Як може вижити Венесуела та що може запропонувати світові?

Про нафту розмов багато, але вже багато разів сказано — нафта там важка та не дуже рентабельна. Зайдуть у Венесуелу небагато американських компаній, хіба що Трамп змусить це зробити. Тим не менш, у Венесуели є 303 млрд барелів, аж 17% світових запасів, це реально багато.

Окрім цього у Венесуели є великі запаси золота, заліза, алмазів, колтана, бокситів, нікелю. Так, у це теж доведеться вбухати гроші, і видобуток може бути нелегким. Але там у Трампа дах зносить від того, що можна у Венесуелі взяти, тож хтозна, може змусить видобувні компанії туди зайти.

Є в них ГЕС. Наприклад, є ГЕС Гурі, може може генерувати понад 10 000 МВт та забезпечували десь 70% електроенергії Венесуели, це одна з найбільших ГЕС у світі, знаходиться на річці Оріноко. Звісно, за часи Чавеса/Мадуро електроенергетику розвалили, але якщо покращити це, то можна навіть експортувати в інші країни.

Ще можна розвивати туризм. Саме там знаходиться найвищий водоспад на Землі, Анхель, біля нього — об'єкт ЮНЕСКО, Національний парк Канайма. Є не менш красивий архіпелаг Лос-Рокес, є острів Маргарита, в принципі все Карибське узбережжя дуже круте. Потенціал величезний, але ізоляція не дала йому реалізуватися.

Також там є чудові умови для того, щоб розвивати власну кавову індустрію, але знову ж таки, проблеми ті самі: нестача імпортних агровходів, валютні обмеження, падіння купівельної спроможності. Щоб ви розуміли, за часів Чавеса виробництво кави просіло настільки, що країна вперше за десятиліття почала імпорт, були навіть бартери "нафта-кава". Просто уявіть, наскільки там тупе та некомпетентне керівництво сиділо. Ще ви могли побачити елітний ром Hacienda Santa Teresa, оце теж із Венесуели.

У ХХ столітті Венесуела мала крутий людський ресурс, бо сюди мігрували з Португалії, Іспанії та Італії. Тож це не могло не вплинути на більший розвиток країни, коли туди йшли "мізки". Але в 1990-х захотілося все забрати, поділити та роздати, і з'явився Уго Чавес. Запасу міцності надовго не вистачило, і ось Венесуела з таким потенціалом у такій сраці.

Тому насправді тут небагато вибору. Або ставати як КНДР, або співпрацювати з навколишнім світом. А це можливо тільки через США, тож доведеться рвати зв'язки з Китаєм та РФ. Думається мені, що в Делсі Родрігес достатньо бажання бути президенткою довго та мати підтримку США, тож так воно й буде.

Ще одна думка, яку русня в маси несе — США захопили Мадуро, бо... "купили генералів, які не надали наказу стріляти". А от РФ у 2022 так не зробила.

Перше. Є кадри розтрощеної російської ППО, що стояла у Венесуелі. Тобто стріляли, щось намагалися, але ось так працює "шок і трепет".

Друге. А навіть якщо купили,то давайте думати, чому тут вийшло, а в Україні ні. Для цього треба задати собі питання — а що потрібно, щоб "купити" генерала?

Ну давайте представлю, що я генерал режиму Мадуро. У мене чудова зарплата, купа пільг, можливість подорожувати по країні, особиста охорона, увага до моєї сім'ї, світле майбутнє та розуміння, що своїм дітям я все забезпечив, що міг. Ну от підсунуть мені американці мільйони доларів — і шо? А нащо мені ці мільйони, коли в мене є стабільність тут і зараз, і заробити я можливо можу більше за ці мільйони? Та мені простіше буде кинути цих замовників, здати їх, а гроші забрати собі.

Коли мені буде простіше "продатися"? Коли я побачу, що країні срака. Коли нема перспектив. От я бачу, що економіка розвалюється, що наш лідер лох, проти нас — високотехнологічний та небезпечний ворог, який тих диктаторів за останні 120 років перетравив уже купу. Ну немає сенсу хапатися за режим, який от-от паде. Але ж я генерал, у мене є сім'я, і в разі спротиву мене легко можуть відправити на нари як співучасника.

