Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Хто зараз голосно матюкається, той зрозумів, де це
Сукаякийжепздц
Сукаякийжепздц
Praying for the dead or killing the enemy: the British church's rift in 1945
Preamble. After watching a British TV series that touched on the Second World War, I have long wanted to write a long article about the British church's reaction to the bombing of Germany
The topic is simple for me personally, because I am not a religious person. For others, it is a difficult topic.
However, it is really interesting to see how the guys in robes reacted to revenge.
When in 1943-1945 the British air force began large-scale bombing of German cities (Hamburg, Cologne, Berlin, Dresden), the reaction of the church was ambivalent and internally tense.
There was the official line, which was in fact restrained support. At the beginning of the large-scale bombing campaign (1943), most church leaders were publicly silent or cautiously supported air strikes as a necessary evil. They said that the war was imposed on Britain, and therefore "the Lord will understand the suffering we are forced to inflict in order to defeat the greatest evil". Accordingly, many perceived the bombing as a just retaliation for the London Blitz (1940-1941), when the Germans barbarously bombed British cities.
The same Archbishop of Canterbury publicly stated in a number of his speeches in 1942-1943, including in Parliament and in addresses via the BBC, that the fight against Nazi Germany was a "crusade against absolute evil". He also said that the war was morally justified because it was about defending the foundations of humanity, and stressed that in the war against Hitler "it may be justified to use force which at other times would be morally questionable" if it led to the destruction of a profound evil.
From his 1943 speech:
"To preserve the hope of a just society, it may be necessary to endure the use of force where otherwise one would shrink from it."
("To preserve the hope of a just society, it may be necessary to endure the use of force where otherwise one would shrink from it.")
From another address in 1943:
"We are engaged not merely in self-defence, but in defence of the moral law itself."
("We are engaged not merely in self-defence, but in defence of the moral law itself.")
But not all was well. At the end of 1944, when the extent of the destruction in Germany became known, debates began within the church: how justified was the destruction of civilians? There was a fear among the clergy that Britain might lose its moral high ground by winning. This was especially acute after the destruction of Dresden in February 1945 (25,000 people died in the fire).
That is why some British bishops and priests began to openly criticise the Nazis. The most famous example is George Bell, Bishop of Chichester. In March 1945, he said in the House of Lords: "By turning our forces into instruments of indifferent destruction, we are destroying the very foundations of what we are fighting for."
Bell explicitly condemned the bombing of Dresden as an immoral act, arguing that victory without morality is a defeat of the spirit. His speech was met with hostility from politicians, but in the church it sparked a heated internal debate.
As a result, by the time Germany surrendered in May 1945, three camps had formed in the British church:
Pragmatists: justified the bombing as a sad but necessary price
Idealists: condemned massive attacks on civilians as a moral defeat.
silent people: they preferred not to speak out (not to comment) in order not to undermine the unity of society.
After the war, condemnation of the bombing intensified, and the church became an important participant in discussions about human rights, the morality of war, and the limits of the use of force. The figure of Bishop Bell became a symbol of moral protest within victorious Britain. The British Church itself, unlike many other institutions, did not keep silent about the moral costs of victory - even at the moment of national triumph.
👇
Preamble. After watching a British TV series that touched on the Second World War, I have long wanted to write a long article about the British church's reaction to the bombing of Germany
The topic is simple for me personally, because I am not a religious person. For others, it is a difficult topic.
However, it is really interesting to see how the guys in robes reacted to revenge.
When in 1943-1945 the British air force began large-scale bombing of German cities (Hamburg, Cologne, Berlin, Dresden), the reaction of the church was ambivalent and internally tense.
There was the official line, which was in fact restrained support. At the beginning of the large-scale bombing campaign (1943), most church leaders were publicly silent or cautiously supported air strikes as a necessary evil. They said that the war was imposed on Britain, and therefore "the Lord will understand the suffering we are forced to inflict in order to defeat the greatest evil". Accordingly, many perceived the bombing as a just retaliation for the London Blitz (1940-1941), when the Germans barbarously bombed British cities.
The same Archbishop of Canterbury publicly stated in a number of his speeches in 1942-1943, including in Parliament and in addresses via the BBC, that the fight against Nazi Germany was a "crusade against absolute evil". He also said that the war was morally justified because it was about defending the foundations of humanity, and stressed that in the war against Hitler "it may be justified to use force which at other times would be morally questionable" if it led to the destruction of a profound evil.
From his 1943 speech:
"To preserve the hope of a just society, it may be necessary to endure the use of force where otherwise one would shrink from it."
("To preserve the hope of a just society, it may be necessary to endure the use of force where otherwise one would shrink from it.")
From another address in 1943:
"We are engaged not merely in self-defence, but in defence of the moral law itself."
("We are engaged not merely in self-defence, but in defence of the moral law itself.")
But not all was well. At the end of 1944, when the extent of the destruction in Germany became known, debates began within the church: how justified was the destruction of civilians? There was a fear among the clergy that Britain might lose its moral high ground by winning. This was especially acute after the destruction of Dresden in February 1945 (25,000 people died in the fire).
That is why some British bishops and priests began to openly criticise the Nazis. The most famous example is George Bell, Bishop of Chichester. In March 1945, he said in the House of Lords: "By turning our forces into instruments of indifferent destruction, we are destroying the very foundations of what we are fighting for."
Bell explicitly condemned the bombing of Dresden as an immoral act, arguing that victory without morality is a defeat of the spirit. His speech was met with hostility from politicians, but in the church it sparked a heated internal debate.
As a result, by the time Germany surrendered in May 1945, three camps had formed in the British church:
Pragmatists: justified the bombing as a sad but necessary price
Idealists: condemned massive attacks on civilians as a moral defeat.
silent people: they preferred not to speak out (not to comment) in order not to undermine the unity of society.
After the war, condemnation of the bombing intensified, and the church became an important participant in discussions about human rights, the morality of war, and the limits of the use of force. The figure of Bishop Bell became a symbol of moral protest within victorious Britain. The British Church itself, unlike many other institutions, did not keep silent about the moral costs of victory - even at the moment of national triumph.
👇
The official position of Churchill's government was simple: the government ignored or sharply criticised attempts at church criticism. Churchill and his cabinet believed that public discussion of the morality of the bombing undermined morale and could demoralise society, so it was impossible to give the enemy "moral high ground" until victory was complete. Some government officials have even unofficially referred to idealistic priests (especially George Bell) as "naive intellectuals" who "do not understand the reality of war".
After Bell's speech in March 1945, Churchill forbade the official government media to disseminate his theses in a positive light.
The authorities reacted sharply because London still remembered the bombing by German aircraft in 1940-1941 (the London Blitz), which destroyed half of the city and killed more than 43,000 civilians (I recommend viewing photos from those times), and British politicians and military officers psychologically considered the massive bombing of Germany a fair response.
