"Відкрити Америку"

У 1492 р. генуезький мореплавець Христофор Колумб випадково відкрив Американський континент, шукаючи шлях до Індії. Його славу першовідкривача не змогли похитнути навіть найретельніші дослідники цих нових земель.

Вислів «відкрити Америку» іронічно характеризує явище всім давно відоме, яке видають за щось нове, надзвичайно важливе.

"Далеко куцому до зайця"

Слово «куций» асоціюється із зайцем, бо в нього короткий хвіст. Проте раніше так називали мисливських собак. Куций повільніший від зайця, бо він тільки бігає, а заєць ще й стрибає, тому в погоні за здобиччю куций завжди відставав.

Значення фразеологізму «далеко куцому до зайця» — не рівня.

"Малиновий дзвін"

У народній символіці звук завжди тісно поєднували з кольором. Малина — солодка ягода, а колір малиновий приємний, красивий. Тож «малиновий» став синонімом чогось хорошого, що приносить задоволення. Малиновим дзвоном називали приємний, мелодійний передзвін.
Для досягнення гарного звуку дзвони виготовляли за особливою технологією. Ще понад вісім століть тому їх робили зі спеціального сплаву міді й олова, взятих у певній пропорції. Цей сплав називався дзвоновою мідю. Метал плавили в особливих печах і виливали так, щоб не було пухирців. Дзвони виливали вертикально, щоб сплав розподілявся рівномірно. Завдяки цьому звук ставав приємним, чистим, голосним.

Фразеологізм зберіг і дещо розширив своє значення: малиновим називають будь-який дзвін приємного, м’якого тембру.

"Опудало горохове"

Здавна селяни, щоб відлякати птахів, виставляли на полях опудала — фігури людей, зроблені зі збитих навхрест рейок і вдягнені в лахміття. У такий спосіб захищали врожай кукурудзи, соняха, квасолі. Однак у фразеологізмі прижилося тільки горохове опудало.

Так називають людину, одягнену безглуздо, кумедно, без смаку.

"Рукою подати"

У давнину як еталони мір люди використовували найдоступніші засоби: пальці руки чи ноги, лікоть, довжину кроку. Досі українці послуговуються висловами «на палець», «на ніготь», «ні на крок».

Фразеологізм «рукою подати» означає відстань у довжину руки, тобто дуже близько.

"Березова каша"

Ще за часів Київської Русі дітей навчав грамоти дяк. Важливою подією в житті учнів і їхніх батьків було закінчення визначеного періоду навчання, яке урочисто святкували: варили великий горщик смачної каші й відносили учням. Після уроків починався веселий бенкет. Цей звичай протягом історії зазнав чималих змін, породивши в сучасній мові слово «однокашник», що означає «товариш по навчанню».
Однак не всі діти навчалися успішно. Щотижня у визначений день дяк бив березовими різками ледарів, бешкетників і неслухняних — всипав їм «березової каші».

Нині жартівливий фразеологізм «березова каша» означає покарання за провину.

🔸Поцілуй Васю за мене і скажи їй, що як буде добре вчитись, то я їй і намисто, і серги, і перстень привезу, а як же ні, то привезу березової каші (Шевченко, Твори, т. III, 1949, стор. 209)

"Або все, або нічого"

Автор вислову — римський імператор Калігула. Він витрачав великі кошти із скарбниці на себе. Коли йому дорікнули цим, імператор відповів: «Жити потрібно або в усьому собі відмовляючи, або як Цезар», що керувався принципом: «Прийшов, побачив, переміг»).

Фразеологізм «або все, або нічого» вживають, коли потрібно висловити рішучість, готовність домогтися всього бажаного ціною неймовірних зусиль, будь-яких жертв чи навіть життя.

"Вийти сухим із води"

У давнину в багатьох народів існував звичай звинуваченого в злочині чи відьомстві випробовувати водою. Підозрюваного кидали в річку чи озеро. Якщо він не тонув, тобто вода його не приймала, його вважали злочинцем і судили. Якщо ж тонув, то вірили, що ця людина не винна у злочині, її обмовлено, отже, вона марно загинула. Про того, кому поталанило уникнути смерті, говорили, що він вийшов сухим із води.