І ось тоді я погоджуся. Навіть мільйони не треба нести. Просто пообіцяти, що зі мною та моєю сім'єю все буде добре, можливо бонусом збережуть посаду мені. Окей, питань нема, піду там у відпустку собі.

І у Венесуелі 2026 року я це можу уявити. А в Україні 2022 року — ні. Здаватися без бою могли тільки максимально проросійськи налаштовані люди. А так економіка була в порядку, армія оговталася після жахів 2014 року, рівень життя був хороший, перспективи (більша інтеграція із західними країнами, вільний світ, без ізоляції) теж великі. Країна та її режим живуть та не хитаються. А нахіба мені ваші мільйони, нешановний ворог? У мене тут усе в порядку, і воювати я проти вас готовий. Перспективи є, і щодо війни з вами, і щодо життя після війни з вами, коли ми свій режим збережемо.

Вирішив поставити у голову цього поста саме це фото Марко Рубіо.

Не те щоб на нього нам треба молитися, але це один із небагатьох людей в адміністрації Трампа, який ненавидить диктатури та вважає, що їм можна протистояти. Це не Піт "що скаже начальник, те й лизну" Гегсет, це не Венс, який уже давно непопулярний, це не Віткофф, який просирає всі полімери. Це людина з чіткою стратегією та думкою, яку не змінити.

Чому це фото? Це Рубіо виступав десь на американському ТБ на честь чи-то посту, чи-то якогось свята, хз уже, не пам'ятаю. І русня подумала, що от він, наш слон, який бореться за "традиційні цінності" та християнство! Але ні, там велике бажання розвалювати диктатури, особливо пов'язані з комунізмом. Ну а шо ви хочете, людина походить від кубинців, що втекли до США, там комуністів ненавидять.

Рубіо на прикладі Венесуели показав, що можна вирішувати питання чітко та безкомпромісно — без переговорів, які тягнуться роками, а коли ультиматум є реально ультиматумом. І при цьому це заправлено протистоянням з Китаєм. Так, він не каже зараз, що це "головна загроза", але він каже про "технологічне протистояння" та збереження суверенітету Тайваню. Як тільки Мадуро зустрівся з китайським спецпредставником (вочевидь, для обговорення захисту себе), то одразу ж почалася операція. Хто наступний серед борців за "боротьбу проти імперіалізму США" готовий просити Пекін про допомогу? Ото ж бо.

Щодо України його підхід +- теж очевидний, це душити РФ економічно, забрати в неї ринок нафти, розуміння того, що немає сенсу домовлятися через якісь території, а цілі РФ куди ширші. Тобто він усвідомлює, що це РФ має погодитися на умови США, а не навпаки. От зараз, можливо, він уже йде по іранську душу. А там може й ще ближче почне займатися РФ-Україною...

Напевно, один із найбільш відомих та енергійних держсекретарів з часів Кіссінджера.

Взагалі, для того, щоб дійти до операцій рівня викрадення Мадуро, треба отримати величезний урок, чому не можна воювати "м'ясом". Але не всі цей урок проходять успішно.

У США була війна у В'єтнамі. Так, дехто порівнює її з СССР в Афганістані, але ні, В'єтнам — це інший рівень, де боротися доводилося не зі збройними угрупованнями, а буквально з ворожою регулярною армією на її ж землі. Ах да, В'єтнам перед США вже повоював із Францією, яка там розгорнула своїх парашутистів та Легіон, найбільш елітні частини, а в Ханою тільки почалося перетворення цього "стада" в дивізії (до 1954 року вдалося розгорнути 4 піхотні). І шо в результаті? Французів розбили при Дьєнб'єнфу, після чого були підписані Женевські угоди. А там Париж втратив найбільш боєздатні аеромобільні частини. Тобто В'єтнам на момент війни із США вже був дуже досвідченим.

Просто про Францію якось не дуже звикли згадувати в поп-культурі. А от про США звикли. Тож тут ми все знаємо добре, і виявилося, що якось не вийде воєнним шляхом щось вирішити, особливо коли ти воюєш у джунглях проти партизанів та не маєш там своєї агентури. Ну й якось людей забагато втрачається невідомо заради чого.

От і вирішили США після В'єтнаму зробити ставку на високоточну зброю, щоб у першу чергу атакувати РЛС, ППО та аеродроми. І нарешті почали розвивати аналітичні відділи та агентуру. Тобто операцію розробляють аналітики, розвідка планує, і вже потім це реалізовують КМП, "Дельта" чи ще хтось. Чи вдалося це? Ну, Ірак показав, що так.