The attitude of ordinary people in Britain, especially in London, to the bombing of Germany was simple and understandable: the feeling of revenge was strong - ordinary Britons remembered the victims of the Blitz, so many perceived the destruction of German cities as a well-deserved punishment. Accordingly, support for air strikes among the majority of the population remained high until the end of the war.
Surveys at the end of 1944 (Mass-Observation Survey) showed the following: 75% of Britons supported the idea of total war against Germany. Only about 10-12% expressed public doubts about the expediency of destroying German cities.
The people of London were something of a separate caste in Britain, because they experienced most of the horrors of the war. Therefore, the reaction to someone whining about something in Germany or mentioning God when the bombs started flying over London was appropriate - since most Londoners had relatives or friends who had died or lost their homes, the ideas of church idealists about "humanity towards the Germans" were perceived by many as a break from reality or even a betrayal of the memory of the victims of the Blitz.
In university elite circles, however, it was business as usual (especially in the student communities of Oxford and Cambridge) - such discussions aroused sympathy and interest.
There were cases in Britain when priests who criticised the bombing were booed during public speeches
"I will never pray for a German as long as I live, after what they did to London."
("I will never pray for a German as long as I live, after what they did to London."). Recorded in Battersea, London, March 1945.
The reaction of the British media and the BBC to church protests against the bombing is also quite interesting. To begin with, in 1939, official state censorship was introduced in Britain through the Ministry of Information. Accordingly, all media outlets, including the BBC, had to coordinate sensitive materials with censors. Criticism of the hostilities that could "undermine morale" was blocked or softened in publications.
The reaction to Bishop George Bell's speech in March 1945 was illustrative: The Times, the Daily Telegraph and the Daily Express either did not mention Bell's speech in the House of Lords at all or presented it in the form of brief notes without emphasis on the content. The BBC did not broadcast Bell's speech on the news or include it in its final radio programmes that day. Government guidelines for editors (so-called D-notices) recommended: "Avoid detailed coverage of statements that might give the impression of weakness or division in British society during the war."
As a result, Bell's speech was not included in the BBC News daily coverage of the main events of March 1945.
How were the massive bombings of Germany covered in the press? Very simply.
The official line of most newspapers was to emphasise the military significance of the attacks.
👇👇
After Bell's speech in March 1945, Churchill forbade the official government media to disseminate his theses in a positive light.
The authorities reacted sharply because London still remembered the bombing by German aircraft in 1940-1941 (the London Blitz), which destroyed half of the city and killed more than 43,000 civilians (I recommend viewing photos from those times), and British politicians and military officers psychologically considered the massive bombing of Germany a fair response.
The attitude of ordinary people in Britain, especially in London, to the bombing of Germany was simple and understandable: the feeling of revenge was strong - ordinary Britons remembered the victims of the Blitz, so many perceived the destruction of German cities as a well-deserved punishment. Accordingly, support for air strikes among the majority of the population remained high until the end of the war.
Surveys at the end of 1944 (Mass-Observation Survey) showed the following: 75% of Britons supported the idea of total war against Germany. Only about 10-12% expressed public doubts about the expediency of destroying German cities.
The people of London were something of a separate caste in Britain, because they experienced most of the horrors of the war. Therefore, the reaction to someone whining about something in Germany or mentioning God when the bombs started flying over London was appropriate - since most Londoners had relatives or friends who had died or lost their homes, the ideas of church idealists about "humanity towards the Germans" were perceived by many as a break from reality or even a betrayal of the memory of the victims of the Blitz.
In university elite circles, however, it was business as usual (especially in the student communities of Oxford and Cambridge) - such discussions aroused sympathy and interest.
There were cases in Britain when priests who criticised the bombing were booed during public speeches
"I will never pray for a German as long as I live, after what they did to London."
("I will never pray for a German as long as I live, after what they did to London."). Recorded in Battersea, London, March 1945.
The reaction of the British media and the BBC to church protests against the bombing is also quite interesting. To begin with, in 1939, official state censorship was introduced in Britain through the Ministry of Information. Accordingly, all media outlets, including the BBC, had to coordinate sensitive materials with censors. Criticism of the hostilities that could "undermine morale" was blocked or softened in publications.
The reaction to Bishop George Bell's speech in March 1945 was illustrative: The Times, the Daily Telegraph and the Daily Express either did not mention Bell's speech in the House of Lords at all or presented it in the form of brief notes without emphasis on the content. The BBC did not broadcast Bell's speech on the news or include it in its final radio programmes that day. Government guidelines for editors (so-called D-notices) recommended: "Avoid detailed coverage of statements that might give the impression of weakness or division in British society during the war."
As a result, Bell's speech was not included in the BBC News daily coverage of the main events of March 1945.
How were the massive bombings of Germany covered in the press? Very simply.
The official line of most newspapers was to emphasise the military significance of the attacks.
👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
The bombing of Dresden in February 1945 was presented as an important military operation without emphasis on the number of civilian casualties. The Times (14 February 1945) reported: "Dresden is a major railway junction and a centre of war production, the attack has a considerable strategic effect.", there was no direct mention of heavy civilian casualties in the early days.
Some liberal publications, such as the Manchester Guardian (the future The Guardian), in March-April 1945, began to cautiously publish letters from readers who expressed doubts about the correctness of the massive bombing, but there were almost no editorials on this topic until May 1945 - no one wanted to spit on the hot potato
The BBC acted on the principle of state loyalty, maintaining positive coverage of British military campaigns. In the official evening news on 13-15 February 1945 (immediately after Dresden), the BBC reported:
"Allied forces have successfully attacked transport centres and infrastructure in Dresden, inflicting heavy losses on the enemy." There was no mention of the scale of civilian casualties in the early days.
Only at the end of March 1945 did the BBC begin to acknowledge in its internal reports that "public sentiment against massive bombing was becoming more difficult", but the topic was hardly covered on air.
British propaganda worked on morally "controversial" military actions in 1943-1945 in a peculiar way. Since 1939, there were "D-Notices" (Defence Notices) - official messages to the editorial offices that recommended not to cover certain topics or to cover them in a certain way. Press releases from the Ministry of Information prepared daily template messages for newspapers and the BBC.
There was also a direct instruction to editors to avoid describing the suffering of civilians in Germany or presenting it as an "unavoidable part of the military operation". Visual materials (newsreels, posters) showed only the destruction of German factories, railways, and military installations - never residential areas. In 1943, a secret directive was issued to the press: "Do not emphasise civilian destruction in Germany; emphasise the effectiveness of operations against military targets." In 1944, the BBC received instructions: "Avoid dramatic descriptions of German suffering so as not to arouse sympathy or moral doubt among the population."In 1944, in a classified instruction to Ministry of Information staff and editors of the BBC and national newspapers, the following official line was indeed recorded:
"The Ministry does not seek to mislead the public but to assist national morale and resilience during the conflict."
