«Против веры!
Против чести!
Против власти!»
Девиз анархиста Давида Чичкана, чьи похороны прошли в Киеве позавчера. Но речь не о нём, Давид с честью выполнил свой гражданский долг, хоть и не был рад (судя по его творчеству) переменам в стране, за которую отдал свою жизнь. Честь ему и Слава.

Инцидент, который произошёл позавчера в центре Киева, безусловно, никакого отношения к церемонии прощания с Давидом не имеет. Прощание было (и на момент инцидента закончилось) на Майдане, а видео снято на улице Институтской, довольно далеко оттуда. Но основное оружие наших врагов, это, конечно, вечная ложь, так что пассажи в духе «радикалы напали на похоронную процессию» меня не удивляют. Поэтому я и решил написать, что, собственно произошло.

Проезжая, по Хрещатику я увидел яркое сборище разных флагов: довольно непривычно видеть символику анархистов в 2025 году, но флаг ЛГБТ был на церемонии прощания с воином, безусловно, не к месту. Забегая вперёд скажу, что я даже уточнил у сослуживцев Давида, был ли тот гомосексуалистом и этот вопрос ввёл их в ступор на определённое время, но мы всё же выяснили, что нет, не был. Потому, по окончании процессии и вдали от её эпицентра, я нагнал и решил поинтересоваться у гомо-знаменосца, почему, собственно, флаг извращенцев был на церемонии прощания с погибшим воином?

В этот момент господин Пилипенко проявил максимальную агрессию, внезапно вырвал флаг уже из моих рук, сопровождая это неприличной бранью. Ну а некий его союзник, или, возможно даже, партнёр, залил меня в упор перцовкой.

Как раз в этот момент набежали сослуживцы Давида, убеждённые в том, что мне было важно помешать их траурной церемонии, которая, во-первых, уже закончилась, во-вторых, меня не интересовала изначально. Этот момент, собственно, и попал на видео.

Глобально скажу так: если бы каждый пидор в Украине сражался бы так, как Виктор Пилипенко, только не за пидорский флаг, а за державный, то это было бы действительно достойно уважения.

ДЕНЬ ПОБРАТИМСТВА: ХОМА І АКСЬОН

В нашому русі є день, який ми вважаємо Днем побратимства. Це 20 серпня — день, коли в одному бою за Велику Україну загинули справжні побратими — Андрій «Хома» Снітко та Олег «Аксьон» Аксьоненко.

Їхній шлях пролягав із різних сторін країни, але їх об’єднала спільна Ідея Nації й готовність боротися за Україну, спочатку в організації Патріот України під проводом Андрія Білецького, а потім у створеному їм же батальйоні Азов.

Хома народився на Волині, змалку зазнав випробувань сирітського життя. Але труднощі не зламали його. Андрій казав: «Хочеш змінити світ, почни з самого себе» і жив за цим принципом. Він прагнув змінювати себе і країну. У студентські роки брав активну участь у Революції Гідності, а коли почалася війна — відразу став добровольцем «Азову». На схід Хома вирушив у складі волинських «чорних чоловічків». Йому було лише 18, але його відвага і прагнення до більшого вели вперед.

Аксьон родом із Луганська. Його юність пройшла в середовищі ультрас луганської «Зорі». З перших днів Майдану він був у Києві, а після початку війни вступив до націоналістичної організації «Патріот України». Згодом Аксьон потрапив у II-й десяток «чорних чоловічків», згодом перейшов у I-й. Разом із чорними чоловічками він їхав у найгарячіші точки, брав участь у боях за Маріуполь і на всьому фронті Приазов’я. Його кредо було просте: «На Сході буду перебувати стільки, скільки буде потрібно для того, щоб мої землі, моє місто було звільнене від усякої мерзоти, яка знищує мирне населення, грабує і ґвалтує людей».

20 серпня 2014 року, під час Іловайської операції, підрозділ Аксьона і Хоми потрапив у засідку. Під час ближнього бою їх закидали гранатами, Хома без вагань накрив собою гранату, врятувавши побратимів. Уламки другої гранати влучили в око та ногу Аксьона. Уламок через око потрапив у мозок. Аксьона не змогли врятувати, того ж дня він загинув. Не за дрібниці й не за комфорт, а за Велику Україну, якою ми зобов’язані жити й яку зобов’язані будувати.

Вони могли бути аполітичними, але пішли за світлом Ідеї Nації. Могли сховатись й перечекати — натомість обрали Чин і прожили своє життя в боротьбі. Своєю дружбою довели, що Українська Соборна Держава — не мрії, а реальність, яку нам з вами належить будувати.

Андрій «Хома» Снітко.
Олег «Аксьон» Аксьоненко.
Навіки — в строю!

#Ідеологія_Центурії

Центурія в інших соціальних мережах:
▫️Facebook▫️YouTube
▫️Instagram ▫️TikTok▫️Сайт

Третій армійський корпус — це не відповідь на питання, як воювати

Це відповідь на питання, як жити.

Жити так, щоб не мучило сумління. Жити так, щоб бачити тих, кого любиш. Жити, щоб розвиватися і ставати кращим. Жити, щоб продовжувати творити і не втрачати самого себе.

Жити, щоб пам’ятати ціну всіх полеглих і продовжувати нищити ворога. Жити, щоб повернутися і стати прикладом для тих, хто буде після нас.

Третій армійський корпус — ми тут, щоб жити. Приєднуйся на ab3.army!

Третій армійський корпус | Instagram | Facebook | YouTube | ab3.army | TikTok | Підтримати 🇺🇦

Контент на каналі зараз виходить нечасто. У адмінів рідко коли є час на нього.
Новини останніх тижнів також не сприяють появі гумористичного настрою. Поки в медіа гаряче обговорюють те, бути чи не бути договорнячку, або ж обсмоктують якісь інтерв'ю, війна не зупиняється. Ми знову втрачаємо друзів. Пам’ятайте, що у цей момент, в цю хвилину, хтось стікає кров'ю та віддає своє життя заради майбутнього цієї країни та її існування.
І не лише тому що сьогодні святковий день. Пам’ятайте про це завжди і кожного дня. Нічого ще не закінчилося. І до закінчення не наближається.
Ми віддали багато чого Україні. Хтось віддав усе, що мав, разом із своїм життям.
Цей День - символ мрії, яка ціною жертв багатьох поколінь була втілена в реальність.

Любіть Україну. Завжди. Іншої у нас немає.
Зі святом, рідна.