Товарісч трофімова, нє піздітє о том, чьто ви нє відєлі воєнних прєступлєній со сторони рф

І вообщє, лєгєнда у вас так сєбє - такоє осчусчєніє, чьто вам єйо міхалков пісал лічьно

P.s - про те, хто це така, я більш детально писав тут 👇👇👇

«— Почему ты считаешь, что российские солдаты в этой войне невидимы?

— Я пыталась добраться до них с февраля 2022 года. Ездила по разным уголкам россии и заводила разговоры с военными, с их жёнами, родителями. Хотела понять — кто эти ребята, за что они воюют? Мне дико не хватало информации. Я читала разные СМИ — и российские, и украинские, и западные. Но у меня не было портрета россиян, которые в этом участвуют. Были только какие-то лозунги. В российских СМИ солдаты — герои, безликие манекены. А в западных СМИ они все насильники и убийцы. Но как можно описывать человека, никогда с ним не разговаривая? Я надеялась, что истории российских солдат помогут глубже понять эту войну.

А ось те, про шо писав вище - сама історія як автор «фільму» попала на фронт:

«Зашла с камерой в электричку — и вдруг вижу Деда Мороза, под костюмом видна военная форма. Я просто подошла к этому мужчине — здравствуйте, какой у вас интересный костюм, а откуда вы. Оказалось, что это Илья, что он из Донецка, что он воюет на стороне россии и едет из госпиталя навестить свою семью после ранения. Ему дали четыре дня отпуска.

— И ты сразу напросилась с Ильёй на фронт?

— Он очень открытый человек, мы обменялись телефонами. Через несколько дней я приехала к нему домой, сняла, как он уезжает обратно и прощается с семьёй. Договорились быть на связи. И в середине января 2023 года Илья мне звонит и говорит, что батальон выводят с фронта в тыл на переформирование. То есть, добавляют туда новых людей. И я абсолютно внаглую и как бы в шутку спрашиваю — а можно ли я к вам с камерой приеду поснимаю. Он говорит — а давай. Я говорю — ты что, совсем с ума сошёл, у меня нет разрешения, ничего нет. Он говорит — да ничего, всем пофиг, скажешь, что ты чья-нибудь жена. И я поехала»

Ще цитата:

«Помню, что отправка на фронт была 17 февраля — в день моего рождения. Мне подарили три шоколадки Alpen Gold. Сказали — что ж ты не сказала, надо выпить. Я ответила — я не пью. Это был лучший день рождения в моей жизни. Подарок судьбы.

— Почему лучший?

— С 24 февраля 2022 года, когда весь наш привычный мир вывернулся наизнанку, моей главной мечтой и смыслом жизни стало увидеть и понять наш новый перевёрнутый мир войны. Я хотела зафиксировать главу этого учебника истории, в котором мы все вдруг оказались, и людей в нём. Ведь про эту войну так мало глубоких материалов с российской стороны фронта — для нашей истории, для нашего осознания себя. Не про взятые или оставленные высоты, а про людей на войне. И эта мечта вдруг сбылась — с лихвой, вопреки здравому смыслу и абсолютно всему. И поэтому это был лучший день рождения в моей жизни»

І ще

— У тебя были какие-то ожидания?

— Я не знала, чего мне ожидать от российских военных. И меня больше всего поразило, что они — обычные люди. Абсолютно обычные люди в какой-то абсолютно необычной ситуации.
Меня удивило, что мы могли спорить о каких-то политических моментах — о том, совершают ли россияне военные преступления, например»

Ще концентроване зло:

«— Вероятно, и украинцы, и российское антивоенное сообщество могут раскритиковать фильм за такой человечный образ российского военного. Ты сама какой реакции ждёшь на свой фильм?

— Конечно, я ожидаю, что будет много претензий по поводу того, что я показываю российских солдат с какой-то гуманистической стороны. Я предполагаю это, потому что ещё в россии много работала с иностранными журналистами и читала потом, что им писали с украинской или поддерживающей украинскую сторону люди в соцсетях. Обычно журналистов упрекали в том, что они очеловечивают россиян.
Но я не очень понимаю — а что, надо расчеловечивать? Чтобы опять повторилось «Радио тысячи холмов» (радиостанция, ведущие которой призывал к геноциду жителей Руанды в 90-х годов)? Всё это приводит к продолжающейся войне и к ещё худшим последствиям. Мне кажется, что сейчас нельзя выбирать какую-то сторону. Если вы выбираете сторону, вы за войну. Вы за войну либо с этой стороны, либо с той стороны. А я — за мир. И мне бы хотелось, чтобы мы видели друг в друге людей.