("The Ministry does not seek to mislead the public but to assist national morale and resilience during the conflict.") Source: National Archives of the United Kingdom, document INF 1/292).
Newspapers that deviated from the censorship line received warnings through personal meetings at the Ministry of Information
👇👇👇
Some liberal publications, such as the Manchester Guardian (the future The Guardian), in March-April 1945, began to cautiously publish letters from readers who expressed doubts about the correctness of the massive bombing, but there were almost no editorials on this topic until May 1945 - no one wanted to spit on the hot potato
The BBC acted on the principle of state loyalty, maintaining positive coverage of British military campaigns. In the official evening news on 13-15 February 1945 (immediately after Dresden), the BBC reported:
"Allied forces have successfully attacked transport centres and infrastructure in Dresden, inflicting heavy losses on the enemy." There was no mention of the scale of civilian casualties in the early days.
Only at the end of March 1945 did the BBC begin to acknowledge in its internal reports that "public sentiment against massive bombing was becoming more difficult", but the topic was hardly covered on air.
British propaganda worked on morally "controversial" military actions in 1943-1945 in a peculiar way. Since 1939, there were "D-Notices" (Defence Notices) - official messages to the editorial offices that recommended not to cover certain topics or to cover them in a certain way. Press releases from the Ministry of Information prepared daily template messages for newspapers and the BBC.
There was also a direct instruction to editors to avoid describing the suffering of civilians in Germany or presenting it as an "unavoidable part of the military operation". Visual materials (newsreels, posters) showed only the destruction of German factories, railways, and military installations - never residential areas. In 1943, a secret directive was issued to the press: "Do not emphasise civilian destruction in Germany; emphasise the effectiveness of operations against military targets." In 1944, the BBC received instructions: "Avoid dramatic descriptions of German suffering so as not to arouse sympathy or moral doubt among the population."In 1944, in a classified instruction to Ministry of Information staff and editors of the BBC and national newspapers, the following official line was indeed recorded:
"The Ministry does not seek to mislead the public but to assist national morale and resilience during the conflict."
("The Ministry does not seek to mislead the public but to assist national morale and resilience during the conflict.") Source: National Archives of the United Kingdom, document INF 1/292).
Newspapers that deviated from the censorship line received warnings through personal meetings at the Ministry of Information
👇👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
It was only in 1946 that some of the classified documents of the Ministry of Information were declassified: They confirmed that the government had deliberately restricted the publication of information about civilian casualties in Germany, moral doubts within the British elite, and criticism of massive bombing. It was only after 1946 that the British public became fully aware of the real extent of the destruction in many German cities.
Epilogue. The only thing that pleases me is that we are not yet being fucked for how moral or immoral it is, from the point of view of the church, to put up a video of a katsap being torn off its paws or simply dying. Because the response to a request to repent or that these are people who are also suffering will be at least harsh
The only thing that sucks is that we have all this hypocritical bullshit ahead of us - a lot of spears will break when we start arguing with each other about the cruelty towards katsaps.
And it's not us who are so bad, no - all countries go through this after a war.
After active hostilities end or simply cease, moralists constantly appear who want to prove something to someone, because they are supposedly above all this, above hatred and contempt
I don't know how we're going to fight this. Because under this noise, there will be katsaps who will try to put an equal sign between those who attacked and defended (the Latinin community, for example)
The question is that we need to think about this already, in order to have a clear plan of action when the moral bullshit comes and starts to spout something about the commandments, etc. We react well on the road, according to the situation, but not at the state level. You can end up undermining the unity of society from within, using pseudo-moral and church laws as a crowbar that can be used to shake the nation quite well.
As a result, a "child of peace" with a Russian flag in his arse may come to power, hugging the Katsaps
The moral is simple. The war continues. There was no God in Mariupol.
The end
P.s - if you want to help Ukraine's counter-propaganda, go to 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Patreon -
https://www.patreon.com/fashdonetsk
Btc -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Epilogue. The only thing that pleases me is that we are not yet being fucked for how moral or immoral it is, from the point of view of the church, to put up a video of a katsap being torn off its paws or simply dying. Because the response to a request to repent or that these are people who are also suffering will be at least harsh
The only thing that sucks is that we have all this hypocritical bullshit ahead of us - a lot of spears will break when we start arguing with each other about the cruelty towards katsaps.
And it's not us who are so bad, no - all countries go through this after a war.
After active hostilities end or simply cease, moralists constantly appear who want to prove something to someone, because they are supposedly above all this, above hatred and contempt
I don't know how we're going to fight this. Because under this noise, there will be katsaps who will try to put an equal sign between those who attacked and defended (the Latinin community, for example)
The question is that we need to think about this already, in order to have a clear plan of action when the moral bullshit comes and starts to spout something about the commandments, etc. We react well on the road, according to the situation, but not at the state level. You can end up undermining the unity of society from within, using pseudo-moral and church laws as a crowbar that can be used to shake the nation quite well.
As a result, a "child of peace" with a Russian flag in his arse may come to power, hugging the Katsaps
The moral is simple. The war continues. There was no God in Mariupol.
The end
P.s - if you want to help Ukraine's counter-propaganda, go to 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Patreon -
https://www.patreon.com/fashdonetsk
Btc -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
Молитися за мертвих чи добивати ворога: розрив британської церкви у 1945-му
Преамбула. Після перегляду одного с британських серіалів, в якому трохи була зачеплена тема другої світової війни, давно було бажання написати велику статтю про реакцію британської церкви на бомбардування Німеччини
Тема для мене особисто проста, бо я не є релігійною людиною. Комусь же - складна.
Проте реально цікаво те, як реагували чуваки в рясах на помсту.
Коли в 1943-1945 роках британська авіація почала масштабні бомбардування німецьких міст (Гамбург, Кельн, Берлін, Дрезден), реакція церкви була двоїстою і внутрішньо напруженою.
Була офіційна лінія - фактично стримана підтримка. На початку масштабних бомбардувань (1943), більшість церковних лідерів публічно мовчали або обережно підтримували авіаудари як необхідне зло. Вони говорили, що війна нав'язана Британії, а тому "Господь зрозуміє страждання, які ми змушені завдавати заради перемоги над найбільшим злом". Відповідно, багато хто сприймав бомбардування як справедливу відплату за Лондонський бліц (1940-1941), коли німці варварськи бомбили британські міста.
Той же Архієпископ Кентерберійський публічно заявляв в низці своїх виступів у 1942–1943 роках, зокрема в Парламенті та у зверненнях через BBC, що боротьба проти нацистської Німеччини — це “хрестовий похід проти абсолютного зла”. Також він говорив, що війна виправдана морально, бо йдеться про захист основ людяності + підкреслював, що у війні проти Гітлера “може бути виправданим використання силових засобів, які в інший час були б морально сумнівними”, якщо це призведе до знищення глибокого зла.
