Серію фільмів Saw навряд можна віднести до перлин кінематографу, але важко заперечувати, що вони стали культурним явищем. Особисто в мене з ними повʼязано чимало ностальгії, і я досі бачу в історії чимало нерозкритого потенціалу.
Saw X виглядає дуже вигідно, як на тлі останніх стрічок з серії, так і в цілому. Мабуть, вперше глядачу дають привід співчувати бажанню Крамера провчити людей, що стали учасниками його гри.
Фільм повертається до більш класичних випробувань замість безкінечних данжів, а також дивує сюжетними ходами, яких до цього ми не бачили.
Стрічка досі не ідеальна, взагалі сама концепція вимагає чимало умовностей (до прикладу те, що люди не втрачають свідомість від больового шоку). Однак, вона дає людям усе те, що їм подобалось в перших фільмах і навіть трохи більше.
Saw X виглядає дуже вигідно, як на тлі останніх стрічок з серії, так і в цілому. Мабуть, вперше глядачу дають привід співчувати бажанню Крамера провчити людей, що стали учасниками його гри.
Фільм повертається до більш класичних випробувань замість безкінечних данжів, а також дивує сюжетними ходами, яких до цього ми не бачили.
Стрічка досі не ідеальна, взагалі сама концепція вимагає чимало умовностей (до прикладу те, що люди не втрачають свідомість від больового шоку). Однак, вона дає людям усе те, що їм подобалось в перших фільмах і навіть трохи більше.
❤1
Нас не мучать купою флешбеків і божевільними переплетіннями таймлайнів, яке перетворює перегляд для непідготовленого глядача на fever dream. Фільм цілком комфортно буде дивитись навіть людині, яка бачила всього пару частин з циклу і вже не сильно памʼятає подробиць.
Єдине, що мене досі засмучує, так це те, що майже повністю опускається моральна сторона вчинків Крамера. Мені справді важко зрозуміти, чи автори хоч трохи вірять в його філософію. Чи бачать вони протиріччя, коли Джон каже, що зневажає убивць, проте не має жодних проблем з тим щоб вбивати поліцейських направо і наліво або ж використовувати окремих людей, як обʼєкт у чужому випробуванні, коли вони по суті ніяк не можуть вплинути на результат.
X трохи заграє з цією думкою, але досі не приходить до якогось притомного висновку. В підсумку Крамер має явну моральну перевагу над своїми жертвами, і можна подумати, що в його ідеології нема ніяких проблем. Дуже сподіваюсь, що це ще спробують дослідити в наступних частинах.
Єдине, що мене досі засмучує, так це те, що майже повністю опускається моральна сторона вчинків Крамера. Мені справді важко зрозуміти, чи автори хоч трохи вірять в його філософію. Чи бачать вони протиріччя, коли Джон каже, що зневажає убивць, проте не має жодних проблем з тим щоб вбивати поліцейських направо і наліво або ж використовувати окремих людей, як обʼєкт у чужому випробуванні, коли вони по суті ніяк не можуть вплинути на результат.
X трохи заграє з цією думкою, але досі не приходить до якогось притомного висновку. В підсумку Крамер має явну моральну перевагу над своїми жертвами, і можна подумати, що в його ідеології нема ніяких проблем. Дуже сподіваюсь, що це ще спробують дослідити в наступних частинах.
❤2🔥1👏1
Про талант Макевоя я вже писав у відгуку на фільм «Спліт». Тепер же зʼявилася нагода насолодитися його грою, коли за кріслом режисера сиділа людина, яка дійсно розуміється на кіно.
«Speak no evil» це стрічка, яка може багато чому навчити у сценарному плані. Показати, як тонке відчуття психології і грамотне вибудовування сюжету може дозволити вам створити напругу навіть в обставинах, де ніякої явної загрози немає.
По суті більшу частину фільму ми відчуваємо, що відбувається щось дивне, але не розуміємо у чому саме проблема. Глядач перебуває у постійному передчутті якогось «вибуху», але не отримує його аж до самого фіналу.
При цьому фільм не набридає. За взаємодією персонажів дуже цікаво спостерігати, кожна інтеракція містить елемент інтриги або прихованого конфлікту. Кіно також бере хорошим гумором та, як вже сказано вище, надзвичайно заворожуючими акторськими перфомансами.
«Speak no evil» це стрічка, яка може багато чому навчити у сценарному плані. Показати, як тонке відчуття психології і грамотне вибудовування сюжету може дозволити вам створити напругу навіть в обставинах, де ніякої явної загрози немає.
По суті більшу частину фільму ми відчуваємо, що відбувається щось дивне, але не розуміємо у чому саме проблема. Глядач перебуває у постійному передчутті якогось «вибуху», але не отримує його аж до самого фіналу.
