт відступлення банком іншій особі права вимоги за кредитним договором, за наявності в позичальника заборгованості за цим договором, не є підставою для припинення договору іпотеки, який забезпечує виконання основного зобов`язання.

🖍154. Тож особливістю цього спору є те, що є рішення суду, яким спростовано презумпцію реєстраційного статусу ТОВ «ФК «Аурум фінанс» як іпотекодержателя. Це рішення суду має пріоритет у з`ясуванні того питання, хто є дійсним іпотекодержателем - ПАТ «УПБ» чи ТОВ «ФК «Аурум фінанс».

✒️155. Відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «ФК «Аурум фінанс», за висновком суду, є нікчемним, а тому запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого іпотекодержателем є ТОВ «ФК «Аурум фінанс», є формальним, не підтверджує наявності в останнього дійсного права іпотекодержателя.

ℹ️156. У такому висновку Велика Палата Верховного Суду керується тим, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Втім будь-яке речове право, зокрема й право іпотеки, має ґрунтуватися на певному правовому титулі. Державна реєстрація такого права на майно не може бути абстрактною, тобто не мати правової підстави свого виникнення та збереження.

⏏️157. Тобто оцінювати потрібно передовсім правову підставу такого права, а не його формальну реєстрацію у відповідному державному реєстрі, оскільки справедлива правова підстава (justus titulus) має переважне значення під час з`ясування питання належності особі права.

♻️Трохи про «абстрактну» іпотеку та «недооформлений» договір в охоронних відносинах (закінчення)

Постанова ВП ВС від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19

♨️158. Очевидним є те, що ТОВ «ФК «Аурум фінанс» без відповідного титулу має формально зареєстроване право іпотеки, яке за рішенням Господарського суду міста Києва від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16 насправді належить ПАТ «УПБ».

🔡159. Тож співвідносячи права ТОВ «ФК «Аурум фінанс» та ПАТ «УПБ», Велика Палата Верховного Суду наголошує, що належним іпотекодержателем є саме ПАТ «УПБ», оскільки його правовий титул підтверджений судовим рішенням, хоча це рішення в частині відновлення запису про право іпотеки за банком поки й не виконане. Натомість ТОВ «ФК «Аурум фінанс», яке має формальну реєстрацію за ним права іпотеки, не є належним іпотекодержателем, оскільки правової підстави для цього немає.

▶️160. Потрібно враховувати також й те, що у цій справі з волі первісного кредитора не відбулося одночасного відступлення права вимоги за основним та забезпечувальним зобов`язаннями на користь різних осіб. Право вимоги за кредитним та іпотечним зобов`язаннями одночасно було включено до одного і того ж лоту та реалізовано на електронному аукціоні його переможцю - ОСОБА_1 .

↘️161. На час укладення між ОСОБА_1 і ПАТ «УПБ» договору № 52 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором та договору № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором ПАТ «УПБ» ще не відновило запис у відповідному державному реєстрі про реєстрацію свого права іпотекодержателя за іпотечним договором, хоч його правовий титул іпотекодержателя підтверджений судовим рішенням.

❇️162. Проте потрібно враховувати, що хоча право іпотекодержателя на підставі судового рішення належить ПАТ «УПБ», втім, задля можливості відчужувати належне банку право вимоги за іпотечним зобов`язанням, він мав відновити запис, зареєструвавши за собою право іпотеки.

🛑163. Тож до внесення відповідно запису до державного реєстру ПАТ «УПБ» не могло здійснити відчуження належних йому як іпотекодержателю прав та оформити відступлення права вимоги за іпотечним договором з дотриманням приписів законодавства. Відповідно ОСОБА_1 наразі не набув прав належного іпотекодержателя за згаданим іпотечним договором.

*️⃣164. Втім, за умови внесення запису до державного реєстру про право іпотекодержателя банк зберігає за собою повноваження у законний спосіб здійснити (дооформити) відчуження належних йому як іпотекодержателю прав, укласти нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь особи, якій відступлено і права вимоги за основним зобов`язанням.

📛165. З наведеного випливає, що порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача за змістом статті 17 Закону № 898-IV не припиняє іпотеку і не позбавляє первинного іпотекодержателя (первісного кредитора, цедента), в разі виконання рішення суду та внесення запису до державного реєстру про своє право іпотеки, та цесіонарія завершити процедуру торгів - дооформити договірні відносини, укласти нотаріально посвідчений правочин та внести відомості про відступлення права вимоги за іпотечним договором до державного реєстру.