Але теж такі операції бували провальними. Наприклад, операція "Анаконда" в 2002 році в Афганістані, де одним із епізодів був бій на горі Такур-Гар, де загинуло аж 7 американських військових. Тоді операцію вдалося успішно завершити та розгромити осередки "Аль-Каїди", але тим не менш такі втрати були саме через невдале планування. І це було черговим уроком, що якраз погана аналітика та розвіддані можуть поховати плани навіть найкращої армії світу.

У цьому й полягає ідея американської армії — довести справу до такого, щоб знати всі дії противника, і коли кожен твій удар є разючим та болючим. І не лізти в бої, які не вийде вирішити за кілька ударів, що триватимуть максимум місяць. Для цього треба було пройти великий шлях після болючого досвіду В'єтнаму. Ну й ось у Каракасі підтвердилося, що якщо треба, цю силу застосувати можуть. Працює механізм.

Учора я про досвід армії США говорив, а тепер хочеться про структуру американських військ.

У них немає поняття "угруповання військ Захід" чи "Південь". Ну, тут і масштаби інші. Але в них є регіональні командування, які фактично відповідають за частини світу. AFRICOM — за Африку, USEUCOM — за Європу, USINDOPACOM — за Азію та Тихий океан, USSOUTHCOM — за Латинську Америку. І всюди там є величезна інфраструктура, що стосується аналітики та розвідки.

І в них принцип міжвідомчості. Тобто командувач USEUCOM командує й сухопуткою, й флотом, й авіацією, й кіберпідрозділами — усіма силами США в регіоні. Це мінус бюрократія та мінус проблеми "хто ким командує", а всі діють як єдине ціле. А найголовніші там — це Об’єднаний комітет начальників штабів, який цим регіональним командуванням і надає ресурси. А вони ці ресурси вимагають у Пентагону вже. І ось чому й вважається часто, що міністр оборони може та навіть має бути цивільним.

Розвідка та аналітика — ключове. Це ті, хто аналізують загрози, займаються плануванням, розбираються, де та на кого треба тиснути, де в кого слабкі місця. Це як у футболі скаути — займаються аналізом, що де та як, приносять папочки, і на основі цих папочок уже командувачі (головні тренери) приймають рішення.

У США в принципі ідея в тому, щоб не свої кордони захищати (навіть зараз), а проявляти силу на інші місця. Чим далі США в конфліктах від кордонів США, тим краще. Але при цьому ці конфлікти мають іти за американським сценарієм — тобто швидкий та смертоносний удар, який підготовлений розвідкою, аналітикою та логістикою. А роблять це регіональні командування.

Напевно, одна з найбільш ефективних військових машин. Як мінімум на даний момент.

І ще трохи про розвідку та аналітику.

Оці всі американські спецзагони далеко не завжди є символом якості, іноді навіть навпаки. Я вже навів приклад із Афганістану, але є й інші. Наприклад, останні 1.5 роки американці боролися з Хуситами, і був епізод біля узбережжя Сомалі в Аравійському морі, коли провели операцію, під час якої були вилучені компоненти балістичних і крилатих ракет, які пливли до Ємену. Проблема — 2 бійці загону SEAL під час операції (а вони брали судно на абордаж) загинули. За офіційною версією один боєць опинився у воді під час посадки, і інший кинувся рятувати, у підсумку потонули обидва, шукали їх 10 днів, не знайшли. А це SEAL — елітний підрозділ для складних операцій, один із найвідоміших.

А ось старі приклади — Delta Force у 1980 році намагалися врятувати 53 заручників із посольства США в Ірані. У підсумку втратили літак EC-130, 2 гелікоптери RH-53 та 8 солдатів загинуло. Там усе пішло не за планом із самого початку. Ах да, нікого врятувати не вдалося.

А в 1989 році під час операції "Кислотний гамбіт" у Панамі Delta Force рятували затриманого там американця Курта Мьюза, який привіз у країну радіостанції, де можна було почути критику місцевого диктатора Нор'єгу. У результаті під час евакуації гелікоптер розбився, але всі вижили та дивом були евакуйовані (лише 4 поранених).

