♻️Трохи про відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, фізичній особі

Окрема думка суддів КЦС ВС від 20.12.2023 року в справі № 759/2606/19-ц

❇️Тлумачення частини третьої статті 512 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що заборона на заміну кредитора має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати із розширеного її тлумачення і мати імпліцитний характер. Тобто людина розумна і обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної заборони на заміну кредитора.

🔍Для яких ситуацій законодавець встановив заборону на заміну кредитора?! Наприклад:

1️⃣по-перше, заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 515 ЦК України). Також нерозривно пов`язаними з особою кредитора є й сімейні права, тому законодавець встановив, що сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (частина перша статті 14 СК України);

2️⃣по-друге, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).

🖌Чи передбачена законодавцем заборона на заміну кредитора в кредитному договорі чи заборона на відступлення права вимоги фізичній особі від банку (фінансової установи)? Чи є порушення права чи інтересу боржника при відступленні права вимоги фізичній особі від банку (фінансової установи)?

⛔️Слід підкреслити, що в імперативній нормі приватного права до 14 липня 2021 року для всіх видів кредитних договорів була відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі. Як наявність заборони навряд чи може бути «розцінені» положення частини першої статті 1054 ЦК України. Це зумовлено тим, що заборона на заміну кредитора має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати із розширеного її тлумачення і мати імпліцитний характер. Тобто, людина розумна і обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної заборони на заміну кредитора.

📍Аналіз статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України № 891-IX свідчить, що законодавець передбачив заборону для відступлення права вимоги, яке виникло на підставі договору про споживче кредитування. При цьому, законодавець не пов`язує порушення такої заборони із застосування конструкції оспорювання правочину, оскільки визначає механізм, який полягає в тому, що особа не має права самостійно врегульовувати прострочену заборгованість та зобов`язана залучити до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію.

📌Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Внаслідок укладення договору, на підставі якого здійснюється відступлення права вимоги, що виникло на підставі кредитного договору, не відбувається порушення будь-якого суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину.

♻️Чи є постанова апеляційного суду про забезпечення позову виконавчим документом⁉️

Постанова КЦС ВС від 07.12.2023 в справі № 757/33742/19

📍Ключовим питанням, яке постало перед касаційними судом в цій справі є те, чи є постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, ухвалена за наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, виконавчим документом?

✅Обміркувавши викладене з урахуванням принципу розумності касаційний суд зауважує, що:

🖌законодавець розмежовує такі поняття як судові рішення, що підлягають примусовому виконанню (і тому, відповідно, мають визнаватися підставою виконання), та виконавчі документи (що видаються для забезпечення можливості примусової реалізації підстави виконання);

❗️підставами виконання є визначені в законі акти юрисдикційних органів. Наприклад, підставою виконання є рішення суду першої інстанції у цивільній справі, а відповідним виконавчим документом - виконавчий лист, що видається судом на підставі такого рішення. Серед підстав виконання є рішення не тільки суду, а й інших органів. Перелік виконавчих документів, передбачений статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої одні з них за формою і змістом відрізняються від підстав виконання (наприклад, рішення суду першої інстанції як підстава виконання, а виконавчий лист, виданий на його виконання - як виконавчий документ; рішення комісії по трудових спорах як підстава виконання, а посвідчення комісій по трудових спорах, видані на підставі цих рішень - як виконавчий документ тощо), а інші одночасно виступають підставою виконання і виконавчим документом (зокрема, судовий наказ, виконавчий напис нотаріуса);

📌відповідно до вимог процесуального закону оформлювати своє судове рішення щодо результатів перегляду питання про забезпечення позову апеляційний суд може тільки у вигляді постанови, ухвала з цього приводу апеляційним судом ухвалена бути не може. Хоча по своїй суті, постанова апеляційного суду складається, власне із частини, що присвячена скасуванню ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, та частини про постановлення нового судового рішення (ухвали) про забезпечення позову. При цьому таку процесуальну дію як забезпечення позову необхідно забезпечувати можливостями примусового виконання, незалежно від того чи втілена вона в ухвалі суду першої інстанції, чи за результатами апеляційного перегляду в постанові апеляційного суду. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати;

‼️постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, ухвалена за наслідком перегляду відповідної ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. У цьому випадку постанова апеляційного суду одночасно виступає і підставою виконання і виконавчим документом.