👇👇

Есть журналистские правила, которые не были соблюдены на этой войне — любой конфликт нужно освещать с двух (или сколько есть) сторон. Сейчас выходит много фильмов и репортажей с украинской стороны, и очень мало — с российской»

І контрольний в голову:

«— Как на российских военных реагировали местные жители?

— У меня было штук семь интервью с местными, которые согласились поговорить. Многие отказывались — нет, мы очень боимся, что когда приедет Украина, нас вздёрнут всех на столбах. Те, с кем удалось поговорить, были настроены либо пророссийски, либо с осуждением и к тем, и к тем — сколько можно, война столько идёт.
Понятно, что выборка не идеальна. Люди «за Украину», скорее всего либо со мной не разговаривали, либо они уже уехали»

А ще автор «кіно» не знає, хто винен у війні:

«— А стало ли тебе понятно, кто виноват в этой войне?

— У меня до сих пор очень много вопросов, как это всё произошло. Это явно какой-то провал дипломатии. Любая война — провал дипломатии. Но могу сказать, что маленькие люди обычно ничего не решают. Наши российские классики задавались вопросом, имеет ли маленький человек какое-то воздействие на свою судьбу. Сейчас 2024-й год — мы задаёмся тем же самым вопросом и ответа не находим. Какие политические и геополитические процессы привели к войне? Отличный вопрос, и это нужно исследовать. Но мне лично был интересен человек. Маленький человек, который попадает в эту машину, крутится как шестерёнка, ломается, выкидывается. И меняется на нового»

👇👇👇

Епілог або шо маємо у підсумку. Автор «фільму» відверто просуває наративи рф та виправдовує агресію рф проти українців

Це не фільм і не кіно, в маніпулятивна нарізка відео, на яких

російських солдат зображені як «звичайні люди», що опинилися в «незвичайних обставинах», без визнання їхньої відповідальності за злочини;

стверджують, що війна є «провалом дипломатії», а не наслідком агресії рф, розмиває вину агресора;

наратив, що «маленькі люди нічого не вирішують», перекладає відповідальність на «невизначені» «геополітичні процеси»;

гуманістичний образ російських солдат виправдовується тим, що «їх потрібно розуміти», а не расчєловєчівать, «розлюднювати»;

стверджується, що вибір сторони у війні означає підтримку війни, тому це створює хибну рівновагу між агресором і жертвою;

поширюється пропагандистська теза про те, що українці нібито «мстяться» місцевим жителям, формує симпатію до російських військових;

повторюється теза про «брак інформації» про російських солдат, що виправдовує створення фільму;

ігноруються злочини росіян, тоді як увага акцентується на їхньому побуті та особистих історіях;

маніпулятивно зроблені висновки про «страх місцевих жителів перед Україною», які створюють образ української сторони як агресивної.

війна зображена як «історичного повороту» чи «нової реальності», що нібито вимагає розуміння, а не осуду;

стверджується, що російські солдати не є воєнними злочинцями, а лише «виконують накази»;

іде пошук «людяності» серед російських солдатів, що відволікає увагу від їхньої участі у злочинах;

використано метафори «маленького чоловіка», щоб зняти з росіян індивідуальну відповідальність за агресію;

стверджується, що фільм показує «другу сторону», але насправді ігноруються воєнні злочини, документовані українською стороною та міжнародними організаціями;

маніпулятивні розповіді про «страх» російських військових перед українськими силами вставлено, щоб викликати співчуття до них;

заявляється про те, що західна і українська медіа «надто демонізують» російських солдат, створюючи при цьому видимість необ’єктивності української позиції;

виправдовується перебування російських військових на окупованих територіях через їхній «вимушений» вибір;

ігнорується контекст російської пропаганди і контролю, який формує сприйняття «звичайних солдатів» у російському суспільстві;

акценти зроблено на тому, що автор «жила серед солдатів», тому створюється ілюзія об’єктивності, хоча її доступ до фронту був організований і цензурований спецслужбами рф.