А в 1993 році було проведено відому провальну операцію під час битви при Могадішо, коли рейнджери (не тільки Delta Force) втратили 19 осіб загиблими та майже 90 пораненими. При чому тут важливий момент — при Могадішо саме солдати діяли дуже ефективно, бо в результаті сили "Національного альянсу Сомалі" втратили в тих боях 200-500 людей вбитими та 500-800 пораненими, але стратегічно саме сомалійці тоді перемогли.

А проблеми тут всюди були в основному в розвідувальних прогалинах, які призводили до того, що американцям ніяк не міг допомогти навіть найвищій рівень підготовки. Це в Голлівуді Бред Пітт вбиває один 100 терористів, які його оточили, а в житті такого не буває, хай ви тричі Бред Пітт, якщо вас виявили, наприклад, з-за спини чи просто з позиції, про яку ви не знали, вас вб'ють дуже швидко.

Так от якраз розвідка, комунікації та управління військами допомогло США провернути цей трюк із Мадуро. Це при тому, що у Венесуели є непогані системи ППО, "Буки", С-300, не найгірші в світі далеко. Досить боєздатна ППО, не дірява точно. Якби США пробували тут провести загальновійськову операцію, то загрузли б на роки. Але розвідка, аналіз, управління військами зіграли своє.

Не дарма про це так багато пишу. Це те, що В ПЕРШУ ЧЕРГУ має бути в нашої армії.

Після захоплення курдських кварталів в Алеппо сирійська армія не зупиняється. Сьогодні остаточно була завершена операція, яка для Дамаску дуже важлива.

Ключові нафтові та аграрні регіони на північному сході Сирії контролювали Сирійські Демократичні Сили. Що таке СДС? Це в основному сили, які складаються з курдів. Давайте тут трішки відкотимося на 16 років назад, а те й раніше.

Курди загалом менш релігійні, ніж ті ж самі араби. У жінок там трохи більше прав, і її головною силою була "Робоча Партія Курдистану", яка існувала до травня 2025 року. Вони мали +- демократію, про це якось треба буде написати окремо, бо цікавий кейс. Звісно, що це трохи контрастує з арабським населенням, і історично курди та араби ворогують. Після Першої світової, як і в багатьох випадках на Близькому Сході, там нахуєвертили купу речей без застосування логіки. Мандат на окреслення кордонів Сирії надали Франції, і вони запхали в Сирію територію, де жили курди (північ). По суті там мала б бути автономія, але вийшло так, що за ХХ століття чимало курдів втекли до Туреччини (де й заснували РПК), і загалом у цих районах стало вдвічі більше арабів.

Під час громадянської війни в Сирії американці вирішили цим питанням скористатися та водночас захистити курдів. Як це зробити, коли в цих регіонах (в основному це Ракка та Дейр-ез-Зор) більшість арабського населення? Ось так і були утворені "Сирійські Демократичні Сили". Арабське племінне ополчення, яке виступало проти Асада, отримало тут місця в якості окремих підрозділів, а також їм дали управління в місцевому самоврядуванні. Були конфлікти, були міні-протести арабів проти цього, але +- воно працювало. Ну й самі курди були під сильним тиском та репресіями з боку Асада, тож ті не збиралися підкорюватися Башару (та й Башар був слабкий — утримувався чисто за рахунок РФ та Ірану).

Курди довго воювали проти ІДІЛ, проти різних місцевих арабських угруповань з півдня та сходу, з півночі атакувала Сирійська Національна Армія (протурецьке угруповання), постійно були перестрілки з військом Асада. Таке собі оточення виходить. Але трималися.

Із РФ вони точно хотіли дружити, бо РПК по своїй суті симпатизували СССР, а РФ вважали спадкоємицею СССР. Але все стало ясно в січні 2018 року, тоді турецькі війська провели наступальну операцію на район Афрін на північному заході від Алеппо, провели там непогані такі етнічні чистки (грабували майно, викрадали місцевих, заселялися в будинки та виселяли місцевих. Це вважалася російська зона контролю, але РФ просто вивела звідти війська та дала туркам без перешкод забити курдів ногами, палицями, та чим можливо.

Ну а інші курди подружилися з американцями та їхньою антитерористичною коаліцією ще в 2014 році, коли ті авіаударами допомогли курдам під час боїв під містом Кобане (Айн-ель-Араб). І далі курди за допомогою США відбили в ІДІЛ ще й Ракку, Дейр-ез-Зор та правий берег річки Євфрат, де знаходяться великі родовища нафти та газу. Ось цю територію СДС і контролювали.