З його промови 1943 року:
“To preserve the hope of a just society, it may be necessary to endure the use of force where otherwise one would shrink from it.”
(“Щоб зберегти надію на справедливе суспільство, іноді необхідно терпіти використання сили там, де за інших обставин ми відмовилися б від неї.”)
З іншого звернення 1943 року:
“We are engaged not merely in self-defense, but in defense of the moral law itself.”
(“Ми боремося не тільки за самозахист, але й за захист самого морального закону.”)
Але не все було так добре. Наприкінці 1944 року, коли стали відомі масштаби руйнувань в Німеччині, всередині церкви почалися дебати: наскільки виправдане знищення цивільного населення? В суспільстві священників з'явився страх, шо Британія, перемагаючи, може втратити моральну перевагу. Особливо гостро це проявилося після руйнування Дрездена в лютому 1945 року (25 тисяч загиблих у вогні).
Тому деякі британські єпископи та священики почали виступати з відкритою критикою. Найвідоміший приклад - Джордж Белл, єпископ Чичестера. В березні 1945 року він у Палаті лордів сказав: "Перетворюючи наші сили на знаряддя байдужого руйнування, ми руйнуємо самі основи того, за що боремося".
Белл прямо засудив бомбардування Дрездена як аморальний акт, стверджував, що перемога без моралі - це поразка духу. Його виступ був зустрінутий вороже з боку політиків, але в церкві він викликав гостру внутрішню дискусію.
У підсумку до моменту капітуляції Німеччини в травні 1945 року в британській церкві склалося три табори:
Прагматисти: виправдовували бомбардування як сумну, але необхідну ціну
ідеалісти, які засуджували масовані удари по мирних жителях як моральну поразку.
мовчуни - вони вважали за краще не пиздіти (не коментувати), щоб не підривати єдність суспільства.
Після війни засудження бомбардувань посилилося, а церква стала важливим учасником дискусій про права людини, мораль війни та обмеження в застосуванні сили. Фігура єпископа Белла стала символом морального протесту всередині Британії, що перемогла. Сама ж британська церква, на відміну від багатьох інших інститутів, не замовчувала моральні витрати перемоги - навіть у момент національного тріумфу.
👇
Преамбула. Після перегляду одного с британських серіалів, в якому трохи була зачеплена тема другої світової війни, давно було бажання написати велику статтю про реакцію британської церкви на бомбардування Німеччини
Тема для мене особисто проста, бо я не є релігійною людиною. Комусь же - складна.
Проте реально цікаво те, як реагували чуваки в рясах на помсту.
Коли в 1943-1945 роках британська авіація почала масштабні бомбардування німецьких міст (Гамбург, Кельн, Берлін, Дрезден), реакція церкви була двоїстою і внутрішньо напруженою.
Була офіційна лінія - фактично стримана підтримка. На початку масштабних бомбардувань (1943), більшість церковних лідерів публічно мовчали або обережно підтримували авіаудари як необхідне зло. Вони говорили, що війна нав'язана Британії, а тому "Господь зрозуміє страждання, які ми змушені завдавати заради перемоги над найбільшим злом". Відповідно, багато хто сприймав бомбардування як справедливу відплату за Лондонський бліц (1940-1941), коли німці варварськи бомбили британські міста.
Той же Архієпископ Кентерберійський публічно заявляв в низці своїх виступів у 1942–1943 роках, зокрема в Парламенті та у зверненнях через BBC, що боротьба проти нацистської Німеччини — це “хрестовий похід проти абсолютного зла”. Також він говорив, що війна виправдана морально, бо йдеться про захист основ людяності + підкреслював, що у війні проти Гітлера “може бути виправданим використання силових засобів, які в інший час були б морально сумнівними”, якщо це призведе до знищення глибокого зла.
З його промови 1943 року:
“To preserve the hope of a just society, it may be necessary to endure the use of force where otherwise one would shrink from it.”
(“Щоб зберегти надію на справедливе суспільство, іноді необхідно терпіти використання сили там, де за інших обставин ми відмовилися б від неї.”)
З іншого звернення 1943 року:
“We are engaged not merely in self-defense, but in defense of the moral law itself.”
(“Ми боремося не тільки за самозахист, але й за захист самого морального закону.”)
Але не все було так добре. Наприкінці 1944 року, коли стали відомі масштаби руйнувань в Німеччині, всередині церкви почалися дебати: наскільки виправдане знищення цивільного населення? В суспільстві священників з'явився страх, шо Британія, перемагаючи, може втратити моральну перевагу. Особливо гостро це проявилося після руйнування Дрездена в лютому 1945 року (25 тисяч загиблих у вогні).
Тому деякі британські єпископи та священики почали виступати з відкритою критикою. Найвідоміший приклад - Джордж Белл, єпископ Чичестера. В березні 1945 року він у Палаті лордів сказав: "Перетворюючи наші сили на знаряддя байдужого руйнування, ми руйнуємо самі основи того, за що боремося".
Белл прямо засудив бомбардування Дрездена як аморальний акт, стверджував, що перемога без моралі - це поразка духу. Його виступ був зустрінутий вороже з боку політиків, але в церкві він викликав гостру внутрішню дискусію.
У підсумку до моменту капітуляції Німеччини в травні 1945 року в британській церкві склалося три табори:
Прагматисти: виправдовували бомбардування як сумну, але необхідну ціну
ідеалісти, які засуджували масовані удари по мирних жителях як моральну поразку.
мовчуни - вони вважали за краще не пиздіти (не коментувати), щоб не підривати єдність суспільства.
Після війни засудження бомбардувань посилилося, а церква стала важливим учасником дискусій про права людини, мораль війни та обмеження в застосуванні сили. Фігура єпископа Белла стала символом морального протесту всередині Британії, що перемогла. Сама ж британська церква, на відміну від багатьох інших інститутів, не замовчувала моральні витрати перемоги - навіть у момент національного тріумфу.
👇
Офіційна позиція уряду Черчилля була простою - уряд ігнорував або різко критикував спроби церковної критики. Черчилль і його кабінет вважали, що публічне обговорення моральності бомбардувань підриває бойовий дух і може деморалізувати суспільство, тому до повної перемоги не можна давати ворогові "моральні козирі". Деякі урядовці навіть неофіційно називали ідеалістичних священиків (особливо Джорджа Белла) "наївними інтелектуалами", які "не розуміють реальності війни".
Після промови Белла в березні 1945 року Черчилль заборонив офіційним урядовим ЗМІ поширювати його тези в позитивному світлі.
