Москва - резинова попа.
🔻🔻🔻🔻🔻
Важливий #збір коштів на фронт для пілотів дронів з 5 ОШБ на зброю!
- PayPal: petrenkoandryi@gmail.com
- Monobank: send.monobank.ua/jar/5UWtYEFB1V
- PrivatBank: privat24.ua/send/hd4hx
🔻🔻🔻🔻🔻
За донат 500 грн — отримайте кружку від автора: @PetrenkoAndryi
Мої роботи: patreon.com/PetrenkoAndryi

Блять

Це ше шо за хуйня

Я так понимаю, шо он снова покусал санитаров и сбежал

Ну не пиздец?

Ну шо, вата, давайте угадаем схема какого патронного завода представлена на скрине?)

p.s. фсб и мыгыбы - вазелин нужно еще заслужить!) не переключайтесь)

И ковид же не взял суку старую

#в_мире_животных

Сука, які ж вони все-таки підараси

До речі, канал на Патреон можна підтримати тут https://www.patreon.com/fashdonetsk

Кава з демонами. З неопублікованого

Війна показує людей тими, якими вони ж насправді. Без блюру, штукатурки і пафосу - ти або нормальна людина, або хуйня. Нема часу на реверанси, ритуальні танці та інші прості рухи - або покажи себе тим, хто ти є, або не вийобуйся, бо тебе все одно всі бачать

Ти не сховаєшся за типу зайнятістю в телефоні чи під маскою а-ля ніби постійно комусь дзвониш - це кіно вже бачили не раз, воно занадто дешеве. Мусиш грати з відкритими картами, все одно тебе людський рентген просвічує як бабка на базарі 500 грн

Цікаво те, шо ефект незнайомця чи попутника також має місце бути. Неважливо чи на окупованих, чи на нулі, ти можеш за 35 хвилин дороги розказати незнайомцю те, чого ніколи не скажеш психологу навіть під тортурами. Більш того, ти ловиш від цього кайф - виявляється шо якшо проблему хоча б іноді обговорювати, а не носити в собі, то не так грузить

На окупованих взагалі пизда - ти на нюх чуєш, хто є хто. Шоб зрозуміти, шо то своя людина, тобі три секунди - це вже забагато. Ти відчуваєш своїх нутром, по тону голоса та виразу обличчя можеш визначити того, з ким ти потім можеш просто базікати ні про шо годин 5 чи всю ніч + постійно дивуватися тому шо не заїбався ні разу, хоча люди тебе останнім часом бісять і ти не можеш доволі довгого з ними спілкуватися

Проте і на нулі, і за нулем все по-справжньому: є друг, є ворог, є хуєпутало, яке досі не зрозуміло, хто воно. Плюс є розумний ворог, який тебе поріже на шматки, як тільки в нього буде така можливість, але ти чогось його поважаєш. Точніше ти знаєш за шо ти його поважаєш - за відвертість та прямолінійність, які економлять час та нерви

А ще ти собі пообіцяв упиздити в ліс після війни. Шоб послухати їбану тишу та відпочити від людей. На місяць чи на тиждень - неважливо. Головне викинути йобаний телефон чи рацію, які постійно заважають зосередитися і відволіктися хоч трохи від того, шо відбувається

Палатка, без палатки - насрати. Просто тиша і немає людей навкруги. Просто ліс чи просто море і жодного довбойоба в радіусі 5 км, який відбирає в тебе час та спокій, який ти заслужив.

Ну або тобі просто пощастило - тобі чи ангел-хранитель цей час надав, чи ти просто народився під щасливою зіркою. Чи тебе врятував той, від кого ти цього не очікував, а ти з тих пір їбеш себе зсередини за те шо вижив

До речі, ти вже неодноразово задумувався над тим шо птср - це не хвороба, а нормальний стан. Ненормально - це бути двуликою залупою та говорити в спину, а не в очі + приховувати реальні наміри. Подібні люди тебе реально бісять - життя надто коротке, шоб виявляти хто є хто, нема часу для таких танців

Ти вже навчився розмовляти з незнайомцями, хоча до цього тебе треба було бити шоб ти підійшов до людини, яку не знаєш і спитав шось. Більш того, з людиною, яку ти ледве знаєш, ти можеш через 10 хвилин неповних знайомства говорити абсолютно на всі теми, не вибираючи словосполучень чи ідіом + не ображаєшся, коли тобі відповідають так само, без води та бажання сподобатись

А ще ти навчився цінувати прямолінійність. В тебе тупо алергія на тих, хто вертить сракою і намагається зайти тобі в душу через Карпати. Для тебе подібна поведінка є дикою, неприйнятною, але…

Але ти граєш в цю гру, шоб актор, що вважає себе Де Ніро на мінімалках, показав всі свої таланти лицеміра повністю. Ти сидиш, дивишся на це шапіто і думаєш про те, шо яке ж це тіло йобнуте, якшо не розуміє шо ти його бачиш наскрізь.

Особливо альтернативно їбанутих ти спопеляєш своїм фірмовим поглядом: коли ти лише за допомогою очей можеш показати шо тебе тупо нудить від того, шо ця худоба тобі несе чи намагається занести в вуха.