Мораль. Якшо це «кіно», то з тим же успіхом можна показувати на кінофестивалях «тріумф волі»

Кінець

P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840

PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com

Патреон -

https://www.patreon.com/fashdonetsk

ВТС -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq

Peacekeepers in Ukraine. Some numbers

I read an interesting article about peacekeepers. I recommend reading it in full:

"Guarding the border: Options for post-conflict security forces in Ukraine

Whatever the outcome of the bilateral and multilateral negotiations over Ukraine, one thing is clear: any lasting peace will require a demilitarised zone (DMZ) supported by international military forces. This zone could extend for thousands of kilometres, including bombed-out cities and mined fields. For security, these forces must not only act as a deterrent, but also have the combat capability to counter potential Russian attacks along the border.

In addition, the international force should be large enough to support ongoing military training missions that will contribute to Ukraine's deeper integration into the transatlantic security architecture.

Based on analysis of past military missions, the number of foreign troops needed to support Ukrainian sovereignty and security could range from a battalion to a more doctrinaire force of more than 100,000 troops. And these forces will require additional air, naval and space assets to cover air and sea corridors that Russia could use for a preemptive attack in the future.

The security forces needed to truly protect peace in Ukraine could be as large as the entire army of Greece or Spain. In other words, peacekeeping in Ukraine could dwarf previous NATO missions in the Balkans in terms of both size and complexity.

The ratio of troops to area - or troop density - is an old concept used to estimate force requirements. In a 1960 article, B.H. Liddell Hart, a British military theorist, claimed that none other than T.E. Lawrence had commissioned him "to make a study of the relation of force to space in war, and he concluded that it was of fundamental importance and held the key to many of the mysteries of military history". In his study, Hart concluded that at least 20 mobile divisions would be needed to cover NATO's border with the Warsaw Pact countries. This topic has also sparked debate about the conventional balance of power in Europe and how many armoured divisions are needed to deter an invasion.

Ukraine's border with Russia, including land and the Sea of Azov, is approximately 2,295 kilometres (1,426 miles). This is comparable to the distance from the outskirts of Washington, DC, to Denver, Colorado. Given Minsk's subordination to Russia and its use as a transshipment base, any force would also need to cover the 1,084 kilometres (673 miles) of land border between Belarus and Ukraine. There is also a maritime border in the Black Sea that stretches over 1,000 kilometres (621 miles).

In other words, the frontline is likely to be over 3,000 kilometres (1,864 miles) long, depending on how the ceasefire is resolved, which will require the presence of military observers and peacekeepers.

This area could be expanded with additional deployments in Poland and Romania, given the documented cases of Russian missiles and drones flying over their territory.

The Korean Demilitarised Zone is only 4 kilometres (2.4 miles) wide, which is too narrow given current advances in weaponry that allow even platoon-sized formations to use small drones up to 32 kilometres (20 miles) from their positions. This means that the land area of any given DMZ could range from 12,000 kilometres to 96,000 square kilometres (7,456 to 59,651 square miles), based on an estimated frontline width of 3,000 kilometres.

Building a credible security force in post-conflict Ukraine requires more than symbolic ceasefire monitors. The size and composition of these forces will depend on their mission, ranging from military observers to active conventional deterrence forces capable of preventing repeat aggression.
👇

Historical peacekeeping missions offer useful guidelines, ranging from small UN observer groups to large NATO-led stabilisation forces. Given Ukraine's vast borders and the threat of Russian invasion, any security force must balance manning forward observation posts with the mobility and firepower needed to deter surprise attacks and incursions, all too common between 2014 and 2022.

The smallest possible mission size is internationally recognised ceasefire monitors. The UN Mission for the Referendum in Western Sahara, for example, has only 245 observers, covering an area of approximately 47,000 square kilometres (29,204 square miles), or 0.005 troops per square kilometre.

If this figure is applied to Ukraine, the requirement is between 60 and 480 troops.The UN Military Observer Group in India and Pakistan has 109 personnel deployed in ten field stations along the Line of Control in Jammu and Kashmir, covering approximately 1,600 square kilometres (1,000 miles) of rough terrain, or 0.068 personnel per square kilometre.

If this figure is applied to Ukraine, the requirement is between 816 and 6,528 troops. Since these would be observers whose task would be to report ceasefire violations, they would be more of a stretch than a real deterrent.