​​✍🏻Ч.2 СТ.83 ЦПК УКРАЇНИ НЕ МАЄ ЗАСТОСОВУВАТИСЯ ДО ВИПАДКІВ ПОДАННЯ ЗАЯВИ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 569/4466/23
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 569/4466/23 від 30.11.2023

У цій справі суди попередніх інстанцій зробили висновок про повернення заяви про визнання фізичної особи недієздатною. Свої рішення мотивували тим, що з огляду на ч.2 ст.83 ЦПК України заявником не зазначено доказів, які підтверджують обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, та не долучено доказів, що підтверджують такі обставини.

КЦС ВС визнав помилковим зазначений висновок судів.

Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості пов'язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що при розгляді справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст.12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст.13 ЦПК України). Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, в ч.2 ст.318 ЦПК України).

У ч.3 ст.297 ЦПК не міститься вимоги разом із заявою про визнання фізичної особи недієздатною подати докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

З урахуванням того, що законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази та у ч.3 ст.297 ЦПК не міститься вимоги разом із заявою подати докази, ч.2 ст.83 ЦПК України не має застосовуватися до випадків подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною.

❓Згодні з висновком ВС?

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

  👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

♻️Коли вважається укладеним договір оренди земельної ділянки⁉️

Ухвала КГС ВС від 14.12.2023 у справі № 902/1207/22

🖌Позивач зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції щодо строку оренди земельної ділянки не відповідають висновкам Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.11.2022 у справі № 447/2461/20, від 26.07.2023 у справі № 357/8085/19, від 15.06.2023 у справі № 390/356/21, від 31.05.2023 у справі № 709/1187/21, від 24.05.2023 у справі № 709/1186/21.

🔍Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що аналіз наведеної скаржником судової практики дозволяє дійти висновку про те, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за аналогічних умов договорів оренди землі, укладених після 01.01.2013, (пункти 37, 40 чи 44 договорів) про те, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, дотримується підходу про те, що за погоджених сторонами умов, момент набрання чинності договором пов`язаний із його державною реєстрацією (державною реєстрацією права оренди), а отже початок перебігу строку дії договору оренди слід обчислювати з моменту реєстрації речового права оренди.

✏️Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі № 357/8277/19 чітко пов`язала строк права оренди земельної ділянки, укладеного 05.06.2013 (право оренди зареєстровано 11.01.2014), із датою укладення договору оренди, вказавши, що у позивача право оренди земельної ділянки закінчується у червні 2023 року. При цьому, пункт 37 договору оренди землі у справі № 357/8277/19 був аналогічний тим, які наведені вище, та пов`язують набрання чинності договором оренди з підписанням його сторонами та державною реєстрацією.

✅Аналогічного підходу до визначення моменту укладення договору оренди землі дотримався і Касаційний цивільний суд у своїй постанові від 24.05.2023 у справі № 125/1609/21.

✳️Наведені приклади судової практики Верховного Суду підтверджують наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України до договорів оренди землі, укладених після 01.01.2013, з аналогічними умовами щодо набрання ними чинності, а саме: набрання чинності договором (обчислення строку дії договору) з моменту державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи з моменту укладення договору.

✂️З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною 3 статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених Касаційним цивільним судом у постановах від 16.11.2022 у справі № 447/2461/20, від 26.07.2023 у справі № 357/8085/19, від 15.06.2023 у справі № 390/356/21, від 31.05.2023 у справі № 709/1187/21, від 24.05.2023 у справі № 709/1186/21.

♻️Трохи про пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України

Постанова ОП КЦС ВС від 11.12.2023 в справі № 752/5281/20

📍Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

📌Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

❗️Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

📖У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) зазначено, що: «надання у тимчасове користування ОСОБА_6 спірного автомобіля не може розцінюватись як передача майна іншій особі у володіння, що мало б значення для застосування застереження, обумовленого у пункті 3 частини першої статті 388 ЦК України».

✏️У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння, послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у вказаній вище постанові.

✂️Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21) застосував норми права у подібних правовідносинах без урахування вищевказаного підходу щодо вирішення аналогічних справ, сформованого раніше. Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень статті 388 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 243/2282/20 (провадження № 61-14197св21).

