Білорусь давно є легальною ціллю для ударів українських ЗС. Втім, розміщення на їх території бази ПВК «Вагнер» має остаточно розвʼязати нам руки.

@BKhodakovsky

Бутусов злив в мережу відео, де бійці 47 бригади, яка рік навчалась штурмовим діям на полігонах і не приймала участь у бойових діях. Бійці підриваються на протипіхотних мінах - тепер це люди-інваліди, які більше не будуть боєготовими до ведення активних бойових дій. Хтось з них, можливо, стік кров‘ю і загинув. Як результат: сім‘ї втрачають своїх синів та чоловіків, держава отримує економічний і фінансовий тягар по виплатах для 200-х та 300-х, пенсії по інвалідності та багато іншого.

Хто у цьому винен? На мою думку, командири тактичного рівня. На думку соціальних мереж - Бутусов.

Росіяни злили в мережу відео, де та ж 47 бригада висаджує десант з західних бронемашин в районі Макарівки, до них впритул приїжджає російський Т-80 і розстрілює бойові машини разом з піхотою. Хто винен на цей раз?

Халатність та недбалість мають каратись. Так було у всі часи. Коли бригада рік знаходилась на бойовому злагодженні, про що люди вже анекдоти почали складати, а потім під час наступальних дій відбувається така дікуха - за це має нести відповідальність не Бутусов. Бутусов - журналіст, навіть не командир відділення 47 бригади.

@sanatoriy_satani

Разом зі Святославом Кондратом, при виконанні бойового завдання зі штурму ворожих позицій поляг у бою Олександр "Кіпіш" Капіж.

Народився на Житомирщині. Історія його життя – сюжет про українського self-made-man: працьовитий, розумний, власноруч зробив кар'єру у сфері будівництва, облаштував побут та дав нащадків.

З початку повномасштабної війни воював в складі 30-ї бригади, виріс з солдата до командира взводу. Штурмував ворожі позиції, тримав їх, виконував розвідувальні завдання. Пізніше перевівся у інший підрозділ, де познайомився як з авангардистами, так і з бійцями Карпатської Січі. Не відносив себе політично ні до якого руху або течії, але духовно та ідеологічно він був правим ідеалістом, що демонстрував своєю поведінкою; про це також свідчать його щирі розмови з побратимами.

Загинув поруч зі Святославом.

По собі лишив дві дитини. Допомогти сім'ї Олександра: 5168 7451 1626 1972 (Капіж Руслана)

ПРИСУТНІЙ!

📖 Інтерв'ю з авангардистом Диким про бій на тому самому хайповому відео, де група 73-го центру ССО залетіла в підарські окопи і не взяла жодного полоненого.

Події, які сьогодні відбуваються на фронті, вимагають від військовослужбовців максимальної концентрації та віддачі. Кожен метр української землі утримується або звільняється від окупантів ціною надзусиль бійців. Успіхи на передовій, яким радіє вся країна, здобуваються щоденною тяжкою працею воїнів, їхніми потом і кров'ю.

Бригадою «Азов» у боях за місяць знищена значна кількість ворожої техніки, серед якої: «гради», безпілотні авіаційні комплекси, міномети різних калібрів, гаубиці Д-30, установка РЕБ та чимало автомобілів. Пошкоджено БМП та самохідний ПТРК «Штурм-С».

Також бійці бригади ліквідували велику кількість особового складу противника та поповнили обмінний фонд.

«Азов» і надалі битиме ворога, роблячи все задля звільнення окупованих територій та повернення додому всіх наших полонених побратимів.

Слава Україні!

Сталевий авторитет та приклад для всіх підлеглих бійців. Без сумніву, один із кращих військових сучасності. Людина, яка уособлює собою слово «Азов».

Сьогодні 32 роки виповнюється Герою України, командиру «Азову», підполковнику Денису «Редісу» Прокопенко.

В «Азові» командир це не той, кого призначили за званням. Не той, хто «дослужився» до посади. Для нас командир — це людина, на яку ми рівняємось щодня, з якої беремо приклад, до якої прислухаємось. Це той, в чиїх наказах ми не сумніваємось ані на секунду.

З 2014 року «Редіс» пройшов важкий, сповнений випробувань шлях: від рядового солдата до командира роти, батальйону, а згодом і полку. Він завжди був справжнім лідером, який здатен не тільки давати накази та ставити задачі, але й, найголовніше — бути відповідальним за ввірений йому особовий склад та прийняті ним рішення.

Ця здатність брати відповідальність в надзвичайно складних ситуаціях найяскравіше проявилася під час надважких боїв у Маріуполі, керування обороною якого взяв на себе «Редіс».

Це вже другий день народження нашого командира, який він зустрічає в полоні. У минулому році це були стіни московської в'язниці. Нині — Туреччина.

Наше головне бажання у цей день — якомога швидше повернення «Редіса» додому. На нього чекають не лише бійці «Азову». Не тільки рідні, близькі, друзі. На його повернення чекає вся Україна, служінню якій він присвятив своє життя.

Докладаємо всіх зусиль, аби жадане всіма визволення «Редіса» нарешті відбулося.

З днем народження, командире!