Влада різко реагувала, бо Лондон ще пам'ятав бомбардування німецькою авіацією в 1940-1941 роках (Лондонський бліц), які зруйнували половину міста і вбили понад 43 тисячі мирних жителів (рекомендую переглянути фото тих часів), британські політики і військові психологічно вважали масовані бомбардування Німеччини справедливою відповіддю.
Ставлення ж пересічних жителів Британії, особливо Лондона, до бомбардувань Німеччини було простим і зрозумілим: почуття, жага помсти було сильним - пересічні британці пам'ятали загиблих під час бліцу, тому багато хто сприймав руйнування німецьких міст як заслужену кару. Відповідно, підтримка авіаударів серед більшості населення залишалася високою до кінця війни
Опитування кінця 1944 року (Mass-Observation Survey) свідчили про наступне: 75% британців підтримували ідею тотальної війни проти Німеччини. І лише близько 10-12% висловлювали публічні сумніви щодо доцільності знищення німецьких міст
Мешканці Лондона ж були шось по типу окремою кастою в Британії, бо саме вони відчули на собі більшість жахів війни. Тому і реакція на те шо там хтось скавулить в Німеччині чогось чи згадав про бога, коли почало прилітати не по Лондону, була відповідною - так як більшість лондонців мали родичів або друзів, які загинули або втратили житло, тому ідеї церковних ідеалістів про "гуманність до німців" сприймалися багатьма як відрив від реальності або навіть зрада пам'яті жертв бліцу
В університетських колах еліт же все було як завжди (особливо в студентських спільнотах Оксфорда і Кембриджа) - подібні дискусії викликали співчуття та інтерес
Відомі випадки в Британії, коли священиків, які критикували бомбардування, освистували під час публічних промов
“I will never pray for a German as long as I live, after what they did to London.”
(“Я ніколи не молитимусь за німця, доки живий, після того, що вони зробили з Лондоном.”). Зафіксовано в районі Беттерсі, Лондон, березень 1945 року
Реакція британських ЗМІ та BBC на церковні протести проти бомбардувань теж доволі цікава. Почнемо з того, шо 1939 році в Британії було запроваджено Офіційну державну цензуру через Міністерство інформації (Ministry of Information). Відповідно, всі ЗМІ, включно з BBC, мали узгоджувати чутливі матеріали з цензорами. Критика військових дій, яка могла "підірвати мораль бойового духу", блокувалася або пом'якшувалася в публікаціях
Реакція на виступ єпископа Джорджа Белла березень 1945 року була показовою: Times, Daily Telegraph і Daily Express або взагалі не згадали промову Белла в Палаті лордів, або подали її у вигляді коротких нотаток без акценту на зміст. BBC не транслювала промову Белла в новинах і не включила її в підсумкові радіопрограми того дня. Державна інструкція для редакторів (так звані D-notices) рекомендувала: "Уникати детального висвітлення тверджень, які можуть створити враження слабкості або розколу в британському суспільстві під час війни."
У підсумку промова Белла не увійшла до збірки основних подій березня 1945 року в щоденних випусках BBC News
Як висвітлювали масові бомбардування Німеччини в пресі? Дуже просто
Офіційна лінія більшості газет - наголос на військовому значенні ударів. Бомбардування Дрездена в лютому 1945 року подавалося як важлива військова операція без акценту на кількість цивільних жертв. Times (14 лютого 1945 року) повідомляла: "Дрезден - великий залізничний вузол і центр військового виробництва, атака має значний стратегічний ефект, прямої згадки про великі втрати серед цивільних в перші дні не було зовсім
👇👇
Після промови Белла в березні 1945 року Черчилль заборонив офіційним урядовим ЗМІ поширювати його тези в позитивному світлі.
Влада різко реагувала, бо Лондон ще пам'ятав бомбардування німецькою авіацією в 1940-1941 роках (Лондонський бліц), які зруйнували половину міста і вбили понад 43 тисячі мирних жителів (рекомендую переглянути фото тих часів), британські політики і військові психологічно вважали масовані бомбардування Німеччини справедливою відповіддю.
Ставлення ж пересічних жителів Британії, особливо Лондона, до бомбардувань Німеччини було простим і зрозумілим: почуття, жага помсти було сильним - пересічні британці пам'ятали загиблих під час бліцу, тому багато хто сприймав руйнування німецьких міст як заслужену кару. Відповідно, підтримка авіаударів серед більшості населення залишалася високою до кінця війни
Опитування кінця 1944 року (Mass-Observation Survey) свідчили про наступне: 75% британців підтримували ідею тотальної війни проти Німеччини. І лише близько 10-12% висловлювали публічні сумніви щодо доцільності знищення німецьких міст
Мешканці Лондона ж були шось по типу окремою кастою в Британії, бо саме вони відчули на собі більшість жахів війни. Тому і реакція на те шо там хтось скавулить в Німеччині чогось чи згадав про бога, коли почало прилітати не по Лондону, була відповідною - так як більшість лондонців мали родичів або друзів, які загинули або втратили житло, тому ідеї церковних ідеалістів про "гуманність до німців" сприймалися багатьма як відрив від реальності або навіть зрада пам'яті жертв бліцу
В університетських колах еліт же все було як завжди (особливо в студентських спільнотах Оксфорда і Кембриджа) - подібні дискусії викликали співчуття та інтерес
Відомі випадки в Британії, коли священиків, які критикували бомбардування, освистували під час публічних промов
“I will never pray for a German as long as I live, after what they did to London.”
(“Я ніколи не молитимусь за німця, доки живий, після того, що вони зробили з Лондоном.”). Зафіксовано в районі Беттерсі, Лондон, березень 1945 року
Реакція британських ЗМІ та BBC на церковні протести проти бомбардувань теж доволі цікава. Почнемо з того, шо 1939 році в Британії було запроваджено Офіційну державну цензуру через Міністерство інформації (Ministry of Information). Відповідно, всі ЗМІ, включно з BBC, мали узгоджувати чутливі матеріали з цензорами. Критика військових дій, яка могла "підірвати мораль бойового духу", блокувалася або пом'якшувалася в публікаціях
Реакція на виступ єпископа Джорджа Белла березень 1945 року була показовою: Times, Daily Telegraph і Daily Express або взагалі не згадали промову Белла в Палаті лордів, або подали її у вигляді коротких нотаток без акценту на зміст. BBC не транслювала промову Белла в новинах і не включила її в підсумкові радіопрограми того дня. Державна інструкція для редакторів (так звані D-notices) рекомендувала: "Уникати детального висвітлення тверджень, які можуть створити враження слабкості або розколу в британському суспільстві під час війни."
