Кросівоє. 🥰

📑 Закликаємо підписати петицію на підтримку започаткування Днів скорботи та вшанування пам’яті захисників, страчених внаслідок теракту в колонії №120 смт Оленівка

Наприкінці цього місяця виповнюється рік від дня страшного теракту в Оленівці, вчиненого росіянами, який забрав життя щонайменше 50 азовців. Спільнота Родин, які втратили в трагедії Оленівки своїх рідних, створила на сайті Президента петицію із проханням про започаткування на державному рівні Днів скорботи та вшанування пам’яті захисників, страчених внаслідок теракту в колонії №120 смт Оленівка.

Зокрема у тексті петиції йдеться:
«Пройшов майже рік з дня теракту, однак росія досі не понесла покарання за скоєний злочин проти військовополонених, поранені захисники досі перебувають в полоні, ідентифікація тіл загиблих героїв досі триває.

Тому ми вважаємо, що пам’ять про ці дні має бути встановлені державою офіційно. Адже сплановане масове вбивство та скалічення військовополонених – це кричущий випадок, це порушення всіх норм Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, і надзвичайно важливо пам’ятати злочини росіян та пам’ятати усіх героїв, які були вбиті».

‼️ Асоціація родин захисників «Азовсталі» буде вдячна кожному небайдужому за поширення та підписання даної петиції:
https://petition.president.gov.ua/petition/198728

@AzovstalFamilies

У нас дуже люблять говорити про те, що Україна - правова держава. Особливо часто це люблять повторювати високі чини, різносортні мусора і можновладці, які ніколи в житті не будуть дотримуватися писаних правил. У їхньому розумінні право - це те, що створене для того, аби стримувати лохів із плебсу, оберігаючи недоторкану золоту касту від надмірно активних членів суспільства.

Suum cuique tribuere - кожному воздавати своє.
Із цими словами колись давно Ульпіан сформував найвищий принцип права, котрий полягає у справедливості.

Я хочу, щоби кожен боєць, який читає це зараз, розумів, що хай як тяжко б не було, де б він не був, яким би не було розчарування - на наших і ваших плечах тепер лежить тягар реалізації того, за що загинули десятки тисяч наших побратимів. Наша країна - це не просто слова. Вона має бути дійсно нашою. Бо хто ж іще може бути достойнішим, як не той, хто готовий був пожертвувати своїм життям, віддавши найдорожче ?

Недалеко той час, коли наші заслуги будуть приписувати собі ті, хто до них не має жодного стосунку. Коли слово "ветеран" і "доброволець" знову намагатимуться очорнити, як це було після 2014 року. Коли нас знову захочуть зіштовхувати лобами, організовуючи десятки "ветеранських" об'єднань, єдиним завданням яких є не захист інтересів бійців, а роз'єднання ветеранської спільноти.
Кожен із вас мусить тримати у себе в голові - Україна, за яку ми воюємо - це не та Україна, яка потрібна чиновникам, суддям, мусорам, мурчащим бізнесменам і різносортному тиловому кодлу виродженців. І, я думаю, що за час війни це уже всі побачили.

На місці вбитого суддею нацгвардійця міг бути будь-хто з нас. На місці убитого охороною лікарні бійця міг бути будь-хто з нас.
Тому ставтеся до кожної подібної ситуації як до такої, де жертвою стали б ви самі, або близький вам побратим. Окрім вашої сім'ї і бойових товаришів, з якими ви розділили всі труднощі військової служби, у вас навряд чи будуть союзники. Тримайтеся один за одного і захищайте.

Справедливості після війни не буде.
Якщо ми не прийдемо по неї самі.