More realistic estimates come from previous deployments in Lebanon and the Balkans. The UN Interim Force in Lebanon has a total of 14,000 troops operating in 50 positions between the Litani River and the Blue Line, covering 1,060 square kilometres (658 miles). This translates into a troop density of 12.18 soldiers per square kilometre.

If this figure is applied to Ukraine, it would require at least 145,200 soldiers.

In December 1995, NATO deployed the 60,000-strong Implementation Force (IFOR) to enforce the Dayton peace agreement and secure more than 50,000 square kilometres in Bosnia and Herzegovina. Unlike most UN forces, IFOR consisted of combined arms formations capable of deterring Serbian aggression and at the same time stabilising the post-conflict space, not just observing and reporting ceasefire violations. The contingent density was 1.17, which, when applied to Ukraine, means between 14,040 and 112,320 soldiers, depending on the depth of the demilitarised zone.

Ukraine needs more than a symbolic peacekeeping presence - it needs a capable international military mission capable of deterring aggression, protecting its vast borders and integrating Ukraine into the transatlantic security architecture.

Historical precedents suggest that anything less than a robust multinational force, backed by air, naval and space forces, risks failure. The size and structure of this force should strike a balance between deterrence and long-term training missions to build Ukraine's self-sufficiency.

As we discuss the future of European security, NATO and Allies must recognise that defending any peace agreement in Ukraine will require the continued commitment, strategic depth and resilience of armed forces."

Comment. In fact, we have what Zelenskyy said - about 200,000 peacekeepers are needed. And this is only on the demarcation line, while the real figure will be at least 600,000, given that 1 soldier is served by at least 3 people (in reality, at least 5-8 people per soldier)

I personally have no idea where Europe will get so many soldiers. The maximum that comes to mind is 200 thousand Europeans and 400 thousand Ukrainians as service personnel (logistics, security, cooks, etc.)

But even here there is a problem - language skills. The army is not a place where you need to learn a foreign language, but you need to produce results immediately. That's why we need at least 400,000 military personnel with a sufficient level of English. Do we have them? This is an open question. Or ask the General Staff about it.

Let's move on.

Legal status and mission mandate

Before deploying any international forces, it is necessary to determine the legal basis on which they will operate:

A UN decision is the most difficult option because of Russia's possible veto in the Security Council.

👇👇

A NATO or EU mission is a more realistic scenario, but requires the full support of the member states. Given Hungary, Slovakia, and the unclear position of Italy and Serbia, this also does not guarantee that peacekeepers will be deployed at all.

Moreover, given the number of rebel groups in Ukraine, it is important that the international contingent is not perceived by the local population as an occupying force. That is why a clear definition of its powers is critically important: we need to explain to people why these people are here, to conduct a proper information campaign, and not to waste budgets on videos with 50 views each.

Without the information component, all this will die, because there will be information attacks and various types of IPSO, when Russian propaganda portrays peacekeepers as "occupiers" or "provocateurs", plus cyber attacks when Russians attack the critical infrastructure of the peacekeeping forces.

There will definitely be sabotage and terrorist attacks. There may be bombings of peacekeeping bases, shelling, and the use of agents of influence among the local population.

A military contingent (peacekeeping mission) can say anything, have developed cybersecurity, counterintelligence and information counteraction units, but... they have no idea how to work against real-time propaganda. Therefore, there must either be cooperation with Ukraine, or the Russians will bring the protesters to military bases, where they will spend 5 dollars at most, which will result in a very bad picture in the media

Next. Logistics and supply of peacekeepers

It is necessary to create military bases + place them so that they are not vulnerable to missile or drone attacks + establish supplies of weapons, fuel, food, providing reliable routes from Poland, Romania and other NATO countries + protect transport corridors due to possible Russian attacks on railways, bridges, logistics hubs.

At whose expense will all this be done and who should do it? I have no answer.

Conventionally, 20 bases = 20 Petriots with maintenance + drone defence. Who should pay for this?

The issue of cooperation with the Ukrainian army is also quite tough

Does this mean that the international contingent will only supplement the Armed Forces of Ukraine, or will it replace them in some regions? Will there be a unified command and control system with Ukraine and NATO?

