Дуже кумедно спостерігати за проявами комплексу меншовартості у нашої грантової публіки.

Часто вона мені нагадує африканських дітей, які коли бачать європейця, натовпом бігають за ним у сподіванні, що той дасть їм цукерку.
Цей огидний комплекс стоїть за твердою й рішучою впевненістю цих осіб у тому, що от ми такі недемократичні, корумповані, дикі і нецивілізовані, а от там у Брюсселі чи на Манхеттені справжні прогресивні люди і нам для того, щоб нас взяли до їхньої компанії, треба в Україні впроваджувати ліволіберальні конструкції, легалізовувати одностатеві шлюби, наркотики, впроваджувати ґендерну ідеологічну конструкцію.

Усе це могло бути дискусійним питанням до 2022 року.
Сьогодні ж світ змінився і змінився він кардинально, докорінно й безповоротно. Усе те, що ви вважали за «перевагу демократичного світу», є вадою і є недоліком.

Подібна політика на Заході виховала ціле «покоління сніжинок» і космополітів. Ці люди, маючи чи не найкращі у світі умови для життя, не хочуть воювати за свою країну, вони насміхаються з патріотизму й відверто зневажають свою батьківщину.

За даними WIN/Gallup International 2015 року у Німеччині готові були воювати за свою країну лише 18%, у Нідерландах 15%, у Бельгії 19%, в Італії 20%, у Великій Британії 27%, у Франції 29%. У Західній Європі загалом цей показник тримався близько 25%. У «дикій і корумпованій» Україні на той момент 62%. Перед повномасштабним вторгненням 2022 року опитування Разумкова, КМІС та інших фіксували, що 57% українців були готові захищати країну зі зброєю в руках або чинити опір. Після 2022 року за Gallup International в Україні цей показник лишається 62%, тоді як у ЄС загалом лише 32%, у Німеччині близько 23%, в Італії 14%.

Для вступу в ЄС нам не потрібен ні ґендер, ні вся та інша грантова маячня, яку нам намагаються просунути.
Ми їм потрібні більше, ніж вони нам. У нас є потужний, гнучкий і сучасний ВПК, у нас є армія з колосальним досвідом війни, яка якісно чи не найкраща у світі. Ми маємо необхідні ресурси і географічно є щитом Європи від східних варварів. Тому тут питання має стояти інакше: не нам змінюватись для того, щоб ми вступили до ЄС, а система цінностей і пріоритетів ЄС повинна змінитись, щоб нам був сенс долучатись і захищати їх.