Нині цей вислів уживають стосовно тих, кому вдалося уникнути великих неприємностей.

🔸Дивуюсь - і своєму нещастю, і хит­ромудрим викруткам моєї в'юнкої бестії жінки, котра вміє завжди вийти сухою з води і все звернуть на мене (Кропивницький, Твори, т. V, 1959, стор. 593)

"У свинячий голос"

У давнину свиней не тримали в хлівах, а виганяли пастися, як корів. Жадібні тварини часто поверталися додому вночі й подавали свинячий голос — рохкали, вищали.

У свинячий голос — означає дуже пізно.

"Чорні дні"

Давні люди вірили, що існують особливі дні, коли нечиста сила може заподіяти велике лихо. Їх називали чорними і в році налічували сімнадцять; крім того, понеділки і п’ятниці також вважали важкими, або чорними, днями. Тоді слід бути обережним, бо про що погане думає людина — обов’язково здійсниться. Несприятливим був і останній день Масниці — чорна неділя, після якої починається Великий піст.

У переносному значенні чорними днями називають дуже важкий час, сповнений неприємних клопотів, страждань, нужди.

"Спіймати жар-птицю"

Назва казкового птаха Жар-птиці пов’язана з вогнем, полум’ям. Вогонь, подарований людям Прометеєм, давав їжу, тепло, охороняв від хижаків. Можливо, поклоніння вогню і породило легенди про птицю щастя «із золотим і срібним пір’ям». Жар-птиця — це символ невловимого щастя.

Фразеологізм «спіймати жар-птицю» означає стати щасливим, досягти чогось значного.

🔸— Вистоїш проти біди, не даси себе придавити, от уже й твоє зверху, а наберешся сили, випростаєшся,— дивись, і спіймаєш свою жар-птицю (Л. Юхвід)

"Жереб кинуто"

Так мовив римський полководець Юлій Цезар, коли переходив річку Рубікон (див. «перейти Рубікон»). Він сказав його латинською мовою: «alea ava jacta est», процитувавши рядки із комедії давньогрецького драматурга Менандра (342—292 до н. е.), яка звучала так: «Буде кинуто жереб». Цезар розумів, що перехід через річку, яка була кордоном між Галлією та Італією, фактично означав початок громадянської війни. Однак цією фразою підтвердив невідступність від своїх намірів.

Фразеологізм «жереб кинуто» використовують, щоб наголосити остаточність, незворотність рішення чи кроку.

"Буря в склянці води"

Вислів належить французькому письменнику і філософу Шарлю Монтеск’є (1689—1755). Так він оцінював політичні події в карликовій державі Сан-Маріно.

У переносному значенні вислів «буря в склянці води» означає велике хвилювання з незначного приводу, неважливі події, які штучно роздуваються в суспільстві.

🔸І от, може, через те, що я бачу все, немов у перспективі, може, через що інше, тільки мені часто різні наші громадські рухи, спори, толки, антагонізми та симпатії видаються бурями в шклянці води. (Леся Українка, Лист до М. Драгоманова, 22.VІІІ.1891 р.)

"В ореолі слави"

У перекладі з латини слово «ореол» означає «позолочений». Так називають золоті диски, які зображують довкола голів святих у християнському та буддійському релігійному мистецтві.

У переносному значенні фразеологізм «в ореолі слави» означає атмосферу слави, успіху, пошани навколо когось.

"Моя хата скраю"

Повний варіант фразеологізму звучить так: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Колись він, як і багато інших виразів, мав пряме значення. Усі важливі події в селі чи місті відбувалися в центрі, на площі. І той, хто жив на околиці, довідувався про все останнім, адже ні телебачення, ні радіо, ні преси не існувало.