In addition, it should be understood that the peacekeeping mission will affect not only Ukraine, but also Poland, Romania, Moldova, and the Baltic states, because the Alliance countries may deploy additional bases on their territory. This, in turn, increases the risk of Russian provocations on the territory of NATO countries - possible drone attacks or cyber attacks on military facilities in Poland and Romania.

Cooperation with Moldova should be highlighted separately: given that Transnistria remains a risk zone, it is necessary to provide for security mechanisms on the Moldovan-Ukrainian border.

And again, we come back to money - who will finance the mission? Yes, the US, EU and NATO can cover the costs, but will there be enough political will for long-term support? It is a very expensive proposition
👇👇👇

We need roads, airfields, logistics centres to support the military forces. Ideally, underground, to withstand missile attacks. It takes time and money: who will build them and at whose expense?

Epilogue. As you can see, we have more questions than answers today

However, in my own opinion, peacekeeping missions, demilitarised zones, and symbolic battalions are dead concepts. Ukraine must create a new security order in Europe, where its borders will become an impenetrable bastion.

The task of a peacekeeping mission is not to "keep the peace" but to ensure that Russia will never again be able to fight against Ukraine. This is not just a deployment of troops - it is a strategic restructuring of the entire military architecture of the region.

In other words, after Ukraine's victory, the world should not just get peace, but a completely new reality in which Russia will no longer be able to even think about new aggression.

Is this possible? I think it is. The only question is the willingness of our partners to understand that the Russians will not stop and do not intend to fulfil the terms of a possible peace treaty (or any peace treaty at all)

The Russians will stop only when there is no point in fighting and there is every chance of being defeated.

That's why, in my opinion, peacekeepers are a fantasy. The idea is very expensive, it will take a long time to implement, and there are no guarantees that it will work. It is cheaper to give Ukraine weapons and step aside.

And the last thing. Artificial intelligence says that the deployment of peacekeepers will cost 73 trillion dollars a year. For $104 billion, you can provide Ukraine with 10 million 155-calibre shells + 50,000 missiles flying at 500 km. A 700-fold difference is a good argument

That's why I'm in favour of missiles - they, not peacekeepers, will be able to resolve the issue of war with Russia once and for all.

The end

P.s - if you want to help Ukraine's counter-propaganda - 4441111068433840

PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com

Patreon

https://www.patreon.com/fashdonetsk

Btc -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq

Миротворці в Україні. Трохи цифр

Цікаву статтю щодо миротворців прочитав. Рекомендую ознайомитися повністю:

«На варті кордону: Варіанти постконфліктних сил безпеки в Україні

Яким би не був результат двосторонніх і багатосторонніх переговорів навколо України, ясно одне: будь-який тривалий мир вимагатиме демілітаризованої зони (ДМЗ), що підтримується міжнародними військовими силами. Ця зона може простягатися на тисячі кілометрів, включаючи розбомблені міста і заміновані поля. Для безпеки ці сили повинні не лише діяти як стримуючий фактор, але й мати бойовий потенціал для протидії потенційним російським атакам уздовж кордону.

Крім того, міжнародні сили мають бути достатньо чисельними, щоб підтримувати поточні військові навчальні місії, що сприятимуть глибшій інтеграції України в трансатлантичну архітектуру безпеки.

Виходячи з аналізу минулих військових місій, кількість іноземних військ, необхідних для підтримки українського суверенітету і безпеки, може варіюватися від батальйону до більш доктринальних сил чисельністю понад 100 000 військовослужбовців. І ці сили потребуватимуть додаткових повітряних, військово-морських і космічних засобів для прикриття повітряних і морських коридорів, які росія може використати для превентивного нападу в майбутньому.

Сили безпеки, необхідні для справжнього захисту миру в Україні, можуть бути такими ж великими, як і вся армія Греції або Іспанії. Іншими словами, миротворчість в Україні може затьмарити попередні місії НАТО на Балканах як за розміром, так і за складністю.

Співвідношення чисельності військ до площі - або щільність військ - це давня концепція, яка використовується для оцінки потреб у збройних силах. У статті 1960 року Б.Х. Лідделл Гарт, британський військовий теоретик, стверджував, що ніхто інший, як Т.Е. Лоуренс, наказав йому "провести дослідження співвідношення сили і простору на війні, і він дійшов висновку, що воно має фундаментальне значення і містить ключ до багатьох загадок військової історії". У своєму дослідженні Гарт дійшов висновку, що для прикриття кордону НАТО з країнами Варшавського договору знадобиться щонайменше 20 мобільних дивізій. Ця тема також спричинила дебати про умовний баланс сил в Європі і про те, скільки бронетанкових дивізій потрібно для стримування вторгнення.

