Фашик Донецький

Жителям окупованих присвячується

Рік на окупованих - це мінімум 5 років життя. Зараз 2022 рік на календарі, 2014-й був ну дуже давно.

Але, якщо помножити вооосімь лєт на 5, то мушу визнати, що всі Наші на окупованому сході та в Криму ну дуже постарішали - сука, з початку окупації нам всім мінімум +40 додалося.

Тим, кому було 18 в 2014-му, зараз фактично 60. Тим, кому було за 40 в той час, ті взагалі пенсіонери

І це не добре, не погано. Просто так сталося. Жалкувати вже пізно. Як би не звучало цинічно, в окупації, під час захоплення території України, частина людей ніби народилася заново. Бо змінилися цінності - те, що було ну дуже важливим до війни, зараз не те, щоб не має значення... Ми просто стали іншими, з іншими пріоритетами. І все

Хтось може назвати це романтизмом, хтось дебілізмом, проте багато хто зрозумів різницю між життям та існуванням саме в 2014 році і ніколи не забуде ті відчуття, які роблять його чи її не глядачем, а тим, від кого залежить доля країни. В 2022 році сталось фактично те ж саме

Ні, фішка не в тому, що хтось розумніший чи має більше досвіду "життя" на окупованих. Фішка в кристалізації - за вооосімь лєт, блядь, на сході України сформувався не тільки осередок вати. Відбулося створення осередку тих людей, які вижили в 2014-2016-х роках на окупованих, в часи найбільших репресій. Тих, які зараз, сьогодні, завтра, можуть зайти фактично в будь-які двері в Донецьку чи Луганську і за 10 хвилин дізнатися більше, ніж супутник.

Кристалізація - це значить, що ті, хто залишилися і не опускають руки, хто пиздячить на деокупацію, як мінімум не тупі(інакше б їх спіймали давно). Це значить, що в людей хз з чого нерви, бо кожен день спілкуватися з тими, кого ти хочеш втопити в унітазі - ще те "задоволення". Так, безперечно, все це додає сивини та не дуже корисно для здоров'я, але... Але, знаходячись на окупованих, ти чітко розумієш просту істину:

Насрати на всіх інших, головне щось робити самому і бути перед собою чесним. Якщо хтось не робить, заїбався (таке теж буває), то це його особисті проблеми.

Іноді це називають адреналіновою наркоманією і це частково правда. Бо коли ти лізеш туди, куди не зайде жодна наша дрг чи під час розмови про погоду намагаєшся дізнатися про розташування танків, то адреналін зашкалює, а долоні пітніють. Бо ти не маєш права на помилку.

Точніше маєш, але лише на одну і вона буде фатальною для тебе.

Проте тобі все одно, ти вже не можеш інакше. Ти обрав не бути глядачем, ти хочеш, принаймні намагаєшся шось змінити і маєш чисте сумління. Бо ти спробував і не чекав фею. На власний розсуд, страх і ризик ти зробив вибір, через який тобі не буде соромно. Усвідомлення цього мотивує краще, ніж медалі та ордени. Бо ти знаєш різницю між робити і пиздіти

Так, ти вже постарішав. Постарішали всі ми. Після війни, на мою власну думку, маємо лікуватися (вітаю в клубі 93%, блядь). Але це не через те, шо ми слабкі. Ми просто люди. Живі. А не кацапи

Гляньте на календар. Вже серпень місяць. Скоро закінчиться літо, а війна не закінчиться. Скоро частина людей почне зриватися(річниця Іловайську на підході), скоро в людей почнеться осіння хандра, пригніченість тобто. А все почалося ніби вчора.

А війна продовжиться, їй насрати шо в кого на душі. Під час роковин Іловайську ми згоду будемо люто сратися один з одним, частина людей згадає їбаний "марш полонених" в Донецьку, будуть дебати щодо святкування чи не святкування дня Незалежності.

До чого тут це? До того, що ми продовжимо старішати та набиратися досвіду. Хтось здобуде досвід, ставши сучасним Бондом на окупованих, хтось пройде через пекло полону, виживе там і стане символом незламності духу.

А хтось продовжить пиздячити. Мовчки. Через не можу і через -яяяк же це все остопизділо, я хочу у відпустку і втопити нахуй той телефон, бо хочу просто тиші-. Хтось буде ішачити, не зважаючи на шольців, ердоганів, амнесті інтернешнл та інших гнид, щоб просто бути впевненим - він-вона принаймні спробували.

👍917❤223😢40🔥16👏6😁1

27.4K views16:35