Усе в основному трималося якраз на авторитеті американці та нафтогазовій галузі. Усе зламалося, коли стало ясно, що тепер Вашингтон дружить із Дамаском та ніхто курдів та СДС сильно підтримувати не буде. От Дамаск і пішов у наступ.

P.S. На фото, якщо що — територія до наступу, як це було станом на початок 2025 року.

Основні родовища нафти та газу, як я вже писав вище, контролювали СДС.

Чому це важливо, враховуючи те, що Сирія видобуває небагато нафти та газу? Наведу цифри: станом на 2010 рік Сирія видобувала 380-400 тисяч барелів нафти на добу та близько 8.7 млрд м³ газу на рік, станом на 2023 рік це було лише близько 3 млрд м³ газу на рік (0,07% світового рівня), а останні апдейти по нафті (січень 2026 року) показували менше за 100 тисяч барелів нафти видобутку на добу (десь 0,1% світового рівня).

Так ось, у структурі енергоспоживання Сирії домінують нафтопродукти (66.5%) і газ (32.6%). А американці контролювали ключові родовища. У 2018 році "Вагнер" намагався захопити ГПЗ "Коноко", але отримав шалених пиздюлей (за мірками тих часів) та до 200 вбитих саме американською авіацією. Окрім того, що газ та нафта напряму впливають на генерацію, транспорт та все інше, Асад ще мав чимось платити за доставки зброї Іраном та РФ. Платити не було чим. Аш-Шараа теж розуміє важливість контролю цих регіонів з енергетичної точки зору.

Ну й я думаю, що новий спецпредставник США по Сирії Том Баррак курдам точно не допомагав. Навпаки, він теж реалізовував стратегію нової адміністрації в США — хай там буде 1 правитель, зате без війни та ясно, з ким треба домовлятися (ну й ще він посол США в Туреччині, а Анкара теж виступає проти курдів та за новий уряд у Дамаску). Курди ж розуміли чудово, що повне підкорення Дамаску означатиме, що їх також будуть вишукувати, вивозити в пустелю, різати й так далі (так, там це продовжується, тут без ілюзій). Але 10 березня 2025 року СДС підписали угоду про інтеграцію курдських сил в держструктури Сирії до кінця 2025 року. А ще припинила своє існування РПК, але Туреччина також вимагала, щоб окремо саморозпустилися "Загони народної оборони" (YPG), які є ядром СДС.

Отакий бутерброд виходить. Короче, усі хотіли розпуску СДС, курди розуміли, що це буде кінець для їхнього спокійного життя. Ну й після успішних штурмів курдських кварталів в Алеппо оборона СДС посипалася.

Якраз арабські племінні бійці побачили, чим пахне, та підняли проти СДС повстання, а також Дамаск почав наступ на правому березі Євфрату. Були чутки, що Венс за це обіцяв повернути на Сирію санкції, але щось ніфіга подібного, усім начхати. Урядові війська точно встановили контроль над тим самим ГПЗ "Коноко" та найбільшим родовищем нафти в Сирії "Аль-Омар", точно захопили греблю Табка та почали перетинати Євфрат. Короче, оборона СДС посипалася, і американці їм не допомагали ніяк.

P.S. Це територія за вчора, що була захоплена. Зараз гляну, що вийшло в підсумку за угодою.

Ага, ну ось на фото 1 карта, це вже після угоди, що була підписана вчора.

Угода передбачає передачу нафтогазових полів, прикордонних переходів, тюрем і адміністрацій під контроль Дамаска та індивідуальну інтеграцію бійців СДС у державні структури. По суті капітуляція курдів. Після цього буде різня.

Кумедна історія в тому, що ось що означає американська підтримка. Американці не дали Асаду нафту та газ, що стало однією з причин деградації його режиму та швидкого падіння. Робили це руками курдів. Курди державу не мали та покладалися на США. Курди не хотіли поступатися алавітам, які були привілейованим етносом у часи Асада (який і сам алавіт). Тепер нові сили Дамаску ріжуть алавітів, і будуть різати курдів. А американцям начхати, тим більш нинішнім, Трамп хоче дружити з Ердоганом, а також хоче мати єдиного правителя в Сирії.

