Що зараз по переговорах по Ірану? Нічого.

🇮🇷🇺🇸 І жодна зі сторін (окрім, можливо Трампа, я не певен у його когнітивних здатностях) не очікувала, що ці переговори будуть розвинені в щось більше — це лише тактичний хід, не більш того. Ставка США на кампанію бомбардувань виявилася провальною (що передбачувалося до початку війни), тепер вони хочуть перейти до того, що я описував більш ніж місяць тому — до воєнної діяльності на півдні Ірану, і не думаю, що тільки повʼязаної з островом Харк.

І тут питання до Ірану, чи готові вони до доктрини випаленої землі. Бо єдина контрміра на ці дії — це наносити удар по Харку та інших обʼєктах, які займуть американці. Це буде велика шкода економіці противника (іранська нафта зникне з ринку), велика шкода настроям американців (загинути можуть сотні американських солдатів, що може підняти протестні настрої в США), але це буде знищення власної економіки та інфраструктури.

Одне з ключових джерел доходу (нафта) буде в Ірану відняте. Чи зможуть вони втримати ситуацію всередині, бо в них тоді не буде логістики, енергосистеми та велика прогалина в економіці?

Дуже цікаве рівняння, яке розвʼяжеться вже постфактум.

Ще один прорахунок США по Ірану — це дії Китаю.

🇺🇸🇨🇳 За оцінкою Goldman Sachs, Китай краще за США переносить нинішній нафтовий шок через меншу залежність від нафти й ЗПГ, більшу роль альтернативної генерації, великі запаси та диверсифікацію імпорту. У дослідженні кажуть, що нафта і ЗПГ становили 28% первинного енергоспоживання Китаю у 2024 році. Наприклад, у США та ЄС ця частка складає мінімум 40%.

Також у Китаї близько 40% електрогенерації припадає на чисті джерела. Позаминулого року гідроенергія дала Китаю 13% електрики, вітер і сонце разом — 18%. Залежність менша. І ще важлива річ — запаси. Китай на початку 2026 року нарощував запаси сирої нафти, а в жовтні 2025 року Reuters повідомляв, що Пекін прагне довести резерви до рівня, еквівалентного приблизно шести місяцям імпорту. У дослідженні кажуть, що нафти Китаю вистачить на 110 днів навіть якщо імпорт нафти повністю обрубиться.

А ще Китай диверсифікує постачання. Для розуміння, жоден окремий постачальник не дає Китаю понад 20% імпорту нафти, а двома найбільшими джерелами є РФ і Саудівська Аравія. А ще є Малайзія, Австралія тощо. Тож від Ормузької протоки вони не залежать критично.

Що хотіли Штати отримати від Ірану? Контроль над нафтою, щоб ударити по Китаю економічно. Якщо з Перської затоки буде менше постачань, то Штати, які були б забезпечені нафтою й так, знаходилися б у виграшній позиції. Але Китай отримав мінімальну шкоду за місяць, значно меншу, ніж союзники США. А памʼятаєте, як я наводив приклад того, що найбідніші країни недоотримають їжі через цю війну? Так вони тепер ще більше будуть залежати від Китаю!

Тож якщо США хочуть нанести удар по китайській економіці, то вони можуть або захопити експортну логістику Ірану, або ж розбомбити всю нафтову інфраструктуру. Правда, наслідки будуть дуже серйозні все одно.