📍166. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що підстав для припинення іпотечного договору немає, втім робить такі висновки дещо з інших мотивів. Відповідно Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що постанова Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання іпотечного договору припиненим підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором- залишенню без змін.

​​Спір про стягнення безвідсоткової фінансової допомоги, наданої фізичній особі для організації підприємницької діяльності, розглядається в порядку цивільного судочинства – КЦС ВС

Отримання фізичною особою безвідсоткової фінансової допомоги з метою організації нею підприємницької діяльності не свідчить про укладення договору про надання учаснику пілотного проєкту безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі для організації підприємницької діяльності між суб’єктами господарювання – юридичною особою та фізичною особою, що зареєстрована на час його укладення як підприємець. Такий договір не є господарським, а правовідносини щодо невиконання умов цього договору є цивільно-правовими.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про стягнення безвідсоткової фінансової допомоги.

Детальніше – https://is.gd/e52jkk.

​​✍🏻ВІДСУТНІ ПІДСТАВИ ДЛЯ СТЯГНЕННЯ З КОМІСІОНЕРА ОСНОВНОГО БОРГУ, ЯКЩО РІЗНИЦЯ ВИНИКЛА ВНАСЛІДОК УТРИМАННЯ БАНКОМ ШТРАФНИХ САНКЦІЙ ІЗ СУМИ ПЛАТЕЖУ ПОКУПЦЮ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 910/6474/20(1)
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 910/6474/20(1)  від 30.04.2024

Комітент звернувся до господарського суду з позовом до Комісіонера про стягнення суми основного боргу та пені у зв’язку з неперерахуванням останнім вартості реалізованої продукції за укладеним договором комісії. На переконання Комітента до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.3 ст.1017 ЦК України, оскільки Комісіонер, відступивши від вказівок Комітента, з власної вини продав майно покупцю за ціною, нижчою на 49 250,00 доларів США, ніж передбачено договором комісії. Тому Комісіонер повинен сплатити цю різницю Комітенту.

КГС ВС зазначив, що відповідно до ч.3 ст.1017 ЦК України комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки.

Якщо для відступу від вказівок комітента потрібний був попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит.

ВС відхилив твердження Комітента щодо продажу майна за нижчою ціною. Різниця виникла не унаслідок зниження Комісіонером ціни на продукцію, а з огляду на утримання штрафних санкцій із суми платежу.

На підставі викладеного вище ВС вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з Комісіонера основного боргу.

❓Згодні з позицією ВС?

  👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Господарський_процес #правова_позиція

♻️Трохи про право на ім’я та використання імені в серіалі (початок)

Постанова КЦС ВС від 29.05.2024 у справі № 752/7647/20

🖌Право на ім`я фізичної особи та право на його використання визначено у главі 22 ЦК України, аналіз якої свідчить про те, що конкретна фізична особа, яка може бути ідентифікована за певним іменем, має виключне право на використання власного імені в художніх творах. Виключним правом відповідної фізичної особи є право на захист власного імені, метою цього правового механізму є можливість заборони третім особам на використання її імені у неприйнятних для неї сюжетах, які є домислом автора художного твору. У цьому випадку особа може ідентифікувати себе в розповідях третьої особи, оскільки будь-якій особі очевидно, коли йдеться саме про неї і коли використовується саме її ім`я в певному контексті у творі.

❇️Так, частинами першою-третьою статті 296 ЦК України передбачено, що фізична особа має право використовувати своє ім`я у всіх сферах своєї діяльності. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.

📍У частині третій статті 296 ЦК України законодавцем визначено виняток на використання імені фізичної особи без її згоди з тією метою, щоб не давати можливості відповідній особі цензурувати об`єктивні події, які дійсно відбулися і в яких вона безпосередньо брала участь, проте таке виключення стосується лише творів документального характеру. Разом з тим використання імені фізичної особи в творі, який висвітлює не лише об`єктивні події, а й включає в себе домисел авторів, може свідчити про порушення особистого немайнового права особи на використання власного імені. Таким чином, використання імені будь-якої особи без її дозволу є неправомірним. У такому випадку фізична особа має право вимагати зупинення порушення її прав і стягнення моральної шкоди. Підставою для захисту порушеного права, передбаченого частиною другою статті 296 ЦК України, є сам факт використання імені незалежно від характеру поширеної при цьому інформації про особу.

