В українських соцмережах набирає тренд на антиамериканізм. Так можна і до згадок про полковника Каддафі та підтримки Палестини дійти.

Я - частина руху, який весь час його існування ненавиділи та намагалися знищити всі зовнішні сили.

В області "політичного" у найширшому сенсі, я вірю лише в український правий рух, в його боротьбу та перемогу.

Мені плювати на вічний пошук улюбленців публіки, на авторитет зовнішніх сил, на розборки, яка метрополія для країни краща та на зміни погоди у світі міжнародної політики, бо український правий рух невпинно вів боротьбу та розвивався увесь час свого існування - в нестерпних умовах повного знецінення його здобутків суспільством, в умовах страшних репресій - навіть коли всі націоналісти сиділи у тюрмах; так і на цій війні - він лише розквітнув та посилився.

Що нового для мене в тому, що хтось на Заході поводить себе врозріз з умовно "нашими" інтересами, чи що хтось на Сході вирішив нас знищити просто за сам факт нашого існування? Чи що є збочені люди, які закликають знищити етнічне ядро нашої нації чи споганити молодь ідеями виродження? Щоразу, як з'являється черговий провісник одкровення про вирішення наших проблем таким-то паном - можна відчути лише огиду від того, що ця людина настільки недалека.

Нічого нового для мене і в питаннях виживання нації. Багато хто ніби вчора народився – з такою істерикою підходити до цього питання. Цілком очевидно, що треба як захиститися від прямого ворога, так і відтворитися – з використанням будь-яких методів для стимуляції репродукції етнічного ядра українців.

Тут можна зробити відступ для всіх, хто себе відносить до правих у інтернет-баталіях - більшість з тих, хто веде риторику особистої неучасті у війні для того, щоб "зберегтися" та щось відтворити - ніколи нічого не побудували у своєму житті, не здатні нікого ні до чого організувати та створити з нуля. Інакше б всі давно це вже зробили, всіх покарали б, всіх перемогли та все побудували б. Іронізувати, гірко сміятись, корчити з себе всебічно розчарованого в світі занепаду та висловлювати огиду до всього - можливо, й справді поганого, будучи при тому бездіяльним - це позиція премудрого боягуза.

Правий рух на війні тому, що війна його вишколює. Завдяки важким випробуванням людина стає вище за себе вчорашню, саме так створюється та загартовується провідна верства нації - і ніяк інакше, що б собі хто не думав. Так були побудовані найкращі військові підрозділи - це осердя нації.

Український правий рух бореться за праву Україну. Щоб прекрасна Україна майбутнього стала саме такою завдяки його зусиллям - народ має вижити і має бути достатньо землі та ресурсів для нього, і тому правий рух, в обличчі створених ним бойових підрозділів, захищає Україну - своє, власне, кров од крові.

Коли зараз всіх хитає від нових новин, я ще раз нагадаю, що українство взагалі може існувати як історична нація лише завдяки героїчним зусиллям українського націоналістичного руху 20-го століття, і завдяки провідній верстві українства взагалі - а нею в недавні та нинішні часи є саме праві пасіонарії, так само як у Старій Україні були козаки. Нічого путнього та достойного більше в Україні не було та не може бути.

Всі мають сконцентруватися на боротьбі українського правого руху та розбудовувати його, розвивати, брати участь в його найбільш зухвалих авантюрах та складних випробуваннях залізом та кров'ю. Все інше це декорації, шум, тимчасові та плинні речі. Наші ідеї правильні - тому що вони святі і праведні.

Вірте тільки в Правицю та борітеся тільки за її перемогу. Проти всіх - за Україну.