У переносному значенні фразеологізм «моя хата скраю» значить: нічого не чув, не бачив, не знаю, не хочу знати, це мене не стосується, це не моя справа; через байдужість не бажати втручатися у щось, бути причетним до чогось.

🔸Зу­мієш добитися від матері згоди — підеш учитися, не зумієш — не підеш. Моя хата скраю, я нічого не знаю (Бурлака, Напередодні, 1956, стор. 111)

"Гуси врятували Рим"

Кілька тисячоліть тому галльські племена напали на Рим, здобули його штурмом і оточили Капітолій (цитадель, центр релігійного культу), у якому переховувалось населення міста. Та змусити оборонців Капітолію скласти зброю їм не вдалося. Тоді вони потай уночі пробрались до Капітолійського пагорба і роззброїли варту. Галли зробили це так тихо, що навіть собаки не чули. Та гуси, яких забули вдень нагодувати, не спали. Заґелґотавши, вони розбудили римських воїнів, і ті вчасно відбили напад ворога.

Фразеологізм «гуси врятували Рим» уживають, коли характеризують незначну річ або ситуацію, що несподівано може мати серйозні наслідки.

"Дідька лисого"

Дідьки — міфічні істоти, добрі або злі духи. За давньою українською легендою, колись ангели, що хотіли поставити себе нарівні з Богом, були покарані та скинуті з небес на землю. Ті, що впали на людське житло, стали хатніми дідьками — домовиками, на воду — водяниками, у ліс — лісовиками тощо. У народі їх вважали лисими. Донині збереглися вислови: «лисий біс», «лиса гора», «лисий чорт» та ін.

Фразеологізм «дідька лисого» вживають для повного заперечення — нізащо, ніколи, зовсім, абсолютно нічого.

🔸Ну, поїдемо до Мотрі Карпівни! – Коли вже тут ні до чого не прискіпалися, то вже в Мотрі Кар­півни дідька лисого (Вишня, Твори, т. І, 1956, стор. 413)

"Зачароване коло"

За народним повір’ям, з молитвами і закликами захиститися від нечистої сили можна, описавши навколо себе коло, проте людина не могла його полишити, бо ззовні чекала небезпека. За цим самим принципом колись люди обходили дім і двір з предметами, що мали магічну силу: кочергою (коцюбою), мітлою. Навіть міста оборювали, щоб захистити від ворогів та пошестей.

У сучасному розумінні «зачароване коло» — скрутне, безвихідне становище; постійне повернення до відправної точки у розв’язанні проблеми.

🔸Він менше пив з випадковими знайомими по буфетах .. Але згодом знову взявся за своє .. Створилося зачароване коло, з якого він з своєю слабою волею не міг вийти (Д. Ткач)

"Манна небесна"

Біблія розповідає, що після визволення з полону пророк Мойсей вів іудеїв у землю обітовану протягом сорока років. Він добував людям воду зі скелі, а їли люди манну, яка щоранку падала з неба. Дослідники припускають, що цією манною був їстівний лишайник, який давньоєврейською мовою називають «манн». Плоди цього лишайника — дрібні білі кульки, схожі на крупу.

Вислів «манна небесна» вживають у значенні несподіваних життєвих благ; чогось бажаного і легкодоступного, що можна отримати, не докладаючи жодних зусиль.

🔸Доню! — рече (мати) — неправе добро Душу бенте­жить, збурює кров. Божій матері його віддаймо, На манну небесну уповаймо! (Лукаш — Гете, Фауст, 1955, стор. 113)

"Зустрічати хлібом-сіллю"

Хліб і сіль в українців здавна були знаком чистоти і благородства намірів, гостинності. З хлібиною старости приходили сватати дівчину. Коли вперше бували в гостях, обов’язково дарували господарям хліб. Хлібосольними господарями називали людей, які вміли приймати гостей.
Із часів Київської Русі зберігся ритуал урочисто зустрічати хлібом-сіллю шанованих людей.

У сучасній мові фразеологізм «зустрічати хлібом-сіллю» набув символічного значення: зустрічати гостинно, урочисто, щиросердно.