📌Апеляційним судом у порушення вказаних вимог закону помилково не перевірено доводи позивачки про те, що спірний серіал хоча і базується на реальних подіях, проте висвітлена у ньому історія не повністю відповідає дійсності, а частково є художнім домислом авторів, тому позивачка вказувала на те, що серіал є твором художнього характеру. Разом з тим, факт того, що серіал заснований на реальних подіях не спростовує неточності та неправдивості сцен, в яких показано позивачку та її чоловіка, на які вони згоду не надавали. Серіал не є точним документальним відображенням життєвих та історичних подій. Позивачка вказувала, як на приклад висвітлення неточності подій у серіалі, на епізод, в якому їй віддають дитину в інфекційному відділенні, а вона не приймає її і не виносить з лікарні, хоча у реальному житті таких подій не існувало. Також ОСОБА_1 зазначала про те, що вказаний епізод серіалу викликав у її знайомих негативні асоціації щодо неї, бо вона нібито відмовилася врятувати невинну дитину. Таким чином, ОСОБА_1 вказувала про те, що Home Box Office, Inc. (HBO) (Хоум Бокс Офіс, Інк.) не було позбавлено можливості висвітлювати історичні події, пов`язані з аварією на ЧАЕС, з дотриманням положень закону, однак таких дій не вчинило, а судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 296 ЦК України.

♻️Трохи про право на ім’я та використання імені в серіалі (закінчення)

Постанова КЦС ВС від 29.05.2024 у справі № 752/7647/20

🖍Апеляційний суд не врахував, що у цій категорії справ правовою підставою для захисту порушеного права позивачки відповідно до положень частини другої статті 296 ЦК України є сам факт використання її імені та імені її померлого чоловіка незалежно від характеру поширеної при цьому інформації про осіб. Основним предметом доказування у цій справі є дослідження правомірності використання імені ОСОБА_1 та її загиблого чоловіка у спірному серіалі, який не є документальним, тобто саме ці обставини має встановити суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

❗️Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання апеляційного суду на укладення з авторкою книги «Чорнобильська молитва: Хроніка майбутнього» ОСОБА_38 відповідної ліцензійної угоди, на увагу не заслуговують, оскільки серіал є аудіовізуальним твором, а книга «Чорнобильська молитва: Хроніка майбутнього» є літературним твором, тобто це два різні твори, які лише стосуються однієї події, а саме аварії на ЧАЕС.

‼️Отже, апеляційному суду слід урахувати доводи позивачки про те, що ОСОБА_38 не могла передати Home Box Office, Inc. (HBO) (Хоум Бокс Офіс, Інк.) права на використання імені позивачки та її загиблого чоловіка, оскільки ОСОБА_1 не укладала будь-яких договорів з ОСОБА_38 на використання її та загиблого чоловіка ім`я, тому у ОСОБА_38 було відсутнє право на надання відповідної згоди на використання ім`я позивачки та її загиблого чоловіка.

🔍Крім того, апеляційний суд у порушення вимог частини другої статті 77 ЦПК України змінив предмет доказування у справи, оскільки позивачка вказувала про порушення її права на ім`я, тобто на порушення її особистого немайнового права, а суд апеляційної інстанції по суті досліджував й виходив з предмета доказування, який фактично відносяться до категорії справ, як захист честі, гідності, в якій особливостями є, врахування у тому числі суспільного інтересу, оціночних суджень.

♻️Трохи про «конкуренцію» стягувачів аліментів

Ухвала ОП КЦС ВС від 27.05.2024 у справі № 404/7235/22

📥Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування частини першої статті 352 ЦПК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 681/2192/15-ц (провадження № 61-605св17), від 22 січня 2020 року у справі № 459/3289/18 (провадження № 61-13159св19), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 13 липня 2022 року у справі № 639/4132/20 (провадження № 61-16450св21) .
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на те, що у суду касаційної інстанції існує два підходи щодо застосування частини першої статті 352 ЦПК України в подібних правовідносинах.