Це про те, що нам знову ж таки не можна покладатися на США. Вони там, за океаном. Покладатися можна, і те не повністю, лише на тих, хто поруч, бо наше існування в їхніх стратегічних інтересах. Тобто на Європу. А ще краще на себе. У нас, на відміну від курдів, є держава та досвід у військових галузях щось робити самостійно. Ось треба це розповсюджувати на всі галузі в Україні. І ніяк інакше.

Ще цікавий прикол щодо подій у Сирії. Я от кажу, недостатньо їх висвітлюють, там багато цікавого.

На території СДС знаходилося 7 в'язниць для джихадистів та 17 таборів для членів їхніх сімей. Наприклад, у в'язниці аш-Шаддаді (провінція Ель-Гасака) знаходилося мінімум 1000 ув'язнених бойовиків ІДІЛ, а загалом на території СДС було 10 тисяч ув'язнених бойовиків. Чому саме них? Бо їх брали в полон під час боїв. У таборі Аль-Голь станом на жовтень 2025 року було 26-30 тисяч осіб. Є відео з дітьми з того табору, де вони розповідають, що б зробили із західними журналістами. Це все дуже сумно, але очевидно, що це майбутні терористи ІДІЛ, і ніяк інакше. Їхні матері — дружини ІДІЛовців, яких ув'язнили. Ким, якщо не терористами, вони будуть?

І неясно, що з ними робити. Країни, звідки вони родом, тягнули з репатріацією дуже довго, ніхто їх брати не хоче. І ось учора СДС офіційно відійшли від в'язниці аш-Шаддаді. Прикол до речі в тому, що в кількох кілометрах від в'язниці стоїть американська база Міжнародної коаліції. Курди просили про допомогу, але ніхто навіть пальцем не поворухнув (згадуємо мій вчорашній тейк про самостійність).

СДС також втратили в'язниці в Рацці, Гасаці та Табці. Найбільша була теж у Гасаці, це "Аль-Сіна", там було десь 4.5 тисяч ув'язнених, серед них до речі кількасот неповнолітніх. І також там є офіцери та командири ІДІЛ, куди ж без них. У січні 2022 року бойовики намагалися штурмувати цю в'язницю. Тоді загинуло близько 200 ув'язнених, але завдяки Коаліції СДС відновили контроль. На півночі курдської території ще знаходиться в'язниця Дерек ("Чорна в'язниця"), там десь 2000 ув'язнених, при чому найбільш радикальних бойовиків, там і терористичні лідери є, і іноземці. Там був найбільший захист, але є великі питання до того, який тепер буде статус. Загалом у СДС було понад 20 таких місць утримання бойовиків, загалом ув'язнених близько 10 тисяч.

Закриваючи тему в'язниць.

Наразі відомо, що у в'язницях вже почалися втечі та перестрілки. СДС, думаю, тримають ув'язнених, аби передати їх урядовим військам у якості обміну полоненими, але загалом їм треба відбиватися і від сил Дамаску, і від ув'язнених. За угодою, підписаною вчора, відповідальність за в'язниці переходить до сирійських урядових сил, але сумніваюся, що там щось буде — ув'язнених просто відпустять, у разі чого можна завжди сказати, що це зробили СДС. США все що роблять — це закликають до деескалації, на цьому все.

Тобто наразі з в'язниць тікають тисячі бойовиків терористичних угруповань, напевно найвідомішого угруповання за останні років 15. У тому числі, до речі, європейці та американці (хз чи є українці). І якщо сирійців, я думаю, запхають у місцеву армію під загрозою отримати більш серйозні терміни, то іноземців можуть легко відпустити. І ось тоді буде "весело", сценарії можете придумати самостійно.

Чи можна в такій ситуації назвати Трампа посібником тероризму? Ну бо це ж через його бездіяльність усе це відбувається.

Поясню трішки, чому курдам пизда та це фактично капітуляція. І чому американці тут вчинили як гниди.

Якщо глянемо на мапу ще раз, то бачимо, що в руках курдів залишилися райони Кобане (Аль-ейн-Араб) та околиці Камишли та Гасаки. Населення Гасаки станом на 2021 рік — 1,865 млн, не думаю, що щось там сильно змінилося. У Кобане станом на 2015 рік проживало 40 тисяч осіб, думаю, що через міграцію додалося, і зараз там десь під 70 тисяч. Короче, загалом у районах, що поки що відійшли курдам, живе приблизно 2 млн осіб.