♻️Трохи про рішення загальних зборів товариства як регулятор цивільних відносин

Ухвала КЦС ВС від 23.11.2023 в справі № 511/1915/20

📘Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (частина перша та друга статті 11 ЦК України).

📒Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).

❇️Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

📍У приватному праві недійсність може стосуватися або «вражати», зокрема, правочин, рішення загальних зборів учасників товариства (акт органу юридичної особи).

❗️Рішення загальних зборів учасників товариства (акт органу юридичної особи) по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність рішення загальних зборів учасників товариства положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані.

📌Рішення загальних зборів садівничого товариства є регулятором цивільних відносин пов’язаних, зокрема, зі сплатою членських внесків та визначення для всіх членів садівничого товариства правових наслідків несплати таких внесків. Аналіз чинного законодавства свідчить, що в ньому не передбачено такої правової конструкції як нікчемність рішення загальних зборів садівничого товариства. Тому у разі наявності заборгованості по сплаті членських внесків у члена садівничого товариства на підставі неоспореного рішення загальних зборів членів садівничого товариства є підстави у садівничого товариства для припинення постачання електричної енергії

🔍Разом із тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 369/7120/16-ц (провадження № 61-24352св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 314/2084/17 (провадження № 61-4115св21), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 450/360/21 (провадження № 61-8932св22) зроблено інший висновок про те, що порядок відключення від електропостачання не регулюється статутом юридичної особи та рішеннями загальних зборів учасників, а визначається іншими нормативно-правовими актами, які мають вищу юридичну силу.

✂️З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 369/7120/16-ц (провадження № 61-24352св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 314/2084/17 (провадження № 61-4115св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 450/360/21 (провадження № 61-8932св22).

📚🪐Intellectual Property Office of Singapore опублікував дослідження, яке проводилося з Swiss Federal Institute of Intellectual Property, про блокчейн та інтелектуальну власність.

​​КЦС ВС роз’яснив, чи допускається призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки

Коло осіб, яким може бути призначено піклувальника, визначено в ЦК України. Кодекс не допускає призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки, як у судовому, так і в позасудовому порядку. Для таких випадків законодавець закріпив право особи на помічника (ст. 78 ЦК України).

Заява про встановлення піклування та призначення піклувальника для повнолітньої дієздатної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно захищати свої права і виконувати свої обов’язки, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зокрема і в порядку окремого провадження.

На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі за заявою про встановлення піклування та призначення піклувальника.

Заявник вказував, що його брат має інвалідність другої групи, отримав травму й додаткові хвороби, тому потребує постійного догляду. Заявник постійно доглядав за братом та піклувався про нього. У кінці 2022 року заявника мобілізували до ЗСУ, з того часу за братом доглядали батьки, які через похилий вік і за станом здоров’я не можуть забезпечити постійним доглядом та піклуванням свого сина. Натомість заявник – єдина людина, що зайнята постійним доглядом за братом.

Для забезпечення постійного догляду за братом заявник звернувся до суду із заявою про встановлення піклування та призначення піклувальника, посилаючись на положення ст. 316 ЦПК України (розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення), тобто із заявою про розгляд справи в порядку окремого провадження.

Суд першої інстанції, ухвалу якого залишив у силі апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди встановили, що брата заявника не визнано недієздатним чи обмежено дієздатним у передбаченому законом порядку; при відмові у відкритті провадження у справі суди вважали, що питання щодо встановлення піклування та призначення піклувальника вирішується в позасудовому порядку, правовідносини в цій справі регулюються Законом України «Про соціальні послуги».

КЦС ВС залишив резолютивну частину оскаржених судових рішень без змін, змінив мотивувальну частину судових рішень.

Докладніше – https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1533657/ .

Постанова Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 686/15358/23 (провадження № 61-13105св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115031136.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

♻️Чи спадкується право на розірвання договору купівлі-продажу⁉️

Постанова КЦС ВС від 14.12.2023 у справі № 759/12085/20

📘До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

📒Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу (стаття 1219 ЦК України).

📍Зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою (частина перша статті 608 ЦК України).