🖌️Так, у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 199/8290/20 (провадження № 61-9083св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що за змістом 352 ЦПК України право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюються змістом норм матеріального права.

🖍️Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 681/2192/15-ц (провадження № 61-605св17), від 22 січня 2020 року у справі № 459/3289/18 (провадження № 61-13159св19), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 13 липня 2022 року у справі № 639/4132/20 (провадження № 61-16450св21) зробив протилежний висновок за подібних обставин. Верховний Суд, зокрема дійшов переконання, що у разі звернення особи з позовом про стягнення аліментів за одночасної наявності судового рішення про стягнення аліментів на користь інших осіб, яке перебуває на примусовому виконанні, останні мають право брати участь у справі про стягнення аліментів на користь заявника, оскільки мають у ній юридичну зацікавленість до вирішення спору, тобто є заінтересованими особами. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками боржника та особи, яка також звернулася з позовом про стягнення аліментів, проте після ухвалення рішення про стягнення аліментів на користь інших стягувачів (заінтересованих осіб) та перебування його на виконанні. Встановлення обставин з приводу стягнення аліментів на користь заявника та визначення їх розміру впливає на права та обов`язки інших стягувачів аліментів, оскільки може впливати на можливість сплачувати боржником аліменти в раніше визначеному розмірі та призвести до подальшого зменшення розміру аліментів, стягнутих на користь заінтересованих осіб.

♻️Трохи про використання правомірного цивільно-правового інструментарію всупереч призначенню

Постанова КЦС ВС від 03.06.2024 у справі № 31-2401/23

✅В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

❗️У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 200/4202/14-ц (провадження № 61-1918св19) зроблено висновок, що «завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб. По своїй суті ініціювання третейського розгляду не для захисту є недопустимим. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання третейського розгляду не для захисту прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу чи створення переваг в процедурі банкрутства».

📌Суд зауважує, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри».

📍Суд акцентує увагу, що якщо пов`язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють третейський розгляд для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), такі учасники третейського розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі).

‼️Тому в такому разі відбувається використання конструкції третейського розгляду не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі).

ℹ️🗓Друзі! У Верховному Суді 01.07.2024 відбудеться майстер-клас для студентів-правників про принципи права, де виступлю спікером. Інфа в інстаграмі ВС.

Шановні колеги!

Ділимось записами виступів Інни Валентинівни з нещодавніх конференцій 👇

📕"Щодо деяких аспектів цивільного тлумачення"
Посилання на запис

📕"Про деякі нюанси договірних відносин"
Посилання на запис

🧐Трохи про добру совість і її прояв доктрину заборони суперечливої поведінки в матеріальних відносинах

📜🖌️Опубліковано огляд судової практики Верховного Суду щодо застосування принципу доброї совісті та доктрини venire contra factum proprium у цивільних спорах.

📝Впродовж своєї діяльності Верховний Суд послідовно напрацьовував орієнтири в застосуванні принципу доброї совісті в судовій практиці. Матеріал демонструє комплексне бачення Верховного Суду щодо розуміння та значення принципу доброї совісті й такого його прояву, як доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), у різних категоріях спорів.

📍В огляді відображено найважливіші правові висновки, напрацьовані ВП ВС та КЦС ВС, які матимуть значення для формування єдиної правозастосовної практики.

📖Серед них – висновки щодо:

✅ застосування принципу добросовісності при визнанні недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого;

✅ значення добросовісності при недійсності правочину за участю юридичної особи;

✅ порушення добросовісності та «інтервенції» в чужі договірні відносини;

✅ застосування принципу добросовісності при набутті прав на нерухоме майно;

✅ особливостей застосування доктрини venire contra factum proprium у земельних спорах;

✅ значення доктрини venire contra factum proprium у сфері спадкування тощо.

🧐Трохи про статтю 1277 ЦК України

📜🔍Виявляється, що 20 років в першому реченні частини четвертої статті 1277 ЦК міститься відсилання до статті 1231 ЦК України.

📘Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу (перше речення частини четвертої статті 1277 ЦК).

📒До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (стаття 1231 ЦК України).

♻️Чи можливе витребування реквізованого майна на користь колишнього власника до закінчення правового режиму воєнного стану❓

Ухвала КЦС ВС від 05.06.2024 у справі № 712/3525/23

📘Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду (частини третя та четверта статті 353 ЦК України).