У Камишли взагалі проживає змішане населення — там є вірмени, ассирійські біженці (це все християни, як і частина курдів), єзиди. Як ви розумієте, ісламісти це не сприймають, єзидів взагалі називають "поклонниками диявола", їх намагалися вирізати ІДІЛ, і в цілому помірковані ісламісти теж не проти їх акуратно прибрати. Християн тим більш. А ще в курдів жінки більш вільні та на них взагалі робився акцент у війську та управлінні, що ісламістам теж не заходить абсолютно. Тож якщо в ці регіони ісламісти зайдуть, то і жінкам, і віруючим настане срака. Буде різня.

А різня буде. Бо Кобане в 2010-х СДС обороняли від ІДІЛ за допомогою Міжнародної коаліції (читайте як підтримки США з повітря). При чому з півночі, як ви бачите, уже Туреччина, і вона тоді залюбки блокувала Кобане з півночі. Зараз же район затиснутий урядовими силами з півдня та Туреччиною з півночі. Кінець трохи передбачуваний. Камишли та Гасака можуть протриматися довше — вони межують із Іраком та провінцією Іракський Курдистан. І хоча сам кордон Іраку та Сирії складає 599 км, то саме оця ділянка між Курдистаном Сирійським та Іракським складає 1 км та проходить через річку Тигр.

СДС не здаються та ще даватимуть бій, просто проблема в тому, що тепер підтримки в них нема. Арабським державам вигідно, аби урядові сили захопили повний контроль над Сирією, США теж це вигідно. Якщо говорити про людяність, то в цілому американці могли б виторгувати в уряду аш-Шараа автономію та гарантії безпеки. І були важелі впливу в якості санкцій же. Але не зробили. У підсумку на нас може чекати тихенький геноцид, при чому акуратний, тим більш під шумок, поки всі дивляться на Гренландію, Іран та переговори по Україні.

До речі, якщо ви думаєте, що це вперше США хочуть розширити свої території, і вперше за рахунок Данії, то ви помиляєтеся.

Чому, наприклад, Філіппіни, історично іспанська колонія (названа на честь короля Філіпа ІІ), зараз є прямим союзником США? Тому що США її отримала за результатами іспано-американської війни та Паризького мирного договору 1898 року. По суті США відвалили тоді за Філіппіни $20 млн. А ще окрім цього США отримали Гуам, Кубу та Пуерто-Ріко (Кубу вони ще втратять; до речі, це якраз приклад успішної "малої переможної війни").

У 1917 році США купили у Данії Американські Віргінські Острови за $25 млн золотом. Окрім цього, ще в 1803 році США купили у Франції Луїзіану за $15 млн. Навіщо це зробив Наполеон? Бо були потрібні гроші, а також він боявся вторгнення Великої Британії та вирішив, що краще втратити територію за гроші, ніж втратити просто так.

А ще дуже цікавим чином США забрали собі Флориду? Це сталося за Адамс-Оніським договором 1819 року. На початку ХІХ століття в іспанських колоніях почалися революції, і Флориду утримувати було дорого та там не було військ. А на Флориду робили набіги індійські племена семинолів. У підсумку один раз, переслідуючи семинолів, американський генерал Ендрю Джексон (майбутній президент) захопив кілька іспанських фортів на території Флориди, і заявив, що там і залишиться, бо з території Флориди семиноли нападають на американців. І в результаті США за договором отримали Флориду собі, не заплативши Іспанії ні центу, а заплативши своїм же громадянам $4,5 млн (як виплата компенсацій за напади семинолів). По суті через свої воєнні вторгнення.

А в 1849 році стався Орегонський договір. За ним США та Велика Британія домовилися про кордон по 49-й паралелі (нині це кордон США-Канада), і все тому, що США давно дивилися на Орегонську територію та хотіли її захопити, звідти створилися штати Орегон, Вашингтон та Айдахо. А в 1867 році США купили Аляску в Російської Імперії за $7,2 млн. У росіян тоді були проблеми з грошима (треба було платити за Кримську війну), до Аляски була важка логістика, а також вони боялися втратити штат у результаті потенційного конфлікту з Британією.

У наступному пості розповім про Данію, це колишня колоніальна імперія як-ніяк!