📌Сутність права на розірвання договору купівлі-продажу не дозволяє зробити висновок, що воно має особистий характер та пов`язане із особою спадкодавця. Тому касаційний суд зауважує, що право на розірвання договору купівлі-продажу входить до складу спадщини.

📚Трохи про статтю 126-1 ЗК, статтю 33 Закону «Про оренду землі» і дію їх в часі

Постанова СП КГС ВС від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21

✳️6.5. 16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону про оренду землі, яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

❎6.16. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» істотно змінив редакцію статті 33 Закону про оренду землі, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126-1 ЗК.

✅6.17. Відповідно до абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі» правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

📘6.20. Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 ЗК передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

📍6.22. З наведеного вбачається, що зміст поняття «поновлення договору оренди», про яке йдеться у абзаці 4 розділу Перехідних положень Закону про оренду землі базується саме на положеннях стаття 126-1 ЗК України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.

📌6.23. Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

❗️6.24. Тому поняття «поновлення договору оренди», про яке йдеться у абзаці 4 Розділу Перехідні положення Закону про оренду землі та поняття «поновлення договору оренди», яке містилось у Законі про оренду землі у попередній редакції, є змістовно різними.

‼️6.25. Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України «Про оренду землі». Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону про оренду в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

✏️6.26. Як вбачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк, звернення позивача з позовом до суду та ухвалення судових рішень у справі діяла нова редакція Закону про оренду землі із внесеними змінами, а тому суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону про оренду землі в редакції, чинній на момент укладання договору оренди.

♻️Чи завжди потрібний висновок органу опіки і піклування при вирішенні сімейного спору⁉️

Постанова ОП КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19

✳️Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

❇️Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Окрема думка судді КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19

🔎2. У цій справі ОСОБА_2, з метою визначення місця проживання їх з відповідачем спільної дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зверталась до Одеської міської ради як органу опіки і піклування, подавши для цього документи, визначені пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою КМ України від 24 вересня 2008 року № 866. У висновку від 30 листопада 2020 року Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради зазначив, що не має достатньо підстав для остаточного висновку щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки ОСОБА_1 на засідання ради не з`явився, а встановити його місце знаходження не вдалось.

📍2.1. Тому Об`єднаній палаті необхідно було врахувати причини ненадання висновку щодо визначення місця проживання дитини, а саме - неповідомлення ОСОБА_1 свого місця проживання, ухиляння батьком від обстеження умов проживання дитини, і, як наслідок, об`єктивної неможливості органу опіки і піклування оцінити умови проживання дитини з батьком.

📌3.7. У цій справі, з урахуванням причин неможливості органнім опіки і піклування надати висновок, Об`єднаній палаті не було підстав робити висновки щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 19 СК про необов`язковість висновку органу опіки та піклування у спорах щодо визначення місця проживання дитини. Висновок Об`єднаної палати щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 19 СК міг бути тільки зробленим в контексті випадків зловживання правами одним із батьків (неповідомлення місця проживання, ухилення від обстеження умов проживання тощо). Ця справа не стосувалася випадків перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території тощо.

📚3.8. Відступ від висновку про застосування тієї чи іншої норми має бути розумним і про нього має бути вказано в тексті постанови. Натомість, цілком очевидно, що зміна практики застосування норм при вирішенні певної категорії спорів не має слідувати з тексту постанови не явно, імпліцитно (див.: постанову ОП КЦС від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19).

✂️3.9. По суті Об`єднана палата відступила від численних висновків касаційного суду, які стосуються обов`язковості висновку органу опіки та піклування у спорах щодо визначення місця проживання дитини, конкретизувавши його таким чином, що є загальне правило про необхідність висновку, з якого можуть бути винятки. При цьому, не зазначивши про конкретизацію попередніх висновків касаційного суду.

📚 29.12.2023 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09 грудня 2023 року № 3515-IX.