📒Як в доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:

1️⃣під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;

2️⃣реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;

3️⃣залежно від підстави проведення реквізиції, два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 353 ЦК України).
Відмінність між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) є момент відшкодування вартості майна: у першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому випадку обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;

4️⃣право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу "колишнього" власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб.

5️⃣Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення.

⌛️ОП КГС у постанові від 16 лютого 2024 року в справі № 910/10009/22 за подібних обставин справи, дійшов протилежного висновку та витребував автомобіль у Київської обласної адміністрації на користь колишнього власника майна, у якого було вилучено транспортний засіб в умовах правового режиму воєнного стану.

📌Проте, КЦС вважає, що за наявності законодавчого обмеження щодо можливості повернення реквізованого майна до закінчення правового режиму воєнного стану, ОП КГС у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 дійшов помилкового висновку про можливість витребування такого автомобіля у військової адміністрації на користь колишнього власника. Правова підстава (запровадження правового режиму воєнного стану) не відпала, тому вимоги про повернення вилученого майна в умовах воєнного стану є передчасними і такими, що задоволенню не підлягають.

✂️З огляду на викладене, КЦС відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України дійшла висновку про передачу вказаної справи на розгляд Великої Палати для відступлення від правового висновку, викладеного ОП КГС від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22.

♻️Чи можна задовольнити касаційну скаргу відповідачки, яка за її змістом спрямована на задоволення процесуального інтересу позивача та стосується судового рішення, яке не впливає на цивільні права й інтереси скаржниці❓

Постанова КЦС ВС від 02.05.2024 у справі № 459/2034/23

🔍5. КЦС мав відповісти на питання про те, чи можна задовольнити касаційну скаргу відповідачки, яка за її змістом спрямована на задоволення процесуального інтересу позивача та стосується судового рішення, яке не впливає на цивільні права й інтереси скаржниці? Відповідь на це питання негативна.

🖍️18. Відповідачка із такою ухвалою апеляційного суду не погодилася. У касаційній скарзі стверджувала, що заперечує проти оформлення права власності позивача на земельну ділянку у будь-який інший спосіб, окрім судового, а тому за відсутності судового рішення про визнання такого права за позивачем спір сторін залишається неврегульованим.

🔎19. КЦС з відповідачкою не погоджується. Зауважує, що за змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) учасник справи має право оскаржити судове рішення, яке порушує права чи інтереси саме цього учасника. Апеляційний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі, ініційованій позивачем, а не відповідачкою. Позивач як особа, яка мала інтерес у розгляді та вирішенні його позовної вимоги, із цією ухвалою погодився та не оскаржив її у касаційному порядку.

📌23. КЦС звертає увагу на те, що диспозитивність - один з основних принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див., наприклад, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 та від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).

❗️25. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Позивач в апеляційному порядку це судове рішення не оскаржив. Апеляційний суд за апеляційною скаргою відповідачки скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі. Позивач це судове рішення у касаційному порядку не оскаржив. Отже, він, хоч і вважав, що має спір із відповідачкою та звернувся за його вирішенням до суду, надалі розпорядився процесуальними правами щодо предмета спору, не оскарживши відповідні судові рішення судів попередніх інстанцій. Така процесуальна поведінка позивача підтверджує його згоду з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та з ухвалою апеляційного суду про закриття провадження у справі (див. близький за змістом висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 грудня 2020 року у справі № 734/519/15-ц).

‼️26. Відповідачка згідно з доводами її касаційної скарги не обґрунтувала, як саме ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі(яка була перешкодою для досягнення позивачем його мети щодо судового розгляду справи та задоволення позову) порушила цивільні права й інтереси відповідачки стосовно земельної ділянки.

✳️Аргумент про те, що відповідачку задовольняє лише судовий порядок оформлення права власності позивача на земельну ділянку, не підтверджує, що закриття провадження у справі вплинуло на цивільні права й інтереси відповідачки. Остання до суду за вирішенням можливого спору із позивачем не зверталася, зустрічний позов не подавала, була та залишається власницею земельної ділянки. Тобто на право власності відповідачки на цю ділянку ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі не вплинула. Таким чином, відповідачка не обґрунтувала, як ця ухвала порушує її цивільні права й інтереси.