У підсумку промова Белла не увійшла до збірки основних подій березня 1945 року в щоденних випусках BBC News
Як висвітлювали масові бомбардування Німеччини в пресі? Дуже просто
Офіційна лінія більшості газет - наголос на військовому значенні ударів. Бомбардування Дрездена в лютому 1945 року подавалося як важлива військова операція без акценту на кількість цивільних жертв. Times (14 лютого 1945 року) повідомляла: "Дрезден - великий залізничний вузол і центр військового виробництва, атака має значний стратегічний ефект, прямої згадки про великі втрати серед цивільних в перші дні не було зовсім
👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
Деякі ж ліберальні видання, такі як Manchester Guardian (майбутній The Guardian), в березні-квітні 1945 року почали обережно публікувати листи читачів, які висловлювали сумніви щодо правильності масованих бомбардувань, проте редакційних статей на цю тему майже не було до травня 1945 року - ніхто не хотів плювати на гаряче
BBC діяла за принципом державної лояльності, зберігаючи позитивне висвітлення британських військових кампаній. В офіційних вечірніх новинах 13-15 лютого 1945 року (одразу після Дрездена) BBC повідомила:
"Союзні сили успішно атакували транспортні центри та інфраструктуру в Дрездені, завдавши серйозних втрат ворогові." Жодної згадки про масштаби цивільних жертв в перші дні не було.
Лише наприкінці березня 1945 року BBC у своїх внутрішніх звітах почала визнавати, що "громадські настрої щодо масованих бомбардувань ускладнюються", але в ефірі ця тема практично не висвітлювалася.
Британська пропаганда працювала щодо морально «спірних» військових дій в 1943-1945 своєрідно. З 1939 року діяли "D-Notices" (Defence Notices) - офіційні повідомлення редакціям, які рекомендували не висвітлювати певні теми або висвітлювати їх в заданому ключі. Прес-релізи Міністерства інформації щодня готували шаблонні повідомлення для газет і BBC.
Також була пряма інструкція редакторам: уникати опису страждань цивільних осіб в Німеччині або представляти їх як "неминучу складову військової операції". Візуальні матеріали (кінохроніки, плакати) показували лише руйнування німецьких заводів, залізниць, військових об'єктів - ніколи не житлових районів. В 1943 році було видано таємну директиву для преси: "Не робити акценту на руйнуваннях цивільного характеру в Німеччині; підкреслювати ефективність операцій проти військових цілей". В 1944 році BBC отримала вказівку: "Уникайте драматичних описів німецьких страждань, щоб не викликати співчуття або моральні сумніви серед населення".
В 1944 році, в закритій інструкції для співробітників Міністерства інформації та редакторів BBC і національних газет, дійсно було зафіксовано наступну офіційну лінію:
"The Ministry does not seek to mislead the public but to assist national morale and resilience during the conflict."
("Міністерство не прагне ввести громадськість в оману, а прагне підтримати національний моральний дух і стійкість під час конфлікту.") Джерело: Національний архів Великої Британії, документ INF 1/292.)
Газети, яківідхилялися від лінії цензури, отримували попередження через особисті наради в Міністерстві інформації.
👇👇👇
BBC діяла за принципом державної лояльності, зберігаючи позитивне висвітлення британських військових кампаній. В офіційних вечірніх новинах 13-15 лютого 1945 року (одразу після Дрездена) BBC повідомила:
"Союзні сили успішно атакували транспортні центри та інфраструктуру в Дрездені, завдавши серйозних втрат ворогові." Жодної згадки про масштаби цивільних жертв в перші дні не було.
Лише наприкінці березня 1945 року BBC у своїх внутрішніх звітах почала визнавати, що "громадські настрої щодо масованих бомбардувань ускладнюються", але в ефірі ця тема практично не висвітлювалася.
Британська пропаганда працювала щодо морально «спірних» військових дій в 1943-1945 своєрідно. З 1939 року діяли "D-Notices" (Defence Notices) - офіційні повідомлення редакціям, які рекомендували не висвітлювати певні теми або висвітлювати їх в заданому ключі. Прес-релізи Міністерства інформації щодня готували шаблонні повідомлення для газет і BBC.
Також була пряма інструкція редакторам: уникати опису страждань цивільних осіб в Німеччині або представляти їх як "неминучу складову військової операції". Візуальні матеріали (кінохроніки, плакати) показували лише руйнування німецьких заводів, залізниць, військових об'єктів - ніколи не житлових районів. В 1943 році було видано таємну директиву для преси: "Не робити акценту на руйнуваннях цивільного характеру в Німеччині; підкреслювати ефективність операцій проти військових цілей". В 1944 році BBC отримала вказівку: "Уникайте драматичних описів німецьких страждань, щоб не викликати співчуття або моральні сумніви серед населення".
В 1944 році, в закритій інструкції для співробітників Міністерства інформації та редакторів BBC і національних газет, дійсно було зафіксовано наступну офіційну лінію:
"The Ministry does not seek to mislead the public but to assist national morale and resilience during the conflict."
("Міністерство не прагне ввести громадськість в оману, а прагне підтримати національний моральний дух і стійкість під час конфлікту.") Джерело: Національний архів Великої Британії, документ INF 1/292.)
Газети, яківідхилялися від лінії цензури, отримували попередження через особисті наради в Міністерстві інформації.
👇👇👇
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
Лише в 1946 році частина закритих документів Міністерства інформації була розсекречена: Вони підтвердили, що уряд навмисне обмежував публікацію інформації про цивільних жертв в Німеччині, моральні сумніви всередині британської еліти, критику масованих бомбардувань. Тільки після 1946 року британська громадськість повною мірою дізналася про реальні масштаби руйнувань у багатьох німецьких містах.
Епілог. Радує лише те, що в нас поки шо не пиздять за те, на скільки морально чи аморально, з точки зору церкви, ставити відос, де кацапу відриває лапи, чи він просто здихає. Бо відповідь на прохання покаятись чи про те шо це теж люди, які страдають, буде як мінімум жорсткою
Хуйово лише те шо в нас ця вся лицемірна хуйня попереду - дуже багато списів зламається, коли ми почнемо один з одним сперечатися про жорстоке ставлення до кацапів.
І це не ми такі погані, ні - через це проходять всі країни після війни. Після завершення чи просто припинення активних бойових дій постійно зʼявляються моралісти, які хочуть щось комусь довести, бо вони типу вищі за це все, за ненависть та презирство
Хз як з цим боротися будемо. Бо під цей шумок пролізуть кацапи, які будуть намагатися поставити знак = між тими, хто напав та захищався (товарісч латиніна, наприклад)
Питання в тому шо про це треба вже думати, шоб мати чіткий план дій, коли прилізе моральна хуйня і почне заливати щось там про заповіді і т д. Ми непогано реагуємо з коліс, по ситуації тобто, але не на державному рівні.
Можна дати в штангу у підсумку і отримати підрив єдності суспільства зсередини, використовуючи псевдомараль та церковні закони в якості лому, яким націю можна доволі добре розхитати.