Кордон України з росією, включаючи суходіл і Азовське море, становить приблизно 2295 кілометрів (1426 миль). Це можна порівняти з відстанню від околиць Вашингтона до Денвера, штат Колорадо. Враховуючи підпорядкованість Мінська росії і використання його як перевалочної бази, будь-яким силам також необхідно буде прикривати 1084 кілометри (673 милі) сухопутного кордону між Білоруссю і Україною. Існує також морський кордон у Чорному морі протяжністю понад 1000 кілометрів (621 миля).

Іншими словами, протяжність фронту, ймовірно, становитиме понад 3 000 кілометрів (1 864 милі), залежно від того, як буде врегульовано питання припинення вогню, що вимагатиме присутності військових спостерігачів і миротворців.

Ця територія може розширитися за рахунок додаткового розгортання в Польщі і Румунії, враховуючи задокументовані випадки прольоту російських ракет і безпілотників через їхню територію.

Корейська демілітаризована зона має ширину лише 4 кілометри (2,4 милі), що є занадто вузькою з огляду на сучасні досягнення в галузі озброєнь, які дозволяють навіть взводним формуванням використовувати невеликі безпілотники на відстані до 32 кілометрів (20 миль) від їхніх позицій. Це означає, що сухопутна частина будь-якої ДМЗ може становити від 12 000 кілометрів до 96 000 квадратних кілометрів (від 7 456 до 59 651 квадратної милі), виходячи з оціночної ширини фронту в 3 000 кілометрів.

Створення надійних сил безпеки в постконфліктній Україні вимагає більшого, ніж символічних спостерігачів за припиненням вогню. Чисельність і склад цих сил залежатимуть від їхньої місії - від військових спостерігачів до активних сил звичайного стримування, здатних запобігти повторній агресії.
👇

Історичні миротворчі місії пропонують різні орієнтири - від невеликих груп спостерігачів ООН до великих стабілізаційних сил на чолі з НАТО. Зважаючи на широкі кордони України і загрозу російського вторгнення, будь-які сили безпеки повинні збалансувати укомплектування передових спостережних постів з мобільністю і вогневою потужністю, необхідною для запобігання раптовим атакам і вторгненням, надто поширеним у період між 2014 і 2022 роками.

Найменший можливий розмір місії - це міжнародно визнані спостерігачі за дотриманням режиму припинення вогню. Наприклад, Місія ООН з проведення референдуму в Західній Сахарі має лише 245 спостерігачів, які працюють на території, що охоплює приблизно 47 000 квадратних кілометрів (29 204 квадратні милі), або 0,005 військовослужбовців на квадратний кілометр.

Якщо застосувати цей показник до України, то потреба становить від 60 до 480 військовослужбовців.

Група військових спостерігачів ООН в Індії та Пакистані налічує 109 осіб, розміщених на десяти польових станціях уздовж лінії контролю в Джамму і Кашмірі, що охоплює приблизно 1600 квадратних кілометрів (1000 миль) пересіченої місцевості, або 0,068 військовослужбовців на квадратний кілометр.

Якщо застосувати цей показник до України, то потреба становить від 816 до 6 528 військовослужбовців. Оскільки це будуть спостерігачі, завданням яких буде лише звітувати про порушення режиму припинення вогню, вони будуть радше розтяжкою, ніж справжнім стримуючим фактором.

Більш реалістичні оцінки випливають з попередніх розгортань в Лівані і на Балканах. Тимчасові сили ООН в Лівані налічують загалом 14 000 військовослужбовців, які працюють на 50 позиціях між річкою Літані і "блакитною лінією", що охоплює 1060 квадратних кілометрів (658 миль). Це означає, що щільність військ становить 12,18 військовослужбовців на квадратний кілометр.

Якщо застосувати цей показник до України, то для цього потрібно щонайменше 145 200 солдатів.