📒 Законом № 3515-IX, зокрема, передбачено, що:

✅військовослужбовець, військовозобов’язаний або резервіст, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, має право скласти в письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок своєї загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження);

🖌справжність підпису військовослужбовця Збройних Сил України, військовозобов’язаного, резервіста, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, на особистому розпорядженні засвідчує командир військової частини або нотаріус;

🖍у разі складання особистого розпорядження військовослужбовцем Служби безпеки України, іншого органу або військового формування, крім Збройних Сил України, зазначених у підпункті 1 пункту 1 статті 3 цього Закону, справжність підпису на особистому розпорядженні засвідчує командир/керівник підрозділу органу (служби, військового формування) або нотаріус;

📍військовослужбовець, військовозобов’язаний або резервіст, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, має право у будь-який час скасувати особисте розпорядження або скласти нове. Кожне нове особисте розпорядження скасовує дійсність попереднього. Заборонено розголошувати зміст особистого розпорядження до встановлення факту загибелі (смерті) особи, яка його склала;

❗️за наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках. Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

‼️ Згідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3515-IX цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов’язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

⚠️У пункті 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3515-IX вказано, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім пункту 3 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Друзі!
Завдяки ЗСУ, натхненний кожним хто не втратив віри в майбутнє й незважаючи на важкі часи, не зраджую нашій традиції та презентую інтерактивну збірку «Трохи про приватне право в судовій практиці 2023», яка є продовженням започаткованої мною в 2021 році серії. Дякую за вашу активність та продовжуємо роботу.
Enjoy!🧐

📚📖 Опубліковано черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за листопад 2023 року.

♻️Трохи про річний строк та виключення необхідні для відкриття апеляційного провадження

Ухвала КЦС ВС від 20.12.2023 у справі № 490/9587/18

✳️Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

📍Сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

📌Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

🖌В поданій суду апеляційної інстанції заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 зазначала, що про постановлення ухвали суду першої інстанції від 27 вересня 2021 року їй стало відомо лише 25 травня 2023 року. При цьому із матеріалів справи вбачається, що участі у судовому засіданні, призначеному судом першої інстанції на 27 вересня 2021 року, заявниця не приймала. Докази про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи на 27 вересня 2021 року в матеріалах справи відсутні.

❗️Вищенаведене, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, свідчить про те, що суд першої інстанції розглянув справу 27 вересня 2021 року та ухвалив судове рішення, яке було предметом апеляційного перегляду, за відсутності учасника справи ОСОБА_1 , належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання.

‼️Таким чином, апеляційна скарга на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року була подана особою, не повідомленою про розгляд справи, що унеможливлює застосування апеляційним судом приписів частини другої статті 358 ЦПК України та зобов`язує суд апеляційної інстанції дослідити питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження.

🖍Водночас, у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц викладено висновок про те, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

✂️Ураховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права (частини другої статті 358 ЦПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23).

♻️Трохи про ChatGPT і судові рішення

📃💻The Telegraph пише про те, що суддя Апеляційного суду назвав ChatGPT «дуже корисним» після того, як він використав чат-бот зі штучним інтелектом для написання частини рішення.

📌Лорд-суддя Бірс, який спеціалізується на праві інтелектуальної власності, сказав, що він використовував інструмент для генерації тексту, щоб підсумувати знайому йому галузь права, перш ніж скопіювати і вставити її слова в судове рішення.

🖌️Виступаючи на конференції лорд-суддя Бірс сказав, що ChatGPT і подібні програми зі штучним інтелектом мають «великий потенціал». Він додав: «Я думаю, що найбільший інтерес представляє те, що ви можете попросити ці великі мовні моделі узагальнити інформацію. Це корисно, і це буде використовуватися, і я можу сказати вам, що я використовував це. Я запитав ChatGPT, чи можете ви дати мені короткий виклад цієї галузі права, і він видав мені параграф. Я знаю, яка відповідь, тому що збирався написати абзац, в якому говорилося про це, але він зробив це за мене, і я включив його в своє рішення. Він там є і він дуже корисний. Я беру на себе повну особисту відповідальність за те, що я вкладаю в своє рішення, я не намагаюся перекласти відповідальність на когось іншого. Усе, що він зробив, - це завдання, яке я збирався виконати, на яке я знав відповідь і яке міг визнати прийнятним».

♻️Трохи про штучний інтелект в судочинстві

💎В Англії і Уельсі 12.12.2023 оприлюднено посібник «Artificial Intelligence (AI) Guidance for Judicial Office Holders».

