Хочу розказати вам про один історичний приклад, що не втрачає актуальності.

Жив був Микола Міхновський. До речі, це ця людина у маніфесті проголосила «Україна для українців!» (русня, само собою).

Так ось був Микола співзасновником Революційної української партії. Микола Міхновський, умовно, був першим серед нас, українських націоналістів. З певними правками, авжеж, але тим не менш. Микола не дуже тяготів до проблем життя трудящих, не дуже його цікавила економічна сторона буття. Проте, дуже добре він відчував та практикував акції прямої дії, націоналізм як він є та інші добрі речі. Саме це і відображав він у своїх працях. І ось за те, що він «занадто шовіністичний» йому довелось піти з конфліктами із цієї партії. Партії, яка називається революційною!

Знаєте, це так відгукується з тим, що я бачу тут і зараз. Немов би ми націоналісти, які навіть представлені в державі, хай навіть не у легально-формальному політичному полі, але все ж таки маємо вагу. І ось у нас, всередині нашого «двіжу» тебе також можуть назвати «занадто фашистом». «Не цим треба займатись». «В нас є космос! Нам треба соціальна программа!»; «ну і що, що він підор-негр, але ж він за нас воює! Ну ладно, не воює, але носить форму!»

Історія памʼятає Миколу Міхновського. Історія довела правоту його «шовінізму». Отже дивіться уважно! Ваші компроміси із політичною реальністю - це одне. А наші вічні ідеї і тотальна безкомпромісна боротьба та відсутність будь-яких консенсусів із «меншим злом» - це інше.

Не поступайся навіть в дрібницях. Тотальна принциповість, абсолютна впевненість у правоті. Ось - шлях тих, про кого потім скажуть «вони булі праві».