В грудні 1995 року НАТО розгорнула 60-тисячні Сили імплементації (ІФОР) для забезпечення мирної угоди, укладеної за посередництва Дейтонських домовленостей, і охорони понад 50 000 квадратних кілометрів у Боснії і Герцеговині. На відміну від більшості сил ООН, IFOR складалися з загальновійськових формувань, здатних стримувати сербську агресію і водночас стабілізувати постконфліктний простір, а не лише спостерігати і повідомляти про порушення режиму припинення вогню. Щільність контингенту становила 1,17, що в застосуванні до України означає чисельність від 14 040 до 112 320 солдатів, залежно від глибини демілітаризованої зони.

Україна потребує більше, ніж символічної миротворчої присутності - вона потребує боєздатної міжнародної військової місії, здатної стримувати агресію, захищати великі кордони та інтегрувати Україну в трансатлантичну архітектуру безпеки.

Історичні прецеденти свідчать про те, що будь-що менше, ніж потужний багатонаціональний контингент, підтриманий повітряними, військово-морськими та космічними силами, ризикує зазнати невдачі. Розмір і структура цих сил повинні забезпечувати баланс між стримуванням і довгостроковими тренувальними місіями з метою розбудови самодостатності України.

Обговорюючи майбутнє європейської безпеки, НАТО і країни-члени Альянсу повинні визнати, що захист будь-якої мирної угоди в Україні вимагатиме постійної відданості, стратегічної глибини і витривалості збройних сил».

Ремарка. Фактично маємо те, про що казав Зеленський - миротворців потрібно порядка 200 тисяч. І це тільки на лінії розмежування, реальна ж цифра буде мінімум 600 тис, враховуючи шо 1 солдата обслуговують мінімум 3 людини (реально мінімум 5-8 людей обслуги на одного солдата)

Звідки стільки військових візьме Європа я особисто без поняття. Максимум шо спадає на думку - 200 тис європейців і 400 тис українців, в якості обслуговуючого персоналу (логістика, охорона, кухарі і т д)

Але і тут проблема є - знання мови. Армія - це не те місце, де потрібно вчити іноземну, а треба давати результат одразу. Тому нам зі свого боку потрібно мінімум 400 тис військових зі знанням англійської на достатньому рівні.

👇👇

Чи є вони в нас? Питання відкрите. Ну або спитайте про це в генштабі

Ідемо далі.

Юридичний статус та мандат місії

Перед розгортанням будь-яких міжнародних сил необхідно визначити, на яких юридичних підставах вони будуть діяти:

Рішення ООН – найскладніший варіант через можливе вето росії в Раді Безпеки.

Місія НАТО або ЄС – реалістичніший сценарій, але потребує повної підтримки країн-учасниць. Враховуючи Угорщину, Словаччину, незрозумілу позицію Італії та Сербії, це також не дає гарантії того, шо миротворці взагалі будуть

Більш того, враховуючи кількість ватанів в Україні, важливо шоб міжнародний контингент не сприймався місцевим населенням як окупаційна сила. Тому чітке визначення його повноважень критично важливе - потрібно пояснити людям, для чого тут ці люди, провести нормальну інформаційну кампанію, а не попиляти бюджети, де відео мають по 50 переглядів

Без інформаційної складової це все помре, бо будуть обовʼязково інформаційні атаки та різноманітні іпсо, коли російська пропаганда зображатиме миротворців як “окупантів” або “провокаторів” + кібернапади, коли росіяни атакуватимуть критичну інфраструктуру миротворчих сил.

Диверсії та теракти - обовʼязково будуть теж. Можливі підриви миротворчих баз, обстріли, використання агентів впливу серед місцевого населення.

Військовий контингент (миротворча місія) може казати шо завгодно, мати розвинені підрозділи кібербезпеки, контррозвідки та інформаційної протидії, але… але вони поняття не мають, як працювати проти роспропаганди в реальному часі. Тому має бути або взаємодія з Україною, або росіяни виведуть мітингувальників до військових баз, на яких витратять по баксів 5 максимум, що у підсумку дасть ну дуже погану картинку в ЗМІ

Далі. Логістика та постачання миротворців

Потрібно створити військові бази + розмістити так, щоб вони не були вразливі до обстрілів ракетами або дронами + налагодити постачання зброї, палива, продовольства, забезпечивши надійні маршрути з Польщі, Румунії та інших країн НАТО + захистити транспортні коридори через можливі російські удари по залізниці, мостах, логістичних хабах.

