Та шо ж не пре так?

Не міг нормально впасти і розʼїбати?

От же ж тупа каменюка

Голос, якого бракує Європі: правда про війну та компроміс

Дієго Гідотті знову написав шикарну статтю щодо України. Не знаю, хто саме цей чувак, але мене особисто зачепило

«Що насправді означає цей так званий справедливий мир, ніхто ніколи не розумів, і ніхто ніколи не висував теорій з цього приводу. Справедливий мир як підсумок злочинної війни - це безглузде поняття, яке ніколи не втілиться в життя. Може бути мир перемоги або мир капітуляції. Справедливий? Ніколи.

«Шляхетний компроміс» — це не більше ніж розбавлена версія білого прапора. Я залишу вам кілька регіонів, ви припините бомбардувати мене, і ми будемо друзями, як і раніше

Ні, так не буває.

Як можна говорити про благородний компроміс або справедливий мир у руйнівній війні, в якій немає нічого справедливого?
Мир перемоги чи мир поразки

Справедливий мир - це більше мрія, ніж конкретне поняття. Тільки ті, кому в принципі байдуже до України, можуть на цьому етапі ще думати, що справедливий мир можна досягти. Тільки відсторонені політики та інтелектуали можуть ще мати нахабство вживати прикметник «справедливий» в дискурсі, який також включає слово «росія».

Ні, не обманюймо себе: справедливого миру не буде. Не буде, тому що українці щодня стикаються з терористами, яким байдуже до справедливості, конвенцій чи міжнародного права.

То про який мир ми можемо взагалі говорити?

Я б не говорив про мир, я б говорив про перемогу чи поразку. Я б говорив про життя чи смерть. Про світло і тіні.

Бо якщо росія не буде переможена, якщо росія не буде знешкоджена і не зможе знову завдавати шкоди іншим, якщо росії буде надано хоча б один квадратний сантиметр України в результаті якогось «благородного компромісу», то в цей момент ми вже не зможемо говорити про мир, не кажучи вже про справедливість. В цей момент ми будемо змушені говорити про війну в Європі, бо ми всі вже знаємо: після України настане наша черга.

Якщо Україна переможе, як я сподіваюся всім серцем, відкинувши російського ворога за кордони, встановлені в 1991 році, ми все одно не зможемо говорити про «справедливий мир», тому що немає ні людської, ні божественної справедливості, здатної компенсувати страждання, заподіяні українцям за ці майже чотири роки тотальної війни.

Немає компенсації за загиблих і закатованих, немає відшкодування за українських дітей, викрадених і депортованих до росії, немає ліків від болю, заподіяного цілому народу.

Бо, на жаль, перемога України ніколи не поверне росіянам пекло, яке вони переживають щодня з 24 лютого 2022 року в Києві та його околицях.

Бо в Києві та його околицях поважають міжнародне право.

Перемога України, бо перемога настане, будьте впевнені, покладе край війні і покладе початок відбудові нової української держави, але вона не принесе «миру», який в нас асоціюється ми білим голубом і оливковою гілкою. Цей мир вже похований в братських могилах, вʼязнях в російських таборах, розчавлений під уламками мирних українських міст.

Мир - це поняття, яке сьогодні є настільки абстрактним, що може вижити лише в пам'яті деяких людей і в абсурдних банальностях політиків, священиків та експертів, які в глибині душі воліють побачити лише капітуляцію (Києва) миру.

Буча, Маріуполь і, на жаль, численні приклади російських воєнних злочинів залишаться ранами, які неможливо загоїти, ранами, з якими доведеться мати справу лише українцям. І цього достатньо, бо справедливого миру ніколи не буде»

Ремарка. Дієго Гідотті - один з небагатьох європейських авторів, які досі зберігають здатність називати речі своїми іменами.
В просторі, де слово «мир» стало універсальним виправданням, а «компроміс» - евфемізмом для капітуляції, він повертає дискусію до простих, проте незручних істин: мир не завжди є добром, а поразка агресора не завжди є трагедією.

Фактично його текст є вироком всій європейській дискусії, яка намагається «врівноважити» зло, щоб не порушувати власного комфорту. Гідотті пише з прямотою, яка майже зникла в Європі: він не боїться руйнувати консенсус, що ми повинні «розуміти росію», «дати шанс переговорам» або «уникати приниження москви».
👇