У "Київ Цифровому" голосування за перейменування вул. Отто Шмідта.

Велике прохання проголосувати за варіант на честь Віталія Харчука.

https://kvd.page.link/Swe2ZbRVsYbyadqX8

Це азовець, який загинув на Азовсталі. Він на це заслуговує.

Катарсис - Підписатися

Мерзота Романенко та Кулик – два щури, що ні краплі своєї крові не пролили за цю землю – вже розпоряджаються майбутнім України та ділять її між «залишками» народу та кольоровими мігрантами, яких вони пропонують навезти, щоб не «замикатися на своїх проблемах».

Нещодавно однією з найобговорюваніших новин в Україні у молодіжному середовищі була заборона якоїсь сатанинської гормональної хуйні «постінор», шкідливої для репродуктивної системи жінок – найбільш людоїдські профем коментатори стверджували, що жінка має право вбивати дитину вже й на пізніх строках вагітності (у часи коли кожне новонароджене немовля – маленький вклад у існування України як такої).

А паралельно Мюнхенське ТРО «викриває» Георгія "Жору" Тарасенко як ворога ЛГБТКПСС-тусовки та виголошує протест проти найменування харківської вулиці на його честь. Ці ж люди несуть якусь пропагандистську єресь щодо необхідністі ухвалення закону про гей-шлюби.

Як пов'язані ці новини?

Наразі йде війна за існування України. Відчуття себе частиною певного народу – це складний коктейль з різних складових, і одна з найважливіших – це походження, адже народ – це сукупність територіальних громад та сімей, які їх утворюють. Коли хтось хоче замістити майбутній народ кимось іншим – це рівноцінно геноциду: така людина є справжнім ворогом.

Народ – це дещо органічне, як рослина, що в'ється, розгалуджується, пускає корені, дає нові паростки. Щоб взагалі існувати, народ повинен самовідтворюватись, продовження роду – це найважливіше для будь-яких національних проектів та життя на певній місцевості взагалі, адже уся конструктивна діяльність має під собою певну мрію, бачення майбутнього.

Ідентичність неможливо змінити просто за бажанням та без передумов. Мова не є головним та визначальним елементом ідентичності: мовні націоналісти тому й носяться з мовою (до речі, живою та такою, що розвивається – про яку тоді “чисту українську" можна говорити?), бо хочуть замістити нею усі інші складові ідентичності.

Війни ведуться не за якусь ефемерну херню типу рівності, демократії чи інших ідей, які подобаються радянським людям та Євросоюзу. Війни ведуться за панування, розпорядження майбутнім, за ресурси, землю та – не в останню чергу – майбутнє дітей: доволі проста думка – награбувати чийогось майна, чи відбити своє у загарбника, задля того, щоб твої нащадки жили вільно та багато й були сильними, мали якісь привілеї.

Ми воюємо не за «західні цінності», і не за іншу подібну маячню. Є декілька головних причин воювати: помста, що йде крізь покоління; захист і звільнення своєї землі та людей; панування на звільнених територіях та пограбування Росії задля збагачення нашої нації у майбутньому.

Але чомусь в декого інший погляд на ці речі: йдуть розмови про кримськотатарську автономію, виття фемок про права та мантри радянських людей про «образ майбутньої відкритої України». Навіщо Україні ці люди та що з ними робити?

Російська влада намагається замовчувати зростаючу активність повстанських груп на Кавказі.

Четвертий інцидент за останні дні. Сьогодні вранці російські військові потрапили в засідку. Попри інформацію про 14 трупів, реальна кількість вбитих та поранених невідома.

@BKhodakovsky