За чий рахунок це все буде + хто цим має займатися? В мене немає відповіді

Умовно 20 баз = 20 Петріотів з обслугою + захист від дронів. Хто за це має платити?

Питання співпраці з українською армією також стоїть доволі жорстко

Чи означає, що міжнародний контингент лише доповненням до ЗСУ? Чи може він замінить їх у деяких регіонах? Чи буде створено єдину систему управління з Україною та НАТО?

Крім того, треба розуміти шо миротворча місія вплине не тільки на Україну, а й на Польщу, Румунію, Молдову, країни Балтії, бо країни Альянсу можуть розмістити додаткові бази на своїй території. Це, в свою чергу, збільшує ризик російських провокацій на території країн НАТО - можливі напади дронів або кібератаки на військові об’єкти в Польщі, Румунії.

Окремо потрібно виділити співпрацю з Молдовою: враховуючи те, шо «придністров’я» залишається зоною ризику, необхідно передбачити механізми безпеки на молдовсько-українському кордоні.
👇👇👇

І знову ж таки вертаємося до грошей - хто фінансуватиме місію? Так, США, ЄС та НАТО можуть взяти на себе витрати, але чи буде достатньо політичної волі для довготривалої підтримки? Це ну дуже недешеве задоволення

Потрібні дороги, аеродроми, логістичні центри для забезпечення військових сил. В ідеалі підземні, шоб це витримувало удар ракетами. Це час та гроші: хто буде будувати і за чий рахунок?

Епілог. Як бачимо, в нас сьогодні більше запитань, ніж відповідей

Проте, на мою власну думку, миротворчі місії, демілітаризовані зони, символічні батальйони – це мертві концепції. Україна повинна створити новий порядок безпеки в Європі, де її кордони стануть непроникним бастіоном.

Завдання миротворчої місії не в тому, щоб “підтримувати мир”, а в тому, щоб гарантувати, що росія більше ніколи не зможе воювати проти України. Це не просто розгортання військ – це стратегічна перебудова всієї військової архітектури регіону.

Іншими словами, після перемоги України світ повинен отримати не просто мир – а абсолютно нову реальність, в якій росія більше не буде здатною навіть думати про нову агресію.

Чи можливо це? Гадаю, шо так. Питання лише в бажанні партнерів зрозуміти, що росіяни не зупиняться і не мають наміру виконувати умови можливого мирного договору (та і взагалі будь-якого)

Зупиняться росіяни лише тоді, коли не буде сенсу воювати і є всі шанси бути розгромленими.

Тому, як на мене, миротворці - це з області фантастики. Затія ну дуже дорога, її довго втілювати в життя + немає жодних гарантій шо це спрацює. Дешевше дати Україні зброю і відійти в сторону.

І останнє. Штучний інтелект каже шо розміщення миротворців буде коштувати на рік 73 трильйони баксів. На 104 млрд доларів можна надати Україні 10 млн снарядів 155 калібру + 50 тис ракет, що летять на 500 км. Різниця в 700 разів - непоганий аргумент

Тому я за ракети - саме вони, а не миротворці, зможуть вирішити питання війни з рф раз і назавжди.

Кінець

P.s - хочеш допомогти контрпропаганді України? - 4441111068433840

PayPal- fashdonetsk2022@gmail.com

Патреон -

https://www.patreon.com/fashdonetsk

ВТС -

bc1qdtrkvnqhur6zvftku73stq88y97ut4rg730kdq

Так, а шо поганого в тому шо кацапів роздавили танком кацапи?)

Тут немає інсайдерської інформації щодо переговорів між Трампом і Зеленським

Автори каналу також не знають, які вибрики викине русня на переговорах зі США

Все, що є - авторський контент, без зрад та перемог. Ну і трошки гумору, бо без нього ніяк

Одним словом, приєднуйтесь

Трамп не наш!
🔻🔻🔻🔻🔻
Важливий #ЗБІР коштів на фронт для пілотів дронів з 5 ОШБ на зброю!
- PayPal: petrenkoandryi@gmail.com
- Monobank: send.monobank.ua/jar/5UWtYEFB1V
- PrivatBank: privat24.ua/send/d0nml
🔻🔻🔻🔻🔻
За донат 500 грн — отримайте кружку від автора: @PetrenkoAndryi
Мої роботи: http://patreon.com/PetrenkoAndryi