💾 Використання штучного інтелекту («ШІ») в суспільстві продовжує зростати, як і його актуальність для системи судів і трибуналів. Усі працівники судової системи повинні бути готовими до потенційних ризиків. Особливо важливим, як підкреслюється в настанові, є усвідомлення того, що публічні версії цих інструментів є відкритими за своєю природою, а отже, до них не можна вносити жодної приватної чи конфіденційної інформації.

📰Після консультацій з усіма посадовими особами судової системи міжюрисдикційна судова група підготувала посібник, щоб допомогти суддям, їхнім секретарям та іншому допоміжному персоналу у використанні штучного інтелекту.

🖌Посібник розроблено з метою надання допомоги працівникам судових органів у питаннях використання ШІ. У ньому викладено основні ризики та проблеми, пов'язані з використанням ШІ, а також деякі пропозиції щодо їх мінімізації. Також наведено приклади потенційного використання. Будь-яке використання ШІ судовою владою або від її імені має відповідати головному обов'язку судової влади - захищати доброчесність при здійсненні правосуддя.

✅У посібнику до потенційно корисних завдань віднесено:

1️⃣інструменти ШІ здатні узагальнювати великі масиви тексту. Як і з будь-яким іншим резюме, необхідно подбати про те, щоб воно було точним;

2️⃣інструменти ШІ можна використовувати для написання презентацій, наприклад, щоб запропонувати теми для висвітлення;

3️⃣адміністративні завдання, такі як створення електронних листів і меморандумів, можуть виконуватися за допомогою ШІ.

⛔️До завдання, які не рекомендується виконувати за допомогою ШІ належать:

1️⃣юридичні дослідження: Інструменти штучного інтелекту - поганий спосіб проведення досліджень для пошуку нової інформації, яку ви не можете перевірити самостійно. Вони можуть бути корисними як спосіб нагадування про матеріал, який ви вважаєте правильним;

2️⃣юридичний аналіз: сучасні загальнодоступні чат-боти зі штучним інтелектом не дають переконливого аналізу чи аргументації.

​​✍🏻В ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ВІДСУТНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ВИЗНАТИ НЕДІЙСНИМ ДЕРЖАВНИЙ АКТ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 278/330/14-ц
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 278/330/14-ц від 07.12.2023

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову фізичної особи до місцевої ради щодо захисту земельних прав. При цьому апеляційний суд вважав, що права позивача не порушено, оскільки рішенням  місцевої ради скасовано рішення виконавчого комітету цієї ради, яким визнано недійсним державний акт на право приватної власності, виданий позивачу.

КЦС ВС не погодився із зазначеною позицією апеляційного суду.

ВС зауважив, що у приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акта про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акта про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акта відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акта).

Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Законодавець не наділяв органи місцевого самоврядування правом на підставі рішення органу місцевого самоврядування визнати недійсним державний акт про право власності на землю.

❓Підтримуєте позицію ВС?

👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

🗓️⏳📘📒 От і «виріс» наш Цивільний кодекс до 20 років чинності. Написали трохи з Інною Валентинівною про 10 позитивів та негативів ЦК в Юридичній газеті.

♻️Чи може бути заповіт визнаний як такий, що вчинений під впливом помилки⁉️

Постанова КЦС ВС від 14.12.2023 в справі № 520/9340/17

📒Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного заповіту), якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

📍Касаційний суд зауважує, що в актах міжнародної приватноправової уніфікації права допускається застосування такої підстави недійсності як обман до інших юридичних актів, які охоплюють й односторонній правочин. Зокрема, у статті ІІ.-7:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що Глава «Підстави недійсності» застосовується до договорів і з необхідними змінами до інших юридичних актів.

📌Аналіз статті 229 ЦК України свідчить, що будь-які односторонні правочини, в тому числі й вчинення заповіту, можливо оспорювати на підставі статті 229 ЦК України, тому що деформувати волю особи (осіб), що вчиняє (вчиняють) односторонній правочин може й інша особа, яка не є стороною правочину. Але позивач (спадкоємець) має довести, що заповідач вчинив заповіт під впливом помилки, що стосується обставин, які мають істотне значення. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину у разі, коли заповідач помилявся щодо його природи. За недоведеності помилки виключається можливість визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України як вчиненого під впливом помилки.