Полк «Азов» вітає з Днем захисника України

Через незримий зв’язок поколінь крізь тисячоліття до нас дійшла давня військова традиція, яку успадкували воїни нової російсько-української війни. Як сотні років тому наші предки боролися за незалежність та суверенність рідної країни, так і сьогодні захисники сталевим щитом тримають фронт, обороняючи свій дім. Захищати та перемагати означає бути гідним нащадком українських лицарів і прикладом для майбутніх поколінь у вільній незалежній Україні.

Зі святом, відважні! Слава Україні!

https://youtu.be/PnRDszccqng

Сепарскому изданию неприятно из-за великолепного концерта.

​​Захисники... Захисників вистачає у нас. Нападників мало.

Сьогодні визначне Свято українських воїнів. 14 жовтня має сакральне значення, для українських борців . Від перших часів заснування Гетьманської Держави—Війська Запорізького та організації Війська Запорізького Низового—Запорізької Січі, День Покрови Пресвятої Богородиці вважалося найбільш шанованим Святом Війська. Покрова оберігала та дарувало перемоги Війську, в усіх походах. А відтак стало Днем українського козацтва, нашого славного Лицарства. Відтоді Свято Покрови лишалося Великим для багатьох поколінь українських вояків, як згадка про славетні ратні часи. І зокрема в час національного відродження та жорстокої боротьби початку ХХ ст. набуло знову великої пошани.

Та на жаль сьогодні цей день, святий для багатьох поколінь предків і частини сучасників, цілком піддався десакралізації та спаплюжено самою назвою. Наші "великі" та "розумні" голови в 2015 р., просто вирішили змавпувати стару назву радянського свята у день створення красної армії 23 лютого. Та перенести на 14 жовтня, лише замінивши «День защитника Отечества» на «День захисника України», а цього року з правкою ще + «захисниць».
Це геть штучне визначення і назва, яка ніколи жодним чином не була притаманна у вжитку українцями щодо цього дня. День Українського козацтва, День українських вояків, День борців за Волю, День поляглих борців за Україну та ін. Ось такі були різновиди відомих назв. Але «захисник» як слово і визначення, ніде ніколи не фігурувало, та не було вживаним.

Просто сьогоднішнім мізерним людям на чолі країни, від самого 1991 р., допустимим для їх плебейських душ, максимум лише захищатися та оборонятися.

На щастя наші Великі предки були нападниками, а не захисниками по своїй природі. Інакше б наврядчи ми сьогодні існували попри все, або б дійшли до сьогодні як народ карлик нічого не вартий.

Якби наші славні Князі руські не ходили походом на ворогів та сусідів від Балкан до Каспію, підкорюючи їх країни та розширюючи життєвий простір. Вони б ніколи не розбудували Велику імперію того часу — Русь.
Якби козаки лише сиділи та жиріли на Січі, захищаючись а не нападаючи. Січ би була коротким епізодом в історії не вартим уваги. Яку б роздавили чисельні вороги.
Натомість ми заслужили собі ім'я Лицарського Ордену, а слава лунала від Азії до Європи про відвагу запорожців. Створили Гетьманську державу Війська Запорізького. Кидали виклик та перемагали Османську імперію під мурами їхніх міст та столиці, перед якою була безсила Європа. Нищили численні орди від ногайців до буджаків в їх же степах кочування, Кримському ханству наша помста була завжди вдвічі більшою за їх спустошення. Врешті відстояли та завоювали право колонізувати землі причорноморського степу на півдні, Кубані та Слобожанщини.

На жаль в епохальний час 1917 року, творцями долі стали люди з психологією боягузів та пацифістів, свинопаси по своїй природі та плебеї а не каста воїнів у керма Центральної Ради та республіки. Ті літеплі миротворці без пазурів, казали що ми лише захищаємося. Будувати мирне утопічне життя хотіли вони, без армії та мілітаризму, лякав їх козацький лицарський дух. Чим закінчилося відомо і як дорого за це поплатилися. Лише героїчна боротьба та помста кров'ю Армії УНР та повстанців залишила єдиний яскравий слід в історії тієї доби, та відстояли честь України. Пізніше саме боротьба наступу бойовиків УВО та організованого українського націоналізму примусили поляків до поступу та вписали золоту сторінку в ДСВ.

Через сто років, в Україні все повторилося знову і пішло знайомим сюжетом. Ми дали роззброїти себе світові, та роззброювали себе самі. Ми мирна демократична країна, ми не хочемо ні з ким воювати говорили мізерні пацюки у керма, ці гешефтярські душі торгашів людей черева. Лише захищатися та оборонятися заявляли вони та вірили в це, бо ж хто в наш час нападе на мирну країну, чули ми з їхніх вуст.
Вони хочуть відкинути залізну вічну істину боротьби життя. Бо життя це і є боротьба, а війна є вічний цикл доки існуватиме людство.