В результаті до влади може прийти «дитя миру» з російським прапором в сраці, яке полізе обнімаються з кацапами
Мораль проста. Війна триває. Бога Маріуполі не було.
Кінець
P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон -
https://www.patreon.com/fashdonetsk
ВТС -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Епілог. Радує лише те, що в нас поки шо не пиздять за те, на скільки морально чи аморально, з точки зору церкви, ставити відос, де кацапу відриває лапи, чи він просто здихає. Бо відповідь на прохання покаятись чи про те шо це теж люди, які страдають, буде як мінімум жорсткою
Хуйово лише те шо в нас ця вся лицемірна хуйня попереду - дуже багато списів зламається, коли ми почнемо один з одним сперечатися про жорстоке ставлення до кацапів.
І це не ми такі погані, ні - через це проходять всі країни після війни. Після завершення чи просто припинення активних бойових дій постійно зʼявляються моралісти, які хочуть щось комусь довести, бо вони типу вищі за це все, за ненависть та презирство
Хз як з цим боротися будемо. Бо під цей шумок пролізуть кацапи, які будуть намагатися поставити знак = між тими, хто напав та захищався (товарісч латиніна, наприклад)
Питання в тому шо про це треба вже думати, шоб мати чіткий план дій, коли прилізе моральна хуйня і почне заливати щось там про заповіді і т д. Ми непогано реагуємо з коліс, по ситуації тобто, але не на державному рівні.
Можна дати в штангу у підсумку і отримати підрив єдності суспільства зсередини, використовуючи псевдомараль та церковні закони в якості лому, яким націю можна доволі добре розхитати.
В результаті до влади може прийти «дитя миру» з російським прапором в сраці, яке полізе обнімаються з кацапами
Мораль проста. Війна триває. Бога Маріуполі не було.
Кінець
P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон -
https://www.patreon.com/fashdonetsk
ВТС -
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Patreon
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
creating Развенчиваю фейки роспрапаганды из Донецка
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Асвабаділі, підари
Без коментарів
Без коментарів
Forwarded from Petrenko AndryiⒸ (Kyiv Ukraine)
Друзі, запрошую переглянути продовження моєї роботи над українською озвучкою аудіокниги «Скотоферма» (або «Скотний двір») Джорджа Оруелла — з ілюстраціями.
До вашої уваги — 4 частина! Буду радий вашим враженням, коментарям і поширенням.
Дивіться тут: https://youtu.be/71K_m8ZuW2Q?feature=shared
Якщо маєте бажання, буду вдячний за підтримку:
Mono: https://send.monobank.ua/jar/6BnyMqaSRh
Privat: https://www.privat24.ua/send/27r32
Patreon: https://www.patreon.com/PetrenkoAndryi
PayPal: petrenkoandryi@gmail.com
До вашої уваги — 4 частина! Буду радий вашим враженням, коментарям і поширенням.
Дивіться тут: https://youtu.be/71K_m8ZuW2Q?feature=shared
Якщо маєте бажання, буду вдячний за підтримку:
Mono: https://send.monobank.ua/jar/6BnyMqaSRh
Privat: https://www.privat24.ua/send/27r32
Patreon: https://www.patreon.com/PetrenkoAndryi
PayPal: petrenkoandryi@gmail.com
YouTube
Аудіокнига українською "Скотоферма" (Скотний двір) частина 4
підтримати автора, @PetrenkoAndryi, можна за наступними посиланнями:
Monobank: https://send.monobank.ua/jar/6BnyMqaSRh
PrivatBank: https://www.privat24.ua/send/27r32
Patreon: https://www.patreon.com/PetrenkoAndryi
PayPal: petrenkoandryi@gmail.com
Monobank: https://send.monobank.ua/jar/6BnyMqaSRh
PrivatBank: https://www.privat24.ua/send/27r32
Patreon: https://www.patreon.com/PetrenkoAndryi
PayPal: petrenkoandryi@gmail.com
До речі, росіяни можуть зробити Литві в даному випадку ціле ніхуя
Патаму шо свєрхдєржава, ага
https://www.patreon.com/posts/127623411?utm_campaign=postshare_creator
Патаму шо свєрхдєржава, ага
https://www.patreon.com/posts/127623411?utm_campaign=postshare_creator
Patreon
Литовський удар в псіну | Фашик Донецкий
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
Цікавий хід від Європи. Глянемо шо в них вийде в підсумку
https://www.patreon.com/posts/127624608?utm_campaign=postshare_creator
https://www.patreon.com/posts/127624608?utm_campaign=postshare_creator
Patreon
Reflex Aerospace: щит і очі для Європи | Фашик Донецкий
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
Чехи тримають марку русопатії в Європі
Молодці https://www.patreon.com/posts/127626103?utm_campaign=postshare_creator
Молодці https://www.patreon.com/posts/127626103?utm_campaign=postshare_creator
Patreon
400 тисяч ударів ударів в псіну | Фашик Донецкий
Get more from Фашик Донецкий on Patreon
Идиот. Баллада о Житомирском джиу-джитсу
Честно, в душе не ебу шо это за тело и как оно зовут. Вопрос в том шо оно кацап и шо получило по заслугам за то шо полезло в Украину. Скажу даже больше, оно мечтает о смерти, но хуй получается
Вроде это какой-то известный кацапский каратист, неважно. Мне больше интересны цифры - шо ждет это недобитое тело в плане денег на гражданке. Давайте чуть посчитаем выплаты
После тяжёлого ранения кацап получает единовременную компенсацию в районе четырёх миллионов ржублей. И всё. Больше никаких крупных выплат от государства ему не светит.
Помощь возможна разве шо через волонтёров: коляска, элементарное оборудование для жизни. Но всё это — в порядке личных усилий, а не автоматической поддержки.
Пенсия будет. Она рассчитывается исходя из оклада, который был у солдата на момент ранения. Если оно не майор и не старший офицер, а обычный контрактник или младший офицер, то его зарплата была в районе 56 тысяч ржублей.
Пенсия будет составлять около 60% оклада = примерно 33–34 тысячи ржублей в месяц.
Бонус - раз в год недобитый может получить путёвку в санаторий минобороны на реабилитацию для таких же как оно сам. Но туда еще нужно добраться. Каким образом? Хуй знает. Как мне кажется, его проще как посылку выслать
Протезирование. Если требуются протезы (а на фото видно шо они таки потребуются), минобороны может оплатить их изготовление, но не более чем на 1,5 миллиона ржублей.
Ну или за эту сумму можно получить только простые механические протезы.
Если же нужен полноценный бионический протез с функциональностью — стоимость одной руки начинается от 3,5 миллионов и доходит до 6 миллионов рублей.
Гарантия на такие протезы — 10 лет.