При цьому фільм не набридає. За взаємодією персонажів дуже цікаво спостерігати, кожна інтеракція містить елемент інтриги або прихованого конфлікту. Кіно також бере хорошим гумором та, як вже сказано вище, надзвичайно заворожуючими акторськими перфомансами.
❤6👏1
Останні ж пів години будуть настільки насиченими, що ви не зможете всидіти на місці без емоційних вигуків та нервових посмикувань. Напружена взаємодія між героями дуже швидко ескалує у справжній слешер, де обидві сторони проявлятимуть неабияку винахідливість, аби перехопити ініціативу.
При другому перегляді розумієш наскільки автори продумали кожну деталь. Ніщо не береться нізвідки. Кожна з повішених рушниць обов’язково має вистрілити. Дія кожного окремого персонажа має логіку у контексті його характеру та розвитку. Наполегливо раджу усім пошановувачам якісного горрору бігти в кінотеатри, поки фільм ще йде.
10/10🦊
При другому перегляді розумієш наскільки автори продумали кожну деталь. Ніщо не береться нізвідки. Кожна з повішених рушниць обов’язково має вистрілити. Дія кожного окремого персонажа має логіку у контексті його характеру та розвитку. Наполегливо раджу усім пошановувачам якісного горрору бігти в кінотеатри, поки фільм ще йде.
10/10🦊
❤4🔥1👏1
Вже давно чув про цей серіал, проте наважився подивитись тільки на днях. Кілька разів мене зупиняла російськомовна пісня в опенінгу — в 2025 на таке взагалі не знаєш як реагувати. Проте, переборовши себе, я продовжив дивитись, і, треба сказати, що поступово серіал затягує.
Не вишуканими сценарними прийомами, але менше з тим. Автори «Перших ластівок» створюють доволі функціональну драматургію. У хід йдуть динамічний монтаж, напружені саундтреки, інтриги, старі добрі любовні трикутники і багато іншого, що ми можемо згадати з російських серіалів, які дивились по ТБ в нульових. Мені особисто дуже важко уникнути порівнянь із серіалом «Закрьітая школа». На жаль, важко сказати, що перші ластівки вигідно виділяються на його тлі по частині акторської гри чи сценарію. Школярів грають мужики 25+, і спілкуються вони не як справжні школярі, а як карикатури з тих самих серіалів.
Не вишуканими сценарними прийомами, але менше з тим. Автори «Перших ластівок» створюють доволі функціональну драматургію. У хід йдуть динамічний монтаж, напружені саундтреки, інтриги, старі добрі любовні трикутники і багато іншого, що ми можемо згадати з російських серіалів, які дивились по ТБ в нульових. Мені особисто дуже важко уникнути порівнянь із серіалом «Закрьітая школа». На жаль, важко сказати, що перші ластівки вигідно виділяються на його тлі по частині акторської гри чи сценарію. Школярів грають мужики 25+, і спілкуються вони не як справжні школярі, а як карикатури з тих самих серіалів.
❤1
В чому «ластівки» на голову вище, то це в проблематиці, яку серіал піднімає. Треба відзначити сміливість авторів. Підлітків вже не намагаються показати так ідеалізовано, як раніше: в їх житти є наркотики, домашнє насилля, незаплановані вагітності і таке інше. Серіал насмілюється навіть на розмову про сексуальну орієнтацію. Не те щоб я дуже високо оцінював якість цієї розмови, але за спробу респект.
Радий, що в Україні з’являються такі проекти, і вони навіть збирають навколо себе фан-базу. Проте, на жаль, для мене цей серіал навряд набуде статусу класики. Заважають російськомовні саундтреки. За рахунок цієї відносно невеликої деталі серіал автоматично потрапляє в категорію постколоніального спадку. Російськомовність цих пісень не несе ніякого змісту, і її важко виправдати намаганням передати автентику світу українських школярів. Ми бачили, як та ж «Стоп-земля» впоралась із цим значно успішніше не вдаючись до таких інструментів.
Радий, що в Україні з’являються такі проекти, і вони навіть збирають навколо себе фан-базу. Проте, на жаль, для мене цей серіал навряд набуде статусу класики. Заважають російськомовні саундтреки. За рахунок цієї відносно невеликої деталі серіал автоматично потрапляє в категорію постколоніального спадку. Російськомовність цих пісень не несе ніякого змісту, і її важко виправдати намаганням передати автентику світу українських школярів. Ми бачили, як та ж «Стоп-земля» впоралась із цим значно успішніше не вдаючись до таких інструментів.
❤2