Ти навчився в деяких ситуаціях бути Мідасом і Горгоною одночасно:

одного перетворювати дотиком пальця на великий жовтий шмат не золота,

іншого - змусити замовкнути, бо кількість презирства, яка в тебе в очах в даний момент, може і не перетворить васяна на камінь, але діє як свята вода на пацієнта екзорциста - ти прям бачиш, як сміховисько теліпає від твого погляду і як воно хоче провалитися під землю
👇👇👇

Проте це не ти злий. Життя таке. Воно занадто коротке шоб слухати дебілів чи тих, хто тобі хочуть залізти в душу, шоб в підсумку отримати зиск. Ти просто викреслюєш подібних людей зі свого життя і чітко знаєш, шо з ними тобі не по дорозі в принципі - є ті, хто поряд завжди + ті, на кого потрібно витрачати свій час та увагу. Вони - справжні, не те шо ті хуєпутала, про яких йшлося вище

Ти навчився працювати з памʼяттю без психолога та без книжок. Є ті кімнати в підсвідомості, в які ти і не пустиш нікого, і сам боїшся зайти, п також ніколи не пустиш в них навіть найбільш близьких людей.

За цими кімнатами прірва, безодня, біль, відчай. Плюс ти сам поставив розтяжки та замінував все навкруги, шоб жодна жива душа туди не пролізла - нехай краще ображається, ніж потрапить на дурку після відвідин цих місць

Якби ше не ці йобані флешбеки та відчуття дежавю, то взагалі б можна було себе вважати тим, хто пізнав дзен. Проте ти не з заліза - про шось нагадала чашка, про шось запальничка, про шось колір авто, а про когось голос, точно такий самий, який ти знаєш шо не можеш більше почути, чи смс шо абонент зʼявився в мережі. Паскудно те, що ти не можеш це контролювати - воно працює якось само по собі. І це реально бісить. Дуже

А ще ти доволі часто задумуєшся над тим шо цю планету реально треба знищити. Людство вичерпало себе як вид - воно заслуговує лише комету та льодовиковий період, а не масочки і ковід. Нехай горить та палає - один хуй справедливості поки шо немає і не намічається в найближчому майбутньому

Проте після таких думок, ти згадуєш про ліс чи море і кажеш собі: - так… знищення планети не скасовується, але це має відбутися одразу після того, як я в тиші трохи посплю та відволічусь від всього блядства, яке мене оточувало. Після цього - похуй. Потоп, комета, нашестя пінгвінів-людожерів - поїбати. Головне перед цим всім блядством хоч трохи відпочити і не їбе-

І так, ти пздц як постарів вже. Ще якихось 5-7 років ти в принципі не знав шо так сльози, то зараз ти можеш розридатися від музики, фотки чи від відосу. В куточку, шоб ніхто не бачив в не чув, але ревіти як дитина, бо зачепило за живе і не відпускає. А потім всім казати про те шо це просто вітер в очі надув, угу

Насправді ти вже давно став іншим. Ти це розумієш по реакціям на прості речі: ти вже не смієшся з того, з чого раніше валявся під столом, не радієш новинам, які колись вважав перемогами. Все зовсім навпаки — від перемог тебе пробиває холодний піт, бо ти знаєш, якою ціною вони здобуті.

Бо за кожною «доброю» новиною стоїть щось дуже зле, і ти це дуже добре відчуваєш шкірою.

Тобі вже не хочеться говорити багато — ти обираєш мовчання як найчеснішу форму спілкування. Ти вже не тягаєшся з усіма, щоб довести свою правду — ти просто йдеш. Або лишаєшся. Тепер твій вибір — це мовчазне “так” або таке саме “ні”, і в тому більше змісту, ніж у всіх тих «зрозумій мене» чи «я мав на увазі».
👇👇

Більшість з нас уже привиди. Живі привиди з набором функцій і травм. Привиди з досвідом виживання. З безсонням, нападами тиші, агресією до новин і небажанням думати про завтра. І лише зрідка, коли все ж приходить спокій — ти дозволяєш собі бути просто людиною. Не тим, хто вижив під ракетним обстріл им чи на окупованих, не гумористом з сарказмом замість шкіри, не фанатом найчорнішого гумору, а просто собою.

А поки не впав метеорит і пінгвіни-людожери не захопили світ — ти вариш собі каву, лягаєш спиною до стіни, щоби бачити двері, і відповідаєш незнайомцю в поїзді фразою:
— Ага, буває…

І тільки ви вдвох знаєте, скільки смертей і спогадів у цьому «буває».

Ти вже не воюєш з демонами — ви сидите за одним столом і не заважаєте одне одному дихати. Ти просто заїбався. Дуже

Але завтра новий день і все почнеться знову. Проте на те воно і життя.

І, сука, дуже хочеться дізнатися, чим ця вся історія з кацапами закінчиться. І навіть якшо все в тобі давно вигоріло, бажання побачити їх кінець тримає тебе на плаву досі

А це, як не дивно, поки що краще за всі мотивації світу.

І якшо колись тебе спитають, як ти все витримав, ти скажеш - та ніяк, просто йшов уперед, поки не впав. А потім вставав. Бо, сука, цікаво ж було — чим закінчиться цей блядський цирк

Нам своє робити, пані та панове.

Кінець

P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840

PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com

Патреон -

https://www.patreon.com/fashdonetsk

ВТС -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq

P.s 2 - Хочеш шоб по ваті прилетіло? Пиши в @gistapapapa_bot . Анонімність гарантовано

Драсьте

Нє, ну не можна так глибоко ковтати

#глубокаяглотка

До речі, це той випадок, коли кацап не пиздить про літаки)

Полінє надо. Шо нє ясно?

Італійці замерзли від того шо Україна знову наносить удари по території рф (ескалірує, блядь)

https://www.patreon.com/posts/131571676?utm_campaign=postshare_creator

La Stampa: росіяни вмирають в Україні зі швидкістю 1000 штук на день

https://www.patreon.com/posts/131527249?utm_campaign=postshare_creator