Разницу придется покрывать самому или искать спонсоров.
Есть еще дополнительные выплаты. Если у раненого есть звание «героя россии», тогда предусмотрены доплата 10 тысяч ржублей в месяц + разовая премия в миллион ржублей.
Если же «награды» менее “престижные” — типа медали “за отвагу в убийствах украинского мирного населения” — отдельные доплаты не предусмотрены.
Дети недобитого кацапа имеют право на поступление в вуз без экзаменов, но только в не самые престижные вузы. В топовые университеты москвы или пидербурга всё равно придётся набирать проходные баллы. Если баллы не набраны — ребёнка могут перевести в филиал вуза где-то в регионе полярного круга (в родной залупинск). Учиться кацап сможет и там, но реально это диплом ни о чём”, который не даст ни нормальной карьеры, ни хорошей работы
Итого сколько в реальности будет получать недобитый кацап в месяц
Военная пенсия - 60% от оклада 56 000 руб ≈ 33 600 ружблей в месяц.
Доплата за уход жене (если оформит) - 1280 ржублей в месяц.
Доплата, если есть звание “герой россии” - 10 000 рублей в месяц.
По максимуму - 43 600 ржублей в месяц
Без «героя россии» (обычный солдат/офицер) - 33 600 ржублей в месяц.
И самое вкусное или протезирование
Как вы сами можете видеть по фото, сенсеи из Житомира показали «дорогому гостю» прием, после которого оно может только ползти до Киева или лететь (в качестве снаряд, как Мюнхгаузен)
Поэтому узкому каратисту нужно где-то надыбать 4 протеза, 2 руки и 2 ноги соответственно = 4 бионических протеза.
Стоимость одного бионического протеза российской сборки загадочными руками — от 3,5 до 6 миллионов ржублей. И это не зарубежный уровень. Импортный стоил бы еще дороже, но он недоступен из-за санкций
Считаем по минимуму: 3,5 млн × 4 = 14 миллионов ржублей.
По максимуму: 6 млн × 4 = 24 миллиона ржублей.
Минобороны оплачивает только 1,5 миллиона на весь комплект.
То есть разницу — от 12,5 до 22,5 миллионов рублей — ползущий до Киева должен покрыть сам.
Без шансов.
Мораль. Кожен може доїбатися до житомирських каратистів, але не кожен встигне вибачитись
Zero tolerance
#жрите
Ибо нехуй
Конец
P.s - Хочешь помочь контрпропаганде Украины?- 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон- https://www.patreon.com/fashdonetsk
ВТС
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq
Честно, в душе не ебу шо это за тело и как оно зовут. Вопрос в том шо оно кацап и шо получило по заслугам за то шо полезло в Украину. Скажу даже больше, оно мечтает о смерти, но хуй получается
Вроде это какой-то известный кацапский каратист, неважно. Мне больше интересны цифры - шо ждет это недобитое тело в плане денег на гражданке. Давайте чуть посчитаем выплаты
После тяжёлого ранения кацап получает единовременную компенсацию в районе четырёх миллионов ржублей. И всё. Больше никаких крупных выплат от государства ему не светит.
Помощь возможна разве шо через волонтёров: коляска, элементарное оборудование для жизни. Но всё это — в порядке личных усилий, а не автоматической поддержки.
Пенсия будет. Она рассчитывается исходя из оклада, который был у солдата на момент ранения. Если оно не майор и не старший офицер, а обычный контрактник или младший офицер, то его зарплата была в районе 56 тысяч ржублей.
Пенсия будет составлять около 60% оклада = примерно 33–34 тысячи ржублей в месяц.
Бонус - раз в год недобитый может получить путёвку в санаторий минобороны на реабилитацию для таких же как оно сам. Но туда еще нужно добраться. Каким образом? Хуй знает. Как мне кажется, его проще как посылку выслать
Протезирование. Если требуются протезы (а на фото видно шо они таки потребуются), минобороны может оплатить их изготовление, но не более чем на 1,5 миллиона ржублей.
Ну или за эту сумму можно получить только простые механические протезы.
Если же нужен полноценный бионический протез с функциональностью — стоимость одной руки начинается от 3,5 миллионов и доходит до 6 миллионов рублей.
Гарантия на такие протезы — 10 лет.
Разницу придется покрывать самому или искать спонсоров.
Есть еще дополнительные выплаты. Если у раненого есть звание «героя россии», тогда предусмотрены доплата 10 тысяч ржублей в месяц + разовая премия в миллион ржублей.
Если же «награды» менее “престижные” — типа медали “за отвагу в убийствах украинского мирного населения” — отдельные доплаты не предусмотрены.
Дети недобитого кацапа имеют право на поступление в вуз без экзаменов, но только в не самые престижные вузы. В топовые университеты москвы или пидербурга всё равно придётся набирать проходные баллы. Если баллы не набраны — ребёнка могут перевести в филиал вуза где-то в регионе полярного круга (в родной залупинск). Учиться кацап сможет и там, но реально это диплом ни о чём”, который не даст ни нормальной карьеры, ни хорошей работы
Итого сколько в реальности будет получать недобитый кацап в месяц
Военная пенсия - 60% от оклада 56 000 руб ≈ 33 600 ружблей в месяц.
Доплата за уход жене (если оформит) - 1280 ржублей в месяц.
Доплата, если есть звание “герой россии” - 10 000 рублей в месяц.
По максимуму - 43 600 ржублей в месяц
Без «героя россии» (обычный солдат/офицер) - 33 600 ржублей в месяц.
И самое вкусное или протезирование
Как вы сами можете видеть по фото, сенсеи из Житомира показали «дорогому гостю» прием, после которого оно может только ползти до Киева или лететь (в качестве снаряд, как Мюнхгаузен)
Поэтому узкому каратисту нужно где-то надыбать 4 протеза, 2 руки и 2 ноги соответственно = 4 бионических протеза.
Стоимость одного бионического протеза российской сборки загадочными руками — от 3,5 до 6 миллионов ржублей. И это не зарубежный уровень. Импортный стоил бы еще дороже, но он недоступен из-за санкций
Считаем по минимуму: 3,5 млн × 4 = 14 миллионов ржублей.
По максимуму: 6 млн × 4 = 24 миллиона ржублей.
Минобороны оплачивает только 1,5 миллиона на весь комплект.
То есть разницу — от 12,5 до 22,5 миллионов рублей — ползущий до Киева должен покрыть сам.
Без шансов.
Мораль. Кожен може доїбатися до житомирських каратистів, але не кожен встигне вибачитись
Zero tolerance
#жрите
Ибо нехуй
Конец
P.s - Хочешь помочь контрпропаганде Украины?- 4441111068433840
PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com
Патреон- https://www.patreon.com/fashdonetsk
ВТС
bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq